1.5.4. Особливості французької системи менеджменту

Франція – один із центрів розвитку культури, мис­тецтва, промисловості в Західній Європі. Високорозвиненою є її атомна промисловість (виробляє 75% електроенергії), автомобілебудівна («Пежо», «Рено»), електроніка, інформатика, виробництво одягу, косметики, ліків, вина, сирів. Франція посідає перше місце в Європі з виробництва продуктів харчування. Все це є наслідком економічної політики держави, ефективного управління суб'єктами економіки Франції.

У Франції були сформовані й підтвердили свою ефективність різноманітні управлінські концепції.

Концепція підприємства д. Ру та д. Сульє

Автори концепцій - еко­номісти Д. Ру та Д. Сульє вважають, що підприємства, незалежно від форм власності, організаційних форм та видів діяльності, відіграють подібну роль в економічному житті та мають деякі спільні риси:

• усі підприємства об'єднують людей і залучають ресурси (матеріальні, нематеріальні, фінансові) з метою здійснення виробничої діяльності (виробничою діяльністю вважається і діяльність з надання послуг), забезпечення потреб споживачів з вигодою для себе;

• усі підприємства створюють нову вартість, тобто збільшують вартість освоєних ресурсів. Це можливо за рахунок основної діяльності (матеріально-технічне забезпечення процесу виробництва, операції виробництва, зберігання і транспортування готової продукції, маркетинг і комерціалізація, гарантійне післяпродажне обслуговування) та операцій підготовки (інформаційне забезпечення, комунікації, інфраструктура, наукові розробки тощо), які забезпечують використання ресурсів у процесі основної діяльності, сприяють розвиткові підприємства та пристосуванню до змін кон'юнктури.

Управління, на думку французьких економістів, починається з виконання елементарних завдань і завершується визначенням основних напрямів розвитку фірми.

Загалом будь-який управлінський процес є послідовністю певних взаємопов'язаних етапів. Схематично цей процес зображено на рис.1.4.

Рис. 1.4. Схематична модель процесу управління (концепція Д. Ру і Д. Сул’є)

Між етапами процесу управління існує прямий лінійний і зворотний зв'язок. На першому етапі визначають завдання (цілі) - те, чого прагне досягнути організація. Вони здебільшого різноманітні, суттєво відрізняються такими складовими:

• джерелом виникнення (спонтанні, виникають під впливом оточення, нав'язані керівництвом, є результатом компромісу тощо);

• масштабом (можуть стосуватися всієї організації, окремої її підсистеми);

• терміном виконання (короткотермінові, середньотермінові, стратегічні);

• формою вираження (загальні, конкретизовані).

На етапі збору та оброблення інформації важливою вимогою є її повнота, всебічність, відображення внутрішнього (про стан справ на підприємстві) та зовнішнього (про ситуацію на ринку) середовищ. На підставі зібраної інформації розробляють шляхи виконання поставлених завдань (досягнення установлених цілей). Якщо проблема нова, неординарна, а інформації недостатньо, то прийняте рішення буде результатом евристичного пошуку. В іншому разі застосовують традиційні методи (кількісні, аналітичні тощо). На етапі реалізації прийнятого рішення зважають на ризик виникнення різноманітних проблем та ускладнень, подолання яких потребуватиме додаткових зусиль. Не менш важливим є і те, що виконавцями рішень є працівники, які можуть бути не згідні з рішенням, не розуміти, як його необхідно виконати, відкрито чи приховано протидіяти його виконанню, не докладати достатніх зусиль через неналежну мотивацію, бути не здатними реалізовувати рішення через не­достатній рівень кваліфікації тощо.

Етап оцінювання полягає у зіставленні завдань (цілей), результатів виконання та аналізі розбіжностей і невдач. Фактично йдеться про реалізацію функції контролювання.

За рівнем значущості управлінські операції поділяють на планування, пілотаж (чисте управління) та регулювання. Процеси планування здійснюють, як правило, на вищому рівні управління, пілотаж - на середньому та нижчому, регулювання - на нижчому, оскільки воно передбачає безпосереднє усунення недоліків у процесі виробничо-господарської діяльності.

Спільним для всіх процесів управління є обов'язкова наявність п'яти етапів, але відносна вага етапів є різною (рис. 1.5) на кожному з рівнів процесу управління.

Як видно з рис. 1.5, лише етап прийняття рішення охоплює всі рівні процесу управління. При цьому на кож­ному рівні можуть прийматись різні рішення.

Традиційно французький менеджмент виокремлює : запрограмовані і незапрограмовані (структуровані, неструктуровані) варіанти рішень (конкретні їх приклади подано на рис. 1.6).

Рис. 1.5. Взаємозв'язок між рівнями й етапами управлінського процесу

Рис. 1.6. Варіанти управлінських рішень на різних рівнях управлінського процесу

Усі етапи й рівні управління покликані забезпечити реалізацію функцій управління. У французькому менеджменті виділяють основні та додаткові функції за принципом їх обов'язковості у діяльності підприємств. Основні функції реалізовуються на всіх підприємствах. При цьому їхня значущість залежить від специфіки організації.

Класифікація основних функцій французького менеджменту є різноманітною. Наприклад, Дж. Обер-Кріє пропонує таку класифікацію:

1. Адміністративна функція. За своїм змістом спрямована на підбір кадрів, визначення, упорядкування прав та обов'язків працівників, здійснення загального керівництва тощо.

2. Комерційна функція. Забезпечує здійснення таких управлінських операцій:

• вивчення ринку, потреб споживачів, тенденцій, попиту і пропозиції;

• постачання (закупівля сировини, матеріалів, обладнання, енергії, палива та ін.);

• збут та просування товару.

Уся діяльність підприємства спрямована на задоволення потреб споживачів із вигодою для підприємства. При цьому підприємству необхідно володіти інформацією про смаки клієнтів, їхні уподобання, конкурентів. Цю інформацію доцільно використовувати до того моменту, поки її вартість не перевищує вигод.

Інформація виступає також інструментом зниження ризику, непевності. Виділяють такі види ризику для підприємства: технічний, соціально-психологічний, фінансовий та інноваційний. Для отримання необхідної інформації вдаються до методів кількісних і якісних досліджень. Після вивчення потреб споживачів залучають необхідні ресурси для виробництва продукції, призначеної для реалізації. При цьому комерційна політика підприємства базується на таких елементах: продукція, ціни, канали розподілу та просування (реклама).

3. Технічна функція. Передбачає організацію технічної підготовки виробництва, тобто формування технічної підсистеми перетворення вхідних речовин у вихідні (конструкторські й технологічні розробки, модернізація обладнання та оснащення тощо).

4. Фінансова функція. Покликана виконувати такі завдання:

• забезпечувати стабільне фінансування виробництва, тобто здійснювати ефективне управління грошовими

• засобами;

• фінансувати інвестиції та економічне зростання;

• забезпечувати підприємство фінансами за найвигіднішими цінами.

Фінанси відіграють важливу роль у діяльності підприємств різних розмірів та видів діяльності. Для дрібних і середніх підприємств найважливіші фінансові проблеми пов'язані із господарським циклом, тобто із забезпеченням фінансування поточних операцій (особливо актуальною ця проблема є для торговельних підприємств). Перед великими підприємствами постають проблеми фінансування капіталовкладень, розвитку.