4. Античні (грецькі) міста-держави Північного Причорномор'я.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я - політичні утво­рення (поліси), що виникли в процесі грецької колонізації. Одним із на­прямків «Великої грецької колонізації» в VIII—VI ст. до н. е. (в ХІ-ІХ ст. до н. е. вона відбувалася тільки в межах Егейського моря) було освоєння Північного Причорномор 'я.

Основні теорії причин еллінської міграції. Шукаючи основні при­чини еллінської міграції, вчені сформулювали кілька теорій, які можна умовно поділити на:

• Демографічну - демографічний вибух, що відбувся в цей час, зу­мовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати;

• аграрну- нестача землі в метрополії підштовхувала до освоєння нових територій;

• торгівельну - колонізація з метою торгової експансії;

• сировинну - у нових землях греки шукали не ринки збуту, а на­самперед продукти джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зер­но, метали, будівельний ліс тощо;

• воєнну - до міграції греків змушувала агресія лідійців і персів;

• соціальну - постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати;

• етнічну - етноплемінний склад полісів материкової Греції не був од­норідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.

Виникнення грецьких міст-держав.

У VII ст. до н е. в гирлі Ду­наю греки заснували Істрію, на острові Березань (під Очаковом) - місто Борисфеніду. Потім в VI-V ст. до н. е. виникли такі колонії, як Ольвія, Херсонес, Фанагорія, Тіра, Танаїс та ін. Єдиним державним об'єднанням грецьких міст-держав було Боспорське царство, яке утворилося в V ст. до н. е. й охоплювало Керченський і Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до гирла Дону.

Економічні досягнення: бурхливий розвиток землеробства, скотарства, рибальства, виног­радарства, ремісництва;

здійснення торгівля із сусідніми племенами, Грецією, Малою Азі­єю: з колоній вивозили пшеницю, рибу, шкіри, сіль, хутро, мед, віск, будівельний ліс, продукцію тваринництва, а також рабів;

створення грошових одиниць (золоті, срібні, мідні монети).

Досягнення в суспільному устрої:

ці міста-держави являли собою окремі рабовласницькі демократи­чні республіки; які мали свої ради і народне віче, а виконавча влада на­лежала колегії архонтів (архонт- вища посадова особа в містах- державах) або тиранам;

4. Хронологічні рамки існування античних міст-держав Північно­го Причорномор'я. Час існування античних міст-держав у Північному Причорномор'ї розділяють на два періоди:

перший - грецький (друга половина VII ст. до н. е. - середина IV ст. до н е. )- виникнення міст-держав і Боспорського царства та їхній стабільний економічний розвиток за рахунок посередницької торгівлі насамперед з Грецією;

" другий - римський (середина IV ст. до н е. - IV ст. н. е.), коли по­ліси потрапили у залежність від Римської держави (наприклад Тіра, Оль­вія і Херсонес увійшли до складу Римської провінції Нижня Мезія).

У боротьбі з римськими легіонерами за дедалі частіших нападів сарматів, готів, гунів, поглиблення розпаду рабовласництва міста-держави поступово втрачали економічну могутність і незалежність. У 70-х рр. IV ст. н. е. міста-держави практично припинили існування (довше за всіх вціліли Херсонес і Пантікапей), перейшовши під владу Візантійської імперії.

Слов’яни.

У IV—VII ст. племена і народності Європи внаслідок Великого переселення народів дуже перемішалися між собою.

Територія України в цей час була втягнута в загальноєвропей­ський процес "Великого переселення народів", яке підірвало могутність Західної Римської імперії і призвело до її занепаду.

Велике переселення народів надзвичайно змінило історичну карту Європи, закінчилося утворенням нових держав на кар­ті Європи і ці зміни відіграли вирішальну роль у її подальшому розвитку.

Слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на істо­ричну арену на початку І тисячоліття нашої ери під час Великого переселення народів.

Під час Великого переселення народів слов'яни просунулися да­леко на північний схід, захід і південь, оселилися там, що привело до утворення трьох гілок слов'ян - східних, західних і південних.

У VII ст. слов'яни вже займали велику територію від Ельби на за­ході до середньої течії Дніпра на сході, від Балтійського моря на півночі до Дунаю і Чорного моря на півдні.

Розселення племінних союзів східних слов'ян у УІІІ - IX ст. на території України

Великі племінні об'єднання існували кілька століть. VIII—IX ст. Слов'яни розселилися на території Східної Європи і займали величезну територію — від Карпат до Оки і від Ладоги до Чорного моря. Цінним джерелом про розселення слов'ян є літопис "Повість минулих літ", написаний ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором. У цей час на території між Карпатами і Вол­гою проживало 14 союзів східнослов'янських племен. У них за­сновувалися і міста - головні державно-політичні, економічні і культурні центри.

На території сучасної України було вісім союзів слов'янських пле­мен.

Поляни — проживали навколо Києва, який був їхнім головним політичним центром.

Древляни — займали землі південного басейну Прип'яті, Гори­ні, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева. їхній центр - Іскоростень.

Сіверяни — займали значну територію на схід від середньої те­чії Дніпра, басейн нижньої Десни, Сули, Псла і Ворскли аж до верхів'їв Сіверського Дінця. їхніми політичними центрами були міста Чернігів, Новгород-Сіверський і Переяслав.

Тиверці — займали територію між нижніми течіями Дністра і Пру­ту і досягали Чорного моря. їхнім політичним центром був Білгород над Дністром.

Уличі — жили між нижнім Дністром, Південним Бугом і Дні­пром аж до Чорного моря. їхнім політичним центром було місто Олешин на Дніпрі.

Волиняни — жили вздовж течії Західного Бугу.

Дуліби — жили на захід від полян у басейні Західного Бугу. Полі­тичний центр волинян і дулібів — Теребовля.

Білі хорвати — жили в Карпатах і басейні верхнього Дністра. Політичним центром був Ужгород. Деякі історики волинян і дулібів об'єднують в один політичний союз і вважають, що на теренах України було сім політичних союзів.

Згадані об'єднання племен мали подібну культуру з певними етнотериторіальними відмінностями, спільні риси в будівництві жит­ла, ремеслах та хліборобстві, у похоронних обрядах і віруваннях.

На території сучасної Білорусі було два союзи слов'янських племен.

Полочани — жили у верхів'ях Західної Двіни. їхнім політичним центром став Полоцьк.

Дреговичі - займали територію на північ від Прип'яті і на захід від верхнього Дніпра. їхніми центрами були Мінськ, Пінськ, Туров.

На території сучасної Росії було чотири союзи слов'янських племен.

Словени - займали територію, що прилягала до озер Ільмень, Ладозького, Онезького аж до верхів'я Волги. їхнім центром був Новгород.

Кривичі - їхні землі прилягали до Чудського озера, Балтійського моря, верхів'їв Волги, Дніпра і Західної Двіни. їхнім центром було місто Псков.

Радимичі - жили понад середнім Дніпром і верхньою Десною, а їхнім політичним центром було місто Смоленськ.

В'ятичі - займали територію у верхів'ях Волги, в басейні Оки.

Важливими центрами були Рязань, Муром, Владимир, Суздаль, Ростов.

Кожне із східнослов'янських племен мало свій центр, де жили князь і дружина, містилися основні культові споруди, присвячені язичеським богам, і були .зосереджені економічні ресурси. Ці пле­мінні центри найчастіше мали укріплення із земляних валів та ро­вів, були справжніми фортецями. В годину небезпеки за стінами такої фортеці переховувалися місцеві жителі - селяни, ремісники.

Протягом VI—VIІІ ст. союзи слов'янських племен еволюціону­вали у прадержавні утворення — племінні княжіння. Писемні дже­рела зафіксували існування додержавних об'єднань дулібів, білих хорватів і полян.

Арабські автори називають існування у УІІІ-ІХ ст. таких трьох додержавних об'єднань східних слов'ян:

Куявія (Куябія) — вважають, що це Київська земля;

Славія — одні вважають, що це Новгородська земля, інші — Переяславська;

Артанія — одні вважають, що це Рязань, інші — Тмутаракань, треті — що це Чернігів, інші — що це Ростово-Суздальська земля, деякі, що це Перемишлянська земля.

Одні вчені вважають їх протодержавами, тобто такими, що пе­редували державі, а інші — державами. Вони послугували фунда­ментом формування державності у східних слов'ян.

Формування держави відбувалося через захоплення влади кня­зями та об'єднання ними слов'янських племен. Полянську держа­ву Куявія на середньому Подніпров'ї ще називають "Руська земля", яка об'єднала полян, древлян, сіверян, дреговичів і полочан.

Кінець IX ст. "Руська земля" стала політичним і територіальним ядром утворення єдиної держави слов'ян — Київської Русі.

Формування племінних князівств супроводжувалося зміна­ми в соціальній структурі суспільства. У слов'ян відбувся розклад родоплемінних відносин. Виділилася правляча верхівка — князі- вожді, княжа дружина. Занепадає роль віче. Збройне ополчення змінила княжа дружина, яка разом із князем збирала данину із підвладного населений, бере участь у походах. З'являються соці­ально залежні прошарки населення.

5. Виникнення держави Київська Русь. Внутрішня та зовнішня політика Київської Русі. Причини розпаду Київської Русі.

Утворення Київської Русі.

Існують дві теорії походження Київської Русі:

1. Норманська теорія – прибічники цієї теорії вважають ніби варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні держави Київська Русь. Особливо пропагували її німецькі історики , які працювали в другій половині ХУІІІ ст. в Росії (Г.Байер, Г.Міллер, А.Шльоцер).

2. В відповідь на норманську теорію висувають свою прихильники антинорманської теорії. Її прихильником, опонентом Міллера був М.Ломоносов, учений ХУІІІ ст. Ломоносов каже : “Держава могла виникнути тільки на певній території, у певного народа. Підкора чужинцем неможлива”.