Завдання залучення :

• формування естетичних знань;

• виховання естетичної культури;

• оволодіння естетичним і культурним спадком минулого;

• формування естетичного ставлення до дійсності;

• розвиток естетичних почуттів;

• залучення людини до прекрасного в житті, природі, праці;

• розвиток потреби будувати життя і дійсність за законами краси;

• формування естетичного ідеалу;

• формування прагнення бути прекрасним у всьому: в думках, справах, вчинках, зовнішньому вигляді.

Естетичне виховання, як і інші якості особистості, здійснюється перш за все в навчальному процесі. Вихованню у школярів естетичних переживань, суджень і смаків сприяє викладання всіх навчальних предметів. В будь-якому з них є своя внутрішня логіка, яка формує почуття прекрасного в тій області знань, яка вивчається. Будь-який урок в школі повинен бути естетично насиченим. Творчий підхід до вирішення пізнавального завдання, виразність слів вчителя і учнів, ретельний відбір і оформлення наочного і роздаткового матеріалу, стрункість записів і креслень на дошці і в зошитах, усунення негативных звичок і смаків – все це сприяє естетичному вихованню. Однак можливості уроків (навчальних планів, програм) обмежені. Добре доповнити їх позакласними та позашкільними заходами, такими як бесіди, лекції, ранки, зустрічі за „круглим столом”, фонотеки, у яких збираються музичні записи кращих виконавців: солістів ансамблів, хорових і оркестрових колективів, записи читців, театральних вистав, тощо.

В кожній школі необхідно проводити не тільки окремі заходи, а й створити систему естетичного виховання за всіма напрямками мистецтва, життя і побуту учнів в школі і дома.

4.Трудове виховання. Важко собі уявити сучасну виховану людину, яка не вміє багато і плідно працювати, яка не володіє знаннями про оточуюче його виробництво, виробничі стосунки і процеси, використовувані засоби праці. Трудове начало виховання – важливий, перевірений віками принцип формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Трудове виховання охоплює ті аспекти виховного процесу, де формуються трудові дії, складаються виробничі стосунки, вивчаються засоби праці і способи їх використання. Праця в процесі виховання виступає і як ведучий фактор розвитку особистості, і як спосіб творчого засвоєння світу, надбання досвіду посильної трудової діяльності в різних сферах праці, і як невід’ємний компонент загальної освіти, яка в значній мірі центрує загальноосвітній навчальний матеріал, і як така ж невід’ємна частина фізичного і естетичного виховання.

Завдання трудового виховання :

• психологічна підготовка особистості до праці: формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як необхідного обов’язку й духовної потреби людини, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці, творчий підхід до праці;

• практична підготовка до праці: озброєння учнів системою загальноосвітніх і політехнічних знань про загальні основи виробничої діяльності людини; вироблення вмінь і навичок трудової діяльності; виховання основ трудової культури;

• підготовка школярів до свідомого вибору професії – виховна робота школи, спрямована на те, щоб допомогти молодій людині обрати життєвий шлях.

Основними засобами трудового виховання школярів є різні види праці: навчальна, суспільно-корисна, виробнича та ін.

5.Фізичне виховання – невід’ємна складова частина всіх виховних систем. Сучасне суспільство, в основі якого лежить високорозвинене виробництво, вимагає фізично міцного молодого покоління, здатного з високою продуктивністю працювати на підприємствах, переносити підвищене навантаження, бути готовим до захисту Батьківщини. Фізичне виховання також сприяє виробленню у молоді якостей, необхідної для успішної розумової і трудової діяльності.

Основними завданнями фізичного виховання є :

• зміцнення здоров’я, правильний фізичний розвиток;

• підвищення розумової і фізичної працездатності;

• розвиток і удосконалення природних рухових якостей;

• навчання нових видів рухів;

• розвиток основних рухових якостей ( сили, спритності, витривалості і ін.);

• формування гігієнічних навичок;

• виховання моральних якостей (сміливості, відповідальності, колективізму);

• формування потреби в постійних і систематичних заняттях фізкультурою і спортом;

• розвиток прагнення бути здоровим, бадьорим, дарувати радість собі і оточуючим.

Систематичне фізичне виховання починається з дошкільного віку, фізкультура – обов’язковий предмет в школі. Суттєвим додатком до уроків фізкультури служать різноманітні форми позакласної і позашкільної роботи.

Людина, наголошував А.Макаренко, не виховується частинами. Через це кожна складова виховання реалізується в органічній єдності з іншими. Наприклад, розумове виховання тісно пов’язане з моральним вихованням, оскільки моральність формується на основі світогляду і самосвідомості. Без розумового виховання неможлива належна трудова підготовка, що потребує певного рівня мислення. Розумове виховання позначається і на фізичному розвитку особистості : знання нею основ фізіології та гігієни допомагає їй свідомо й розумно ставитися до свого здоров’я.

Простежується зв’язок естетичного і морального виховання. Прекрасне, як предмет естетичного впливу на школяра викликає також моральні почуття, наприклад, роль краси рідної природи у вихованні любові до Батьківщини. Естетичне виховання сприяє підвищенню ефективності трудового виховання школярів.

IV. Ми вже знаємо, що методологічна основа педагогіки – філософія. Філософські теорії лежать в основі багато чисельних педагогічних концепцій і виховних систем. Основні педагогічні концепції, що спираються на відповідні філософські напрямки, – прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, біхевіоризм. Кожна педагогічна концепція пропонує своє вирішення проблеми цілей виховання.

Прагматична педагогіка (від гр. рragma – справа) – філософсько-педагогічний напрямок, що виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Представник – американський педагог Дж.Дьюі (1859-1952). Основні положення прагматичної педагогіки: школа не повинна бути відірваною від життя, навчання від виховання. В навчально-виховному процесі необхідно спиратися на власну активність учнів, всіма засобами розвивати її. Виховання і навчання здійснюються не в теоретичних формах, а в процесі виконання конкретних практичних справ. В основі навчально-виховного процесу повинні лежати інтереси дитини, „не програма, а дитина визначає як якість, так і кількість навчання”.

В 60-ті роки філософія прагматизму втратила свою популярність. Прикладна направленість навчально-виховного процесу привела до зниження навчання і виховання. В умовах науково-технічної революції виникла потреба в людях з більш міцними знаннями і принципами поведінки. Це привело до модернізації класичного прагматизму, переходу його до неопрагматизму.

Неопозитивізм – філософсько-педагогічний напрямок, що намагається осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцією.

Головні положення педагогіки неопозитивізму наступні:

- виховання повинно бути очищене від світосприймальних ідей, бо соціальне життя в умовах науково–технічного прогресу потребує „раціонального мислення”, а не ідеології. Прибічники нового гуманізму виступають за повну гуманізацію системи виховання. Слід перегородити шлях конформізму, маніпулюванню поведінкою особистості і створити умови для її вільного самовираження, для здійснення людиною осмисленого вибору в конкретній ситуації і тим самим попередити небезпеку формування уніфікованих форм поведінки. Основну увагу слід приділяти розвитку інтелекту, а завдання виховання-формування раціонально мислячої людини.

Екзистенціалізм (від лат. „існування”) – філософський напрямок, що визнає особистість вищою цінністю світу. Існування людини як „Я” передує її суті і творить її. Кожна особистість – неповторна, унікальна, особлива. Кожна людина – носій своєї моральності. За твердженнями екзистенціалістів людина скрізь і завжди самотня, ізольована, приречена на існування у ворожому їй середовищі. Суспільство наносить колосальну шкоду моральній самостійності особистості, оскільки соціальні інститути націлені на уніфікацію особистості, її поведінки. Теорія виховання не знає об’єктивних закономірностей, їх немає. Крім того, вона претендує на всезагальність, а у кожної людини своє суб’єктивне бачення світу і людина сама творить свій світ таким, яким вона хоче його бачити. Екзистенціалізм – це недовіра до педагогічної теорії, до цілей і можливостей виховання. Виховання мало чим допомагає, людина є те, що вона сама з себе робить. Звідси курс на крайній індивідуалізм. Не потрібні програми, немає необхідності винаходити методи виховання, слід, можливо, подумати і про відмову від школи. Життя, природа, інтуїція – великі сили, що допомагають вихованцям безпомилково визначати шляхи самореалізації особистості.

Загалом мета виховання в зарубіжній педагогіці зводиться до виховання законослухняної людини, яка поважає закони і норми моралі демократичного суспільства, знає свої права та обов’язки і відповідально ставиться до їх виконання.