Проголошення створення Української Народної Республіки (унр). Третій Універсал уцр

Захоплення більшовиками наприкінці жовтня 1917 р. влади у Петро­граді, падіння Тимчасового уряду створило принципово іншу політичну ситуацію в Україні.

На початку листопада 1917 р. влада в Україні перейшла до рук Української Центральної Ради. 7 (20) листопада 1917 р. УЦР III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у складі федеративної Росії. УЦР ухвалила Конституцію УНР, а також ряд законів: запроваджено власну грошову сис­тему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові надано статус державної.

Основні положення III Універсалу:

• проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах 9 українських губерній, при цьому формально не порива­лися федеративні зв'язки з Росією;

• запровадження 8-годинного робочого дня;

• встановлення державного контролю над виробництвом;

• скасування поміщицького землеволодіння;

• земля оголошувалася власністю всього народу без викупу,

• надання національним меншинам «національно-персональної ав­тономії»;

• забезпечення українському народу демократичних прав і свобод: свобода слова, преси, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання;

• скасування смертної кари;

• надання амністії політичним в'язням;

• призначення на грудень 1917 р. виборів до Українських Установчих зборів, які мали бути скликані 9 січня 1918 р.;

• початок мирних переговорів УЦР з Німеччиною та її союзниками.

Історичне значення. Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:

український народ вийшов на історичну арену як самостійний тво­рець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;

був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподіль­ної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визна­чення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

історичний досвід українського державного будівництва став осно­вою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті рр.

Війна унр з радянською Росією.

І Всеукраїнський з'їзд рад у Києві 4 (17) грудня 1917 р. з ініціативи більшовиків у Києві було скликано 1 Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Більшовики сподівалися на мирне «поглинання» з'їздом рад УЦР і проголошення радянської влади.

Більшість делегатів становили представники українських партій, які підтримували Українську Центральну Раду. Делегати 49 більшовицьких рад на знак протесту проти «нерівного представництва» залишили з'їзд. Об'єднавшись з делегатами з'їзду рад Донецько-Криворізького басейну, який відбувався в Харкові, вони провели Всеукраїнський з'їзд рад. Учас­ники Київського з'їзду одностайно висловили довіру УЦР.

Ультиматум російського Раднаркому. Під час відкриття І Всеукраїнського з'їзду рад 4 (17) грудня 1917 р. до Києва надійшла під­писана В.Леніним і Л. Троцьким телеграма Раднаркому (Раднарком - Рада народних комісарів - уряд радянської Росії) «Маніфест до українсько­го народу з ультимативними вимогами до Української Ради». Цим докуме­нтом формально визнавалася УНР, але не визнавалася Українська Центра­льна Рада. Було висунуто вимогу припинити формування української армії, не пропускати з фронту на Дон (де формувалася антирадянська Доброво­льча армія) козачі частини для допомоги генералу Каледіну, покласти край роззброєнню червоногвардійців.

30 грудня 1917 р. Раднарком ухвалив резолюцію, у якій звинувачував УЦР у зриві мирних переговорів. Отже, не визнаючи УЦР як «повноважно­го представника трудящих і експлуатованих мас Української республіки», Раднарком Росії вимагав від неї визнання радянської влади. Як це могла зробити УЦР, не самоліквідуючись при цьому, Раднарком не пояснював. Таким чином, саме більшовицький уряд Росії спровокував війну між більшовицькою Росією та Українською Народною Республікою.

Проголошення в Харкові радянської влади. 11-12 (24—25 за н. ст.) грудня 1917 р. після провалу більшовицької спроби взяти під свій контроль І з'їзд рад у Києві альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і частини селянських депутатів відбувся в Харкові під захис­том червоногвардійських загонів. У ньому брали участь 127 делегатів, які залишили Київський з'їзд рад і 73 делегата III Надзвичайного .з'їзду Доне­цько-Криворізького басейну, що відбувався у Харкові.

Харківський з'їзд рад проголосив Україну радянською республікою, скасувавши всі розпорядження УЦР та її Генерального секретаріату. З'їзд прийняв рішення про установлення федеративних відносин з радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України. 17 (30) грудня був сформований більшовицький уряд України - Народний секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим). При цьому в офіційних документах харківського радянського уряду Україна спочатку також іме­нувалася Українською Народною Республікою.

Таким чином в Україні фактично існували два уряди:

- Генеральний секретаріат УЦР у Києві;

- Народний секретаріат (радянський уряд) у Харкові.

Початок війни радянської Росії проти УНР. Після відхилення уль­тиматуму Раднаркому з 5 грудня 1917 р. Українська Народна Республіка фактично перебувала в стані війни з більшовицькою Росією. Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи важливими залі­зничними вузлами-Лозовою, Павлоградом, Синельниковим, що дало змогу блокувати калединські війська на Дону і Донбасі та створити вигід­ний плацдарм для вирішальних боїв з УНР.

У Києві 15 грудня 1917 р. було утворено Особливий комітет з оборони України. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв рішення про ство­рення армії УНР на засадах добровільності й оплати. Основну ударну силу більшовицьких збройних сил становили частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, підрозділи моряків і червоногвардійці промислових центрів України та Росії.

Вирішальні події розпочалися 25 грудня 1917 р., коли В. Антонов-Овсієнко (один із керівників радянського харківського центру) видав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ на УНР. Просуваючись прискореними темпами, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швид­ко оволоділи Олександрівськом, Катеринославом. Полтавою, Лубнами та іншими містами; перед ними відкривався шлях на Київ. За цих обставин для УЦР головними стали три завдання:

• мобілізувати й організувати український народ для відсічі агресора;

• формально відмежуватися від більшовицького режиму;

• створити умови для самостійних переговорів з Німеччиною та її со­юзниками.

Спробою реалізувати ці завдання став IV Універсал, який було прийнято 11 січня 1918 р., хоча він був датований 9 (22) січня. Цей документ було прийнято не Українською Центральною Радою (делегати якої вже давно не збиралися на засідання), а її постійно діючим комітетом - Малою Радою.

Прийняття IV Універсалу. 11 (24) січня 1918 р., коли більшовицькі війська, які рвалися до столиці України, знаходилися уже на підступах до Києва, Мала Рада прийняла IV Універсал. Остаточний текст було розроб­лено на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка, М. Шаповала.

Можна визначити такі основні положення IV Універсалу:

а) у зовнішньополітичній сфері:

Універсал ставив за обов'язок уряду довести до кінця переговори з Центральними державами й укласти мир;

декларував прагнення до дружніх стосунків із сусідами України - Ро­сією, Австро-Угорщиною, Туреччиною та іншими країнами;

б) в аграрній сфері:

проголошувалася націоналізація (перехід власності до рук держави) усіх природних ресурсів (лісів, вод, надр тощо), ліквідація права власності на землю;

гарантувалася передача селянам землі без викупу до початку весня­них робіт;

в) у сфері промисловості:

проголошувалася демілітаризація підприємств (переведення підпри­ємств на мирні рейки, випуск мирної продукції):

боротьба з безробіттям;

надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

проголошувалася монополія держави на виробництво і торгівлю залі­зом, тютюном та іншими товарами;

г) у військовій сфері:

проголошувався намір після закінчення війни демобілізувати армію і замінити її народною міліцією;

д) у сфері фінансів:

проголошувалося встановлення державного контролю над банками;

е) у сфері міжнаціональних відносин:

підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Устано­вчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

У день проголошення IV Універсалу Мала Рада прийняла закон про національно-територіальну автономію; право на автономію автоматич­но визнавалося за трьома найбільшими національними групами - росіяна­ми, євреями і поляками; білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болгари могли дістати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.