Українські січові стрільці

Формування легіону Українських січових стрільців (УСС). У серпні-вересні 1914 р. у Галичині за дозволом австрійського уряду з добровольців був сформований легіон Українських січових стрільців (УСС). Основний його контингент склали молоді вихованці українських воєнізованих організацій: «Сокіл» (спортивно-громадська), «Січ» (поже­жна), «Пласт» (учнівська).

Австро-угорський уряд обмежив чисельність окремого українського формування до 2,5 тис. чоловік. Військову прися­гу вони приймали двічі: перший раз - загальну для всієї австро-угорської армії, а другий - на вірність Україні.

Бойовий шлях УСС. Бойове хрещення «усуси» прийняли наприкін­ці вересня 1914 р., захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір, де вела наступ дивізія кубанських козаків.

Особливо відрізнилися вони у завзятих боях у квітні-травні 1915 р. за гору Маківка в Карпатах, панування на якій за­безпечувало надійний заслін подальшому просуванню супротивника. Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС прикривав залізничну колію Підгайці-Бережани на Тернопільщині. На горі Лисоня, де «усуси» вели героїчні оборонні бої, українські легіонери знову здобули славу, але зазнали непоправних втрат убитими, пораненими і військовополоненими. Після боїв під Бережанами, де полк УСС був розгромлений, його залиш­ки було виведено в тил для переформування.

Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося прорватися з оточення.

Полк повернувся на фронт 17 лютого 1917 р. знов у районі Бережан. На початку липня 1917 р. шість сотень полку УСС узяли участь в наступі австрійських військ на р. Збруч. Але після революції в Росії та утворення українського уряду в Києві більшість січовиків були готові воювати проти Австро-Угорщини, за визволення підвладних їй українських зе­мель. Наприкінці 1917- на початку 1918 рр. група військовополонених галичан і буковинців утворили в Києві Перший курінь січових стрільців на чолі з Є. Коновальцем, який був підпорядкований УЦР та уряду УНР і став однією з найбільш боєздатних частин українських військ у 1918- 1919 рр.

Господарська розруха в Україні.

3 першого до останнього дня війна безу­пинно точилася на території України. Із самого початку війна наклала свій жорстокий відбиток на всі сфери внутрішнього життя. Із 15 млн мобілізованих в армію 4 млн. становили українці. В ар­мію була покликана майже половина зайнятих у сільському господарстві чоловіків.

Для Росії Перша світова війна закін­чилася після жовтневого перевороту 1917 р., коли більшовицький уряд в односторонньому порядку заявив про вихід із війни.

Наддніпрянська Україні, де наприкінці XIX ст. проживало 23,5 млн. укра­їнців, дала російський армії близько 4 млн. солдатів. У Західній Україні, що входила до складу Австро-Угорської імперії, з 6,5 млн. українців до австрійської армії було мобілізовано близько 300 тис. Загальні людські втрати України в роки Першої світової війни (на фронті, від голоду й епідемій) становили 500 тис. людей.

У результаті запеклих і затяжних боїв були знищені сотні сіл, десятки містечок, зруйновані 650 шкіл, понад 500 тис. житлових і господарських будинків. Десятки тисяч людей, рятуючись від репресій і боїв, опинились у становищі біженців і були розкидані по величезній території, без даху над головою, кинуті владою й у Росії, і в Австро-Угорщині напризволяще.

Перша світова війна збільшила трагедію позбавленого державності і роз'єднаного українського народу. Але в умовах військового протисто­яння двох імперій їхнє українське населення все більше усвідомлювало свою вікову і нерозривну єдність. І з цим розумінням український народ вступив у другу російську революцію, а головне - уже і в свою власну національну революцію.