Орган смаку

Основне призначення органа смаку—визначити смакові якості їжі та рефлекторно включати в роботу весь апарат травлення.

Смакові рецептори — це малі хімічні лабораторії, в яких відбувається первинний аналіз їжі. Вони містяться у смакових цибулинах, що знаходяться в сосочках язика і, в меншій кількості, на м'якому піднебінні та в глотці. Кожна рецепторна клітина має волосинку, за допомо­гою якої сприймає певний вид смакових подразнень— солодке, солоне, кисле, гірке (тепер прийнято вважати, що е п'ятий вид смакових подразнень—«смак води»). Смакові подразнення передаються в ЦНС по волокнах барабанної струни (гілки лицевого нерва) та язикогор-лового нерва. В смакових центрах включно зі смаковою зоною кори (вискова частка) завершується аналіз і відбувається синтез всієї смакової інформації, яка до­повнюється сигналами від інших органів чуття (орга­нів нюху, дотику). Через це виникає відчуття цілісного харчового продукту, що має певний смак, форму, кон­систенцію, температуру. Відомо, що відчуття смаку за­гострюється під час голодування, коли до смакового аналізатора надходять активуючі впливи сітчастого утво­ру, однак понижується при неповному шлунку, а також при розладах травлення.

. Орган нюху

Орган нюху має можливість діставати на віддалі Інформацію про хімічні властивості деяких навколишніх об'єктів. Нюхові рецептори — це спеціальні клітини, які

містяться на слизовій оболонці верхнього носового ходу (рис. 77). На зовнішньому полюсі рецепторних клітин знаходяться волоски-антени, що виконують коливні ру­хи, вловлюючи при цьому молекули «пахучих» речовин ';

від другого полюса цих клітин відходять тоненькі во­локна, які збираються в більш товсті пучки — нитки нюхового нерва (І нерв).

Органи нюху дуже чутливі — контакт рецепторів з кількома десятками молекул пахучих речовин вже до­статній для відчуття запаху. Прийнято виділяти близько шести первинних простих запахів (камфороподібний, квітковий, м'ятний, ефірний, гнильний і гострий) та багато змішаних (рис. 78).

При вдиханні таких речовин, як нашатирний спирт, хлороформ, ефір, і деяких інших, крім нюхових клітин, подразнюються також закінчення трійчастого нерва, вна­слідок чого виникають захисні рефлекси (затримка ди­хання, чхання).

' Зараз, однак, допускається, що «розпізнавання» пахучих речо­вин (а також деяких інших подразників рецепторів) основане не на відповідності (комплсмептарності) форм контактуючих молекул, як це представлено на рис. 78, а на кваптово-механічній сигналізації — величині імпульсу, що передається із електронних оболонок моле­кули речовини макромолекулам рецепторної поверхні органа.

Орган зору (око)

Із усіх органів чуття найскладнішим є око — орган перетворення світлової енергії (електромагнітних коли­вань певної частоти) на фізіологічний процес збудження, що сприймається зоровим аналізатором у вигляді об­разів з навколишнього середовища.

Око знаходиться в очній ямці, або орбіті. Воно має дві частини: очне яблуко і додаткові органи ока.

Очне яблуко є сферичним тілом, яке складається з оболонок і ядра.

Очне яблуко має три оболонки: зовнішню—склеру з рогівкою, середню — судинну оболонку — і внутріш­ню — сітківку.

Склера з рогівкою виконують роль щільного «скеле­та» очного яблука. Склеру називають також білковою оболонкою, бо своїм забарвленням вона нагадує ва­рений білок; прозора рогівка займає передню частину очного яблука і входить до складу оптичної системи ока. Рогівка не має кровоносних судин, зате багата на чутливі нервові закінчення (рис. 79).

Сі/динна оболонка має не тільки багато судин (з чим пов'язана її назва), але й пігментних клітин, які за­побігають розсіюванню світла всередині очного яблука. В ній розрізняють три частини: передню — р а й д у ж-