Лекція № 4

Тема. Основні закономірності, розвитку державності, етносів в Україні. Еволюція, закономірність, ефективність розвитку (за періодами)державності в України.

План

1. Адміністративно-територіальні зміни в Україні напр. XVIII – поч. ХІХ ст.

2. Суспільно-політичні рухи в І-й пол. ХІХ ст. Кирило-Мефодіївське братство.

3. Реформи 60-70-р. р. ХІХ ст. Україна в др. пол. ХІХ ст.

4. Український культурно-національний рух. Виникнення громад. «Братство тарасівців».

5. Національне відродження в західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.

«Руська трійця».

Література: : Бойко О.Д. Історія України. К.: ВЦ “Академія”, 2007 р., с. 209-269.

1. Адміністративно-територіальні зміни в Україні напр. XVIII – поч. Хіх ст.

а) Українські землі під владою Російської імперії.

Великі регіони в українських землях, що входили до складу Ро­сійської імперії. Серед українських земель, які на початку XIX ст. пере­бували у складі Російської імперії та становили її південно-західну час­тину (цю територію називали Наддніпрянська Україна, Наддніпрянщина), виділялися чотири великі регіони:

• Слобожанщина;

• Лівобережна Україна;

• Правобережна Україна;

• Південна Україна.

До складу лівобережних українських земель входили дві історичні об­ласті - частина Наддніпрянщини й Слобідська Україна. В офіційних доку­ментах територію лівобережної Наддніпрянщини називали Малоросією.

У складі правобережної частини Наддніпрянщини, перебували тери­торії Київщини, Брацлавщини і Волині, що після другого (1793 р.) та тре­тього (1795 р.) поділів Польщі увійшли до Російської імперії; офіційно вони називалися Південно-Західним краєм.

Поділ на намісництва. З 1775 р. в Російській імперії існував поділ на намісництва (всього в межах імперії існувало 34 намісництва). Терито­рія України, що перебувала у складі Російської імперії, входила до 9 таких адміністративно-територіальних одиниць місцевого управління: Харківсь­ке (утворене в 1780р.), Київське (1781 р.), Чернігівське (1781 р.), Новгород-Сіверське (1781 р.). Катеринославське (1783 р.), Брацлавське (1793 р.). Подільське (1793 р), Волинське (1793 р.), Вознесенське (1795 р.). На чолі кожної адміністративної одиниці стояв намісник, який мав надзвичайні повноваження від російського імператора. На нього покладалося здійснен­ня урядових, військових справ та адміністративного, судового, поліцейського і фінансового управляння.

Губернаторства. У 1796 г. був виданий указ російського імпера­тора «Про новий поділ держави на губернії», за яким в Україні замість намісництв створювалися губернії. У 1796 р. Лівобережна Україна здобула назву Малоросійська губернія. На території Катеринославського і Вознесенського намісництв була знов утворена Новоросійська губернія. У 1802 р. Малоросійська губернія була поділена на Чернігівську й Полтав­ську, а Новоросійська - на Таврійську, Катеринославську й Миколаївську (з 1803 р. вона стала називатися Херсонською).

На початку XIX ст. на теренах України, що перебували під владою Ро­сійської імперії, існувало 9 губерній: Київська. Полтавська, Чернігівська, Слобідсько-Українська (1835 р. - Харківська), Катеринославська, Херсон­ська, Таврійська, Подільська, Волинська. У 1815 р. до Російської імперії були також приєднані Холмщина і Підляшшя.

Генерал-губернаторства. У 1820-х- 1830-х рр. в Україні, як і в інших національних околицях Російської імперії, була запроваджена нова форма адміністративно-державного устрою - генерал-губернаторства, які були покликані посилювати імперське панування і придушувати націона­льно-визвольний рух. Усього в Російській імперії було створено 10 генерал-губернаторств.

Генерал-губернаторства на території України, що входила до складу Російської імперії:

- Малоросійське (до його складу входили Чернігівська, Харківська і Полтавська губернії);

- Новоросійсько-Бессарабське (Катеринославська, Херсонська, Таврій­ська губернії та Бессарабська область);

- Київське (Київська, Волинська і Подільська губернії).

На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, їм підпорядковувалися не лише місцева адміністрація й поліція, а й роз­квартировані на території губернії війська.

б) Українські землі під владою Австрійської імперії.

Унаслідок пер­шого (1772 р.) і третього (1795 р.) розділів Речі Посполитої та Константинопольської австро-турецької конвенції (1775 р.) до багатонаціональної Австрійської імперії відійшла вся територія Руського воєводства (без Холмської землі) та майже вся Буковина (без Хотинської землі). Під владою цієї імперії у складі Угорського королівства перебувало Закарпаття (За­карпаття залишалося у складі Братиславського намісництва).

Галичину разом із частиною польських земель було виділено в окре­мий край - королівство Галіції та Лодомерії з центром у Львові. В адмі­ністративному плані королівство Галіції та Лодомерії поділялось на 19 округів, 12 з яких становили українську Східну Галичину.

У 1786 р. на правах окремого округу до Галичини була приєднана Бу­ковина з центром у Чернівцях.