Тема 5 Франція в час другої імперії (1852-1870)

План

1. Необмежена імперія

2. Ліберальна імперія

3. Франко-Прусська війна. Падіння імперії.

Література:

1. Грегуар Л. История Франции в ХІХ веке. – т. 2-3

2. Делор Т. История Второй империи во Франции. – СПб, 1871. – Т.1

3. История ХІХ в. Под ред. Лависа, Рамбо. Т.5 М. 1938

1 пит. В ніч на 2 грудня 1851 р. у Франції здійснено державний переворот. Згідно конституції у січні 1852 р. повноваження президента встановлювалися на 10 років. При ньому діяла державна рада депутатів (яку він же призначав), законодавчий корпус 151 депутат і сенат 150 чоловік, члени якого призначались президентом на довічний термін. Система особистого правління була прикрита представницькою оболонкою. 20 листопада 1852 р. проведено перший плебісцит з питання відновлення імперської влади: 8 млн. за; 253 тис. проти. 2 грудня 1852 р. встановлена Друга імперія у Франції, що проіснувала до вересня 1870 р.

29 січня 1853 р. Наполеон ІІІ одружився на Євгенії Монтіхо (іспанка), в країні встановлювався режим бонапартистської диктатури – особливої форми державної влади. Країна управлялася методами військово-поліцейського терору, посилювалась бюрократія. Постійним лавіюванням між ворожими один одному класами, були суттєво обмежені повноваження законодавчого корпусу, які зводилися до обговорення і затвердження законопроектів винесених державною радою. Доля режиму Наполеона ІІІ залежала від успіху розвитку економіки. Уряд всіляко заохочував підприємницьку ініціативу. Ще з осені 1849 р. спостерігалося пожвавлення економічного життя. Особливо помітно розвивалася промисловість. Обсяги промислової продукції зросли в двічі. Кількість промислових підприємств протягом 1852-70 рр. збільшилася в 3,5 рази. На початку 1870-х рр. металургійні заводи Шнейдера в Крезо налічували 10 тис. працівників. Помітно зросли в цей час обсяги торгівлі в 3 рази. Зростанню промисловості і торгівлі сприяло будівництво залізниць, протяжність яких у 1870 р. становила 18 тис. км. Більшої ваги і значення у фінансовому житті країни набуває діяльність кредитних установ. Біржовий ажіотаж, зокрема операції Паризької біржі потроїлися. Фінансові операції французького банку протягом 1871-80-х рр. зросли більш ніж на 50 разів. Економічне життя Франції 1850-60-х рр. було позначене періодичними кризами. Літом 1855 р. відбулася всесвітня промислова виставка найновіших досягнень у техніці (5 млн. відвідувачів).

Чергова економічна криза 1857-58 рр. виявила матеріальну слабкість імперії і викликала невдоволення серед всього французького населення. 14 січня 1858 р. італієць Орсіні вчиняє спробу замаху на Наполеона ІІІ. У 1858 р. прийнято закон про громадську безпеку.

Головною опорою бонапартистської диктатури була армія. У 1854 р. Франція включилася у військовий конфлікт (Кримська війна). У 1859 р. у союзі з П’монтом веде війну з Австрією. У 1863 р. надсилає експедиційний корпус до Мексики, а у 1867 р. направляє війська у Італію проти Гарібальді.

Наполеон ІІІ більшою мірою ніж його попередники розумів важливість економічного прогресу. Наблизив до себе групу економістів і підприємців: Шевельє…

Зняття обмежень на діяльність акціонерного капіталу, укладення у 1860 р. торгівельної угоди з Англією, за якою відмінялися всі митні тарифи на промислову продукцію, реконструкція Парижа, будівництво Суецького каналу(1859-1869), проведення у Парижі виставок (1855, 1867) – сприяли зростанню ділової активності і прискоренню індустріалізації. У 1850-60 рр. Франція досягла найвищих темпів економічного розвитку. В його основі лежало прискорення розвитку великої машинної індустрії. По суті в роки Другої імперії закінчилася промислова революція. Основними галузями промислового виробництва стали: текстильна, металургійна, гірничо-видобувна. Перейшли на нові технології. На початку 1860-х років зростання бюджетного дефіциту змусило піти імператора на діалог з опозицією і здійснити реформи: відновлено свободу друку і зборів; контроль за діяльністю міністрів.

24 листопада 1860 р. прийнято декрет згідно якого сенат і законодавчий корпус мали право щорічно обговорювати політику уряду й публікувати звіти про їх засідання – Ліберальна імперія.

2 пит. Буржуазія починає вимагати децентралізації державного апарату. Розширення муніципалітету, демократичної виборчої системи. На виборах 1863 р. кандидати від республіканської опозиції отримують приблизно 2 млн. голосів на свою підтримку і це приносить їм 35 місць у законодавчому корпусі. Але перевага залишилася за прихильниками режиму (5 млн.). законодавчі збори приймають низку законів. У 1864 р. відміна заборони проводити страйки, об’єднуватися робітникам у організації. У 1860-70 рр. провадиться активна зовнішня політика Франції.

У 1867 р. французькі війська були направлені до Італії на допомогу папі Пію ІХ. У листопаді 1867 р. завдали поразки гарібальдійцям. Втручання в італійські справи викликало невдоволення в середині країни. Лунали гасла проти зовнішньої політики Наполеона ІІІ.

У 1867 р. провал мексиканської колонізаційної авантюри призвів до погіршення стосунків зі США, Англією. Різкої критики зазнала позиція режиму стосовно невтручання в події Пруссько-Австрійської війни. Погіршуються стосунки Франції з Росією. У 1868 р. урядом здійснено ряд заходів з реформування політичної та економічної системи. Проведено військову реформу. Французька військова система виявила слабкість і потребувала реформування. В результаті реформи армія зросла до 800 тис. до того створювалась 400 тис. мобільна гвардія зі строком служби 6 років.

Були прийняті ліберальні закони про пресу. Скасували обов’язковість урядового дозволу на видання газет і журналів, але залишався великий гербовий збір. Видавець зобов’язаний був вносити великий розмір грошової застави. В цей період було проведено також два судові процеси проти членів секцій інтернаціоналу, керівники яких обвинувачувались у створенні військових товариств – метою яких було повалення монархічного режиму.

Напередодні виборів 1869 р. активізувало діяльність ліве крило буржуазно-ліберального табору. Різко притискував бонапартизм журналіст Анрі Рошфор – видавець тижневика «Лантерн», а після його закриття став видавати щоденну газету «Марсельєза». Адвокат Леон Гамбетта проводив свою передвиборчу компанію під гаслами бельгійської програми (за назвою округу Парижу). Ця програма втулювала перелік вимог серед яких найважливішими були: загальне виборче право на загальнодержавних і муніципальних виборах, свобода особистості, свобода зібрань, відокремлення церкви від держави, забезпечення безкоштовної початкової і світської освіти, реформування податкової системи, яка передбачала запровадження єдиного податку.

Вибори 1869 р. все ще принесли перемогу бонапартистам (в законодавчому корпусі), але й противники імперії зміцнили свої позиції (42,1 % виборців). Опозиція отримала 90 місць у законодавчому корпусі. В ході виборчої компанії 1869 р. Друга імперія зазнала моральної поразки. Але не лише законодавчий корпус починав виходити з під контролю Наполеона ІІІ, про послаблення режиму свідчить і те, що в країні кількість страйків учасники яких добивалися збільшення зарплати, відміни штрафів, зменшення тривалості робочого дня, і хоча страйковий рух посів у першу чергу економічний а не політичний характер все ж виступи пролетаріату посилювали негативне ставлення до імперії. Зміна політичного балансу сил стала безсумнівним показником загострилась політична криза в імперії. Це змушувало Наполеона ІІІ шукати шляхи для стабілізації ситуації.

З початку 1860-х рр. Наполеон ІІІ починає маневрувати відмовившись від обмежень. Віднині учасники страйків не несли кримінальної відповідальності. У 1864 р. відмінили заборону на страйки, об’єднання робітників, встановлену ще в 1791 р. законом Ла Шепельє. У 1869 р. французькі профспілки об’єдналися у федеральну палату робітничих товариств. Закон від 6 червня 1868 р. дозволив публічні зібрання але із застереженнями: обговорення політичних питань дозволялося лише в середині виборчих компаній і в присутності поліцейського комісара з обов’язковим записом виступів. У 1869 р. законодавчий корпус разом з імператором отримав право законодавчої ініціативи. Самостійного обрання керівництва палати постатейного голосування бюджету, запроваджувалася відповідальність міністрів перед палатами. Грудень1869 р. ознаменувався ще й першою зміною уряд очолив Е. Олів’є в минулому учасник опозиційної групи в законодавчому корпусі.

Проте, подібні половинчасті заходи вже не могли задовольнити ліберальну буржуазію. 12 січня 1870 р. в Парижі проходили похорони журналіста В. Нуара вбитого при загадкових обставинах племінником імператора П. Бонапартом, у якому взяли участь більше ніж 100 тис. осіб. Це стало викликом Другій імперії. Наполеону ІІІ нічого не залишалося як прискорити реформи. 20 квітня 1870 р. опублікований проект конституції і на 8 травня призначений плебісцит в ході якого французькій народ мав відповісти на питання чи схвалює він здійснення імператором ліберальних реформ і нову конституцію, яка їх закріплює. Із тих, хто взяв участь у голосуванні 69, 6% за; 14,8% проти, 15,6% утрималось (7,5 млн. за; 1,5 млн. проти).

Наполеон ІІІ вважав за необхідність закріпити цей успіх перемогою над зовнішнім ворогом, щоб дало змогу розширити кордони імперії на Схід і посилити роль імперії у міжнародних справах.

3 пит. Утворення Північного Німецького союзу і реальна можливість завершення об’єднання Німеччини під верховенством Пруссії Наполеон ІІІ розглядав як загрозу Франції. Запобігти появі на її кордонах єдиної Німецької держави і відновити французьку гегемонію у Європі могла лише переможна війна, яка вирішувала ще одне завдання, повернення втрачених у відповідності з рішеннями Віденського конгресу територій по лівому берегу Рейну: Ландау, Саарбрюкена, Люксембурга і Бельгії. Але тут французьким планам протистояли інтереси Бісмарка – канцлера Північного Німецького союзу, глави Прусського уряду. Він виходив з того, що Південні Німецькі держави: Баварія, Баден, Вюртемберг і Гессен Дармштдат увійдуть до складу Німецької імперії тільки у ході загальнонаціональної війни проти Франції. За задумом Бісмарка німецькі держави повинні були стати жертвами французької агресії, яка б підштовхнула їх до об’єднання. Потрібний був зручний привід для початку війни, який був знайдений. У 1870 р. королева Ізабелла відмовилася від трону (Іспанія). Виник конфлікт між Францією і Пруссією за Іспанію «Емська депеша» - привід.

19 липня 1870 р. Франція оголосила війну німецьким державам і Пруссії. Краще підготовленими до війни виявились німці. (1 млн. проти 300 тис. французів).

Комплектування на основі загальної військової повинності збільшило боєздатність частин німецької армії. Високою ефективністю відзначилась німецька розвідка. Гармати Круппа мали в двічі більшу ніж бронзові французькі гармати далекобійність і не мали рівних за влучністю. Кучністю стрільби і швидкострільністю. Особливістю стратегії Мольтке начальника генерального штабу був рух переміщення великих армій по різних напрямках. Завдяки максимальному використанню залізниць 4 серпня 1870 р. німецькі війська перейшли кордон у Ельзасі змусивши відступити французів. На 9 серпня 1870 р. припадає початок роботи законодавчих зборів, які прийняли рішення озброїти всіх боєздатних громадян і відсторонити Наполеона ІІІ від командування армією. Старий уряд йде у відставку, а новий спрямовує зусилля на підтримку безпеки у самій столиці. У ряді битв 14-18 серпня 1870 р. німецька армія розгромила французьку рейнську армію. 170 тис. солдатів з її складу з вини головнокомандуючого маршала Базена були оточені у фортеці Метс. Ще одна армія з Наполеоном ІІІ в наслідок бездарного командування маршала Мак-Магона була відкинута до Седану.

1 вересня 1870 р. відбувається найбільша артилерійська битва ХІХ ст. – Седанська катастрофа.

Франція зазнала повного розгрому: 3 тис. вбито, 14 тис. поранено, 83 тис. полонили. 2 вересня підписано акт капітуляції. 4 вересня 1870 р. Францію було проголошено республікою – режим третьої республіки.