Види відтворення

Відтворення – один з головних процесів пам’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Види відтворення:

  впізнавання;

  згадування;

  пригадування.

Впізнавання – найпростіша форма відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце та інші деталі ознайомлення з ним.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді.

Згадування – особливість цієї форми відтворення полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування буває довільним і мимовільним.

Довільне – зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило, відповісти на запитання тощо).

Мимовільне – коли образи або відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Пригадування – потреба виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Одним із варіантів довільного відтворення є спогади.

Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого.

Забування та його причини

Забування – процес, обернений запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість запам’ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Причини забування:

  Забування – функція часу. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.

  Недостатня міцність запам’ятовування.

Індивідуальні особливості пам’яті

Індивідуальні особливості пам’яті: швидкість, точність, міцність запам’ятовування та готовність до відтворення.

Швидкість – визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам’ятовування нового матеріалу.

Точність – характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність – виявляється в тривалості зберігання завченого матеріалу (або повільністю його забування).

Готовність до відтворення – виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Фізіологія сну

Методами ЕЕГ і полісомнографії доведене існування п'яти стадій сну, які здійснюються двома альтернативними фізіологічними механізмами.  Неспання - якщо людина спокійна, розслаблена, ЕЕГ реєструє альфа-ритм (9-11 Гц) і низьковольтну активність. Можуть спостерігатися артефакти унаслідок мигання очей. При засинанні повіки закриваються, м'язи розслабляються, і наступає перша стадія, яку називають також фазою засинання. ЕЕГ реєструє зниження амплітуди, альфа-ритм зникає, спостерігають т.з. плоску ЕЕГ, яка пов'язана з повільними обертальними рухами очей. Під час другої стадії, або фази поверхневого сну, ЕЕГ фіксує спалахи хвиль з частотою 13-16 Гц - т.з. сонне веретено, і окремі комплекси високої амплітуди. Третя і четверта стадії відповідають фазам глибокого сну. Під час третьої стадії реєструють повільні хвилі (тета-активність) з окремими сонними веретенами, а в четвертій переважає повільна активність тета-хвиль. Ці 4 стадії називають також стадіями синхронного або спокійного сну.  ПРО-сон (сон з повільними рухами очей). П'ята стадія відповідає швидкій стадії сну, яку називають також фазою десинхронізованого сну, або ШРО-сном (сон з швидкими рухами очей). У цій фазі сну скелетні м'язи розслаблені, а м'язи, що забезпечують рух очного яблука, активуються, і відбуваються швидкі рухи очей за стулені повіки. Одночасно хвилі ЕЕГ десинхронізуються - спостерігаються низьковольтні високочастотні хвилі з рідкісними спалахами альфа-хвиль. На цій стадії зазвичай з'являються сновидіння.  Стадії сну також є циклічними. У нормі молоді і середнього віку люди послідовно проходять крізь перших 4 стадії сну (ПРО-сон), через 70 - 100 хвилин слідує п'ята стадія (ШРО-сон), перед якою зазвичай спостерігаються якісь рухи тіла, - людина перевертається уві сні, ворушиться. Ці послідовні стадії ПРО- і ШРО-сну повторюються протягом ночі 4-7 разів залежно від тривалості сну. Приблизно 20-25% від загальної тривалості сну займають стадії швидкого сну (ШРО-сон), 3-5% - перша стадія, 50- 60% - друга стадія, 10- 20% - третя і четверта. З віком третя і четверта стадії коротшають, після 70 років четверта стадія практично відсутня, а третя - мінімальна.  Під час стадії ШРО-сну людину розбудити легко, в той же час з третьої і четвертої - важко: пробудження повністю наступає протягом 5 хвилин і довше, людина може бути розгубленою, дезорієнтованою.  Під час циклів сну відбуваються численні зміни фізіологічних процесів. Рухова активність значно знижена, проте на всіх стадіях сну приблизно через кожних 15 хвилин відбуваються спонтанні скорочення м'язів, але максимально - при переході від ПРО- до ШРО-сну. Це, головним чином, тонічні скорочення. Під час п'ятої стадії (ШРО-сон) сну за стуленими повіками відбуваються швидкі узгоджені рухи очних яблук на всіх напрямках. У період між фазами мускулатура стає млявою, або атонічною, головним чином, м'язи дихальних шляхів, черевного преса, міжреберні, що може привести до посилення дихання на стадії швидкого сну. Під час сну температура тіла трохи знижується, головним чином, на стадії повільного сну. Ритм серцевої діяльності і дихання у фазі ШРО-сну прискорюється і стає нерегулярним, а у фазі глибокого сну - сповільнюється і знов стає регулярним. Мозкове кровопостачання і споживання кисню під час ПРО-сну зменшується, а під час ШРО-сну зростає. Під час різних фаз сну міняється також активність периферичної нервової системи, метаболізм глюкози, рівень гормонів (кортизолу, тіреоїдостимулюючого гормону), виділення сечі.  Ритм сну і його стадії регулюють нервові механізми, що реалізовуються через системи нейромедіаторів мозку: ацетілхолін і два біогенні нейростимулятори - серотонін і нонадреналін. Під час неспання активність ахв.ергичеських (що інгібують) нейроніви висока, а холінергічних - низька. В період ПРО-сну (синхронного) амінергічна активність поступово знижується і холінергічна активність помалу підвищується, а під час ШРО-сну ці фази повністю завершуються. 

Органи чуття

Органи чуття інформують нас про навколишнє се­редовище, а також про стан внутрішніх органів і си­стем організму. Звичайно вважають, що в людини є п'ять видів відчуття: зір, слух, смак, нюх і дотик. На­справді їх значно більше, бо є також і такі відчуття, як відчуття рівноваги або м'язового тонусу, а крім того, деякі з названих відчуттів, наприклад дотик, складаю­ться ще із цілого ряду підрядних видів відчуття. Та в навколишньому середовищі відбуваються й такі явища, які не сприймаються жодним органом чуття (великий діапазон світлових і звукових хвиль, рентгенівське про­міння тощ«). Це стосується і деяких процесів, що від­буваються в самому організмі (наприклад, процеси іоні­зації).

Сприймання інформації здійснюється за допомогою спеціальних клітин—рецепторів, в яких відбувається процес перетворення властивостей подразників у від­повідні коди нервових імпульсів. Ці спеціальні клітини містяться в органах чуття. Рецепторні клітини розгля­дають як особливі нервові клітини, бо, подібно до інших нервових клітин, вони мають міхурці із синаптичною рі­диною, з допомогою якої здійснюється контакт із су­сідніми нервовими клітинами. Отже, функціонування рецепторних клітин не можна розглядати окремо від діяльності центральної нервової системи; ці клітини визначають фізико-хімічні параметри подразників, а ЦНС проводить дальший аналіз одержаної інформації аж до визначення біологічної значимості їх для орга­нізму. Як відомо з попереднього розділу, всю функціо­нальну систему, що бере участь у формуванні певного виду відчуття, І. П. Павлов назвав «аналізатором» (у зв'язку з функцією аналізу відчуття). В ході аналізу відчуття деяка частина одержуваної інформації затри­мується у периферичному та провідниковому відділах

аналізатора або в нижніх поверхах ЦНС і не усвідом­люється людиною. Функціональний стан, або рівень збудливості, аналізаторів може змінюватись. Так, деякі гормони (наприклад, адреналін) і деякі фармакологічні засоби (наприклад, стрихнін) посилюють чіткість і го­строту відчуття. Проте ряд факторів має протилежний вплив па аналізатори: так, введенням в організм нар­котичних речовин виключається кірковий відділ аналі­затора, а введенням новокаїну або інших місцевозне-болюючих речовин — периферичний чи провідниковий його відділ.