§ 26. Складносурядні речення відкритої структури

Староукраїнська мова успадкувала від давньоруської уже

досить розвинену систему сполучникових складносурядних речень.

Частина з них була споріднена з безсполучниковими реченнями в тому

298

розумінні, що дозволяла збільшення кількості складових частин, тобто

мала відкриту структуру. Складносурядні речення відкритої

структури творилися за допомогою єднальних і розділових сполучників.

Основним єднальним сполучником у староукраїнській мові був и. За

умов паралельної будови складових частин речення з сполучником и

виражали одночасність подій. Складносурядні речення з таким

значенням були більш поширені у староукраїнській мові, ніж відповідні

безсполучникові. їх засвідчили пам'ятки різного часу: А на крШост

сєму всєму печать нашю привісили єсмо и панове рада наша зємли ли-

тов-ьскоє свои печати привЬсили к сєму нашому листу (Кост., гр., 1442,

II, 719); Суша била великая, и татаре били (Остр. л., 1633, 245). Як

і безсполучникові речення, складносурядні сполучникові могли

передавати також послідовність подій: коли которая пани альбо панна

позвана била а прїдє(т) на ро(к) даннии и соудья сидє(т) на соудЬ (Стат.,

XV, 12). При наявності заперечення и здавна замінявся сполучниками

ни, ани, ни-ни і под.

У староукраїнській мові ширше, ніж тепер, з єднальним значенням

вживалися сполучники а, та(да). Наприкад: в Житомири слоугк

п/яті>на(д)цать из гольтм а два ч(е)л(о)в(е)ка т/йгльіхт> подьім'ьщи-

ноу дають (Люстр., 1471, 92); Іди з нами, та ми ідем от двай сами

(Інт., 1619, 181). У наш час такі речення збереглися у діалектній мові.

Розділове значення — взаємовиключення та чергування подій —

безсполучниковим способом передати майже неможливо. Це значення

можуть виразити лише спеціальні сполучники — розділові.

Складносурядні речення розділового типу здебільшого двокомпонентні, але

це пояснюється не їх будовою, а умовами контексту. У принципі такі

речення теж дозволяють збільшення кількості складових частин,

отже, вони належать до відкритих структур. У староукраїнський період

використовувалися розділові сполучники різного походження —

давньоруські или(ли), любо (від прикметника люб), польський альбо,

наприклад: а коли боудєт лєдилїимоут ходити оу брод (Богд., гр., 1460,

II, 275); а хто са имєт оуступат оу моє придане... любо хто имєт

дєржат по моєм животе (Р., гр., 1427, 108); иж альбо Петри святий

в РьшЬ не бил7>, албо Павел святий не билпь (Перест., 1605, 53). З XIV—

XV ст. почав уживатися сполучник або української розмовної

мови: тогдьі имєєть пово(д) на нєго досвє(т)чить або то(т) добри(и)

имєє(т) самь своєю прїс/ягою о(т)бить (Стат., XV, 18). Дещо пізніше

фіксуються сполучники чи- чи, то-то. Ці сполучники і запанували

в українській мові.

§ 27. Складносурядні речення закритої структури

Складносурядні речення закритої структури відзначалися тим,

що в них не могла збільшуватися кількість складових частин, і тому

вони завжди двокомпонентні. У староукраїнський період

складносурядні речення закритої структури поєднувалися за допомогою

сполучників двох типів: 1) широкого значення і 2) вузького значення.

Сполучники першого типу передавали звичайно зіставлювально-протиставне

299

значення. У староукраїнській мові з цією метою використовувалися

сполучники давньоруського походження а, но, да, польського —

леч-ь, народного українського — але, та тощо. Наприклад: занєжє то-

полничанє имЬють с улад(и)кою границю а стрЬлковци не имЬють (Р.,

гр., 1422, 98); И до Межигорского монастиря хтЬли штурмовати,

леч'ься чернцьі постерегли и забЬжали тому (Л. Льв., 1649, 244); А у

Черновци вози не стрясти, але купець дасть свою еЬру (АЮЗР, 1407,

;І, 31); и болш поступали роковщиньї, та боюс (Інт., 1737, 369). Для

уточнення занадто широкого значення сполучників цього типу до них

могли додаватися прислівники чи інші слова, внаслідок чого

утворювалися складносурядні речення з двома покажчиками зв'язку — а

лише, а тому, але зате тощо. Такі речення мали різноманітні відтінки

у значенні — обмежувальні, наслідкові, компенсаційні тощо. Деякі

частки могли виступати і самостійно, наприклад: а ми имаємо их

твердо и статочно держати... и николи на волі их не поустити... лише

коли нас о то наипєрвєи корол єго милость обишлєть (Богд., гр., 1462,

II, 292); Дяк, паламарь гладкі, тільки піп бідняка (О. Негр., XVIII,

421).

Сполучники другого типу допомагали створювати складносурядні

речення із значенням пояснення чи наростання (градації). Частини

складносурядних пояснювальних речень поєднувалися здебільшого

старокнижним сполучником то єсть: обернули на мертвий хлЬб, не

ееселя, але жалю: то ест он оплаток-ь (Перест., 1605,54). В українській

мові закріпилися сполучники тобто, себто (іноді цебто). Градаційні

речення поєднувалися складеним сполучником не тилко — але. Вони

почали фіксуватися пізніше, наприклад: Ду§лась... не тилко не см'Ьл'ь

рушити оттолть на отсЬч"ь облеженцам-ь варшавскимт>, але самі) от

подб'Ьгов'ь полских неменшіє утерпЬваль пакости (С. Вел., 1720, І,

138).

СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ