§ 24. Словотвір прикметників

Генетичні зв'язки прикметників з іменниками, про які йшлося

раніше, зумовлювали також і спільність засобів і способів

прикметникового та іменникового словотворення. У спільнослов'янській мові

використовувалися спільні для імен словотворчі типи, серед яких

основними були суфіксація і словоскладання. Проте згодом у

морфологічній структурі прикметників з'явилися і деякі специфічні риси.

У давньоруській мові функціонувала невелика група якісних

прикметників давнього походження з кореневим типом основи,

поширеним лише тематичними голосними -о або -а, які додавалися до

кореня як показники граматичного роду прикметника: бЬль (-о, -а),

глухі) (-о, -а), г'ьрд'Ь (-о, -а), дорогі) (-о, -а), крут'Ь (-о, -а), лихі»

(-о, -а), любпь (-о, -а), малі» (-о, -а), нагі> (-о, а), нова (-о, -а), слШі> (-о,

-а), тупі) (-о, -а) та деякі інші. Проте більшість якісних прикметників,

крім тематичних -о (-і>),^а, мали у складі основи також інші суфікси:

-в- (живі)), -д- (твьрді)), -к- (близькі)), -т- (жьлть), -н-(солоні)),

-л-(кьіслі)), -р-(добрі)).

Внаслідок перерозкладу основ ці старовинні суфікси поширилися,

до їх складу відійшли тематичні голосні -а, -ї (ь): жена-ть, борода-ть,

полоса-пг'Ь ->• жен-атть, бород-аті>, полос-ать. Новоутворений суфікс

-ать почав приєднуватися і до інших іменних основ: крилаті),

рогаті», богаті).

Аналогічний процес перерозкладу основ і утворення ускладнених

суфіксів простежується і в таких прикметниках: лука-ві> -»- лук-аві>;

1 Див.: Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. К., 1978, с. 21—25.

2 Див.: Я кубинский Л. П. История древнерусского язьїка. М., 1953,

с. 210.

168

масть-т'ь ->■ маст-иті>; льсть-ві> -> льст-ивть (подовження ь -»- і);

рать-ні> ->- рат-ьні>.

Ці похідні форманти, заступивши старовинні загальноіменні

суфікси, стали власне прикметниковими, структурною ознакою

прикметника. У давньоруській мові продуктивність їх була не однаковою.

Продуктивнішими на фоні інших словотворчих типів були утворення

із суфіксами -ш-, -ьк-, -ок-, -ек-: узші>, горьк-ь, вьісокь, далекі).

Найпродуктивнішим був суфікс -ьн-. Це пояснюється тим, що він

уживався для творення якісних і відносних прикметників від основ

різних частин мови, міг ускладнюватися іншими прикметниковими

суфіксами, наприклад: бЬдьн'Ь, гнЬвьнь, чьстьнть, тЬлесьнь, приютьнь,

скудьні>, дьньсьні>, братьнь (-«- *Ьгаіьщо), ньінешьні>, духовньн'Ь,

даровьнь.

Відносні прикметники давньоруської мови утворювалися за

допомогою суфіксів -ьск- (словЬньск'Ь, кшевьсши), -ан- (камтнь, деревю.нпь),

-ов- (тьрновпь, липові), бобровії). Прикметники із суфіксом -ьск- могли

означати і присвійність (женьскпь, дЬтьск'ь).

Присвійні прикметники утворювалися за допомогою кількох

суфіксів: -ь (*-*-]ь), -ин-, -ов- (-єв-).

Суфікс -ь (-*- *-}ь) використовувався для утворення прикметників

із значенням приналежності від назв осіб (власних і загальних), а

також від назв тварин: Ярославль (V- Ярослав\ь), Всеволожь

(-*-Всеволоду), пророчь (<- пророщь); до цього типу належать також овьчьі

говяжь, вшчь, вельблюжь. Поширений препозитивним голосним ї (ь),

цей суфікс утворював прикметники типу рабии (*-рабь]'ь), кі>ня-

жии (-*- кьняжь'іь), які могли мати не тільки присвійне, а й більш

загальне відносне значення (дворпь овьчии, овьчии пастух'Ь, рьібии

хвості), страхі> божий).

Із суфіксом -ин- утворювалися присвійні прикметники від

іменників -а, -\а основ: Мариинь, сестрині), владичині>, Ильинпь. За цим же

зразком утворювалися прикметники від деяких іменників -і- основи:

гостини, татинпь (від гость, тать ■— «злодій»).

Суфікс -ов- (-єв-) у давньоруській мові старшого періоду був

малопродуктивним, але згодом набував усе більшого поширення і в

сучасних східнослов'янських мовах — це один із найпродуктивніших

прикметникових суфіксів. З участю суфікса гов- (-єв-) утворювалися

присвійні " прикметники переважно від назв осіб, рідше — від назв

тварин: Борисові, Гл'Ьбов'Ь, Адамові), женихові), кесареві), синові),

коневии, Львові).

Префіксація у прикметниковому, як і в прадавньому загальноімен-

ному, словотворенні давньоруської мови посідає досить скромне місце.

Кількість префіксальних творень, успадкованих із

спільнослов'янської мови, зовсім невелика: убогі), удобь, сугубі), прозрачьнпь, про-

сЬд-ь (== «сивуватий»), прЬлют'Ь та ін.

Похідні прикметникові основи префіксального типу виникали в

результаті лексикалізації сполучень прикметників або іменників

з часткою не та з прийменниками. Цей процес міг супроводжуватися

також суфіксацією: нелЬп'Ь, нелюбі), безокпь, бесчаді> (= «бездітний»),

побережьньїи, подгземьньїи, надгробьньїи. Досить поширеним у давньо-

169

руській мові способом словотворення прикметників було

словоскладання. Прикметники, утворені цим способом, мали двочленну складну

основу, компоненти якої з'єднувалися сполучним голосним -о- (-є-).

Найчастіше складні прикметники утворювалися на базі атрибутивного

словосполучення: благовЬрьними, бЬлорукь, вьісоковьрхьіи, добро-

зрачьн'ь, добролик-ь, д'Ьвоножен'Ь, сухорукь, тонконось, чьрновлась

та ін.

Українська мова успадкувала давньоруські способи творення

прикметників, але у використанні засобів словотвору, особливо

суфіксації, спостерігаються деякі зміни: окремі форманти і моделі виходять

з ужитку або звужують сферу використання, інші, навпаки,

активізуються, набувають більш узагальненого значення і в результаті —

розширюються можливості використання їх для утворення нових

прикметників. Так, вийшов з ужитку спосіб утворення присвійних

прикметників із праслов'янським суфіксом *-/& і численні моделі

давньоруської мови типу Изкгславль (сьїкь), Всеславль (отьць), Авра-

амлю, (чАда), Иаковля (жена) замінилися іншими, утвореними з

патронімічними суфіксами -ов (-ів), -ович, -евич, -євич, -ич, -тич: Ізяславів,

Яковова, Всеславович, Савич і под. Прикметники типу рьібии, скотии,

овьчии, курии, рабии, ловьчии майже повністю вийшли з ужитку, крім

поодиноких випадків (чоловічий, княжий, божий, вовчий, орлій).

Натомість розвинулися утворення із суфіксами -ач- (-яч-), -ськ- та ін.:

риб'ячий, курячий, рабський, звірячий.

Переважна більшість продуктивних прикметникових суфіксів

давньоруської мови не втратила продуктивності і в мові українській, а

деякі з них, зазнавши на українському мовному грунті звукових і

структурних видозмін, набули ще більшого поширення. Таким є,

зокрема, суфікс -ьн-. У сучасній українській мові суфікс -н- вільно

сполучається з іменниковими, дієслівними, прикметниковими основами,

виступає компонентом великої кількості нових прикметників, якісних

і відносних: сумний, принадний, хибний, пальний, літній, орний.

Давній суфікс -ьн- виявляє себе і в багатьох пізніших ускладнених

суфіксах: багряний, зоряний, людяний, хутряний, нездоланний,

хвалебний, героїчний, благальний, верховний. Частина цих розширених

суфіксів в пам'ятках давньоруської мови не фіксується, а деякі з них

належать до специфічних українських утворень, наприклад у

прикметниках на означення збільшеної або зменшеної ознаки: довжелезний,

грубезний, старезний. Тенденція до ускладнення давніх суфіксів у

сучасній українській мові виявляється і в таких прикладах: тонкий —

тоненький — тонесенький — тонісінький — тонюсінький.

Значно розширюється сфера використання суфіксів відносних

прикметників -ськ- (-цьк-, -зьк-), -ов-, -ев-, -єв-: сільський, міський,

заводський, материнський, океанський, кінський, креслярський,

норвезький, німецький; казковий, кленовий, службовий, життєвий,

сталевий, магнієвий та ін.

Префіксальний спосіб словотворення в українській мові не набув

помітного розвитку. Із давніх префіксів у прикметниках зберігаються

пре- (прегарний), су- (сутужний), най- (найліпший). Значно

поширилися префіксальні відносні прикметники на базі словосполучень

Д70

іменника з прийменниками (безпечний, безтурботний, наочний,

підвладний, надмірний, доцільний).

В арсеналі префіксальних засобів прикметникового словотвору

української мови в новітні часи з'явилися моделі із іншомовними

префіксами: аморальний, аморфний, антисанітарний,

ультрафіолетовий, інтернаціональний, архіважливий, ультраправий та ін.

Зберігається в українській мові як активний спосіб словотворення

і словоскладання. В цілому значних змін цей спосіб від

давньоруського періоду не зазнав, зросла лише його продуктивність, що

пояснюється загальним збільшенням кількості прикметників у сучасній мові.

Особливо висока питома вага складних прикметників у

термінологічній системі української мови.

32