Тестовий контроль

1 До загальних функцій документа належить:

а) інформаційна функція;

б) правова функція;

в) історична функція.

2 За походженням документи поділяють на:

а) службові й особисті;

б) типові й індивідуальні;

в) звичайні й таємні.

3 За місцем створення документи розрізняють:

а) внутрішні й зовнішні;

б) вхідні й вихідні;

в) офіційні й службові.

4 За призначенням документи розрізняють:

а) звітні;

б) офіційні;

в) для службового користування.

5 За стадіями створення розрізняють:

а) оригінали;

б) рукописи;

в) відтворені механічним способом.

6 У діловодстві нараховують:

а) 33 реквізити;

б) 31 реквізит;

в) 32 реквізити.

7 Реквізитом будь-якого документа є:

а) текст;

б) гриф затвердження;

в) печатка.

8 Тексти високого рівня стандартизації це:

а) типові тексти;

б) тексти-описи;

в) тексти-розповіді.

9 Тексти низького рівня стандартизації це:

а) трафаретні тексти;

б) анкети;

в) тексти-міркування.

10 Можна скорочувати слова, що закінчуються на:

а) приголосну літеру;

б) голосну літеру;

в) як на приголосну, так і на голосну.

Тема 6. Значення й функції власних назв у мові й суспільстві

1 Ономастика як наука і як сукупність власних назв

2 Статус власних назв і мовна політика

3 Антропоніміка – наука про вивчення власних імен людей

4 Принципи передачі іншомовних власних назв українською мовою

5 Мовний етикет професійного спілкування. Звертання

О слово рідне – синь і небокрай,

З народом вік живи і процвітай.

І лине хай в небесну голубінь

Твоя цілюща, життєдайна синь

Вікторія Чемерис

1 Ономастика як наука і як сукупність власних назв

Ономастика розглядає власні імена всіх основних розрядів – най­менування людей, географічні назви, назви космічних об'єктів, назви народів, міфічних істот, клички тварин, назви різноманітних витворів матеріальної і духовної культури (наприклад: імена персонажів худож­ньої літератури). Із цим мовним матеріалом людина зустрічається на кожному кроці – починаючи зі школи і впродовж усього життя. Саме власні назви допомагають пізнати культуру і побут, природу і людей, на­слідки творчої праці минулих поколінь і сучасників, історію сьогодення і майбутнє рідного краю. Більше пізнати – значить глибше і міцніше по­любити, значить виробити в собі ці бажання примножити своєю працею матеріальні і духовні багатства своєї Батьківщини, сприяти її зміцненню і процвітанню.

Власні назви є передусім пам'ятками мови, причому пам'ятками найдавнішими. У них відображено історію матеріальної і духовної куль­тури народу, історію його життя. Назавжди зникли предмети матеріаль­ної культури найдавніших людей, а власні назви, що передаються з по­коління в покоління, живуть і несуть у собі різноманітну інформацію про їх творців і носіїв. У руках умілого дослідника оніми (власні назви) можуть заговорити як живі свідки історії, тому їх вивчення є корисним для етимології, словотворення, історії лексики і мови в цілому.

Поява власних імен пов'язана з конкретизацією та індивідуаліза­цією загального поняття. Наприклад, слова Широка Балка залишають­ся загальними (апелятивами) до тих пір, поки вони використовуються для позначення особливостей рельєфу взагалі, поки не будуть індивіду­алізовані, конкретизовані, «приписані» до об'єкта. Так виникає власна назва.

Свого часу Карл Маркс писав, що він абсолютно нічого не знає про певну людину, знаючи тільки, що її звуть Яковом. Але якщо до імені Яків додати прізвище Грімм, то для всіх стане ясно, що мова йде про відомого німецького мовознавця.

Власна назва завжди називає один предмет і має форму або тільки однини, або тільки множини. Наприклад, м. Миколаїв, м. Софія, м. Нью-Йорк; Франція, Англія, Україна; Дунай, Дон, Тиса, Інгулець (форма однини); Карпати, Піренеї, Ромни, Великі Луки, Сочі (форма множини).

Розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування, називається ономастикою (від грец.ьт – майстерність давати імена).