§ 29. Складні речення з підрядними з'ясувальними

Староукраїнська мова успадкувала від давньоруської досить

розвинену систему з'ясувальних речень. На українському грунті вони

зазнали подальших змін. Насамперед збагачувався склад опорних

слів, від семантики яких залежала будова з'ясувальних речень.

Змінювалося співвідношення між сполучниками і сполучними словами

різного походження. Найголовнішими з'ясувальними сполучниками

у староукраїнський період були же й иж?>. Наприклад: ян?> о(т)пове-

да(л) же са(м) єго рани(л) (Стат., XV, 19); тогда всяк?» домислился,

иясь Хмелницкий... уйшол?> вовсе от гнЬва панского (С. Вел., 1720, І,

6). Виходили з ужитку старокнижні сполучники иже, аже, аж?>, які

траплялися лише в окремих пам'ятках. Сполучники і сполучні слова

што, что вживалися здавна, але не так часто, як же чи иж?>. Пам'ятки

почали фіксувати український народний сполучник і сполучне слово

що, наприклад: тие предречоние сєЬдки всгЬ еднаково говорили, що тии

гуси власние Ющишини (Пир. кн., 1701, 193). У деяких випадках

з'ясувальні речення могли зв'язувати,також сполучні слова як?>, где,

коли, кто, який і под.

302

Якщо опорні слова вживалися з відтінком гіпотетичності, тобто

означали спонукання, повинність, бажаність тощо, з'ясувальні

речення приєднувалися за допомогою сполучників, що мали в своєму складі

частку би чи були близькі до них. Оскільки ця частка утворилася на

основі умовного способу, такі сполучники завжди супроводив присудок

у формі минулого часу. Наприклад: Просижь вашеі милости, штобьі

есте оучинили инші лисіть (П., гр., 1388, 81); то ми сказали, абьі там

ни гроша мита не бьіло (Кост., гр., 1456, II, 789); і повторе теди

просим, жеби без забави до єго царского велжества гонци наши одсилани

били (Б. Хм., 1651, 208); тЬмть-же совЬтоваху королю, даби Козаковть

обуздалть и усмирила (С. Вел., 1720, І, 9). Польський сполучник жеби

і старослов'янський дабьі виходили з ужитку. Сполучник щоби у

староукраїнський період ще тільки починав конкурувати із штоби, жеби.

Сполучник аби вживався далеко ширше, ніж у сучасній

літературній мові.

Пізніший за походженням другий тип з'ясувальних речень — з

питальною підрядною частиною. Такі речення були можливі лише в тому

разі, якщо опорні слова не мали відтінку гіпотетичності, яка не сумісна

з питальним значенням. У староукраїнський період засоби зв'язку

з'ясувальних речень цього типу ще остаточно не усталилися. Спочатку

з цією метою вживався сполучник если чи рідше — частка ли,

наприклад: Також и до них, єпископові, розеслалть заразом?» питаючи, вели

то ест з ихть вЬдомостю (Перест., 1605, 32); И ми питали СапЬги: сєЬ-

домть ли онть того (Лит. м., 1498, 169). З XVI ст. почала вживатися

частка української народної мови чи, наприклад: не вЬдати, чи звезд-

ний б-Ьг его в том омилил (Г. См., 1587, 251). Вона і запанувала

в українській мові.

З'ясувальні речення питального типу відзначалися ще тим, що в

староукраїнський період не завжди чітко відмежовувалася непряма

мова від прямої, наприклад: она шляховала на Пилипа, мовячи, что

твоі хлопці мои ягнята порізали (Пир. кн., 1713, 247); коли нам у

окно говорила, що немаш, батенки, меду у мене, пойдіте собі гді

инде (Пир. кн., 1701, 186) тощо.

§ ЗО. Складні речення з підрядними призайменниковими

Серед призайменникових речень звертають на себе увагу

насамперед такі конструкції, які в головній частині мають максимально

узагальнене співвідносне слово те чи його еквівалент, з яким

поєднувалися сполучники што (что, що), же ч-и деякі відносні займенники,

наприклад: дали есмо грамоту на том кн(а)зю Федору Даньлеевичу

штож нам не уступатися у его служебние (П., гр., 1386, 64); аби

прикладом продка своєго и повинности своее до того им помогла, до чого

хентливе ся езуитове приложивши, оньїжь помогли (Перест., 1605, 33);

а дивуется тому, же онть Калиновский... заступили шляхть его синовЬ

(С. Вел., 1720, І, 61). Це проміжний тип між з'ясувальними і

призайменниковими реченнями.

Якщо співвідносні слова той, та, те мали предметне значення

(заміняли назви осіб, тварин чи предметів) і їм відповідали сполучні слова

303

кто, хто, што (что, що), которий, створювалися призайменникові

речення другого підтипу —тотожності, наприклад: а хто притбидить

или (а(т)иметь и>(т) стго Івана цркви • тоть будеть проклять

(П., гр., 1387, 76); што не поопадало, ино и то ледви оть витру

колишеться (Оп. зам., 1552, 92); Там наоном сейметмє, которьієвольности

милуют, не хотЬли ничого припустити (Перест., 1605, 37).

Висловлюється припущення, що такі речення розвинулися з підрядних

означальних внаслідок пропускання іменника при займеннику у підрядній

частині'. Саме тому у староукраїнський період вони значно частіше,

ніж тепер, стояли у препозиції.

Тотожні речення могли створюватися і на основі іншого сполучення

співвідносних слів — такь, такий...— якь, який... У такому разі

створювалися речення тотожності з означальним значенням у

широкому розумінні слова, наприклад: а тако влдка продала ієсть • юко

сам-ь держала (П., гр., 1391, 106); Яки(и) пань, таки(и) его и крамь

(К. 3., 260).

Співвідносні слова такь, такий... могли поєднуватися із

сполучниками што (что, що), же, ижь, кЬби. Створювалися

призайменникові речення із значенням способу дії, міри тощо, наприклад: а и

оставшийся в обозЬ такт» знужнЬлии, що тилко живи и вЬтромь валя-

єми (С. Вел., 1720, І, 84); Такі палаци, що хата на хаті! (О. Негр.,

XVIII, 424).