§ 43. Загальні відомості

Історична граматика вивчає прислівники з погляду їх

походження, словотворчої структури і взаємозв'язків з іншими

категоріями слів.

Тривалий шлях розвитку прислівників як окремого

лексико-граматичного розряду характеризується постійним і безперервним

поповненням їх за рахунок інших частин мови. Цей процес утворення

прислівників (на базі інших частин мови) не припиняється і в сучасній

українській мові.

Проте істотних структурно-граматичних змін у своїй історії

прислівники не зазнавали. Значною мірою це пояснюється тим, що у

прислівника не було власної достатньо розвиненої системи словотворчих

засобів, в основному прислівники, утворюючись від слів з інших

частин мови, беруть не твірну основу, а цілком готову форму слова,

часто вживану в ролі обставини, тобто у прислівниковій функції,

наприклад, в українській мові на різних етапах її історичного розвитку

прислівниками ставали відмінкові форми іменника (сором, шкода,

гуртом, миттю, годі, далі, верхи), прикметника (голосно, мудро,

добре, вище, найліпше) й інших частин мови, а також злиті в одне слово

сполучення іменників, прикметників, числівників з прийменниками

(догори, здалеку, вперше).

226

Щоправда, у спільнослов'янській мові, коли прислівник як частина

мови ще тільки почав формуватись, стали виділятись і специфічно

прислівникові суфікси. Так, у давньоруських прислівниках

спільнослов'янського походження типу к'ьдє, сьдє, ин'ьдє, вьсьде можна легко

розпізнати спільний словотворчий елемент -де, властивий лише

прислівникам (пор. також д.-рус. кь-гда, тг-гда, ин'ь-гда, вьсь-гда та ін.).

Однак уже в спільнослов'янській мові ці суфікси повністю втратили

свою продуктивність: ні в давньоруській, ні пізніше в окремих

східнослов'янських мовах новотвори з первісними прислівниковими

суфіксами не виникали.

Давньоруська мова успадкувала від спільнослов'янської невелику

кількість прислівників. Переважна більшість із них вважається

первинними, тобто такими прислівниками, походження яких встановити

або зовсім неможливо, або ж, якщо і вдається з'ясувати їхнє

походження, то тільки шляхом спеціального аналізу, наприклад, прислівники

абше (зразу, тієї ж миті, негайно), /еще, уже, іед"ьва, ньінЬ та інші

не співвідносні з будь-якими словами інших частин мови; досить

затемнені також і колишні зв'язки прислівників доньдє, іегда, тамо та

інших із займенниковими основами.

На відміну від первинних, найдавніших прислівників, у

давньоруській мові існувала і постійно поповнювалась група вторинних, або

похідних, прислівників, що виникали внаслідок адвербіалізації (від

лат. аа'уегЬіит —прислівник) слів з інших частин мови. У похідних

прислівниках можна легко виявити основи і форми адвербіалізованих

слів.

Залежно від того, з якими частинами мови пов'язане походження

прислівників, вони поділяються на кілька типів.

§ 44. Відзайменникові прислівники

Найбільш давню групу становлять прислівники

займенникового походження, утворені ще в спільнослов'янську епоху від

займенникових коренів за допомогою спеціальних прислівникових афіксів.

У цій групі прислівників не збереглося явних слідів

структурно-граматичної співвіднесеності їх із займенниками. Проте у плані лексико-

семантичному певний генетичний зв'язок між ними можна простежити:

подібно до займенників, похідні від них прислівники наділені високим

ступенем семантичної абстракції (гранично узагальненим лексичним

значенням), інакше кажучи, подібно до того як займенники не

називають конкретних предметів чи осіб, а лише вказують на них, так і

відзайменникові прислівники не означають конкретних обставин, а

лише вказують на них (пор. д.-рус. тамь, туда, ин'ьгда) або

виражають питально-відносні значення (кггда, К'ьдє, куда).

Прислівники займенникового походження утворилися від давньо-

слов'янських займенникових коренів к-(кьіи), с-(сь), т-(ть), и-(*\ь),

ин-(ин'ь), ов-(ов'ь), вьс-(вьсь), он-(он'ь):

За своїм значенням і за словотворчими особливостями

відзайменникові прислівники давньоруської мови поділяються на прислівники

місця, часу, способу дії, міри або ступеня.

8*

227

Для утворення прислівників із загальним значенням

місця використовувались суфікси -де, -сто (-ам"ь), -уду (-уд%),

-удьі, -уда, кожен з яких надавав прислівникові додаткового відтінку

значення/

Суфікс -де приєднувався до займенникового кореня за допомогою

сполучних голосних "ь або ь (після м'яких приголосних), утворюючи

прислівники із значенням місця здійснення дії або стану: к'ьдє, сьдє,.

вьсьдє, йде (идєжє), ин'ьдє, он'ьдє, ов'ьдє.

Афікс -дє своїм походженням сягає ще дослов'янської доби: він.

простежується у прислівниках різних індоєвропейських мов. Так,,

слов'янському к'ьдє (<*Шйй) відповідають д.-інд. кйНа (із *кийка) —

де, д.-іран. кийа — де, куди, авест. кийа — де, гот. кийа — де. Проте

здебільшого відзайменникові прислівники місця з'явилися на грунті

праслов'янської мови, а з неї успадковані були всіма слов'янськими

мовами, піддавшись у них різноманітним змінам.

Із давньоруського К'ьдє органічно розвинувся в українській мові

прислівник де: тут із занепадом зредукованого ч> у першому складі

відбулась асиміляція приголосних і відпадіння початкового г (к'ьдє >

кдє > гдє > де). У пам'ятках староукраїнської мови цей прислівник

виступає у фонетичних варіантах кдє, гдє, гдЬ: кдє смолвдть туть бу~

дєть суд'ь (П., гр., 1352, ЗО); ни оу нас, ани гдє (П., гр., 1499; ССУМ,

239); гд$ (П., гр., 1342, 24). У сучасному фонетичному оформленні

прислівник де з'являється в пам'ятках з XVIII ст.

Українська мова використала прислівник де як основу для

утворення нових прислівників: абиде, будь-де, дедалі, де-не-де, десь та ін.

Питально-відносні прислівники давньоруської мови, поєднуючись

із часткою ни-, одержували значення заперечних (к-ьдє— никьдє),.

а з часткою нЬ неозначених (нЬк'ьдє — десь). В українській мові

значення заперечення у прислівниках виконує частка ні-, яка може

бути як наголошеною, так і ненаголошеною, і залежно від цього надає

прислівникові різних відтінків значення (пор. ніде не гуляють — ніде

погуляти). Так само і в інших сучасних прислівниках частка ні- має

лише заперечне значення (нікуди — нікуди, ніколи — ніколи, ніяк —

ніяк). Частка ні- фонетично співвідносна з давньоруською нЬ-, але

вона втратила старовинну функцію утворювати прислівники

неозначеного місця дії. Цю функцію перейняли прислівникові

новотвори із часткою -сь: пор. д.-рус. нЬгдє — десь, нЬкудьі — кудись

та ін.

У прислівнику сьдє — тут (с' + ь + де) відбулися аналогічні

звукові зміни (занепад зредукованого ь і асиміляція приголосних), які

фіксуються вже давньоруськими пам'ятками: сьдє > сдє > здє (з&Ь).

У такому вигляді зафіксований він у пам'ятках староукраїнської

мови: здє (П., гр., 1376, 54); здє (Рус, гр., 1484, 138); здє (П. Бер.,

1627). Але досить рано, ще в мові української народності, прислівник

здє (< сьдє) витіснився прислівником тут, утвореним із

давньоруського ту, який первісно означав «там» (пор. у Лавр. літ.— и рЬша

вои идеже глава твою.-ту и свои глави сложим'ь — і сказали воїни;

«Де твоя голова [впаде], там і свої голови зложим» (70).

Уже в пам'ятках XIV;—XV ст. засвідчується поєднання прислів*

228

ника ту з займенниковою часткою ть (то): тут'ь будєть судт> (П.,

гр., 1352, 30);тутписаньісут (П., гр., 1361, 36);тутоєсмо... закопал

(Р., гр., 1419, 91); тут словом, тутдЬложь (Кл. Зин, 248).

Прислівник тут закріпився і в сучасній українській мові із значенням «тут,

на цьому місці», а давньоруський сьдє (> здє) у поєднанні з часткою

-сь (здє + сь > здесь) зберігся в російській мові.

Давньоруські прислівники йде — «де», овтьдє — «тут», вьсьдє —

«скрізь» в українській мові також вийшли з ужитку.

З інших давньоруських прислівників із суфіксом -дє українська

мова успадкувала ин'ьде (> інде) —«десь, де-небудь» та он'ьдє (>

онде) . Уже на українському грунті на основі цих прислівників виникли

похідні утворення: деінде, десь-інде, ондечки (розм.) та ін.

Прислівники із суфіксами -амо (-ам"ь), -Ьмо означали напрям руху

до якого-небудь об'єкта: комо —«куди», тамо—«туди» (пізніше «там»),

сЬмо — «сюди», вьсЬмо — «на всі сторони», онамо — «туди далеко»,

овамо — «сюди», инамо — «в інше місце», к\ж> — «кудись туди».

Прислівники цього типу були відомі старослов'янській, давньоруській та

іншим слов'янським мовам. Пор. д.-рус: Камо тур поскочюше, своим-ь

златим-ь шєломом'ь посєЬчиваш, тамо лежать поганиш голови половец-

кьіш (Сл., XII); не мога поити ни с$мо ни онамо (ЛЛ, 1377, 298); коли

ид/йшє на вошу или инамо (Там же, 282) та ін.

В українських пам'ятках XIV—XV ст. із прислівників на -амо

(-амч>) зустрічається лише тамо (там): тамо поити (Р., гр., 1446,

154); виихал-ь тамь (Р., гр. 1419, 90); тамь мають... бити (Р., гр.,

1388, 87).

У сучасній українській мові прислівник там (< тамо) утратив

давнє значення «туди» і вживається з новим значенням «там, у тому

місці». Інші прислівники на -амо, -Ьмо в українській мові не

збереглися.

Із суфіксом -уду (-у&Ь) відзайменникові прислівники первісно

означали напрям руху від мовця або якого-небудь об'єкта: куду —

«звідки», инуду — «з іншої сторони», туду — «звідти», сюду —

«звідси», вьсюду — «звідусіль», онуду — «звідти здалеку», овуду — «звідси,

з цього боку». Проте вже у спільнослов'янській мові прислівники на

-уду (< *о1йи) почали втрачати свої первісні значення; найдавніші

старослов'янські пам'ятки фіксують їх дуже рідко: ти кЖдоу аріє

блазньно/е нави(че) кЖдоу оу&ЬдЬ тжє проповЬдатши (Є. Супр., 511) —

Ти звідки, Арію, лженавчателю, звідки узнав те, що проповідуєш?

Значення руху від певного місця стали виражати прислівникові утворення

на -уду в поєднанні з прийменником оть (от% куду, от'ь туду, ота

сюду та ін. ~>отькуду, отьтуду, отьеюду...), а без прийменника от'ь

вони набули значення напряму руху до об'єкта. Цим пояснюється

синонімічність давньоруських прислівників на -уду і на -амо: куду»

камо — «куди», туду, тамо — «туди», сюду, сЬмо — «сюди» і т. ін.

У давньоруській мові відомі були такі прислівники, утворені від

займенникових коренів к-, т-, ин-, ов-, он-, с'-, вьс'- за допомогою

суфікса -уду і різних його варіантів: куду (-удЬ, -уди, -уда), туду (-удь,

-уди, -уда), инуду (-удгЬ), овуду, онуду (-удЬ), сюду (-у&Ь), вьсюду

(-УдЬ).

229:

Прислівники онуду, овуду, инуду були рідковживаними вже в

давньоруський період, трапляються вони переважно в пам'ятках

церковного змісту. Українськими пам'ятками XIV—XV ст. вони майже не

засвідчуються, єдиний приклад з прислівником инуди фіксує Словник

староукраїнської мови XIV—XV ст. (т. 1. К., 1977, с. 444).

Інші прислівники цього типу в староукраїнській мові були

звичайними, причому найчастіше пам'ятки фіксують у них суфіксальний

варіант -удьі: куди рЬчша идеть (П., гр., 1322, 21); куда хочеть, туда по-

идеть (П., гр., 1366, 38); церков... обвалилася була около всюди (Остр.

л., XVII, 137), сюди (Грам., 1643, 49 б); всюди (там же, 49) та ін. Саме

цей варіант (на -уди) закріпився і в сучасній українській мові: куди,

туди, сюди, всюди, а також нікуди і нікуди.

У сучасних українських говорах відомі також варіанти куда, сюда,

туда; куд, туд, сюд; а в розмовній мові також кудою, тудою, сюдою

(на означення шляху руху).

Прислівники часу характеризувалися словотворчим афіксом

~гда, який приєднувався до займенникового кореня за допомогою

сполучних голосних -о- (-?>-) та -є- (-ь-):

когда, кьгда (к + о + гда, к + *& + гда) — «коли» (пор. рос.

когда);

тогда, т-ьгда (т + о + гда, т + і> + гда) — «тоді» (пор. рос.

тогда);

овогда, ов'ьгда (ов + о + гда, ов + "ь + гда) — «зараз, у цей час»,

«тоді»;

иногда, ин'ьгда (ин + о + гда, ин + *& + гда) — «іноді», «інколи»

(пор. рос. иногда);

вьсєгда, вьсьгда (вьс + є + гда, вьс + ь + гда) — «завжди»,

«повсякчас» (пор. рос. всегда);

іегда (й -\- е-\- гда) — «коли», «в той час як» (відносне слово у

складному реченні).

Прислівники часу із займенниковими основами с-ь~, он-о -Ь гда

у давньоруських пам'ятках не засвідчуються, відсутні вони і в мові

старослов'янській, проте в давніх слов'янських говорах вони,

можливо, й існували (пор. діал. укр. оногди — «недавно», діал. рос. оногда,

оногдась, оногди, чеськ. опеНйу, польськ. опе§йа] — позавчора).

У давньоруських пам'ятках, замість суфікса -гда, зрідка

вживається його варіант -гди (тогди, вьсєгди), наприклад: Тогдьі же 6Ь попо-

лохь золі) по всеи земли (ЛЛ, 1377, 470). Значно більшого поширення

прислівники цього типу із суфіксом -гди (а також -гдЬ ) набули в

староукраїнській мові: тогдьі я... маю очищати (П., гр., 1347, 26); тогдьі

дали... 9 земль бортньись; тогд^єсжь обЬтть учинила (П., гр., 1356,

33); тогди имЬєм'ь дати (П., гр., 1392—1429,112); тогди оньїй маєть

до него приїхати (П., гр., 1395, 126); тогди и /поти люди да идут

(Рус, гр., 1458,109); тотогдьі (Грам., 1643, 5 а); оузрєвшєєсмо... службу

всєгдьі не омєшканную (Гр., 1444; ССУМ 201); иногди николи (Рус,

гр., 1458, 109).

Із давньоруських прислівників часу в сучасній українській мові

збереглися лише тоді, іноді, в яких кінцевий і фонетично виник із Ь

(<тогдЬ, иногдЬ). Прислівник вьсєгда, вживаний ще у мові україн-

230

ської народності, поступово виходив з ужитку і був остаточно

витіснений новоутвореним завжди, що його пам'ятки староукраїнської мови

засвідчують з XV ст.

Прислівники іегда (в'ьнєгда), овогда українській мові були зовсім

невідомі, а з двох давньоруських синонімічних прислівників часу

когда і коли українська мова успадкувала другий: пор. д.-рус. щь

ваю добрі) бьілть коли кнАжилі> оу нась (ЛЛ, 1377, 372); коли Игорь

соколом-ь полетЬ • тогда Влур'Ь влшомі> потече (Сл., XII).

У давньоруській мові прислівник коли належав до іншого розряду

прислівників, утворених за допомогою суфікса -лиі-ль, -лЬІтоли,

сели, (€ли. Ці прислівники, характеризуючи дію, виражену дієсловом,

вказували на міру часу: толи небудеть межю нами мира елико камень

начьнеть плавати (ЛЛ, 1377, 84) — Стільки часу [так довго, до того

часу] не буде між нами миру, аж поки камінь почне плавати.

Прислівники на -ли (-лЬ) часто вживалися з прийменниками-префіксами оть

і до, які уточнювали часові межі протікання дії: ти Шіселіі велика іеси

(Виг. зб., XII, 86) — 3 цього часу [відтепер] ти великий; и йтолЬ

стою в-ь цркви сь страх-ьмь (76) — з того часу, відтоді...; и іесть

село... (ольжичи и доселе (ЛЛ, 1377, 60).

Саме з цієї групи в українській мові закріпився прислівник коли

з узагальненим часовим значенням, в якому об'єдналися значення обох

давньоруських прислівників часу — когда і коли.

Уже в українських грамотах XIV—XV ст. когда не засвідчується

жодним прикладом, у функції обставини часу його цілком витіснив

прислівник коли: а коли которьш торговець поидеть торговать (П.,

гр., 1341, 24); А коли хто будете уступатися (П., гр., 1347, 26); а во^

лен продати... кому коли хочеть (П., гр., 1349, 27); коли прилучитеА

самому (Рус, гр., 1458, 107); кто коли нан-ь узрить (Рус, гр., 1397,

131).

Прислівники міри і ступеня утворилися від прислівників

міри часу, зокрема від коли, толи, іели за допомогою суфіксів -ма,

-ми: тольма, тольми (толь + ма, толь + ми) — «стільки»,

«настільки»; кольма, кольми (коль + ма, коль + ми) — «скільки»,

«наскільки», «в якій мірі»; іельма, іельми (іель + ма, /ель + ми) — «скільки»,

«наскільки» — як відносне слово у складному реченні.

Суфікси -ма, -ми надавали прислівникам більш широкого значення

міри (міри якості, інтенсивності дії, кількості тощо): со кольми

[«наскільки», «як дуже»] вода си слад'ька (Виг. зб., XII, 73); Тольми б/яше

люті) пожаре, шко по водЬ огнь горАше (Л. Новг.); іельма великі) іеси,

тольма сьмЬршсА (Панд. Ант., XI, 50).

Узагальнене значення міри і ступеня у давньоруській мові

одержували прислівники міри часу на -ли, -л&ібез спеціальних суфіксів -ма,

-ми: коль добро и коль красно іежє жити братома вкупЬ (ЛЛ,

1377, 136).

У пам'ятках староукраїнської мови прислівники міри і ступеня

зустрічаються дуже рідко, як правило, у творах церковного змісту.

У сучасній українській мові від прислівників цього типу лишилися

похідні утворення: стільки, скільки, настільки, наскільки.

231

Прислівники способу дії становлять окрему групу відзай-

менникових утворень: тако — «так», како — «як», вьсіако — «всяко»,

«по-всякому», «різними способами», инако — «інакше», «по-іншому»,

шко (відносн.)—«як», скіко (сице)—«так», «сяк», овако — «так»,

«такою ж мірою».

Ці прислівники відрізняються від інших відзайменникових тим,

що не мають у своєму складі власне прислівникових суфіксів: вони

являють собою застиглі форми займенників середнього роду із

суфіксом -ак(о): пор., наприклад, давньоруські займенники такі), тако,

така та інші з відповідними прислівниками. Очевидно, що афікс -ако

в них за походженням є займенниковий суфікс -ак + флексія

середнього роду -о: т + ак -{- о, к + сік + о, вьс' + сік + о і т. ін.—

займенники середи, роду; т + око, к + ако, вьс' + ако і т. ін.—

прислівники.

Більшість прислівників способу дії з афіксом -ако із давньоруської

мови були успадковані мовою української народності: вони широко

представлені пам'ятками XIV—XV ст.: какь есмьі сам держлл-ь (Ті.,

гр., 1301, 12); со всЬмть оужиткомть, како к нему из еЬку прислушало

(Ті., гр., 1399, 143); записали есмо князю Федору Данилевичу сострог-ь,

как сотец его держали (П., гр., 1396,128); как повелить так ньі дЬшти

(Ті., гр., 1371, 47); волени продати... тако доброму ткоіесть (П., гр.,

1378, 59); Ми болєслав-ь инако швитрикгаило (Р., гр., 1424, 102); дє-

лайтє яко знаєте (Р., гр., 1499; ССУМ, II, 583).

Сучасна українська мова зберегла не всі давні прислівники способу

дії: цілком утрачені овако, онако, які рідко вживалися і в

давньоруській мові; прислівники како (как-ь) і ихко (ихк7>), очевидно, здавна

мало чим різнилися між собою і тому злились в одному сучасному як

(у рос мові как). Прислівники так, сяк, інак, усяко органічно

сягають відповідних давньоруських. Деякі прислівники цього типу на

українському грунті зазнали значних структурних змін: інакше — із

форми вищого ступеня (инак + ьиі + є), всіляко. На грунті старих

прислівників виникли нові утворення абияк, як-небудь, будь-як, неначе

і т. ін.).

Ще в давньоруській мові були відомі прислівники із суфіксом -ако,

-аче, утворені від числівникових основ: ієдинако — «однаково»,

«такою ж мірою», «також»; обокіко—«обома способами», «в обох

випадках», «однаково»; одиначе — «ще».

У сучасній українській мові зберігся прислівник однак, одначе,

а також виник похідний однаково (з прикметниковим суфіксом -ов-).

Із основ первісних відзайменникових прислівників в українській

мові виникло чимало похідних, утворених різними способами:

а) за допомогою різного роду часток — десь, кудись, колись, якось;

будь-де, де-небудь, будь-коли, коли-небудь...; деколи, декуди; абиде,

абикуди, абиколи, абияк та ін.;

б) способом сполучення первісних прислівників з прийменниками-

префіксами — відколи, відтоді, звідусіль, звідусюди, повсюди,

подекуди, наскільки, настільки;

в) способом редуплікації (повторення) однакових первісних

прислівників.або об'єднанням в одне ціле антонімічних одиниць — де-де,

232

коли-коли, там-сям, так-сяк, туди-сюди, десь-інде. Між

повторюваними прислівниками може вставлятися частка не (де-не-де,

коли-не-коли, десь-не-десь).

Суттєвою структурною рисою окремих новотворів є втрата ними

прислівникового афікса: доки, доти, досі, поки, звідки, звідти, звідси

(пор. звідкіль < от'ькожЬ, звідтіля < от'ьтолЬ та ін.).

Крім первісних відзайменникових прислівників

спільнослов'янського походження, в українській мові є і власні прислівникові

новотвори, що виникли внаслідок сполучення різних відмінкових форм

займенників з прийменниками: по-моєму, по-вашому, по-своєму, по-їхньо-

му; потім, почім, потому; нащо, навіщо; зовсім, передусім (передовсім);

надто, занадто, втім, затим (розм.) та ін. Окремі з них були відомі

вже староукраїнській мові: даємо надто [«крім того»] поді> Острогом?»

тому господину... село наше Бусчу (П., гр., 1322, 21); апотомт»,

пустивши Чижову в"Ь право, а вт> лево гостинцемть... на запад-ь (П., гр.,

1322, 21); пану чусє або потомь будучимь (Р., гр., 1438, 128).