конспект лекцій_КНУ / Логiка (1999-03-18)

Логіка (спецкурс) 18 березня 1999 р.

Операції з іменами (продовження).

Операція поділу.

Іншою операцією з іменами є поділ.

• Поділ – це здійснення переходу від одного родового імені до множини родових імен. Це процес виявлення можливий родових імен. Ім'я, обсяг якого підлягає поділу, називається подільним. Видові імена, які отримані в результаті поділу і в яких зафіксовані результати поділу називаються членами поділу. Ознака, за якою обсяг подільного імені поділяється на обсяги видових імен, називається основою поділу.

Наприклад, за темпераментом, люди поділяються на меланхоліків, флегматиків, сангвініки, холерики. Тут людина – подільне ім'я,

Слід розрізняти операцію логічного поділу і мислене розчленування.

Логічний поділ	Мислене розчленування
Вираз "буває" перед списком імен дає осмислене висловлювання (напр., автомобілі бувають легкові і вантажні)	Вираз "складається" перед списком імен дає в результаті осмислене висловлювання (автомобілі складаються із двигуна, тощо).

Розрізняють два види поділу: поділ за видозмінною ознакою і дихотомічний. Основою поділу за видозмінною ознакою виступає певна ознака, яка притаманна всім предметам, що входять до обсягу подільного імені, але з кожним членом поділу ця специфічна ознака змінюється (поділ людей за національністю: поляки, німці, українці). Основою дихотомічного поділу складає наявність чи відсутність деякої ознаки у предметів, що входять до обсягу подільного імені. В результаті отримуємо лише два члени поділу, які знаходяться у відношенні протиріччя, і в сумі вичерпують обсяг подільного імені (наприклад, числа поділяються на парні і непарні).

Логічна операція поділу регулюється певними правилами:

1) Поділ повинен бути співмірним – обсяг подільного імені повинен дорівнювати сумі обсягів членів поділу. Якщо це правило порушуються, то виникають такі помилки:

а) неповний поділ – сума отриманих родових імен не вичерпує всього обсягу подільного імені. ;

б) поділ із зайвими членами – коли до членів поділу відносять імена, обсяги яких не входять до обсягу подільного імені (наприклад, поділ наук на гуманітарні, природничі і математичні; математичні науки є зайвими, оскільки відносяться до природничих).

2) Поділ повинен здійснюватись за однією основою. Порушення цього правилу призводить до помилки підміни основи поділу (наприклад, поділ людей на чоловіків, жінок і дітей; чоловіки і жінки виділяємо за статтю, а дітей – за віком)

3) Члени поділу повинні виключати один одного, тобто бути несумісними поняттями (наприклад, поділ книжок на цікаві і корисні – книга може бути і цікавою і корисною)

4) Поділ повинен бути безперервним – члени поділу повинні бути однопорядковими видами – кожний член поділу повинен бути найвищим видовим ім'ям по відношенню до даного роду. Порушення цього правила призводить до помилки "стрибок у поділі". Наприклад, члени речення поділяються на підмет, присудок і другорядні члени (правильно було б поділити на головні і другорядні, а потім вже головні – на підмет і присудок).

Одним із видів логічного поділу є класифікація.

• Класифікація – це багатоступінчатий послідовний поділ обсягу імені з метою систематизації, поглиблення і отримання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації є система співпідпорядкованих імен.

За характером підстав, що використовуються в операції класифікації розрізняють природну і штучну класифікацію. Природну класифікацію здійснюють на підставі суттєвих ознак предметів, що досліджуються. Штучна класифікація здійснюється на підставі несуттєвих ознак.

Приклад природної класифікації: періодична система Менделєєва, штучної – алфавітна класифікація виборців.

Операція визначення.

Наступна логічна операція – це визначення, вона стосується змісту імені.

• Визначення – це така логічна операція, з допомогою якої іменам надається строго фіксований смисл.

Якщо в одному і тому ж самому міркуванні ім'я використовується в різних значеннях, то може виникнути логічна помилка, яка називається еквівокація. Наприклад, рух вічний, ходіння в інститут – рух, отже ходіння в інститут вічне.

Крім цього слід розрізняти природнє вживання імені і автонімне вживання імені. У випадках природнього вживання імені воно позначає конкретний предмет, у випадках автонімного вживання ім'я виступає іменем самого себе. При недотриманні цього принципу виникає різновид помилки еквівокації. Наприклад, миша гризе книгу, миша – іменник, отже іменник гризе книгу. Подібні ситуації зафіксовані також в парадоксах (наприклад, парадокс лисого, молодого).

Розрізняються явні та неявні визначення.

Явне визначення – це визначення, яке задається конструкцією AB (де А – дефінієндум (вираз, який визначається), В – дефініенс (те, що визначає).

Неявні визначення не мають форми тотожності дефінієндума і дефінієнса. В них смисл імені встановлюється із системи відношень цього імені до інших імен в деякому контексті.

Найбільш розповсюджений вид явних визначень – це визначення через найближчий рід та видові ознаки: АВ і С (де А – дефінієндум, В – родове по відношенню до А ім'я, і С – ім'я, що виражає специфічні ознаки, що притаманні виду А і відсутні в інших видах робу В). За видовою ознакою С ці визначення поділяються на:

1) атрибутивно-реляційні визначення – видовою ознакою є властивості предмета і його відношення до інших предметів (наприклад, ромб – це паралелограм з рівними сторонами);

2) генетичні визначення – видовою ознакою є спосіб створення, походження, конструювання предмету (наприклад, циліндр утворюється обертанням прямокутника навколо однієї із своїх сторін);

3) оперативні визначення – видовою ознакою є вказівка операції, за допомогою якої можна розрізнити предмети (кислота – це рідина , в якій лакмусовий папірець змінює колір на червоний).

Неявні визначення поділяються на:

1) звичайно-контекстуальні визначення – контекстом виступає уривок будь-якого тексту;

2) остенсивні визначення – здійснюються за допомогою демонстрації предмета (часто використовуються, коли діти засвоюють мову). Так можна визначати лише одиничні і конкретні імена;

3) в аксіоматичних визначеннях контекстом виступає сукупність аксіом деякої теорії (так визначені основні імена геометрії Евкліда).

Правила визначень:

1) Правило співмірності – дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінними іменами, тобто їх обсяги повинні бути однаковими. Порушення цього правила призводить до двох помилок:

а) помилка занадто широкого визначення – обсяг дефінієнса є ширшим, ніж обсяг дефінієндума (наприклад, визначення "логіка – це наука, що вивчає мислення людини" є дуже широким, оскільки людське мислення вивчає не лише логіка);

б) помилка дуже вузького визначення – виникає у випадку, коли обсяг дефінієнса є вужчим, ніж обсяг дефінієндума (логіка – це наука про поняття" – логіка вивчає не лише поняття).

2) Правило заборони кола – визначення не повинні утворювати кола. Сутність помилки при порушенні цього правила полягає в тому, що дефінієндум визначається через дефінієнс, а останній, в свою чергу, визначається через дефінієндум. Різновидом цієї помилки є тавтології – або "те саме через те саме" – дефінієндум і дефінієнс позначаються однаковими словами (наприклад, на війні як на війні).

3) Правило однозначності – визначення повинно бути чітким, ясним і однозначним, а також зрозумілим для аудиторії.

4) Правило несуперечності – визначення не повинно бути заперечним, воно повинно розкривати суттєві ознаки предмету (наприклад, помилковим буде визначення "тварина – не рослина", "алхімія – не наука").

Copyright © by Колотілова Н.А. Produced (p) by Gray Wolf Production Inc.

All rights reserved. Unauthorized copying, printing & publishing are strongly prohibited & punished by law.

Сторінка 3 із 3