Розділ 9. Міжнародні стратегії

9.1. Мотиви і ризики виходу на міжнародні ринки

Більшість компаній бажає працювати на достатньо широкому внутрішньому ринку. Проте в багатьох країнах посилюється вплив факторів, які підштовхують підприємства до виходу на міжнародну арену.

Основні мотиви:

1. Внутрішній ринок підприємства може бути атакований глобальними компаніями, що пропонують кращу або більш дешеву продукцію.

2. Деякі зарубіжні ринки надають можливість отримання більшого прибутку.

3. Для досягнення економії на масштабах виробництва компанії необхідно розширити ринок.

4. Для зниження ризиків підприємство прагне зменшити залежність від одного ринку.

5. Закордонні клієнти підприємства можуть вимагати обслуговування за межами національних кордонів.

Перед тим, як прийняти рішення вийти на зарубіжний ринок, керівництво компанії повинно оцінити можливі ризики і проблеми.

• неправильне розуміння уподобань закордонних споживачів, пропозиція неконкурентноспроможної, непривабливої продукції;

• незнайома культура ведення бізнесу, відсутність навичок ефективного спілкування з місцевими представниками;

• незнання правил регулювання бізнесу за кордоном, непередбачені витрати;

• дефіцит менеджерів з досвідом міжнародної діяльності;

• зміни торговельного законодавства, валютних курсів, загроза державного перевороту, експропріації власності іноземних фірм, націоналізації, обмеження повернення прибутків іноземних компаній;

• вимоги уряду до іноземних фірм, бюрократична тяганина. Уряд може висувати до іноземних компаній такі вимоги: заснування спільних підприємств з національними компаніями; набір місцевих працівників; передача технологій місцевим діловим партнерам;

• митні та інші торгівельні бар‘єри: високий рівень мита на продукти, що імпортуються; уповільнення процесів затвердження важливих документів; вимоги вартісних змін товару; уповільнення проходження товарів через митницю;

• корупція: в деяких країнах сприяння чиновників забезпечується виключно за допомогою хабарів;

• технологічне піратство: іноземні менеджери компанії, яка організувала виробництво за кордоном, можуть стати через деякий час її конкурентами;

• високі витрати виробництва і необхідність адаптації комунікаційних засобів.

9.2. Типи міжнародних стратегій за способами проникнення на зарубіжні ринки

Для виходу на зарубіжні ринки компанія може використати різні варіанти стратегій (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

За способом проникнення на зарубіжні ринки	За ступенем пристосування до умов зарубіжних ринків
стратегія непрямого експорту стратегія прямого експорту стратегія ліцензування стратегія створення спільного підприємства стратегія прямого інвестування	багатонаціональна стратегія глобальна стратегія

Міжнародні стратегії

9.2.1. Стратегія непрямого експорту

Міжнародну діяльність підприємства частіше всього починають з налагодження експорту власної продукції. Підприємство виробляє продукцію в своїй країні, адаптує її до вимог зарубіжного ринку. Спеціальні підрозділи по організації міжнародної торгівлі не створюються, використовуються незалежні посередники:

• місцевий посередник – експортер, який купує продукцію у виробника і потім продає її за кордоном;

• вітчизняний агент – експортер, який веде пошук покупців за кордоном і домовляється з ними про поставки, розраховуючи при цьому на комісійну винагороду;

• кооперативна організація, яка здійснює експорт від імені і частково під адміністративним контролем кількох виробників;

• міжнародна торговельна компанія за кордоном, яка контролює збутові мережі в різних регіонах.

Стратегія непрямого експорту забезпечує підприємству дві переваги: по-перше, для його здійснення не потрібні значні ресурси, відсутня необхідність створення експортного відділу для організації продажу за кордоном; по-друге, незначний рівень ризику, тому що посередники діють за власною ініціативою, спираються на знання кон’юнктури зарубіжних ринків і пропонують виробнику додаткові послуги.