ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИИ ТЕХНІКУМ ПРИ МІЖРЕГІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ЗВІТ

З навчальної практики

Спеціальність 5.03040101 правознавство

Студент групи ЕПТ- КП –

ПІБ

Звіт захищено

«_________»__________20_____р.

___________________________

(підпис)

Київ – 20___р

Розділ І. Оволодіння практичними навичками планування роботи

юрисконсульта

1.1. Формування сучасного інституту юрисконсультів

1.2. Кваліфікаційна характеристика юрисконульта

1.3.Посадова інструкція юрисконсульта

1.4. Планування роботи юридичної служби

1.5.План роботи юрисконсульта в навчальному закладі

1.6.План роботи юрисконсульта на підприємстві

Розділ І.Оволодіння практичними навичками планування роботи

юрисконсульта

1.1 Формування сучасного інституту юрисконсульта

Юрисконсульт - від лат. jurisconsultus - правознавець, працівник юридичної служби підприємства. Це поняття походить від Стародавнього Риму, де саме і зародилась діяльність юристів.

Вперше юрисконсульти з'явилися в Стародавньому Римі як знавці права. Думки зазначених законом юрисконсультів за Августа визнані обов'язковими для судів. Як відзначав російський юрист та історик права Є. В. Васьковський, «... першими юристами в Римі були патрони. В особі їх поєднувалися дві професії: юрисконсультів і адвокатів. За визначенням Малого енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона юрисконсульти це юристи при державних і громадських установах та приватних підприємствах, що дають свої висновки за приватно - правових питань, які виникають у діловодстві цих установ, і виступаючі на суді як повірених.

Професійна культура юриста ґрунтується на морально-етичних та правових нормах, де існує єдність, відмінність, взаємодія, протидія. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Професійну етику часто визначають як галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендаційний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі. Дія моральних норм у юридичній галузі - це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендаційний зміст, але уміле їх використання формує рівень професійної культури юриста.

Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил процесі. Юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов?язки, відповідальність, а також умови виникнення та реалізації правовідносин при провадженні юридичних справ. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внутрішнього світогляду юриста. Йдеться про сприймання, рівень усвідомлення, творче використання державних морально-етичних норм правового характеру у юридичній діяльності. Якісне втілення таких у практику визначає їхню цінність.

Утворені таким чином моральні норми одержать оцінку значно пізніше, але вони позитивно впливають на цивілізованість українського суспільства і, зокрема, юриста вже нині. Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Головне - це вивірена духовно-моральна політика держави, яка визначає основні напрями формування норм, надає суспільним фактам цивілізованої нормативності, спонукає юриста до нормативної самоорганізації.

Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір.

Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із природи людини та суспільства. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової поведінки юриста. Такий підхід застерігає юридичний позитивізм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують так звану філософію серця юриста.

Отже, морально-етичні норми професійної культури юриста пов’язані з людською психологією, яка сформувалася внаслідок правової соціалізації. Ці норми характеризуються значною індивідуальністю залежно від ступеня соціалізації. Для професійної культури соціально - етичні норми цінні тим, що вони або позбавлені альтернативності взагалі, або вибір юристом альтернативної норми однаково спричиниться до позитивної оцінки його дій.

Зауважимо, що поява морально - етичних норм не є стихійною, випадковою, це результат рівня професійної культури юриста, логічний наслідок узгодженості внутрішніх і зовнішніх процесів, які виникають внаслідок розуміння законів природи. Природність морально-етичних норм професійної культури вимагає від юриста глибокого осмислення етнології та ексимології людини, пристосування до світу, а також активної перетворюючої духовної діяльності. Думка про необхідність боротися за право справедлива, найбільш значуща і в чомусь дуже гостра та тривожна саме тоді, коли у праві бачиться об’єктивне буття народу, коли воно утверджується як право людини, покликане бути регулятором суспільних відносин.

Загалом правнича етика — це зовнішній вияв професійної культури, засіб розв’язання етичних проблем юриспруденції, наслідок реалізації внутрішнього імперативу службового обов’язку.

Саме завдяки нормам та обов’язкам можна виявити природну силу правничої етики, піднести рівень людської цивілізації, яка утвердилася завдяки формуванню римського приватного права і появі духовних засад до християнської культури та моралі. Тим самим правнича етика створює міцний фундамент для юридичної діяльності, необхідну духовну основу для критичного осмислення догм позитивного права, утвердження його нормативно-ціннісних критеріїв. Але це стане можливим за умови перегляду усталених поглядів на позитивне право (юридичний позитивізм). Такий підхід визначає ключову ланку розвитку правової науки і в сучасних умовах, і в перспективі. Нині стає дедалі очевидніше, що наукова правова думка за "основними запитами епохи" не зможе певним чином істотно просунутися вперед, якщо залишатимуться на далекій дистанції одне від одного, з одного боку, практична юриспруденція (юридичний позитивізм) — галузь знань, як традиційно вважається, незначного наукового рівня, а з іншого - філософія права, яка оперує категоріями вищого смислового порядку.

У наші часи інститут юристконсулів з'явився на початку XX століття. Серед осіб, що об'єднуються поняттям «юрист», юрисконсульт, безумовно, займає особливе місце. Він є штатним працівником організації, що входять в структуру її юридичної служби, і сприяє вирішенню що стоять перед організацією завдань. Універсальність здійснюваного юрисконсультом правового забезпечення діяльності підприємства -це особливість, яка визначає всі інші аспекти його роботи, своєрідність його функцій, правового статусу.

Не слід змішувати поняття правової роботи та юридичної служби. Правова робота - це органічна частина діяльності всіх підрозділів суб'єкта господарювання, а юридична служба - спеціальний підрозділ, що відрізняється тому, що воно не тільки веде певну ділянку правової роботи, але й виступає як її головного організатора по відношенню до інших підрозділів.

До роботи юрисконсульта найбільш близька діяльність адвокатів. Але функції юрисконсульта не зводяться до вирішення вже виниклих юридичних питань. Він повинен створити належний правовий клімат в організації, максимально використовувати всі правові засоби для забезпечення ефективності її діяльності. Якість роботи юрисконсульта визначається не тим, яка кількість справ він вів, і не тим, виграні вони або програні. Юрисконсульт покликаний звести до мінімуму можливість виникнення конфліктних справ, правопорушень, проводити активну правову роботу. Організації потрібен юрисконсульт, який знає, як грамотно вирішувати питання відповідно до чинного законодавства. Юрисконсульт за своїм правовим статусом відрізняється відомою самостійністю: він призначається на посаду і звільняється з посади керівником організації і йому безпосередньо підпорядковується. Законодавством визначено, що якщо юрисконсульт не завізував проект правового документа і дав висновок з пропозицією про законний порядок вирішення питань, що розглядаються, а керівник підписав документ, юрисконсульт зобов'язаний повідомити про це вищестоящої організації. Юрисконсульт ж, не прийняв належних заходів до усунення порушень законності, несе відповідальність разом з керівником. При цьому, юрисконсульт - це не «прокурор» в організації, що здійснює функції нагляду, хоча, часом таке порівняння і виникає на практиці. Він виконує специфічними методами спільні завдання, покладені на організацію, і наділений певними правами в області перевірки та контролю за дотриманням у ній законності, він є посадовою особою, але при цьому не володіє владними повноваженнями імперативними. Робота юрисконсульта в значній мірі побудована на авторитеті, службових контактах, на що склалися в кожній конкретній організації звичаї ділового спілкування.

Виходячи з викладеного, можна визначити юрисконсульта, як посадова особа організації, що складається в її штаті і здійснює ведення правової роботи, і контроль за її виконанням усіма структурними підрозділами і організацією в цілому, а також забезпечує дотримання законодавства по відношенню до організації з боку інших учасників правовідносин.

«Юридичні консультації» у широкому розумінні він означає давати поради та висновки. Хоча фактично організація правової роботи передбачає використання й інших форм роботи:

1. підготовка проектів документів, їх візування, доповнення;

2. перевірка фінансової надійності клієнтів, замовників, партнерів ;

3) попередження правопорушень на виробництві та організація профілактичних заходів;

4) ведення агітаційно-пропагандистської та правовиховної роботи;

5) представлення та захист інтересів організації в інших органах,установах, забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки своєї організації.

Однак, більш повне враження про діяльність юрисконсульта може скластися, якщо ґрунтовно ознайомитись з типовим переліком його функціональних повноважень, який може певною мірою змінюватися залежно від конкретних умов праці юриста. При цьому не уявляється можливим попередньо визначити, в якому обсязі будуть співвідноситися ті чи інші форми діяльності. В одному випадку це може бути значна доля документально-проектної роботи, правова оцінка договірних відносин, в іншому — ведення претензійно-позовної роботи. Наприклад, до посадових обов'язків юрисконсульта підприємства відносять такі:

1) Організація та забезпечення правильного виконання актів законодавства, інших нормативних актів і документів, подання керівництву пропозицій, щодо вирішення правових питань виробничої, економічної та соціальної діяльності підприємства.

2. Координація роботи та безпосередня участь у підготовці наказів та інших актів підприємства, що регулюють відносини структурних підрозділів, їх майнову відповідальність.

3. Перевірка відповідності до законодавства проектів наказів, інших актів, що подаються на підпис керівнику підприємства, та візування їх за наявності погодження цих проектів із зацікавленими підрозділами. Прийняття актів правового характеру без попередньої перевірки юридичною службою не допускається.

4. Підготовка висновків за проектами наказів та іншими актами, підготовка і внесення пропозицій про зміну чи скасування відомчих нормативних актів та актів підприємств, що фактично втратили чинність.

5. Здійснення контролю за відповідністю до законодавства актів, прийнятих керівниками структурних підрозділів.

6. Забезпечення обліку і зберігання текстів законодавчих й інших нормативних актів, участь у підготовці, укладенні та контролі за виконанням господарських договорів, контрактів з іншими підприємствами, установами і організаціями.

7. Надання правової допомоги в процесі створення, освоєння та впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій, а також у здійсненні заходів щодо поліпшення якості продукції (робіт, послуг) і зменшення втрат від випуску недоброякісної продукції.

8. Організація претензійної і ведення позовної роботи. Представлення у встановленому законодавством порядку інтересів підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів. Надання правової оцінки претензіям, що пред'явлені підприємству у зв'язку з порушенням його майнових прав і законних інтересів.

9. Аналіз наслідків розгляду претензій, позовів і судових справ, практики укладання та виконання договорів (контрактів). Внесення керівнику підприємства пропозицій щодо удосконалення правового забезпечення господарської діяльності.

10) Надання висновків стосовно правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат та правової оцінки фактам нестач, крадіжок, безгосподарності, псування майна тощо.

11) Сприяння додержанню законності у реалізації прав трудового колективу під час вирішення ним питань виробничого характеру і соціального розвитку, участь у підготовці та укладанні колективного договору, консультування виборних органів трудового колективу з питань законодавства.

12. Участь у підготовці заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, забезпечення охорони праці на виробництві, надання правової допомоги працівникам підприємства, які потребують соціального захисту.

13. Забезпечення правильного застосування норм трудового, житлового, пенсійного, іншого законодавства, що зачіпають права й законні інтереси працівників.

14. Участь у забезпеченні додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища та застосування заходів, спрямованих на запобігання його порушенням.

15. Сприяння своєчасному застосуванню заходів за протестами та поданнями прокуратури, окремими ухвалами суду, рішеннями, постановами, ухвалами арбітражного суду, відповідними документами інших правоохоронних і контролюючих органів.

16) Організація і проведення роботи, пов'язаною із підвищенням рівні правових знань працівників підприємства, інформування про законодавство та практику його застосування. Надання консультацій з правових питань.

Цей перелік повноважень є свого роду змістом виробничої діяльності юрисконсульта і, мабуть, в розширеному вигляді характеризує його роботу як окремий вид юридичної практичної діяльності. В аспекті взаємодії з представниками інших юридичних професій юрисконсульт співпрацює більш за все з суддями арбітражних судів у ході судових засідань, де доводиться вести справу своєї організації шляхом усних виступів, надання письмових доказів, різного роду довідок, звітів, актів контрольних перевірок тощо. Як характерну рису, слід відмітити, що в одних випадках юрисконсульт виконує свої обов'язки за штатною посадою, коли це передбачено організаційною структурою, в інших шляхом надання разових послуг. Крім того, якщо обсяги робіт на фірмі або підприємстві зменшуються, то адміністрація може взагалі відмовитися від платних послуг, Поки не мине криза. В цілому за умов стабільної економічної ситуації успіх підприємства значною мірою пов'язується не тільки з якістю роботи менеджерів, бухгалтерів, а ще з ефективністю роботи юридичної служби, тому ідо своєю роботою юрисконсульт може як допомогти підприємству, так і довести його до банкрутства або підставити під удар штрафних санкцій з боку податкової служби. У зв'язку з цим необхідно відзначити таку рису, як значущість та відповідальність у роботі юрисконсульта. Його праця, у порівнянні з іншими, залишається напруженою, хоча зустрічаються й такі організації, до посада юрисконсульта реалізується формально, а скорочення штатів не передбачається.

Зацікавленість суспільства до особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист по роду своєї діяльності, оскільки з правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв'язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки та ведення діалогу, мати глибокі навички аналітичного стилю мислення та інші важливі якості, про що вже

говорилося у попередніх розділах.

Слід відрізняти в особі юриста соціальне, професійне та індивідуальне, але саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає до себе етична сторона діяльності юриста, яка визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста. В сучасному науковому уявленні, виходячи із ролі та соціального значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні положення правил етикету, які складають зміст етичної культури юриста:

служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;

- безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній практиці;

- досягнення об'єктивної істини та справедливого рішення у юридичному спорі;

- співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;

• пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

• самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

• самостійність мислення, розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні;

• коректність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

Як було вище зазначено, юридична професія містить в собі рису конфліктності, що передбачає слідування цілому комплексу етичних вимог для досягнення найбільшої ефективності в роботі та збереження іміджу служителя Феміди. Але конфліктність проявляється по-різному, з різним ступенем гостроти, що передбачає використання різних форм та методів етичного спілкування.

Моральна культура посідає одне з найважливіших місць в особистій культурі юриста. Це можна пояснити характером та сферою їхньої діяльності, а також тими завданнями, які стоять перед ними в межах професійного обов'язку. Як було вже зазначено, їх робота пов'язана із забезпеченням прав і свобод громадян, виконанням обов'язку перед суспільством і державою, із служінням праву, а значить справедливості, що ставить до всіх працівників юридичної сфери високі моральні вимоги. Особливо це стосується співробітників правоохоронних органів, які працюють в більш складних умовах і вирішують часом неймовірно складні проблеми. Навіть в мирний час їх діяльність часто пов'язана із ризиком для життя та здоров'я, із значними моральними травмами, глибокими чуттєвими переживаннями, психологічними стресами. Тому високий рівень їх моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед ними завдань.

85