Лекція № 5

Тема. Етнополітика та її особливості в різних періодах життя народу.

Історія формування соціальних груп та їх роль у створенні оригінальної форми державності.

План

1. Розвиток капіталізму у промисловості та сільському господарстві.

2. Україна в роки революції 1905-1907 рр.

3. Столипінська аграрна реформа та її історичне значення.

4. Лютнева революція. Утворення Центральної Ради.

5. Внутрішня та зовнішня політика Центральної Ради.

6. Українська держава П. Скоропадського.

Література: Бойко О.Д. Історія України. К.: ВЦ “Академія”, 2007 р., с. 281-367.

1. Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.

а) Економічний розвиток Наддніпрянської України в 60-х - 90-х рр. XIX ст

Збереження економічної залежності України від Росії. Після скасування кріпосного права в 1861 р. протягом наступних чотирьох пореформених десятиліть економічний розвиток Наддніпрянської Украї­ни відбувався прискореними темпами. До початку XX ст. Україна за своїм економічним потенціалом займала друге місце в промисловому виробництві Російської імперії. Тут була сконцентрована п'ята частина російських промислових підприємств, які виробляли понад 20% промис­лової продукції.

Особливості промислового перевороту в Російській імперії і в Україні. Протягом 60-х - 80-х рр. в Україні, як і по всій державі, продов­жувався промисловий переворот, що закінчився наприкінці 80-х рр. XIX ст. Він позитивно сприяв подальшому розвитку продуктивних сил в усіх сферах суспільного виробництва.

Розвиток економіки України в рамках загальноросійського господар­ства визначили насамперед галузі важкої промисловості - вугільна, залі­зорудна, металургійна.

Залізничний і водний транспорт. Капіталізм зумовив посилене будівництво залізниць. Перша залізниця в Україні завдовжки 219 верств була прокладена між Одесою та Балтою в 1865-1871 рр.

Зростало господарське значення і водного транспорту. На кінець століття по річках України курсували 220, а до портів Азовського та Чор­ного морів було приписано 280 пароплавів. Головною водною артерією України був Дніпро, а найбільшим морським портом на півдні України стала Одеса.

Прискорений розвиток промисловості. Наприкінці XIX ст. ви­никли перші в Україні великі підприємства транспортного машинобу­дування: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи. У Києві в 90- ті рр. працювало 8 машинобудівних заводів, на яких було встановлено 14 парових двигунів.

За два останніх десятиріччя XIX ст. в Україні було споруджено понад 20 металургійних заводів.

Зростало суднобудування. Якщо в 1861 р. кораблебудівники Херсона спустили на воду 10 суден різних типів, то в 1890 р. - уже 82 судна. У 1897 р. почав працювати суднобудівельний завод у Миколаєві.

За 60-ті - 90-ті рр. XIX ст. виробництво цукру в Україні зросло в 14 разів і становило близько 24 млн. пудів (80% усієї продукції країни). У 1887 р. виник синдикат цукро-промисловців, що об'єднав 90% усіх цукрових заводів і контролював виробництво і збут цукру в усій Україні.

Особливістю промислового розвитку в Україні була висока концен­трація виробництва, досить значна участь іноземного капіталу.

Особливості розвитку сільського господарства. Наддніпрян­щина була одним із головним районів землеробства Російської імперії, насамперед з виробництва пшениці та ячменю. У 90-х рр. XIX ст. на неї припадало понад 27% загального збору хліба в усіх губерніях Європейсь­кої Росії.

Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві збільшував попит на вільнонайману працю. У 1900 р. у землеробстві Наддніпрян­щини (у поміщицьких і селянських господарствах) було зайнято близько 1 млн. постійних робітників і близько 200 тис. поденних батраків. Найбі­льше вільнонайманих робітників було зосереджено в Південній Україні.

Б) Соціально-економічний розвиток на початку XX ст.

Рубіж XIX і XX ст. характерний в Україні завершенням про­мислового перевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала у розбудові крупної машинної індустрії, якісній зміні структури господарства (промисловість мала переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою). Ці широкомасштабні, кардинальні зміни відбувалися у надзви­чайно складних умовах, адже Російська імперія, як і більшість країн світу, у 1900—1903 рр. пережила економічну кризу. 1904— 1908 рр. — позначені депресією, і лише в 1909—1913 рр. поча­лося промислове піднесення.

На початку сторіччя вирос­тають могутні синдикати "Продвагон" (1901), "Продамет" (1902), "Трубопродажа" (1902), "Гвоздь" (1903). Це були досить могутні об'єднання. Наприклад, утворений 1904 р. синдикат "Продуголь", до якого входили 18 окремих акціонерних товариств, контролю­вав 75% видобутку кам'яного вугілля у Донецькому басейні.

Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом. Показово, що понад 25% іноземних інвестицій у промис­ловість Російської імперії припадає саме на Україну. Через це у вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії — 90%.

Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо Південь Укра­їни досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурх­ливо розвивав промислове виробництво, то південно-захід­ний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сек­тор, і тут домінував дрібнобуржуазний уклад. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисло­вості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залі­зорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукро­вої.

Українські землі наприкінці XIX — на початку XX ст. - стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тут 1913 р. вироблялося 69% загальноросійської продукції чавуну, 57% сталі та 58% прокату. На Україну у цей час припада­ло 20,2% усієї продукції машинобудування та металообробної про­мисловості Росії.

Незважаючи на те, що на її території був зосереджений величезний промисловий потенціал, вона все ж зали­шалася сільськогосподарським районом імперії, у якому в селах проживало 80% населення.

В аграрному секторі України на початку XX ст. налічувало­ся понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, пе­реважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістич­ні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства.

Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку XX ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив інозем­ного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, ви­щі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення Украї­ни на один з головних промислових районів Російської імперії тощо. Ці процеси, з одного боку, відображали та уособлювали розвиток української промисловості у контексті загальноросійських тенденцій, з іншого — були своєрідним підсумком дії міс­цевих чинників.

В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянс­тва; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проб­лема аграрного перенаселення тощо. Всі ці фактори посилю­вали соціальну напругу, вели до загострення соціальних про­тиріч.