Лекція № 8

Тема. Історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежності України

Зародження історично української соціальної системи, наявність у ній ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного.

План

1. Внутрішня та зовнішня політика України в І пол. 90-х рр. ХХ ст.

а) Вибори до Верховної Ради та Президента України;

б) конституційний процес;

в) Вибори до Верховної Ради України 1998 р. і президентські вибори 1999 р.

2. Президентські вибори 2004 р. ( «Помаранчева революція»).

3. Соціально-економічний і політичний розвиток України у 1994-2007 рр.

а) Економічний розвиток України у 1994-2004 рр.

б) Основні події політичного життя України 2005-2008 рр.

4. Україна у 2008 — на початку 2010 р.

5. Україна 2010-2011 рр. Президент в. Янукович.

Література: Бойко О.Д. Історія України. К.: ВЦ “Академія”, 2007 р., с. 618-680.

1. Внутрішня та зовнішня політика України в і пол. 90-х рр. Хх ст.

Головним завданням суверенної України з перших днів її існування ста­ло здійснення державотворення.

Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), підсумки Всеукра­їнського референдуму (1 грудня 1991р.), Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., законодавство України, укази Президента України стали правовою основою для побудови незалежної та суверенної Української дер­жави.

8 жовтня 1991 р. — закон «Про громадянство України» (громадянином України міг стати кожний, хто проживав на її території та не був громадянином іншої держави).

1 листопада 1991 р. — «Декларація прав національ­ностей України» (всім народам і національним групам гарантувалися рівні права, 25 червня 1992 р. — за­кон «Про національні меншини в Україні» затвер­див право кожного народу на культурно-національ­ну автономію).

4 листопада 1991 р. — закон «Про державний кор­дон України» (визначено кордони держави, порядок їх охорони й перетину).

6 грудня 1991 р. — закон «Про збройні сили України» (військові добровільно складали присягу на вірність українському народові, решта отримувала можливість звільнитися в запас або перейти на служ­бу до армії будь-якої країни).

Початок січня 1992 р. — введення в обіг власної грошової одиниці (спочатку купонів багаторазового використання, азі вересня 1996 р. — гривні).

Січень — лютий 1992 р. — затвердження держав­ної символіки України: Державний герб (малий) — тризуб, Державний прапор — синьо-жовтий, Держав­ний гімн — музика М. Вербицького на слова П. Чубинського (у повному обсязі зі словами затверджений тільки 6 березня 2003 р.).

Створені також Національний банк України, служба безпеки (СБУ), Українська фондова біржа, посольства й консульства та інші важливі державні інститути.

Проблеми початкового етапу державотворення:

• Непідготовленість українського суспільства до державотворчих процесів.

• Відсутність чіткої концепції державотворення.

• Незавершеність розподілу функцій між різними гілками влади.

• Дострокові вибори Президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

а) Вибори до Верховної Ради та Президента України 1994 р.

Причини:

• загострення протистояння між Президентом, уря­дом і Верховною Радою;

• наростання економічної кризи в державі (без­робіття, інфляція, борги по зарплатні тощо);

• невдоволення населення погіршенням умов жит­тя (у червні 1993 р. почали страйкувати шахтарі Донбасу, згодом страйк охопив інші регіони).

Особливості виборів до Верховної Ради:

• вибори були позачерговими;

• відбулися в березні 1994 р;

• проводилися за мажоритарною системою, а не за партійними списками;

Мажоритарна виборча система — виборча система, за якою обраховуються голоси виборців, подані за кандидата, який одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах.

• велика кількість претендентів на один депутат­ський мандат, наслідком чого була дуже напруже­на боротьба під час виборчих перегонів.

Результати виборів до Верховної Ради: КПУ — 24,65 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %. Незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, СДП, Партії праці та ін. Пропрезидентські сили зазнали значної поразки. Прорахунки влади знову зросли привабливими гасла комуністів і соціалістів.

Особливості виборів Президента: відбулися в червні — липні 1994 р; зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента; відбувалися в 2 тури (в першому жоден із кан­дидатів не набрав більше 50 % голосів; до друго­го вийшли Л. Кравчук — 37,68 % і Л. Кучма — 31,25%).

Результати виборів Президента: переміг Л. Кучма, який набрав 52 % голосів (14 млн. 660 тис.). 19 липня 1994 р. він склав присягу на вірність українському родові й офіційно став Президентом України.

Основні риси політики Президента Л. Кучми:

• призупинення падіння обсягів виробництва;

• гальмування економічної кризи в країні;

• зупинення гіперінфляції;

• введення національної валюти — гривні;

• прийняття Конституції України;

• утвердження України на міжнародній арені;

• недостатні темпи соціально-економічних форм;

• політична та економічна нестабільність (за 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди).

б) Конституційний процес в Україні.

Конституційний процес — процес розробки й прийняття конституції держави.

І етап (1990-1993 рр.) — розробка на основі чин­ної Конституції удосконаленого проекту нової Кон­ституції незалежної держави. Була створена Консти­туційна комісія, напрацьовано кілька проектів Кон­ституції, один із яких був затверджений Верховною Радою та винесений на всенародне обговорення; за­пропоновано близько 50 тис. поправок і доповнень до тексту, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

ІІ етап (1994—1996 рр.) — узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілка­ми влади. Основні розбіжності:

• форма державного правління (президентська чи парламентська республіка);

• проблеми приватної власності;

• статус української мови;

• державна символіка;

• правовий статус Криму;

• розподіл повноважень між гілками влади тощо.

Була створена нова Конституційна комісія; вине­сений нею на розгляд Верховної Ради проект знову не був прийнятий. Президент Л. Кучма 26 червня 1996 р. підписав Указ про проведення Всеукраїнського ре­ферендуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції Украї­ни (складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідний), 161 статті).

Основні положення Конституції України

• Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

• Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самовряду­вання.

• Україна — президентсько-парламентська рес­публіка, державна влада в якій розподіляється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

• Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законо­давство, єдина судова система).

• Державною мовою в Україні є українська.

• Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи.

• Закріплення різноманітних форм власності.

• Принцип мирного та взаємовигідного співробітниц­тва з усіма країнами тощо.

в) Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

Уперше відбувалися за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Мажоритарно-пропорційна виборча система — виборча сис­тема, за якою половина депутатів обиралася одномандатними виборчими округами, інша половина - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у бага­томандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

Необхідний 4-відсотковий бар'єр подолали 8 пар­тій: КПУ (24,65 %), Народний Рух (9,4 %), вибор­чий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об'єднання «Гро­мада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %).

Домінування в парламенті лівих партій.

Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття важливих рішень і законів.

Верховна Рада України третього скликання роз­почала свою роботу 12 травня 1998 р.

Президентські вибори 1999 р.

Відбулися в листопаді 1999 р.

Зареєстровано 13 кандидатів на посаду Президента.

Відбулося два тури виборів (у першому перемогли Л. Кучма — 36,49 % та лідер комуністів П. Симоненко — 22,24%).

Остаточну перемогу одержав Л. Кучма (56,25 %); український народ іще раз переконливо підтвер­див небажання повертатися до комуністичного минулого.

Політична ситуація в Україні в 2000-2002 рр.

21 січня — 1 лютого 2000 р. — загострення супереч­ностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засіда­ли у приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) — в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Вер­ховної Ради.

16 квітня 2000 р. — Всеукраїнський референдум із питань зменшення кількості народних депутатів і скасування їх недоторканності, створення двопалат­ного парламенту для кращого представлення інтересів регіонів України, права Президента розпустити пар­ламент у разі нестворення постійно діючої більшості та неприйняття бюджету країни. Більшість громадян України підтримали винесені на референдум питан­ня, але реалізація реформ затягувалася.

28 листопада 2000 р. — початок «касетного скан­далу» у зв'язку зі зникненням журналіста Г. Ґонґадзе, який писав критичні статті про діяльність Президента та його оточення. Загострення політичної ситуації.

9 березня 2001 р. — масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святку­вання чергової річниці від дня народження Т. Г. Шев­ченка.

26 квітня 2001 р. — відставка уряду В. Ющен­ка (разом із Ю. Тимошенко він очолив процес кон­солідації опозиційних сил).

31 березня 2002 р. — чергові вибори до Верховної Ради: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депута­ти. Вибори засвідчили поразку лівих партій. Створе­на пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад. Опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

21 листопада 2002 р. — створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем.

Спроба політичної реформи.

24 серпня 2002 р. — ініціювання Л. Кучмою дис­кусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції:

6 березня 2003 р. — Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту закону «Про внесення змін до Конституції України»; в результаті обговорення відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів.