3. Козацтво України: виникнення, заняття, воєнне мистецтво, козацька символіка.

Козацтво - з кінця XV ст. збірна назва козаків в Україні та в порубі­жних країнах. Українське козацтво - видатне явище в європейській істо­рії. Слово «козак» тюркського походження, у перекладі воно означає «вільна людина». Унікальність українського козацтва полягає в тому, що воно стало окремим суспільним станом із визначеними правами й мало свою територію, незалежну від державної адміністрації.

Основними чинниками, які створювали умови для появи і формування козацтва, були:

а) існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для жит­тєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілі­заціями;

б) досвід освоєння південних територій уходниками, бродниками та іншими;

в) поява значної кількості людей, які внаслідок погіршення умов життя, зростання повинностей та податків, прагнули переселитися на нові землі у пошуках кращої долі.

Основними причинами виникнення козацтва були:

а) зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізацію нових земель;

б) посилення феодальної експлуатації з боку польських і литовських феодалів, шляхти, прогресуюче закріпачення селян;

в) політика полонізації українського народу, наступ католицької цер­кви на права православної, посилення релігійного гніту українців;

г) зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від турок і кримських татар.

Перші згадки про козацтво датуються XIII ст. Ще за часів Київської Русі літописи згадували про існування на кордоні руських земель і кочо­вого Степу бродників і берладників - вільних людей, які не підкорялися князівській владі і жили, зокрема, за рахунок здобичі від набігів на поло­вців і візантійські володіння. Однак надалі це традиційне для місцевого населення заняття було перервано татаро-монгольською навалою. Як нова соціальна верства суспільної ієрархії козацтво формувалося водно­час зі шляхтою протягом ХV-ХVІ ст. Фактично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять.

Виникнення реєстрового козацтва. У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацько­го формування. 300 козаків було прийнято на державну службу, записано у реєстр (список) і дістало правовий статус регулярного війська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, намагання використати частину його сил в інтересах Польської держави.

Незалежно від того, до якої верстви належали козаки, вони завжди боролися за свої одвічні права та привілеї-вільності: вільно обирати старшину, мати власний суд, не сплачувати податків, проживати на всіх державних і приватних землях, полювати і рибалити в пониззі Дніпра, варити пиво й виробляти горілку, не сплачуючи за це державні податки, вільно ділити спадщину померлих козаків, ходити в морські та сухопутні походи проти турків і татар, найматися на службу до іноземних монархів.

Запорозька Січ

Запорозька Січ - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, яка склалася у першій половині XVI ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця і існувала до 1775 р. Із військового центру Запорозька Січ перетворилася на своєрідне державне утворення - козацьку православну демократичну республіку, яка мала демократичний соціально-політичний лад, особливу військову організацію, своєрідний життєвий уклад, побут і звичаї.

Утворення Запорозької Січі. Утворення Запорозької Січі пов'язане з процесом формування українського козацтва й освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Півден­ним Бугом.

Перші козаки на Запорожжі з'явилися, ймовірно, на початку XVI ст. Д. Вишневецький у першій половині 50-х рр. XVI ст. (існує кілька вер­сій щодо часу заснування Хортицької Січі - від 1552 до 1556 рр.) він заснував на о. Мала Хортиця (тепер - острів Байда) замок, який став ко­зацькою твердинею та опорним пунктом для масштабних походів проти татар. Пізніше місце розташування козацької столиці неодноразово змі­нювалося, і в історії козацтва зафіксовано кілька січей:

• Томаківська (1564-1593 рр.),

• Базавлуцька (1593-1638 рр.),

• Микитинська (1638- 1652 рр.),

• Чортомлицька (1652-1709 рр.),

• Кам'янська (1709-1711 рр.),

• Олешківська (1711-1734 рр.) та

• Нова Січ (1734-1775 рр.).

Споруди Січі робили з неї справжню фортецю: навколо козаки ви­копували глибокі рови, насипали високі земляні вали, на яких споруджу­вали оборонні вежі з бійницями. Тут стояли гармати, у постійному дозорі вартували збройні козаки.

Посеред Січі був просторий майдан, на якому проходили козацькі військові ради, що розв'язували всі питання повсякденного життя. Май­дан оточували козацькі житла - курені, побудовані з дерев'яних колод або плетені з лози й укриті очеретом; канцелярія, пушкарня (гарматна майстерня), церква, будинки старшини. Усі ці споруди були добре при­стосовані для оборони.

Територія Запорожжя називалася «землями Війська Запорозького». Запорозька Січ за розмірами території на початку XVIII ст. (територія Січі постійно змінювалася, кордони переносилися) наближалася до острівної Англії.

Органи управління Запорозької Січі. За формою правління Запо­розька Січ була республікою. Війську Запорозькому Низовому були при­таманні певні ознаки демократичної республіки. Тут не існувало ні фео­дальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (право користуватися землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі панівною була виборча система орга­нів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада, яка була вищим органом влади. На січовій раді вирішувалися всі найваж­ливіші питання внутрішнього життя Січі, питання війни і миру, диплома­тичних відносин, обрання козацької старшини, розподілу земель між куренями тощо

Очолював Запорозьку Січ виборний гетьман (після 1648 р.- кошо­вий отаман). Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на диплома­тичних переговорах.

Козацька рада крім гетьмана обирала також і військову старшину, яка була у розпорядженні гетьмана. До військової старшини належали: обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію), суддя (чинив суд), осавули (порученці гетьмана).

За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші - польовому таборі під час військових походів та й на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на курені (усього 38) - військово-адміністративні одиниці і водночас козацьке житло. Їх очолювали вибор­ні курінні отамани.

Військові завдання та функції Запорозької Січі. Запорозька Січ, виконуючи історичну місію захисту рідної землі та порятунку українсь­кої нації, захищала Україну від турецько-татарської агресії. Козаки зміц­нили фортифікаціями міста й містечка, створили військову охоронно-захисну, розвідувально-сторожову систему оборони кордонів України, що проіснувала протягом трьох сторіч. Постійно діяли пости зі сторожо­вими черговими загонами, які спостерігали за степовими шляхами й пе­реправами через річки. За допомогою оригінальної сигналізації козаки попереджали населення про просування татарських орд, намагалися ор­ганізувати опір ворогу.

Саме в Запорозькій Січі було створено Запорозьке Військо, що стало організаційною формою збройних сил України. Запорозьке Військо, по­стійним і безвідмовним резервом якого завжди виступало все українське козацтво, мало свій флот, артилерію, кінноту та піхоту. Воно виробило блискуче козацьке військове мистецтво, що перевершувало стратегію й тактику феодальних європейських армій.

Сформувавшись в умовах жорстокої боротьби проти литовських, польських та українських феодалів, з одного боку, і турецько-татарських агресорів - з другого, Запорозька Січ героїчно відстоювала свою неза­лежність. Литовський уряд, а пізніше уряд шляхетської Польщі, будучи неспроможними ліквідувати Січ, демонстративно відмовилися юридично визнати її існування. Щоб перешкодити втечам селян на Січ і повністю ізолювати Запорожжя від України, польсько-шляхетський уряд збудував на Дніпрі фортецю Кодак. Проте спроби шляхетської Польщі знищити Січ успіху не мали.

Особливо ускладнилося становище Запорозької Січі після Андрусівського перемир'я 1667 р., коли над нею був установлений спільний кон­троль Росії та Речі Посполитої. Причому за умовами перемир'я Січ по­винна була надавати військову допомогу обом державам, кожна з яких прагнула використовувати запорожців для ліквідації незалежності Геть­манщини. У квітні 1775 р. російська імператриця Катерина II прийняла рішення про ліквідацію Запорозької Січі.

Боротьба українського козацтва з іноземними загарбниками в першій чверті XVII ст.

Боротьба українського козацтва з іноземними загарбниками в першій чверті XVII ст. - боротьба українського козацтва проти Туреччини та Кримського ханства. Козаки не тільки давали відсіч татарським ордам і турецьким військам, які чинили напад на Україну, але й самі наприкінці XVI ст. розгорнули наступ на володіння султанської Туреччини та її ва­сала - Кримське ханство, намагаючись перенести1 воєнні дії на територію ворога.

До складу Турецької (Османської) імперії входили завойовані нею країни Європи, Азії й Африки. Вона була однією з найбільших держав світу з населенням 60 млн. чол. і панувала на Чорному морі та Балканах, володіла територіями в гирлах Дунаю, Дніпра, Дона, використовуючи їх як опорну базу для наступу проти України, Польщі, Московської держави.

Стратегію цієї війни роз­робив гетьман реєстрового козацтва, видатний військовий діяч Петро Сагайдачний. Він подбав про посилення та збільшення козацького війсь­ка. Будучи талановитим воєнним організатором, П. Сагайдачний особли­ву увагу приділив забезпеченню козацького війська зброєю, насамперед рушницями, прагнув, щоб у кожного козака, у тому числі й піхотинця, був свій кінь.

Головна ідея стратегії морських походів, розробленої П. Сагайдачним, полягала в тому, щоб вести бій на території ворога. Ос­новним напрямком козацького наступу були береги Малої Азії. Мета - підірвати економічну та військову міць Туреччини. Головним завданням було звільнення з турецько-татарської неволі бранців. Козаки атакували декілька фортець одночасно, але основний удар завдавали по найбільшо­му центру, наприклад турецькій столиці - Стамбулу. Вони намагалися знищити турецький флот у портах і на морі.

Перемоги козацького війська. У 1613 р. козаки під проводом П. Сагайдачного перемогли турецькі війська під Гезлевом у Криму, а та­тар - у Подніпров'ї поблизу річки Кінські Води. Літописи повідомляють, що в 1614 і 1615 рр. під проводом П. Сагайдачного козаки Чорним морем переможно ходили на Крим, Малу Азію та Константинополь (Стамбул). У 1614 р. вони зруйнували Синоп - велике місто Анатолії. Наступного року козаки П. Сагайдачного випалили околиці Константинополя та навели страх на самого султана.

Найважливішою подією 1616 р. був морський похід на Кафу (зараз - Феодосія) - головний невільничий ринок у Криму. Козаки штурмом захо­пили міцну фортецю, звільнили багато бранців. Восени 1616 р. козацький гетьман організував новий морський похід. Після блискавичного штурму фортеці Трапезунд козаки ввірвалися в місто, звільнили бранців, розгроми­ли турецьку флотилію. Потім П. Сагайдачний направив свою ескадру з чайок на Константинополь. Історики назвали ці морські козацькі експеди­ції, керовані Петром Сагайдачним, «періодом героїчних походів».

Хотинська війна та її наслідки. У 1620-1621 рр. козакам П. Сагайдачного довелося воювати разом із польським військом проти могутнього ворога як Польщі, так і України, - Османської імперії. Поль­ський король звернувся до козаків із проханням приєднатися до польсь­кого війська, яке після розгрому турецькою армією в 1620 р. опинилося в безвиході. Султанська Туреччина, вирішивши завоювати Польщу, зібрала чималі сили.

Могутня турецька армія зазнала повної поразки, а османський уряд - краху своїх загарбницьких планів щодо Польщі й України.