3 Місце української мови серед мов світу. Проблема походження української мови

За різними оцінками, сьогодні у світі існує від 2,5 до 7 тисяч мов, за найновішими даними – 6703 мови.

За кількістю мовців найпоширенішими мовами вважають китайську (1200000000 мовців), іспанську (332000000), англійську (330000000), бенгальську, гінді, арабську, російську, португальську, японську, німецьку мови; українська за цією ознакою перебуває на 21 місці: нею користується від 42 до 50 мільйонів людей у світі (в Україні, у східній і західній діаспорі).

За походженням різні мови об’єднують у певні сім’ї: угро-фінську, тюркську, іберійсько-кавказьку, семіто-хамітську, монгольську, малайсько-полінезійську, китайську, тибетську, японську (остання сім’я складається тільки з японської мови). Що стосується української національної мови, то вона належить до індоєвропейської сім’ї мов.

Індоєвропейська сім’я поділяється на групи мов (романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська), серед яких належне місце посідає слов’янська група, до якої входить українська мова.

Слов’янська група складається із трьох підгруп: східнослов’янської (українська, російська, білоруська мови), західнослов’янської (чеська, словацька, кашубська, верхня та нижньолужицькі мови), південнослов’янської (болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов’янська (мертва тепер) мови.

Серед слов’янських мов українська мова на лексичному рівні має найбільше розбіжностей із російською (38%), менше відмінностей виявляється з польською (30%) і найменше – з білоруською мовою.

З-поміж рис, якими українська мова відрізняється від інших східнослов’янських, можна зазначити такі:

Про красу й багатство української мови в порівнянні з іншими слов’янськими мовами говорив видатний український та російський мовознавець ХХІ ст. І. Срезневський:

«Сила людей переконана, що ця мова є однією з найбагатших мов слов’янських, що вона навряд чи поступиться богемській щодо рясноти слів і висловів, польській щодо барвистості, сербській щодо приємності, що це мова, яка навіть у вигляді необробленому може стати нарівні з мовами обробленими; щодо гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна, мальовнича».

За давністю писемності українська належить до старописемних мов: її писемності понад тисячу років.

За призначенням українська мова – національна мова українського народу, державна мова України.

Питання про походження української мови й досі є предметом особливої уваги науковців. Відповідаючи на питання «З якого часу існує українська мова ?», звичайно, слід пам’ятати слова О. Потебні про те, що поява мови – це «не народження дитини і не падіння яблука, про яке при спостереженні можна сказати, що воно сталося о такій-то годині, хвилині. Тут встановлюється тільки сторіччя, пізніше за яке могло відбутися виділення мови».

Cеред науковців немає одностайності щодо проблеми походження української мови, зародження й розвитку її як окремої слов’янської. Так, згідно з офіційним поглядом радянської науки, підтримуваним деякими мовознавцями й тепер, українська мова виникла в ХІV ст. після розпаду давньоруської мови (мови Київської Русі) на три окремі мови – російську, українську, білоруську. Появу цих трьох мов було зумовлено поділом Київської Русі на кілька князівств, монголо-татарською агресією проти східних слов’ян. Ця теорія з’явилася в 50-тих роках ХХ ст. й ілюструвала радянський міф про Київську Русь як „колиску трьох братніх народів”, у якій був „старший брат” – російський народ.

Другий погляд полягає в тому, що джерелом розвитку української, як й інших слов’янських мов (польської, чеської, сербської, хорватської, болгарської та ін.), була праслов’янська (давня слов’янська) мова, розпад якої розпочався в VІІ ст. Цю думку поділяли такі видатні вчені, як Ф.Міклошич, А.Шляйхер, П.Житецький, О.Потебня, А.Кримський, І.Огієнко, О.Шахматов. На питання ж „Якою мовою розмовляли в Київській Русі?” видатний російський учений В.Ключевський відповідав: „Так, як говорять малороси”.

Деякі мовознавці намагаються довести, що українська мова почала формуватися три тисячі років тому, оскільки має багато спільного з латинською, особливо на рівні граматики. Інші твердять, що українська – основа мов усіх народів, тому що має багато спільного (понад п’ять тисяч коренів слів) із давньоіндійською мовою, проте ці гіпотези потребують наукового доведення.

У своєму розвитку українська мова пройшла кілька етапів. Як до питання становлення, так і до проблеми періодизації науковці підходять по-різному. Поширеною є періодизація, запропонована О. Горбачем:

1 Протосхіднослов’янська доба – 500/800 – 900/1000 по Хр.

2 Староукраїнська доба – 900/1000 – 1350 по Хр.

3 Середньо-українська доба – 1350/1400 – 1750/1800

4 Ново-українська доба – 1780/1800 – ХХ вік.

За теорією Ю. Шевелєва, у розвитку української мови слід зазначати чотири періоди від часу розпаду праслов’янської мови:

1 Протоукраїнська мова (VII – XI ст.).

2 Староукраїнська мова (ХІ – ХІV ст.).

3 Середньоукраїнська мова (кінця ХІV – початку ХVІІІ ст.).

4 Нова українська мова.

Кожний період мав свої особливості, мова невпинно розвивалася, набувала нових ознак, розширювала чи звужувала сфери вживання, змінювала свій статус, зазнавала утисків, заборон, насильницької асиміляції, знову відроджувалася й сьогодні сягає найбільших державних висот.