13.3. Стилі керівництва

Стиль керівництва — система принципів, норм, методів і прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

У теорії і практиці управлінської діяльності стилі керівництва визначають за ознакою переважання способів впливу на персонал та організацію виробничого процесу.

Традиційна концепція стилів керівництва була сформована в 30-ті роки ХХ ст.. й визначала в структурі управління такі елементи:

• спосіб прийняття рішення;

• спосіб розподілу функцій у розв'язанні завдань;

• форми контролю;

• оцінювання виконання рішень;

• розподіл відповідальності.

За цими показниками у межах традиційної концепції управління виокремлювали авторитарний, демократичний, ліберальний стилі керівництва.

Авторитарний стиль керівництва передбачає ухвалення управлінських рішень самим керівником, чітку окресленість «меж компетентності», тобто жорстку визначеність рангів керівників. Структура керівництва є гранично жорсткою, вертикально-ієрархічною: ухвалені на верхніх рівнях ієрархії управлінські рішення надходять униз як директиви що не підлягають обговоренню. При авторитарному стилі керівництва всі менеджери нижчих рівнів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням, не завжди уявляють загальні цілі організації. Контроль та оцінювання якості діяльності підрозділу є прерогативою вищого керівництва. Формально відповідальність покладена на управлінську ланку, яка приймає рішення й контролює виробничий процес. Проте, в практиці менеджменту в організаціях з авторитарним стилем управління при невдачах завжди виникає феномен «перекладання» відповідальності на нижчі рівні.

Авторитарний керівник не визнає критики і своїх помилок, однак сам любить покритикувати. Дотримується думки, що задля досягнення високих показників праці адміністративні стягнення - це найкращий засіб впливу на підлеглих. Працює багато, примушує працювати і інших, втому числі в позаурочний час. Авторитарний керівник нікому не дозволяє "сісти собі на шию" та вимагає від підлеглих все, що вважає за потрібне. У спілкуванні з людьми він може бути нестриманим, а то й грубим. В ситуаціях, коли авторитарний керівник залежить від підлеглих він може бути і конкретним, уважно вислуховувати і для показу згадувати ідеї підлеглих, але нехтувати їх думкою при прийнятті остаточних рішень. В цілому для керівника - автократа характерна недостатня повага до підлеглих.

Авторитарний стиль керівництва має такі форми:

• патріархальне;

• автократичне;

• бюрократичне;

• харизматичне.

Патріархальний стиль керівництва визначає колектив як велику родину, де всі повинні виконувати розпорядження керівника, який вважає підлеглих нездатними приймати рішення, а тому мусить піклуватися про них. Автократичний стиль керівництва притаманний певним інституціям, в яких апарат управління здійснює керівництво через підлеглі інстанції, які виконують рішення автократа.

Бюрократичний стиль керівництва базується на надмірному ставленні до значущості й ролі чиновництва, погляді на людину як носія регламентованих функцій.

Харизматичний стиль керівництва оснований на визнанні видатних якостях лідера. Харизма — це особлива властивість, завдяки якої людину оцінюють як обдаровану особливими якостями, що здатна впливати на інших. Поняття «харизма» веде свій початок з давньогрецької міфології — означає притягати до себе увагу. Харити — це давньогрецькі богині краси, грації й добірності.

Серед відомих в історії харизматичних особистостей є засновники світових релігій - Будда, Мойсей і Христос. З іншого боку, це великі державні й військові діячі, такі, як Чингисхан або Наполеон. У ХХ столітті серед таких діячів - Гітлер і Муссоліні, Ленін і Сталін, але також Ганді й Мартін Лютер Кінг. Харизматичним лідером з рівним успіхом може бути й святий, і злочинець. Лідер, що вважається харизматичним, може взагалі не мати влади, незважаючи на свій величезний вплив. Жанна Д'арк, Олександр Керенський, гетьман Скоропадський, Георгій Жуків, Лев Троцький, Че Гевара - всі ці харизматичні лідери або не могли претендувати на владу, або дуже швидко були відсторонені від неї.

Демократичний стиль керівництва ґрунтується на колегіальному прийнятті рішень керівниками, широкій поінформованості управлінського апарату про цілі організації. Участь управлінців усіх ієрархічних ланок у процесі прийняття рішень сприяє тому, що кожний з них бере відповідальність за свою роботу. Функції контролю та оцінювання розподіляються між всіма рівнями управління. Співробітники за демократичного стилю керівництва є не просто виконавцями чужих рішень, а сприймають цілі організації як власні цінності та інтереси. Керівники нижчої ланки, як правило, репрезентують інтереси підпорядкованих співробітників перед вищим керівництвом, що породжує зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. Демократичний стиль керівництва активізує ініціативність співробітників, є передумовою нестандартних рішень, сприяє поліпшенню морально-психологічного клімату та загальної задоволеності співробітників організацією.

Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями й надає право підлеглим вирішувати усі інші. Він намагається радитися з ними і прислухуватися до думки колег, не підкреслює своєї переваги і розумно реагує на критику, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки виконавців. Стимулюючи ініціативу знизу і підкреслюючи свою повагу до підлеглих, керівник демократичного типу дає вказівки не у формі наказів, а у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань. Він не тільки прислуховується до думки працівників та нижчих менеджерів, проте й враховує її. Контроль за діяльністю підлеглих здійснює не одноособово, а з залученням інших менеджерів та працівників організації. Він добре розуміється на позитивних якостях і недоліках підлеглих, спокійно вислуховує заперечення відносно власної позиції з тих чи інших питань, вважає нерозумним завжди наполягати на власному рішенні. Конфлікти він сприймає як закономірне явище, намагається одержати з них в майбутньому користь. Там, де автократ діяв би за наказом, вимагаючи безумовного виконання своїх вказівок, керівник демократичного типу досягає бажаних результатів переконанням виконавців у доцільності і значущості покладених на них обов'язків.

Ліберальний стиль керівництва характеризує надання підлеглим великої самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. В американській літературі подібний стиль керівництва називають стилем невтручання, несуперечення або потурання. Керівник повністю покладається на підлеглих і іноді дотримується позиції простого члена групи.

Ліберальний стиль керівництва знаходить обмежене поширення, він властивий головним чином науковим установам. Наслідками ліберального стилю керівництва можуть стати: зменшення обсягів робіт; зниження її якості; незадоволення підлеглих стилем керівництва.

Ліберальний тип керівника характеризується відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність за рішення і їх наслідки. Такий керівник мало опікується справами підлеглих, не виявляє достатньої активності, виступає в основному в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими структурними підрозділами або організаціями. У взаємовідносинах з підлеглими керівник - ліберал ввічливий і добродушний, ставиться до них з повагою, намагається допомогти у вирішенні їх проблем. Він готовий вислуховувати критику і міркування, але у більшості випадків виявляється нездатним їх реалізувати. Керівник ліберального стилю недостатньо вимогливий до підлеглих й не бажаючи псувати з ними відносин, часто уникає рішучих заходів. Він здатний нехтувати своїми принципами, якщо їх додержання загрожує його популярності в очах вищого керівництва або підлеглих.

У намаганні набути та зміцнити авторитет керівник ліберального стилю здатний надавати підлеглим різного виду пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти не виправдані службовими потребами відрядження, схильний відкладати звільнення недбалого працівника. Він рідко користується своїм правом говорити " ні " та легко роздає нереальні обіцянки. Якщо підлеглий не виявляє бажання виконати його вказівку, то він швидше сам виконає потрібну роботу, ніж примусить до цього не дисциплінованого працівника.

Керівник ліберального стилю не здатний відстоювати свою позицію в складних і тим більше екстремальних ситуаціях. Часто такий керівник посилається на те, що він обмежений у правах і тому не може дозволити собі прийняти те чи інше рішення. Керівник ліберального типу не виявляє чітко виражених організаторських здібностей, нерегулярно і слабо контролює і регулює дії підлеглих, і, як наслідок, його управлінська діяльність характеризується низькою ефективністю.

В реальній діяльності конкретного керівника можна простежити риси всіх трьох типів керівників. Проте, кожний менеджер певною мірою тяжіє до одного з розглянутих стилів керівництва.