Тема 6 Об’єднання Німеччини

План

1. Економічний та політичний розвиток Німеччини у 1850-60 рр. ХІХ ст.

2. Завершення об’єднання Німеччини.

3. Франко-Прусська війна

4. Порівняльна характеристика об’єднання Італії та Німеччини

Література

1 пит. З 1850 по 1861 р. виробництво чавуну зросло з 208 млн. кг. До 529 млн. кг., а через 10 років у два рази збільшилось. У 1859 р. під час війни Франції і П’ємонту проти Австрії в Пруссії утворився ліберальний національний союз, який ставив за мету об’єднати Німеччину під верховенством Пруссії. Важливим питанням залишалося селянське. Законом від 2 березня 1850 р. про регулювання відносин між поміщиками і селянами скасовувалася низка другорядних повинностей. Усі види панщини підлягали викупу. На підставі закону 1850 р. одні лише селяни, що жили на схід від Ельби сплатили юнкерам протягом 50 років близько 1 млрд. марок. Про масштаби зубожіння селян на кінець 1850-х рр. свідчать дані: дрібних господарств – 71,4 %, які володіли 9% всіх оброблюваних площ, середні й великі господарства складали 28, 6% і мали 91 % площ.

У 1850 р. під тиском Росії і Австрії Прусській король Фрідріх Вільгельм ІV погодився на відновлення Німецького союзу на чолі з Австрією. Королем став його брат Вільгельм І, котрий розпочав своє правління з військової реформи. Ще в останні місяці його регентства військове міністерство внесло до парламенту законопроект, згідно якого подовжувався термін служби і зростала чисельність армії. Вимагаючи на це не високу суму – 9,5 млн. талерів. За законом 1814 р. Пруссія могла призивати лише 40 тис. рекрутів на рік, за новим проектом 65 тис. термін дійсної служби залишався не змінним 3 р. а термін служби в запасі зріс з 2 до 4 р. Ландвер (ополчення) втрачало своє значення. Даний проект у нижній палаті парламенту зустрів рішучу протидію. Після кількох засідань він був відхилений, але палата парламенту не заперечувала щоб ті ж 9,5 млн. талерів були виділені для посилення боєздатності, а не на реорганізацію армії. Цим самим реформування розпочалося, хоча формально палата представників згоди не дала. Це стало початком конституційного конфлікту, суть якого полягала в половинчастому протесті німецької ліберальної буржуазії проти того, щоб буржуазні перетворення у Пруссії відбувалися під верховенством юнкерів. На виборах до палати представників зимою 1861 р. вперше панування феодальної консервативної партії більшість здобули ліберали у лавах яких перше місце посіла прогресивна партія. Програма партії (червень 1861 р.) проголошувала вірність королю і відданість конституції і вимагала об’єднання Німеччини під верховенством Прусської монархії із запровадженням об’єднаного парламенту. Прогресисти вимагали повного перегляду промислового законодавства і реформи верхньої палати парламенту. У ландтазі (нижній палаті) скликаному в січні 1862 р. нова прогресивна партія здобула більше ½ мандатів. Першим її кроком стала вимога встановлення контролю над витратою бюджетних коштів. У відповідь на це Вільгельм І розпустив ландтаг. Нові вибори принесли прогресистам ще більше місць, вони здобули 250 мандатів замість 100 на минулих виборах. Між новою палатою і урядом Вільгельма І розпочався конфлікт через витрати на армію. Вільгельм І збільшив її чисельність на 39 піхотних 10 кавалерійських полків і подовжив термін служби в запасі. Всі ці заходи потребували нових кредитів, але палата парламенту в якій переважали прогресисти відповіла відмовою. В ситуації що склалася Вільгельм І закликав до влади представника консерваторів Отто фон Бісмарка(1815-1898) , якому довелося зіграти провідну роль у політичному житті Німеччини.

У вересні 1862 р. він призначений першим міністром Пруссії. Прийшовши до влади він проголосив. Внутрішні і зовнішньо політичні курси будуть визначатися низкою обставин: є шкідливою діяльність парламенту. Для завдань управління парламент не годиться, щодо лібералів Бісмарк наголошував: « я повинен найрішучішим чином заявити, цей лібералізм, тобто прогресивна демократія, на мою думку не має майбутнього, вважаю своїм обов’язком перед королем боротися з цим лібералізмом, має бути конфлікт, а в конфлікті перемагає сильніший». Шверін (прибічник Бісмарка) так сказав: «сила переважає над правом». Сформулювавши один із принципів Прусської політики найважливішим своїм завданням Бісмарк вважав об’єднання Німеччини.

У 1863 р. Австрійський імператор Франц Йозеф скликав конгрес німецьких монархів у Франкфурті. На ньому він запропонував домовитися про загальну союзну конституцію з установами переважання в яких належало Австрійцям. Успіху цього конгресу завадила та обставина, що на ньому були відсутні представники Пруссії. Бісмарк переконав Вільгельма не брати участі. Без Пруссії питання про об’єднання країни не мало сенсу. Водночас Бісмарк порадив королю з метою успішного об’єднання Німеччини запровадити загальне виборче право але без таємного голосування.

У 1863 р. Прусська палата визнала не довіру і була розпущена, розпочалися адміністративні репресії. Смерть датського короля Фрідріха VII знову висунула питання про об’єднання Німеччини.

2 пит. Королем Данії стає його родич Христіян ІХ, який оголосив Шлезвіг об’єднаним в одну державу з Данією. Тим часом ландтаги датських володінь Гольштейна і Шлезвіга обрали королем німецького герцога Фрідріха Аугустенбурзького кандидатуру якого підтримали уряди Австрії і Пруссії. Ще врік приходу до влади у грудні 1862 р. Бісмарк заявив, що Датське питання можна вирішити тільки війною з Австрією, а привід для війни можна знайти в будь-який момент, аби він був лише сприятливий для її початку. З метою відторгнення Шлезвіга від Данії у січні 1864 р. 60-ти тисячна Австро-Прусська армія зайняла територію обох герцогств, Данія була змушена капітулювати. За угодою між Австрією і Пруссією укладеною у 1865 р. Австрія отримала Гольштейн, а Прусія Шлезвіг з морською гаванню Кіль (Балтійське море) що могло становити загрозу для Росії. Проте, Кіль ставав базою не Прусського, а союзного загально німецького флоту. Саме цим було зроблено новий крок на шляху до об’єднання Німеччини. Наступний – війна між Пруссією і Австрією. Приводом до війни було захоплення Пруссією Гольштейну. 8 червня 1866 р. одночасно із введенням військ до Гольштейну Бісмарк надіслав усім урядам учасників німецького союзу проект реформи союзу із запровадженням загального виборчого права, але з виключенням із союзу Австрії. За таких умов Австрія оголосила війну Пруссії.

З початку війни до Пруссії одразу ж приєдналися Італія, яка домагалася звільнення Венеції і фортець на Північному Сході Ломбардії. В 1886 р. Пруссія розпочала війну на Заході з Касселом і Ганновером на півдні з німецькими державами на чолі з Баварією.

Форпостом Австрії залишалася Саксонія. Західні та Південні німецькі держави швидко капітулювали. 3 липня 1866 р. у битві біля с. Садова (Північно Східна Богемія) головна Австрійська армія зустрілася з Прусською у ній втрати прусаків – 10 тис. убитими і пораненими у австрійців у двічі більше. Таким чином на полях біля с. Садове було підведено результат тривалій боротьбі за верховенство в Німеччині – перемогла Пруссія.

У серпні 1866 р. у Празі підписано мирний договір між Австрією і Пруссією. Австрія втрачала Венецію (відійшла до Італії), відмовлялася від прав на Гольштейн і сплачувала контрибуцію Пруссії 25 млн. талерів. Німецький союз припиняв своє існування і всі держави на Північ від Майна утворювали Північно-Німецький союз на чолі з Пруссією. До його складу, що ставав централізованою державою увійшла 21 держава.

До самої Пруссії приєднувалось 9 держав чи їх частин. Одночасно з укладенням мирного договору уряди німецьких держав, що лежать на Південь від Майна підписали з Вільгельмом І таємний договір, за яким в разі війни він був визнаний головнокомандуючим збройними силами. Війна в шість тижнів за своїм значенням стала однією з найважливіших у новий час – вирішила питання щодо об’єднання Німецьких земель під верховенством Пруссії.

В результаті розпаду колишнього німецького союзу на порядок денний стало питання про конституцію Північного Німецького союзу. Бісмарк, який до цього часу був ворогом конституції запропонував обрати установчий рейхстаг загальним поданням голосів. Переможна війна 1866 р. і об’єднання Німеччини ліквідували конфлікт, примирили опозицію з Бісмарком. На виборах 1867 р. прогресисти зазнали поразки, більшість здобули націонал-ліберали, які утворилися у 1867 р. під гаслами підтримки уряду. 1867 р. установчий рейхстаг прийняв конституцію союзу. Вирішальну перевагу в союзі отримала Пруссія, король якої ставав на підставі конституції президентом союзу і головнокомандуючим його військами.

3 пит. 19 липня 1870 р. Франція оголошує війну Пруссії. Франція оголосила війну, підготовленими виявилися німці (1 млн. проти 300 тис.). в низці битв 14-18 серпня 1870 р. було розгромлено французьку рейнську армію. 170 тис. з її складу з вини Базена опинилися заблокованими у фортеці Метц. Ще одна армія з Наполеоном ІІІ була відтиснута до м. Седан і 2 вересня за наказом Наполеона ІІІ склала зброю.

Перемога у Франко-Прусській війні 1870-1871 рр. дала можливість Бісмарку завершити об’єднання Німеччини. Вже у вересні 1870 р. бісмарк розпочав переговори про об’єднання держав Північного Німецького союзу. 18 січня 1871 р. в день 170 річниці перетворення Бранденбурзького курфюрства в Прусське королівство у Версальському палаці офіційно проголосили німецьку імперію. Прусський король Вільгельм І став німецьким імператором, кайзером. 26 лютого 1871 р. голова виконавчої влади Французької республіки Т’єр підписав з Німеччиною попередній мирний договір. Остаточні його умови зафіксовані угодою від 10 травня 1871 р. за якою Франція мала сплатити 1 млрд. контрибуції і втрачала Ельзас і Лотарінгію. Об’єднання країни «залізом і кров’ю» наклало відбиток на всю еволюцію Німеччини в подальшому. Одночасно з перетворенням Гогенцоллернів у німецьких імператорів держава опинилася під владою ідеалів Пруссії, серед яких домінували мілітаризм і реакційність. Вказуючи на негативні сторони об’єднання Німеччини не можна не підкреслити, що цей процес став важливою подією, утворювалася єдина національна держава, яка покінчила з багатовіковою роздробленістю, усунула перепони в економічному розвитку і створила сприятливі можливості для соціально-політичної діяльності.

4 пит. Порівняльна характеристика об’єднання Італії і Німеччини:

Подібне:

1. Об’єднання Німеччини та Італії взаємопов’язані процеси

2. Італо-Прусська угода 1866 р. зробила можливим приєднання Венеції й Риму до Італії

3. Між об’єднанням Італії та Німеччини, між діяльністю Кавура в Італії і Бісмарка в Німеччині вже тоді визначали паралелі.

Різне:

1. Об’єднання Італії результат П’ємонтської держави керованої Кавуром і революційного руху. Німеччина ж зобов’язана армії і дипломатії Прусської держави керованої Бісмарком, консерватором і прихильником політики сили.

2. Італійське королівство до 1870 р. було унітарною державою. Німецька держава допускала існування поряд із собою Австрії – федерація.

3. В Італії конституційний режим еволюціонував у парламентському дусі. У Німеччині зберігав авторитарний характер через виняткову роль канцлера.

4. У Італії національний рух виступив проти роздробленості і іноземного панування. У Німеччині не було іноземного панування і існував зв'язок у формі німецького союзу.

5. Розбіжності в економічному плані. В Італії після Наполеона не було глибокого провалля між аристократією і буржуазією. У Німеччині ж аристократія це клас, який зосереджував у своїх руках всю владу. Економічно сильнішою була німецька буржуазія.