Лекція № 6

Тема. Об’єктивні умови і суб’єктивні фактори в процесах гуманітарного, політичного життя народу.

Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль у гуманізації діяльності людини, громадянина.

План

1. Україна в роки непу 1921-1928 рр.

2. Входження України до СРСР.

3. Голодомор 1932-33 рр. та його наслідки.

Західна Україна між світовими війнами.

4. Українське питання напередодні Другої Світової війни.

5. Україна на першому етапі Другої Світової війни.

Фашистська окупація. Рух опору.

6. Звільнення України від фашистської окупації.

Література: Бойко О.Д. Історія України. К.: ВЦ “Академія”, 2007 р., с. 368-486.

1. Україна в роки непу 1921-1928 рр.

Основ­ними причинами переходу до нової економічної політики були:

• глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького ре­жиму,

• тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та с/г виробництва;

• масові повстання селян, робітників, солдат і матросів; (Кронштадтське повстання)

• політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

• спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшови­ків на світову революцію;

• намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої політики ра­дянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий від­ступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, НЕП означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

Основними заходами непу стали:

• заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бу­ти меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селя­нам;

• бідні селяни взагалі звільнялися від податку,

• після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

• відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приват­ну торгівлю;

• здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств, матеріальне стимулювання працівників;

• введення стабільної валюти - червонця;

• децентралізація системи управління;

Відмова від політики «воєнного комунізму» стимулю­вали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голо­ду, відбудові промисловості та транспорту.

З переходом до непу істотної трансформації зазнала система управ­ління націоналізованою промисловістю шляхом її децентралізації. За­мість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усьо­го в Україні їх виникло 19.

Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2,5 тис. това­риств і 65 районних спілок. До кінця 20-х рр. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим пока­зником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесен­ня зернового виробництва.

Неп досяг свого розквіту в 1926р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1,6 разу (у порівнянні з 1924 р.), заробітну плату вчителям підви­щили в 3,6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 рр. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.

Особливості непу в Україні. Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підля­гало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівниц­і ва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особли­вість переходу до непу в Україні.

Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 рр., ще більше віддалив нор­малізацію ситуації в сільському господарстві.

3. Скасування непу.

Суперечливість нової економічної політики. В умовах встанов­лення тоталітарного режиму неп був приречений: нова економічна полі­тика базувалася на двох несумісних елементах:

• ринкових відносинах в економіці, плюралізмі форм власності та господарського укладу;

• монополії більшовиків на владу, жорсткій адміністративно-командній системі в політичній організації суспільства.

Метою більшовиків при запровадженні непу було не надання еконо­мічної свободи громадянам. Вони прагнули використати активність насе­лення для зміцнення економічного фундаменту свого політичного режиму і центральної влади.

На XV з'їзді ВКП(б) (грудень 1927 р.) керівництвом компартії було поставлене завдання - витіснення з економіки країни приватного сектора. З цією метою збільшувалися податки з приватних та орендних підприємств, транспортні тарифи, ціни на сировину, матеріали, устаткування, які приватники купу­вали у державних підприємств та організацій.

1930 р. став останнім у легальній діяльності приватних підприємств.

У результаті вже в 1930 р. було продано значно менше промислових товарів, ніж у попередні роки. Виник дефіцит (нестача) товарів широкого споживання, що відразу викликало невдоволення широких верств населен­ня. Ліквідація приватного підприємництва призвела до збільшення кілько­сті безробітних у країні.

Для виправдання погіршення економічної ситуації радянське керівниц­тво розпочало активний пошук внутрішніх і зовнішніх «ворогів», яких звинувачували у шкідництві народному господарству.

У підсумку це означало відмову від ринкових відносин і перехід до ди­рективних методів управління.

Голод 1921-1923 рр.

Передумови та причини голоду.

Причинами, що викликали голод 1921-1923 рр., вважають:

• посуху і неврожай 1921 р., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України;

• скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виро­бництва внаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів;

• надмірні реквізиції продовольства, прагненням радянської влади позбавити повстанський рух в Укра­їні підтримки селянства.

Посуха охопила основні регіони постачання хліба - Поволжя, Півні­чний Кавказ, та південні губернії України. На півдні України зима 1921 р. здалася малосніжною, а весна майже — майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У районах УСРР, які охопила посуха, до революції збирали 400 млн. пудів хліба щорічно, а в 1921 р. лише 39 млн. пудів.

У 1921 р. Україні фактично було збережено продрозкладку, хоча офі­ційно було проголошено про запровадження продподатку. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде і, щоб вижити, треба берегти продовольчі запаси. Вони почали відкрито чинити опір заготівельникам. Тоді політбюро ЦК КП(б)У в травні 1921 р. вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.

За офіційними даними у травні 1922 р. в Україні голодувало понад 3,7 млн. чоловік. Голод торкнувся території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Одеської, Миколаївської областей, а також півдня Харківської області. Епіцентром нещастя стала Запорізька земля, де го­лодувало майже 100% населення.

Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 рр. пошири­лася з Поволжя на Україну.

Політика більшовиків, спрямована на недопущення ослаблення правлячого режиму. Незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані, у першу чергу, не на подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму.

Таким чином, у 1921-1923 рр. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державної політики.