Логіка (спецкурс) 18 лютого 1999 р.

Семіотичний характер логіки.

План.

1. Поняття про знак. Види знаків.

2. Структура значення знака.

3. Поняття про семіозиси.

4. Семіотика як наука про знаки. Її види.

5. Виміри знакового процесу.

6. Рівні семіозису.

Всю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні і штучні мови.

Природні мови виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії між людьми. Вони використовуються насамперед з комунікативною метою як ефективний засіб спілкування.

Штучні мови – це мови, які створені для фіксації результатів пізнання. До штучних мов відносяться мови математики, логіки, а також деякі шифри. В цих мовах відсутня комунікативна мета, вони не використовуються як засіб спілкування. Основна їх мета – це зафіксувати, утримати одержану інформацію. А як засіб комунікації вони використовуються лише спеціалістами.

Будь яка мова, як природна так і штучна – це сукупність певних знаків.

• Знак – це матеріальний об'єкт, який слугує представником якогось іншого об'єкту і використовується для зберігання і передачі знань.

Першу наукову класифікацію знаків здійснив американський вчений Ч.Пірс. Він виділив три види знаків в залежності від їх значень.

Перший вид – іконічні знаки (знаки-копії) – це знаки, значення яких повністю визначається тими предметами, яким вони відповідають. Прикладом іконічних знаків можуть бути фотографії, деякі картини.

Другий вид – знаки-символи. Значення цих знаків встановлюється за умовною згодою. Фізично вони не пов'язані з тими об'єктами, які представляють. Прикладом таких знаків можуть бути дорожні знаки, більшість слів природної мови.

Третій вид – знаки-індекси. Значення цих знаків повністю визначається ситуацією їх використання. Прикладом знаків-індексів можуть бути займенники, де-які прислівники (тут, тепер та інші).

Пізніше ця класифікація була модифікована і сьогодні всі знаки прийнято поділяти на мовні (знаки-символи і знаки-індекси) і не-мовні.

Кожний знак має значення. Розрізняють два типи значення: предметне і смислове.

В якості предметного значення (або денотата) виступає предмет, який позначається даним знаком. Смислове значення або смисл – це зміст знаку, який засвоюється в процесі його розуміння. Смисл знаку – це сукупність суттєвих ознак певного предмету, що позначаються даним знаком. Наприклад, якщо ми розглядатимемо ім'я Арістотель, то в якості предметного значення буде виступати сам Арістотель, а в якості смислового значення – мудрець тощо.

Вперше запропонував цю класифікацію німецький філософ Г.Фреге, який вперше створив мову логіки. Він хотів створити мову, в якій кожному знаку відповідав би один смисл. В природній мові це звичайно не так. Крім того в природній мові існують і знаки, які не мають предметного значення (наприклад, казкові персонажі).

Уявлення, пов'язане з знаками абсолютно суб'єктивне. Між денотатом і уявленням знаходиться смисл. Він не такий суб'єктивний, як уявлення, але не відповідає реальності настільки, як у денотата. Приклад: нехай астроном спостерігає Місяць. Місяць в даному разі буде денотатом, зображення на лінзах телескопу – смисл, на сітчатці астронома – уявлення.

Взагалі зв'язок між самим знаком, денотатом і змістом можна представити за допомогою трикутника віднесення.

С

А В

А – знак;

В – предмет, до якого відноситься знак (денотат);

С – смисл.

Суцільні лінії означають прямі зв'язки, а пунктир – опосередковане відношення.

Процес, в якому щось виступає як знак, називається семіозисом або знаковим процесом. Цей процес розглядається як система із 4 компонентів:

1) знаковий засіб – те, що виступає знаком;

2) значення – те, на що вказує знак;

3) інтерпретатор – той, хто сприймає знак;

4) інтерпретанта – дія, поведінка того, хто сприймає знак.

Наука, яка вивчає знакові процеси, називається семіотика. Розрізняють два види семіотики:

1) Дескриптивна (описова) семіотика – це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи (семіотика кіно, семіотика архітектури, психоаналітична семіотика).

2) Теоретична семіотика – вивчає загальні властивості і відношення, які притаманні будь-який знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення. Її цікавлять загальні принципи побудови знакових систем, причини їх виникнення і принципи їх функціонування. Вона грунтується на логіці і теоретичній лінгвістиці.

Лінгвістична семіотика, або семіотика мови, вивчає текст як послідовність знакових одиниць Логічна семіотика вивчає природні і штучні мови в різних аспектах їх функціонування.

Існує декілька вимірів процесу семіозису (зазвичай вони присутні всі):

• Синтаксичний вимір симіозису – відношення між знаком та іншими знаками.

• Відношення між знаком та його значенням – це семантичний вимір семіозису.

• Відношення між знаком та інтерпретатором – це прагматичний вимір семіозису.

Однак бувають ситуації, коли один із цих вимірів зникає. Наприклад: віршик із казки Л.Керрола "Аліса в країні чудес".

Відповідно до вимірів семозису, в логічній семіотиці виділяють три розділи:

1) Логічний синтаксис – це розділ семіотики, який вивчає відношення між знаками в структурі формалізованої мови. Для того, щоб його побудувати, потрібно визначитись із алфавітом (сукупність знаків, які використовуються в мові) і синтаксичними правилами (правила творення, які визначають правильно побудовані вирази певної логічної мови; правила перетворення – за їх допомогою з одних правильно побудованих виразів отримують інші правильно побудовані вирази).

2) Логічна семантика – це розділ логічної семіотики, який вивчає відношення знаків до їх значень. Відповідно до двох типів значень, в логічні семантиці виділяють два розділи:

а) теорія референції – вивчає відношення знаків до денотатів (до предметних значень);

б) теорія смисла – вивчає відношення знаків до смислових значень.

Для побудови семантики формалізованої мови необхідно визначитись з алфавітом, правилами творення і правилами інтерпретації (які здійснюють операції приписування значень всім правильно утвореним виразам даної логічної теорії).

3) Логічна прагматика – визначає відношення знаків до інтерпретаторів.

Основним поняттям логічної прагматики ї поняття прагматичного значення. На відміну від семантичного значення, яке є сталим і незмінним в різних контекстах, прагматичне значення є відносним. Воно залежить від знань, вірувань, намірів конкретно людини, а також від позамовного контексту (місця, часу тощо).

Спочатку дослідники найбільшу увагу приділяли логічному синтаксису, потім переважав інтерес до логічної семантики (70-80 рр. 20-го століття). Лише недавно почали досліджувати проблеми логічної прагматики.

Крім вимірів знакового процесу, розрізняють ще рівні семіозису. Вони представляють собою рівні абстракції при розгляді конкретного знакового процесу, тому що розрізняються, які притаманні даному знаку і відношення того знаку, за допомогою яких ми описуємо відношення даного знаку. Відповідно в логіці розрізняють два рівні:

1) об'єктна мова – це мова, за допомогою якої описується певний фрагмент позамовної дійсності;

2) метамова досліджує властивості і відношення об'єктної мови.

В природній мові такої різниці між цими двома рівнями не існує, і тому в природній мові наявні парадокси (це такі міркування, які призводять до двох протилежних висновків)¹.

1 Парадокс "брехун": крітський філософ А. заявив, що усі жителі острова Кріт – брехуни. Сам цей філософ – житель острова Кріт, отже він брехун. Значить його заява – неправдива і жителі острова Кріт – не брехуни, але А. – теж житель острова Кріт, значить …

Copyright © by Колотілова Н.А. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3