14.4.3. Технопарки

Технопарк – компактно розміщений науково-виробничий територіальний комплекс, функціонування якого грунтується на комерціалізації науково-технічної діяльності та прискоренні нововведень у сферу матеріального виробництва [81];

-компактно розміщений на підготовленій території комплекс дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, лабораторій, наукових центрів, дослідних заводів та виробничих підприємств з розвиненою інфраструктурою(табл14.2.).

Основна мета створення технопарків – формування максимально сприятливих умов для розвитку інноваційного процесу за рахунок поєднання необхідної для наукових досліджень матеріальної бази промислового виробництва та людського компоненту наукового потенціалу.

До складу технопарку як науково-виробничого територіального комплексу входять:

• потужні університети;

• науково-дослідні інститути, лабораторії;

• експериментальні підприємства з передовою технологією;

• лабораторні корпуси;

• виробничі приміщення багатоцільового призначення;

• інформаційно-обчислювальні центри колективного користування;

• інші елементи інфраструктури (житлово-побутові приміщення, сервісні центри, виставкові комплекси, магазини, транспорт, зв'язок, складське господарство, посередницькі фірми тощо).

Характерні риси технопарку: комплексність фірм і організацій-структурних елементів технопарку (наукові, навчальні заклади, промислові підприємства, тощо); юридична самостійність фірм, що діють у межах технопарку; компактність розташування (навколо потужного університету, на достатньо великій відстані від міста, в екологічно чистому живописному районі); обмеженість площі; наявність розвиненої інфраструктури; висока ефективність інноваційної діяльності.

Найвідоміші технопарки провідних країн світу Табл. 14.2.

Країна	Стисла характеристика технопарків
США (300 технопарків та технополісів)	Стенфордський технопарк: виник на базі Стенфордського університету в 1946 році, на його базі в 70-80-ті роки ХХ століття сформувався технополіс «Силіконова долина», в якій зосереджено 20% світового виробництва обчислювальної техніки та комп’ютерів. «Рісер Траенгл парк Норт Кароліна» – вирізняється диверсифікацією напрямків наукових досліджень (від фармацевтичної галузі до космічних польотів).
Великобританія	Кембриджський технопарк, заснований у 1973 році на базі університету, до його складу входять 350 фірм, які діють у сфері високих технологій.
Франція	«Софія-Антиполіс» – найбільший технопарк Франції, створений у 80-ті роки ХХ ст.; розміщений на площі 560 га; поєднував 26 промислових підприємств, 14 дослідницьких лабораторій, інноваційних центрів, у яких працювало близько 4 тис. чоловік; в технопарку були сконцентровані підприємства міжнародних фірм «Нестле», «Доу кемікал», «Л’ореаль», інші. «Жерлан біо-поль», розташований біля м. Ліон, спеціалізується на біотехнології; Особливості технопарків Франції – галузева спеціалізація та відносно великі розміри території.
Японія	«Цукуба» – розташований біля Токіо, об'єднує 47 науково-дослідних організацій, у яких працює 40% усіх учених, зосереджених у державному секторі Японії.
Китай	«Женьшень» – дослідний центр, розташований поруч з Гонконгом.

Організація технопарків здійснюється на основі чинного законодавства,

державних і недержавних програм фінансування та розвитку.

Засновниками технопарку виступають: органи державного управління, регіональні та місцеві органи влади, потужні вищі навчальні заклади, виробничі підприємства, фінансові інститути, бізнесмени.

Джерела фінансування діяльності технопарку: державні та регіональні субсидії; кошти фірм, що входять до складу технопарку; банківські кредити;

доходи підприємств, університетів технопарку; кошти від реалізації науково-технічних розробок державним установам і приватним фірмам; плата студентів за навчання; спонсорська допомога, інші.

Управління технопарком здійснює спеціальний орган, його функції:

• визначення функціональної структури технопарку;

• прийом нових фірм до складу технопарку;

• розміщення фірм у наявних приміщеннях;

• надання фірмам земельних ділянок під забудову на території технопарку;

• створення венчурних фондів і венчурних фірм у межах технопарку;

• контроль відповідності діяльності фірм завданнням функціонування технопарку, виведення фірм за межі технопарку при їх невідповідності профілю технопарку.

Економічний механізм поєднання науки і виробництва, підсилення мотивації учасників технопарків провідних країн при створенні та впровадженні наукомістких розробок діє таким чином:

• створення державного пільгового (преференційного) режиму для технопаркових структур у перші роки їх існування.

Наприклад: кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку; фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші 2-3 роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50% ставками; фірми-члени технопарку звільняються від сплати земельного податку та податку на майно; нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку;

• фінансування промисловими фірмами нових університетських підрозділів, сплачення стипендій, працевлаштування кращих випускників університету;

• продаж акцій промисловими фірмами ученим, у співробітництві з якими вони зацікавлені, запрошення їх на роботу як керівників лабораторій або консультантів;

• продаж провідними вченими та інженерами університету – власниками промислових підприємств акцій своїх підприємств фірмам, у співробітництві з якими вони зацікавлені;

• здача університетом в оренду фірмам обладнання різних об'єктів.

Основні переваги технопарків як організаційної форми інноваційного бізнесу:

• можливість інтеграції різних стадій інноваційного процесу;

• швидкий доступ промислових підприємств до нових розробок;

• скорочення термінів впровадження та поширення нововведень;

• спрощення способів взаємодії між науковцями, промисловцями та бізнесменами;

• умови і можливости для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

• одержання виробництвом доступу до лабораторій, експертів консультантів;

• можливість для студентів одержувати не тільки теоретичні, а й практичні знання;

• зосередження у технопарках висококваліфікованих кадрів всіх спеціальностей – учених, дослідників, розробників, аналітиків, інженерів, спеціалістів різного профілю, що забезпечує можливість міжгалузевих досліджень;

• концентрація у технопарках унікального устаткування, обчислювальної техніки, лабораторій, що дає змогу проводити дослідження.