§ 45. Відіменні прислівники

Велику групу похідних прислівників становлять застиглі

форми іменних частин мови (іменників, прикметників, числівників), ужи«

ваних в обставинних значеннях.

Прислівники іменникового походження виникли шляхом

адвербіалізації іменників, тобто внаслідок ізоляції певної форми іменника

(без прийменника чи з прийменником) від парадигми відмінювання

і переходу її до категорії прислівників. Адвербіалізація іменників —

це здавна активний і незатухаючий понині процес, і тому серед

прислівників іменникового походження можна знайти утворення різної

давності: спільнослов'янські, давньоруські і власне українські. У

прислівниках, утворених давніше, співвідносність з іменниковою формою, від

якої вони утворились, як правило, не так очевидна, як у прислівниках

пізнішого походження. Це пояснюється тим, що протягом історичного

розвитку самі форми іменникової парадигми змінювались^ і давня

форма, застигла у прислівнику, в сучасній мові не вжШається,

наприклад, верхи (колишній орудн. відм. множ.), дома (можливо, із

праслов'янської форми місц. відм.), восени; крім того, сам іменйик, з якого

утворився прислівник^ міг вийти з ужитку, пор., наприклад, Д.-рус:

општь < о(б)-\-пшть (іменник-ї-основи пшть, очевидно, вийшов з

ужитку в дописемну епоху), беспрЬстани («безперервно») < бєз"Ь

прЬстани (прийменник + род. відм. утраченого іменника)'; укр. ниш*

ком, жужмом, дощенту, нанівець, ущерть та ін. Таких прислівників

у сучасній українській мові небагато. Співвідносність їх з

відмінковими формами іменників встановляються у процесі

порівняльно-історичного вивчення мови.

У більшості випадків шляхи утворення відіменникових

прислівників і співвідносність їх з відповідними іменниками простежується

виразно, і визначити їх досить легко за самою структурою

прислівника: як правило, морфемний склад прислівника цілком відповідає

233

живій формі вживаного в сучасній мові іменника, наприклад: миттю,

вгору, додому, зранку, насподі, без вороття та ін.

Саме за такою співвідносністю, встановлюваною між

прислівниками та іменниками, виділяються окремі підгрупи прислівників,

утворених від різних форм іменників.

1. Прислівники, що виникли внаслідок адвербіалізації форми

називного відмінка іменників: жаль, шкода, сором, гріх та ін., пор.

д.-рус: жаль сятнА стола (ЛЛ, 1377, 173)\ жаль бо іему мила брата

(Сл., XII).

2. Прислівники, утворені від форми родового відмінка однини з

прийменником чи без прийменника: без упину, безвісти, безперестанку,

доволі, догори, додому, до ладу, до речі, збоку, зверху, згори, зроду,

зарання, завтра (<за + утра). Зрідка в структурі прислівника можна

виділити два-три прийменники: удосвіта (в-ь + до + свЬта),

знадвору (сь + на + двору), спозаранку (сь + поза + ранку).

Прислівників, утворених від форми род. відм. без прийменника, в українській

мові дуже мало: вчора < вьчєра (гіпотетично — форма род. відм.

іменника вечеря); у сучасній розмовній мові у стійких словосполученнях

з відтінком експресивності — полетіти сторчака («упасти вниз

головою»), іти пішака («пішки»), стати цапа («цапки», «дибки»).

У давньоруських пам'ятках прислівники цього типу зустрічаються

рідко (беспр^стани, вшєзапу, вьчєра, заутра, искони та ін.). Частина

з них становила ще не адвербіалізовані повністю сполучення (бєз-ь м'Ь-

рьс, бєз-ь вЬсти, бєз-ь лЬпа — «даремно», без-ь числа — «дуже багато»),

а деякі в українській мові вийшли з ужитку (в-ьнєзапу, искони та деякі

інші).

3. Прислівники, утворені від форми знахідного відмінка однини

з прийменниками: убік (вбік), уволю (вволю), углиб (вглиб), удень

(вдень), украй (вкрай), умить (вмить), набік, навік (навіки), нагору,

надвір, назад, нанівець, наперед, надвечір, заміж, підряд, повік,

навхрест, назустріч та ін. Пор. д.-рус: Не вЬроуи врагоу своіемоув-ь вікьі

(Ізб., 1073); Не часто озирай са нагаде (Ізб., 1076, 660); іїідадАтьюза-

моужь братьш (РП, 1282, 89)\ соружь/е бмхом-ь оуслали напереді»

(Повч. Мон., XI); Идущю же /ему в'ьспАть размьіслив-ь рече дружинЬ

сво/еи; сльииавше деревлме кіко оупашь идеть (ЛЛ, 1377, 54).

4. Прислівники, утворені від форми орудного відмінка з

прийменниками (згодом, зрештою, похапцем, попідтинню) і без прийменників

(боком, вихором, дибом, жужмом, галопом, бігцем, манівцями

(манівцем), тайком, гуртом та ін.).

Окремі прислівники своїм походженням сягають давньої форми

орудного відмінка множини: верхи, пішки, задки.

У прислівниках типу кружкома, сторчма виділяється афікс -ома

(-ма), співвідносний з флексією орудного відмінка двоїни.

Більшість прислівників способу дії, що мають у своєму складі

колишні флексії орудного відмінка іменників чоловічого роду однини,

втратили зв'язок з іменниками, тобто не мають серед іменників

відмінюваних відповідників, наприклад: нишком, тишком, тайком,

раптом, жужмом, притьмом тощо. Проте деякі з них мають відповідні

іменникові паралелі (пор. гуртом — гурт, верхом — верх, слідом —слід)*

234

5. Прислівники, утворені від форм місцевого або давального вїд>

мінків (без прийменників) (укр. долі, годі, рос. кроме, д.-рус. кромЬ;

зимЬ, домови) і з прийменниками (вранці, вночі, вкупі, надворі, насподі,

попереду, поволі, поночі, опівночі; пор. також д.-рус. посрЬ&Ь, вшупЬ,

на передЬ).

Прислівникових утворень з відмінкових форм без прийменників

у давньоруській мові було більше порівняно із сучасними: горі и долу

(обращаш (Виг. зб., XII, 276); в'ьзвратишасАдомовь (ЛЛ, 1377, 396);

поиде по ДнЬпру горі («вгору») (там же, 8); начаша прЬтисл со кназємі>

стокіще долі (там же, 171) та ін. Зустрічаються такі прислівники і в

пам'ятках староукраїнської мови: А ко млину границА горі смотричемь

до мосту а долови смотричем-ь што дуброва (П., гр., 1375, 50); коли

человЬк7> тот... домовт» приЬде (Р., гр., 1435, 134); лете («влітку»),

зімє («взимку») (Р., гр., XV; ССУМ, І, 544).

Сучасна українська мова має лише деякі з цих прислівників, проте

в місцевих говорах вони збереглися повніше: долі, годі, нині, а також

горі- у складних прислівниках типу горілиць, домів (діал.), зимі, літі

(діал.). Вийшли з ужитку прислівники надобЬ, втьнЬ, льзгЬ та деякі

інші.

Переважна більшість прислівників іменникового походження

остаточно оформлялась уже в національній українській літературній мові.

У давньоруській мові найбільшу групу прислівників становлять

прислівники прикметникового походження. За всю історію

української мови ця група прислівників значно зросла в кількісному

відношенні, інтенсивно поповнюючись новими утвореннями, і ця

тенденція виразно виявляється й тепер.

Прислівники на -о виникли внаслідок адвербіалізації нечленних

якісних прикметників середнього роду у формі наз.— знах. відм.

однини: д.-рус. бистро, високо, горько, давьно, крЬп'ько, льгтька, просто,

розьно, сильно, твьрдо; укр. близько, весело, гарно, рясно, страшно,

часто, швидко, щиро.

В українській мові частина прислівників цього типу

утворюється з афіксом -є: добре, краще, навмисне, гаряче, боляче, рішуче

та ін.

Якісні прислівники на -о (-є), як і відповідні прикметники, мають

ступені порівняння, пор. д.-рус. више, лучьше (луче), ниже, перєжє

(прЬжє, прЬждє), боліє; укр. ширше — найширше, краще —

найкраще. Приклади з давньоруських пам'яток: лоукаво се моудровавть прелЬ-

стьникіь (Виг. зб., XII, 250); не крЬпко бьютсА дружина, ни Половца

(ЛЛ, 1377,338); Дл'ьго ночь мркнеть (Сл., XII); посади втше (ЄО, Лук.,

XIV, 10); Лремлеті) в полЬ Олгово хороброє гн-Ьздо, далече зилетЬло

(Сл., XII).

Паралельно з прислівниками на -о в давньоруській мові

вживалися прислівники на -гЬ, утворені від форми місцевого відмінка

нечленних прикметників: горьцЬ, достоинЬ, добрЬ, кротщЬ, крШщЬ (пор.

горько, достойно, добро, кротько, крЬпшо). Відмінностей у значенні1

прислівників на -о і на -Ь не було, і часто той самий прислівник

виступав в обох варіантах, наприклад, у Виголексинському збірнику XII ст.І

моучивг» нась горько англь ть немилостивий, и едтьва ни поусти

235

(Помучивши нас тяжко, той ангел немилостивий насилу нас відпустив)

(112); и потоми бь видЬти гедтьва стоупающа и горьцЬ стенюща (І

потім можна було бачити, як він ледве ступав І тяжко стогнав) (122);

гаростию разогрЬвть сю велие и гн'ЬвьнЬ втьзтьва (296); люті мьнЬ сокань-

номоу небогу (Горе мені, окаянному безбожнику) (119); безоумні

издрече кь нима (386); пор. також і в інших пам'ятках: не достойні єсть

сталі) (Л. Новг., І, 138); но сам разумЬи, мнЬ ли бьі послати к теб-Ь

достойно, ци ли тобЬ ко мнЬ (Посл.Мон. вЛЛ, 1377,254); кроїльно

гла вьсЬмть (Син. пат., XI, 116); повелЬвати же кротщі, не ноуждьнЬ

(Панд. Ант., XI, 247); ківиша (сю) шзьщи ихже никтоже добрЬ кісно

не вЬсть (Прийшли племена, яких ніхто добре й не знає) (ЛЛ, 1377,

445); зьлі іесипришьл-ь сЬмо (Син. пат., XI, 252). Деякі з прислівників

прикметникового походження у давньоруських текстах засвідчені

переважно з афіксом -о (зЬло, м-ьного, лукаво, весело), а інші частіше

вживаються з афіксом -Ь (з'ьл-Ь, лютЬ, добрЬ).

У пам'ятках староукраїнської мови прислівники з афіксом -Ь

трапляються рідко:вірні иоуставичнЬ оуказати (П., гр., 1388, 98); єсмь

вірні служила (Р., гр., 1434, 129); которьій би ся добрі ховала в"ь

закони своем-ь; добровольні маеті> передавати; грозні приказуємо (Р.,

гр., 1388, 86—88); а одттол прості чересь луг-ь (Р., гр., 1392, 109).

Значно частіше вживаються прислівники на -є: ласкаве склоняючисе

(П., гр., 1389, 103); сознаваю сим моим листом вечне инепорушно (П.,

гр., 1396, 129); служити вірне (Рус, гр., 1429, 37); волне даровала

(Рус, гр., 1487; ССУМ, І, 190); вєчне и непорушне (Рус, гр., 1466;

ССУМ, 1,232); маєт поити добровольнє (Р., гр., 1454,163); доброволнє...

созналг (АЖ, 1583, 64); хитре не замислили (Р., гр., 1447; ССУМ, II,

507); невідоме кілько літ мешкал (Остр. л., XVII, 131). Паралельно з

ними досить поширеними були також прислівники на -о: юко из вЬка

вічно прислушало (П., гр., 1361, 36); нам"Ь вЬрно послужила (П., гр.,

1378, 59); далі) іесмь іему волно и слободно (П., гр., 1349, 27); кождому

засобно (Рус, гр., 1402; 1411,26); єсмоему дали вічно непорушно (Рус,

гр., 1452, 38).

Паралельні вживання прислівникових варіантів на -є, -о

(пор. вЬрнє — вЬрно) у тому самому значенні характерні були для

староукраїнської мови протягом усього періоду її існування.

У сучасній українській мові прислівники цього типу мають

здебільшого афікс -о та рідше -є: близько, вільно, стійко, мудро; добре,

хороше, гаряче. Окремі прислівники можуть вживатися в обох

варіантах: даремно — даремне, навмисно — навмисне, напевно — напевне.

Кінцевий -є є характерною прикметою прислівників, утворених з

форми вищого ступеня прикметників типу вище, дужче, дальше, а також

прислівників, утворених з нечленних форм активних дієприкметників

середнього роду називного — знахідного відмінка однини з суфіксами

-уч- (-юч-), -ач- (-яч-) або -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ-): рішуче (діяти),

терпляче (чекати), значуще (перезирнутись) та ін.

У давньоруській мові були поширені прислівники на -ьі, утворені

від прикметників із суфіксом -ьск-: вражьскьі, гречьскьі, мужьскьі, раб-

ськьі, пєчєнЬжьскьі та ін. За походженням це форма орудного відмінка

множини відносних нечленних прикметників чоловічого — середнього ро-

236

ду. Прислівники цього словотворчого типу означали спосіб дії,

наприклад: вьс/ячьскьіпороугані)/еси (Син. пат., XI, 97); моужьскьі в'ьзьрЬвь

(Виг. зб., XII, 157); ибратьскьісим'ьтворАшр (Там же, 252); а Дерев-

ланє живАху зеЬриньским-ь <образом7> живуще скотьскьі (ЛЛ, 1377,

13). Зрідка прислівники цього типу утворювались і від несуфіксальних

прикметників: по томі) пакьі [знову] кіь никожЬ преходить (Виг. зб.,

XII, 335); мальї бо нась не взАша ПеченЬзи (Мало не взяли нас печеніги)

(ЛЛ, 1377, 67). Ці прислівники навіть в найдавніших пам'ятках

староукраїнської мови не засвідчуються; їх заступили похідні прислівникові

утворення з форми давального відмінка нечленного прикметника,

ускладненої префіксом по-: по руску (Гр., 1403; ССУМ, II, 1993);пофран-

цузку (Грам., 1643, 49 а). Паралельно з ними вживалися також

префіксальні утворення з афіксом -ому (від членної форми давального

відмінка); по давному (Рус, гр., 1487, 43); а брати имть мито по старому

как-ь здавна бьшало (Гр., 1489, 47).

У сучасній українській мові словотворчий тип відприкметникових

прислівників з афіксами по- і -ому досить продуктивний, він

поповнюється новими утвореннями від усіх груп прикметників: по-доброму,

по-дружньому, по-радянському, по-модному, по-ораторському і т. ін.

Залишки старої форми орудного множини нечленних прикметників

зберігаються в паралельно вживаних прислівниках по-геройськи, по-

козацьки, по-молдаванськи, молодецьки та в інших.

Велика кількість сучасних прислівників своєю структурою

вказують на те, що в давнину вони утворились із сполучення відмінкових

форм прикметників з прийменниками, зокрема з форм:

а) родового відмінка (добіла, дотемна, допізна, дочиста, завидна,

замолоду, затемна, звисока, здалеку, злегка, сповна, спогорда,

спозадавна, спроквола);

б) давального відмінка (поблизу, подовгу, помалу, помаленьку,,

попросту, порану, порівну, потиху, потихеньку);

в) знахідного відмінка (вліво, вправо, востаннє, вручну, задовго,

заново, запросто, набіло, надовго, наліво, наново, нарізно, насухо,

начисто, нашвидку);

г) місцевого відмінка (вповні, напоготові, нарівні, невдовзі);

д) невелика) група прислівників, утворених від прикметникових

основ, характеризується власне прислівниковими афіксами новішого

походження, відомими лише в українській та білоруській мовах (зав +

більш + >ш-> завбільшки, зав + довж + ки-^-завдовжки; також —

завширшки, заввишки; нав + прям -+- ки -> навпрямки, навпрошки

та ін.).

Звичайно, в сучасній українській мові колишні відмінкові

закінчення і навіть прийменники у складі прислівників перетворились на

прислівникові словотворчі засоби, за допомогою яких за усталеними

моделями виникають нові прислівники. Отже, процес адвербіалізації

форм прикметників, як і інших частин мови, відбувається не в кожному

окремому випадку і не охоплює відразу цілі групи слів, а протікає

повільно, протягом тривалого часу, зародившись у давню епоху, коли

прислівники починали оформлятись в окрему лексико-граматичну

категорію.

23,7

У давньоруський період уже складались основні моделі типу

«прийменник + форма прикметника -> прислівник», а частина виникла вже

на українському мовному грунті. Про це свідчать дані давньоруських

і староукраїнських пам'яток: и протюже на д'ьлзі іемоу бесЬдоу (Син.

пат., XI, 382); житше и хожениіе стаго одца нашего нифонта... вь

кратщЬ сьпсано (Виг. зб., XII, 69); се бо ми речеиздавьна ижеланьно

и чаїемо (Там же, 314); /егоже люблмше повелику Борись (ЛЛ, 1377,134);

А Игорь и Всеволоді) помалу идяста (Сл., XII), еони же вскорі собЬща-

шасд кму се створити (ЛЛ, 1377, 132); здавна и досюлд (Рус, гр.,

1484,137); здавна итєпєрь (Рус, гр., 1498, 62); идучиотгородаполєву

тоулинскоє а по праву скомороское (Р., гр., 1458, 167); помьіслилть єсмь

помалЬ и нам тамо поити (Р., гр., 1446, 154);трохлокот7>у зт>вьішки

и чотири поперек-ь (Гр., XV; ССУМ, II, 470); зверху, звисока, здалека

(Грам., 1643, 485—495); І так с того почалося примирати

помалу-малу (Л. Льв., XVII, 120); знову (Л. Сам., 115) та ін.

Відчислівникові прислівники також утворилися

шляхом адвербіалізації прийменникових або безприйменникових

відмінкових форм кількісних і порядкових числівників. Давньоруські

пам'ятки засвідчують такі типи прислівників числівникового

походження:

1) Пьрвою—«вперше», «по-перше», «спочатку»;

вгторою—«вдруге», «по-друге» — від форми знахідного відмінка середнього роду

членних порядкових числівників: ази мьстіла оуже (обиду мужа своєго,

когда придоша Києву второе и третьее, когда творих-ь трьізну (ЛЛ,

1377, 58); Придоша Половци первоє на Руську землю воєвать (Там же,

163); первоєк Ростову идох-ь сквозЬ ВлтичЬ (Повч. Мон. в ЛЛ., 247).

Зрідка такі прислівники вживаються і в пам'ятках староукраїнської

мови, але вже як варіанти новіших утворень з прийменниками: коли

і€смь первоє сЬл?> на црьскомі) столЬ (П., гр., 1393, 112); оу другоє

присягати (П., гр., 1496; ССУМ, І, 208).

2) Дтаильди — «двічі», тришьдьі — «тричі», чєтьірєшьди —

«чотири рази» і т. ін. Ці прислівники утворились із сполучень числівників

з часткою -шьдьі, етимологія якої точно не встановлена. У

давньоруській мові цей тип прислівників був досить поширеним: сечюдонеодинонь

ни д'ьвашьдьі Н7> многашьдьі видЬхть озть (Син. пат., XI, 126); сонь

втьставть разбиіеть мш. дтьвашьдьі и тришьдьі (Виг. зб., XII, 73).

3) Двоичи, троичи (триичи) — основа числівника + суфікс -чи:

сотворити триичи (ЛЛ, 1377, 35); да вжп/ятить троиче (Там же);

двоича в'ьступил'ь слова своєго (ЛІ, XV).

4) Вяторицею, третицею і под., утворені від числових імен із

суфіксом -иц- у формі орудного відмінка: не аЬи на браздахи неправьдьі

и не пожьнеши их-ь седмерицею (Ізб., 1076, 335). Прислівник ієдиною

(«одного разу») також утворився з форм орудного відмінка числівника

ієдина (одина).

5) Із значенням повторюваності дії в давньоруській мові

вживалися сполучення числівників з невідмінюваним словом кратьі (кратпь) —

— дтьва кратьі, три кратьі, чєтьіри кратьі: втьзгласить дьвакратьі (ЄО,

Мр., XIV); масло... трикратьів'ьоустав'ьлидв'ь (Виг. зб., XII, 377).

238

Деякі з цих типів прислівникових утворень в українській мові

зникають зовсім або вживаються обмежено, зокрема типу д-ьвашьдьі, вто-

рицею (пор. укр. сторицею); безприйменникові утворення замінились

прийменниковими (вперше, по-перше, вдруге, по-друге, удвох, утрьох);

прислівники із компонентом — кратьі (крати) отримали

прикметниковий суфікс -н- і об'єдналися з відприкметниковим типом на -о-:

двократно, трикратно та ін. (але стократ).

Прислівник тепер утворився із словосполучення то (займ.) +

пьрво (числ.): топьрво-+■ топерть-отепер.