Тема 3. Революції 1848-1849 рр. У Європі.

План

1. Франція

2. Німеччина

3. Австрія

4. Італія

Література:

1. Блан Л. Истрия революции 1848 г. СПб 1907 г

2. Застенкер Революция 1848 года во Франции. М. 1948 г.

3. Канн С.Б. Революция 1848 г. В Австрии и Германии. – М. 1948.

1 пит. У січні 1848 р. у Парижі мала закінчитись багатотижнева кампанія на підтримку виборчої реформи, але уряд заборонив її. 23 лютого 1848 р. Луї Філіп відправив у відставку кабінет Гізо. В ніч з 23 на 24 лютого в Парижі починається зведення барикад. На світанку сталися збройні сутички з урядовими військами. Луї Філіп відрікся престолу на користь внука – Графа Паризького, депутати від республіканської опозиції приступили до формування складу нового уряду. 24 лютого з’являється остаточний список членів Тимчасового уряду, який являв собою компроміс між двома течіями республіканської опозиції – політичними демократами і соціальними.

В ніч з 24 на 25 лютого Франція була проголошена республікою. Питання про республіканську легітимність постало у зв’язку з вимогою маніфестантів про заміну трикольорового прапору на червоний. Тимчасовий уряд турбувався і про правопорядок – провів реформа національної гвардії. Декрет від 8 березня дозволив всім громадянам записуватись до гвардії. Його виконання гальмувала лише відсутність на складах достатніх запасів зброї та амуніції. Паралельно формувалася мобільна гвардія, декрет про створення якої був підписаний ще 25 лютого. На відміну від звичайної національної гвардії «мобілі» несли постійну службу за 15 франків у день.

25 лютого тимчасовий уряд декларував право на працю, одночасно прийняв рішення про створення національних майстерень, які були організовані за військовим зразком. Вони були зайняті на роботах пов’язаних з благоустроєм міст, отримуючи за це плату – 2 франки на день. Щоб стабілізувати банківську систему уряд підпорядкував французькому банку провінційні, запровадив примусовий курс банкнот, паралельно в обіг запроваджувалися купюри номіналом 100 франків, до цього були банкноти не менше 500 франків.

17 березня Тимчасовий Уряд приймає рішення про 45% зростання всіх податків на один рік. Цей крок назвали 45 сантимним податком. 23-24 квітня у Франції відбуваються вибори до установчих зборів. Взяли участь всі чоловіки старше 21 року. Вибори проводилися за департаментськими списками, всього до установчих зборів обрали 880 «народних представників» саме так вони називались. Із них 500 за своїми поглядами були близькими до поміркованого крила Тимчасового Уряду.

4 травня розпочинають свою роботу Установчі збори і на першому засіданні народні представники повторно проголосили Францію республікою. Установчі збори взяли в свої руки всю повноту законодавчої влади, а виконавчу організували за зразком конституції 1795 р. обрали виконавчу комісію з п’яти осіб, які керували міністрами відповідальними за ланки роботи.

15 травня відбулася 150 тисячна маніфестація на підтримку подій у Польщі, із висловленням протесту проти політики уряду і установчих зборів. Виконавча комісія віддає наказ придушити виступ. Барбес, Бланкі, Распайль та інші діячі були заарештовані. У країні закривалися демократичні клуби. Події 19 травня прискорили процес поляризації політичних сил в країні.

4 червня 1848 р. відбулися довибори до установчих зборів, на яких перемогу здобули представники крайніх партій, серед яких монархісти - Т’єрі, Шангарн’є, а також соціалісти Еосід’єр, Прудон. Виняткове значення мало обрання до складу депутатського корпусу Луї Наполеона (племінника) і хоча установчі збори затвердили його повноваження він сам відмовився від депутатського мандату. 21 червня виконавча комісія прийняла половинчастий декрет, який передбачав розпуск національних майстерень і надавав можливість чоловікам 18-25 років йти у військо, а решті на осушення боліт до провінцій. У будь-якому разі виплата грошового утримання припинялася. 23 червня починається виступ робітників. На площі біля Бастилії відбувся великий мітинг. Виконавча комісія йде у відставку оголосивши Париж у стані облоги.

Виконавча влада передавалася генералу Кавен’яку. Вранці 25 червня опір було зламано. За три дні загинуло близько 11тис. осіб, близько 15 тис. заарештовано.

28 червня генерал Кавен’як сформував кабінет міністрів. Були прийняті законодавчі акти, які суттєво обмежили права і свободи громадян. Установчі збори прийняли закон за яким демократичні клуби ставились під контроль, обмежили свободу друку.

4 вересня був винесений проект нової конституції. 4 листопада нова конституція Франції була прийнята. Дана конституція увібрала в себе конституційні традиції самої Франції, положення конституції США.

Конституція запроваджувала у Франції єдину і неподільну республіку принципами якої були свобода, рівність і братерство, а основами сім’я, власність і громадський порядок, громадяни наділялись демократичними правами. Вплив досвіду США позначився на організації виконавчої влади. Конституція чітко проводила принципи розподілу влади.

Вища законодавча влада належала Законодавчим Зборам

Виконавча президенту

Як депутати зборів так і президент обиралися на основі всезагального виборчого права. На 10 грудня 1848 р. установчі збори призначили вибори президента. Основним суперником Кавен’яка був Бонапарт, який і переміг отримавши ¾ голосів. 20 грудня вступив на посаду президент республіки. Новим главою уряду призначив О. Барро. На 13 травня призначені вибори до законодавчих зборів. Із 750 депутатів близько 500 були прихильниками порядку, головним чином орлеаністами і легітимістами. Помірковані республіканці отримали близько 70 місць, демократи і соціалісти (нова гора) – 180 місць.

З осені 1850 р. Бонапарт не приховував прагнення до відновлення імперії. Його прибічники відправили низку петицій до законодавчих зборів з вимогою перегляду тих статей конституції які обмежували президентство 4 роками, але в березні законодавчі збори відхилили їх. У Франції розпочалася підготовка до державного перевороту. 2 грудня 1851 р. Бонапарт здійснив державний переворот. Законодавчі збори були розпущені, а вожді опозиційних партій заарештовані. 14 січня 1852 р. була оприлюднена нова конституція, яка встановлювала 10 річний термін повноважень президента, а 2 грудня 1852 р. друга республіка у Франції припинила своє існування. Бонапарт проголошений імператором Наполеоном ІІІ. З встановленням другої імперії (1852-1870) інституції парламентської демократії на тривалий час перетворилися в ширму необмеженої влади Наполеона ІІІ. Цей період отримав назву авторитарної імперії, стрижнем держави став підпорядкований імператору апарат виконавчої влади. Починаючи з кабінету міністрів і закінчуючи префектурами міст. Законодавчі палати і сенат не мали ніякої ваги. Існувало всезагальне виборче право, проте вибори відбувалися в умовах гострого тиску при якому голосувати змушували.

2 пит. Революція 1848-49 рр. була викликана соціальними причинами і мала глибокий соціальний зміст. Головним питанням стало національне. 27 лютого про революційні полії у Франції дізналися жителі Мангейма в цей день тут віддулося велике народне зібрання учасники якого звернулися до властей з вимогами:

1. Озброїти народ

2. Свобода друку

3. Створення суду присяжних

4. Негайне скликання німецького парламенту.

Депутація Майнгеймців 1 березня направилась до столиці Батенського герцогства і висунула свої пропозиції в ландтагу. Нижня палата не лише прийняла їх, а й доповнила. У доповненнях йшлося про відміну феодальних платежів і повинностей, а також про створення відповідальних перед парламентом міністерств. З початку березня 1848 р. подібні акції проходили і в інших містах Німеччини. У Берліні відбувалися щоденні мітинги з вимогою скликання ландтагу й виведення військ з Берліну. 17 березня прозвучала ідея створити цивільну гвардію і дозволити свободу друку. За цих умов король був змушений піти на поступки. 18 березня 1848 р. виходять два укази. Перший про відміну цензури і про скликання об’єктивного ландтагу 2 квітня 1848 р. В останньому була пропозиція перетворити Німеччину із союзу держав у союзну державу і запровадити конституційне правління. Призначався новий уряд на чолі з Ганземаном. Саме 2 квітня 1848 р. уряд скликає перший об’єктивний ландтаг. Ще на початку березня 1848 р. в Гайдельберзі 51 представник ліберального руху, які вирішили утворити революційний орган, який підготує і проведе вибори до німецьких національних зборів. Таким органом став передпарламент, що працював з 31 березня по 3 квітня 1848 р. у Франкфурті на Майні. Вже в передпарламенті намітилися розбіжності між лібералами і демократами. «Свобода, суверенітет народу і монархія» саме так сформував програму майбутньої конституції, яку слід було виробити національним зборам Гагерн. Програму демократів обґрунтував Струве – повалення монархії, встановлення республіки, ліквідація всіх попередніх державних інститутів, перетворення передпарламенту в постійно діючий революційний орган. Вибори до національних зборів середина квітня середина травня 1848 р. Соціальний склад зборів не відповідав складу населення німецьких земель. Більшість населення Німеччини зайнята в сільському господарстві – 70 із 100; меншість 16 із 100 в ремеслі і торгівлі; і лише 3 із 100 на державній службі, науковці і митці. У національних зборах домінували чиновники, юристи, лікарі. 75% депутатів мали вищу освіту. До складу першого німецького парламенту увійшли 49 професорів. Головне завдання Франкфуртських народних зборів – створення єдиної Німецької держави. З початку своєї роботи національні збори опинилися втягнутими у національні конфлікти, вирішення яких ставало проблематичним.

Протягом декількох місяців депутати національних зборів обговорювали проект імперської конституції. 27 березня 1849 р. національні збори прийняли імперську конституцію і тимчасово обрали Прусського короля Вільгельма 4 королем. За конституцією законодавча влада – рейхстаг (дві палати: представників держав і представників народу). За імператором закріплювалася виконавча гілка влади, право оголошення війни і миру, ставав головнокомандувачем збройних сил Німеччини. Німецька імперія утворювала єдино митну і торгівельну територію. 28 квітня 1849 р. Вільгельм 4 відмовився від імперської корони. Протягом квітня 1849 р. імперська конституція була відхилена урядами Франції, Баварії, Саксонії. 5 квітня Австрія відкликає своїх представників із національних зборів, 21 квітня Пруссія та інші держави. 30 травня депутати які залишилися вирішили перенести засідання до Штудгарта, а 18 червня 1849 р. збори були розігнані місцевими військами. Національні збори, які являли собою першу спробу об’єднання країни мирним шляхом зазнали краху.

3 пит. Частиною загальноєвропейської революційної хвилі 1848 р. стала й революція в Австрії, яка в той же час мала свій специфічний зміст і мету і була пов’язана з німецькою. Їх поєднувало питання створення єдиної національної держави. В центрі Австрійської революції лежала національна проблема і шляхи її вирішення. Імперії довелося зіштовхнутися з революційними виступами в Італійських володіннях, австрійських, чеських землях, в Угорщині, все це доповнювалося й економічними труднощами. Неврожаї 1846-47 рр., економічна криза 1847 р. серйозно погіршили становище трудящих мас і сприяли радикалізації їх поглядів. У великих містах робітники взяли участь в революції. Загроза селянських виступів змусила уряд провести аграрну реформу, але основну масу учасників революційних подій складало освічене бюргерство, інтелігенція, дрібна буржуазія. Їх гаслами ставали: конституція, нова організація держави на ліберальних засадах. 13 березня 1848 р. у Відні розпочалося повстання. Уряд Меттерніха змушений піти у відставку. Сам же Меттерніх виїздить до Англії. Імператор дає згоду на створення національної гвардії. Було оголошено про скликання представницьких зборів, і про створення нового вищого і відповідального перед парламентом органу виконавчої влади.

25 квітня створено проект конституції в якому проголошувалися буржуазні права та свободи і передбачалося створення другого парламенту. 11 травня оприлюднено виборчий закон, який встановлював високий майновий ценз. Вся повнота виконавчої влади зосереджувалася в руках імператора – право абсолютного вето, щодо прийнятих парламентом законів. 22 лютого у Відні розпочали роботу імперські збори. 389 депутатів парламенту: 94 – селяни; 74чиновники; 70 лікарі і адвокати; 24 священнослужителі; 45 дворян. 160 німців і 190 слов’ян.

В центрі його діяльності було аграрне питання і розробка конституції. Збори прийняли закон про відміну феодальних повинностей селян на умовах викупу. Це стало першим із найважливіших соціальних завоювань революції. На початку жовтня 1848 р. у Відні спалахнуло повстання студентів і робітників на захист Угорської революції. Протестували проти придушення революції австрійськими військами. 30 жовтня фельдмаршал Віндишгрец завдав поразки угорським військам. В листопаді 1848 р. на чолі австрійського уряду стає князь Шварцберг, практично недієздатного імператора Фердинанда І примусили зректися престолу на користь племінника, що був піл впливом Шварцберга. Саме з 2 грудня розпочалася нова сторінка в історії Австрії – епоха Франца Йзифа І – 60 років. 4 березня 1849 р. імперські збори завершили розробку ліберальної конституції, яка передбачала федералізм історичних земель. Цього ж дня імперські збори були розігнані урядом. Імператором дарувалася нова конституція, що закріплювала централізацію монархії, надавала імператору право видавати закони і накладати вето на всі документи парламенту, вибори до якого обмежувалися високим цензом.

Угорщина.

3 березня члени нижньої палати народних зборів звернулися до імператора з вимогою запровадження конституційного устрою для народів Австрійської імперії, незалежного уряду для Угорщини і демократичних реформ. 14 березня в Пешті, радикальна молодь на чолі з Петефі склала програму «12 пунктів» вимагали: свободи друку, відміни цензури, відміни кріпосного права, суду присяжних, громадської рівності, свободи віросповідання, відкриття національного банку, виведення з країни імперських військ.

15 березня влада в місті фактично перейшла до комітету суспільного порятунку. В той же час делегація національних зборів на чолі з Кошутом їде до Відня й отримує згоду на формування першого в історії Угорщини національного уряду – уряду Баттяні. До його складу увійшли Кошут, Сечені, Деак. 18 березня уряд приймає рішення про негайну відміну кріпосного права з майбутньою компенсацією поміщикам з державної казни і загальне оподаткування. Останні феодальні державні збори 11 квітня прийняли пакет законодавчих актів (квітневі закони) серед яких – відміна кріпосного права, панщини, церковної десятини, проголошення національної незалежності, гарантії свободи слова, преси та зборів.

10 травня уряд оголосив про створення десяти батальйонів добровольців (гонведи – захисники вітчизни). У вересні 1848 р. у Пешті виникає урядова криза. 28 вересня убили головнокомандувача імперськими військами Ламберга. Уряд Баттяні йде у відставку. Вся повнота влади переходить до ради оборони на чолі з Кошутом.

14 квітня 1849 р. за наполяганням Кошута, влада Габсбургів ліквідовувалася, Угорщина проголошувалася незалежною республікою. У червні 1849 р. російські війська під командуванням Паскевича увійшли на територію Угорщини і 13 липня зайняли Пешт, в той же час австрійські війська зайняли Буду.

28 липня 1849 р. прийнято закон про національність. 13 серпня 1849 р. угорська армія склала зброю. 6 жовтня у фортеці Арад страчено 13 угорських генералів, того ж дня у Пешті стратили першого прем’єра уряду Баттяні. В Угорщині встановлювався жорсткий окупаційний режим.

Італія.

Закінчення 1840-х років позначилося в Італійських державах наростанням кризи, яка переросла в активну боротьбу за реформи. А з березня 1848 р. у могутній анти австрійський рух. Важливим фактором стало загострення соціального питання. Розвиток капіталістичних відносин 30-40-х років відбувався в умовах політичної реакції. Соціальне питання в Італії по суті стало селянським і припускало кардинальні перетворення в системі землеволодіння і землекористування. Меншою мірою воно було робітничим питанням. Оскільки не зважаючи на зростання промисловості, будівництво залізниць, розвиток торгівлі, їх питома вага в розвитку економіки була не значна. У 1846-48 рр. розпочинається могутній реформістський рух пов'язаний з обранням на посаді папи Пія ІХ-го. Після приходу до влади він доручив спеціальній комісії вивчити політичне і економічне життя в папській державі. Результатом її діяльності стала низка реформ – політична амністія. Після цього суспільні виступи поширюються на Тоскану, П’ємонт, королівство Сицилій і в Ломбардо Венеціанській області. Серйозним досягненням політики Пія ІХ став прорив духовної ізоляції папської області й інших держав і фактично усунення заборон на друкування, зібрання. Пій ІХ планував також зняти заборону на залізничне будівництво в папській області і розробку нового процесуального кодексу, створення першої в історії папської держави ради міністрів. У 1846-47 рр. ставлення Австрійського двору до італійських держав змінюється. Розпочинається тиск на папу з метою відмовити його від реформ. Австрійські війська окуповують Ферару, що було в близькості від кордонів папської держави. У відповідь на це Пій ІХ направляє свої Швейцарські з’єднання заручившись підтримкою патріотично налаштованих прошарків (Мардзіні).

Король П’ємонту Карл Альберт зайняв у цій ситуації вичікувальну позицію. Його головним радником був запеклий реакціонер Солларо де ла Маргарита.

Австрійський канцлер намагався заручитися підтримкою європейських держав, щодо врегулювання італійського питання. Він говорив про те, що Апеннінський півострів складається з суверенних держав незалежних одна від одної. Це підтверджувала рішучість Австрії стати на заваді справі реформування і об’єднання країни. З кінця 1847 р. і до березня 1848 р. політичний процес на Апеннінському півострові набув ще більш складного характеру. Боротьба за реформи стала переростати в революційний рух. Все більш виразніше лунали соціальні вимоги. Вже з літа 1847 р. в окремих італійських державах стали висуватися гасла права на працю і організацію праці. Ставилося питання про зменшення податків, скасування феодальних «принципів мертвої руки»(наслідування влади). За цих умов були прийняті розгорнуті програми політичного перетворення, створення цивільної гвардії, розширення політичних прав і свобод громадян, усунення від влади реакційних діячів.

У серпні – вересні 1847 р. Тосканський герцог Леопольд погодився на створення цивільної гвардії і дозволив свободу друку, визнав повноваження дорадчого органу – державних консулатів і дав згоду на призначення главою уряду представника поміркованих кіл Козімо Рідольфі. Ці зміни вплинули і на сусідні держави – Парму й Модену.

У листопаді 1847 р. заснована державна консульта в папській області. Подібним чином розгорталися події і в Неаполітанському королівстві.

18 січня 1848 р. повстанням у Палермо розпочалася боротьба населення Сицилії проти бурбонської монархії і це змусило урядові війська евакуюватися з острова. Учасники руху вимагали автономії і незалежності. Саме в Сицилії на грунті верхівкових реформ майже повністю була ліквідована бурбонська адміністрація і сформований тимчасовий уряд на чолі з Руджеро Сеттімо і Маріано Стабіле, до складу якого увійшли ліберали і демократи. Створювалася національна гвардія. Уряд звернувся до населення італійських держав із закликом заснувати на федералістських началах союз держав, турбуючись про збереження специфіки кожної з них.

Серед найважливіших реформ тимчасового уряду були: запровадження свободи друку, політична амністія. 10 лютого прийнята нова конституція. Криза Австрійської імперії і втеча Меттерніха з Відня стали потужним імпульсом зростання патріотичного руху, який перекинувся на інші італійські держави.

17 березня у Венеції пройшли масові маніфестації, які завершилися 23 березня проголошенням Венеціанської республіки і створенням тимчасового уряду на чолі з Маніном, який відіграв ключову роль у консолідації патріотичних сил і обороні важливого стратегічного центру в Адріатиці. 18-22 березня відбулися виступи в Мілані (5 днів Мілану). Багатотисячний гарнізон Радецького був змушений залишити місто. Одночасно австрійські війська були вигнані з Парми і Модена. Король П’ємонту Карл Альберт 23 березня 1848 р. оголосив про виступ військ Сардинського королівства на територію Ломбардії і Венеції. Разом з королівськими військами П’ємонту у воєнних діях проти австрійських військ брали участь регулярні військові сили папської області і Неаполітанського королівства, а також добровольчі загони Сицилії, Ломбардії, Тоскани (Гарібальді). Протее, 22 липня 1848 р. Зазнають відчутної поразки при Кустоцці, а потім без бою здають Мілан. 8 серпня Карл Альберт підписує перемир’я на вкрай несприятливих для П’ємонту умовах. Одним з найбільш тяжких його наслідків стало відновлення австрійського панування в Ломбардії і на більшій частині Венеціанської області.

Новий уряд П’ємонту на чолі з Джоберті виступав за поновлення війни з Австрією, хоча ресурси самого П’ємонту були виснажені. Хоча в Неаполітанському королівстві взяли гору реакційні сили у травні 1848 р. парламент розігнаний парламент, який так і не розпочав своєї роботи. З Риму рятувався втечею папа Пій ІХ. 20 березня Карл Альберт вирішує поновити війну проти Австрії. Однак результати війни виявилися ще більш катастрофічними ніж попередньої. 23 березня в битві при Навварі австрійська армія завдала нищівної поразки П’ємонтським військам. Король Карл Альберт зрікся престолу на користь наступника Віктора Емануіла. Мирні відносини між Австрією і П’ємонтом були укладені на важких для королівства умовах (контрибуція, розміщення в стратегічно важливій частині П’ємонту австрійських гарнізонів, зречення від претензій на приєднання до королівства Ломбардії, Венеціанської області і герцогств центральної Італії). Це спонукало Віктора Емануіла до збереження альбертіанського статусу весни 1848 р., який санкціонував зародження конституційних засад у П’ємонті і функціонування парламенту. У квітні 1849 р. в наслідок австрійської окупації Тоскани, були розгромлені ліберальні й демократичні сили герцогства, а влада поверталасяя австрійському васалу Леопольду ІІ. Ще раніше аналогічні заходи реалізувалися в Пармі і Модені. Продовжені репресії у Венеції і Ломбардії. У Неаполітанському королівстві також взяла гору реакція. У крові був придушений рух в Сицилії. Все це дало можливість силам італійської міжнародної реакції повалити проголошену в лютому 1849 р. Римську республіку. На іноземних багнетах відновлювалася влада папи і до вересня 1870 р. папська область залишалася подібно Неаполітанському королівству осередком реакції.

Так закінчився важливий етап рисоджерменто в якому переплелися різноманітні форми боротьби: воєнні дії регулярних сил і добровольчих з’єднань, конституційні реформи, функціонування парламентських інститутів з елементами революційної диктатури, дипломатичних маневрів і втручання в італійські справи іноземних держав.