Лекція 7

ТЕМА: МЕТОДИ НАВЧАННЯ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

План.

1. Поняття про методи навчання, прийоми і засоби. Функції методів навчання.

2. Класифікації методів навчання.

3. Характеристика методів навчання.

4. Умови вибору методів та їх комплексного застосування.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. – К., 1983.

2. Курганов С.Ю. Ребенок и взрослый в учебном диалоге. - М.., 1989

3. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – К., 1999.

4. Смолкин А.В. Методы активного обучения.- М., 1991.

5. Онищук В.О. Структура і методика уроку в школі. – К ., 1973

I. Поняття про методи навчання. Різні підходи до класифікації методів.

Проблема методів навчання - одна з кардинальних в дидактиці. Від її вірного вирішення залежить ефективність всіх функцій навчан­ня. Це й найбільш складна сторона дидактики. Молодий вчитель зазнає особливо великих труднощів у вирішенні питань про те, як вести учня від незнання до знань, які вибрати шляхи, щоб забезпечити глибоке, а не поверхове оволодіння знаннями як розвивати творчість, привити навики самостійного пізнання, привити навики самоконтролю. У педагогічній літературі з усіх цих питань ведуться дискусії, через те, що велика різноманітність методів навчання, які відомі з історії педагогічної думки, і які дійшли до наших днів, доповнені при цьому сучасними традиційними формами, засобами, прийомами навчання.

Однак, не дивлячись на ту різницю, яка існує у трактовці даної категорії дидактики, можна відзначити те спільне, що зближує теорію з практикою:

- більшість авторів схильні вважати метод навчання як спосіб організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Взявши це твердження за основу, спробуємо детально розглянути дане поняття.

Слово "метод" грецького походження у перекладі на українську мову означає спосіб викладу. "Метод - у самому загальному значенні - спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність", - зазначено у філософському словнику.

Метод навчання - це спосіб спільної діяльності вчителя і учнів у процесі навчання, за допомогою яких досягається виконання поставлених завдань. У двобічному характері методів навчання треба розрізняти методи викладання, які виконують інформативну та керуючу функції /вчитель пояснює, показує, інструктує/ ї методи навчання /школяр слухає, спостерігає, вивчає, грає/. Таким чином, метод навчання завжди включай у себе діяльність ведучого та того, кого ведуть, він спрямований однією стороною на вчителя, другою - на учня.

Вітчизняна дидактика установлює тісний зв'язок методів навчан­ня з методами наукового пізнання /методами пізнання/.

Взагалі методи навчання відрізняються від методів дослідження перш за все тим, що вони відображають логіку викладання здобутих знань логіку їх засвоєння. Але, оскільки в навчанні головне - пізнавальна діяльність учнів, то тільки методи навчання мають загальну з метода­ми пізнання методологічну основу та служать вирішенню пізнавальних завдань, використання розумових операцій, аналізу, синтезу, узагальнення, абстрагування та конкретизації, індукції та дедукції.

Методи навчання реалізують всі три функції навчання: навчальну, виховну, розвиваючу.

Крім поняття метод в дидактиці - розрізняють поняття методичний прийом - деталь методу, часткове поняття по відношенню до загального поняття "метод"

Якщо основні способи роботи у навчанні називаються методами нав­чання, то часткові або додаткові методи роботи, які націлені на під­вищення ефективності методу, називаються прийомами.

Наприклад, вчитель через розповідь повідомляє учням нові знання. Розповідь буде методом навчання. Він передбачає викладання вчителем знань в певному порядку і активне сприйняття і осмислення цих знань учнями. Процес сприйняття знань дітьми в значній мірі залежить від того, як вчитель розповідав і це залежить не тільки від майстерності розповіді вчителя, але й від додаткових методів в діяльності вчителя при розповіді. Вчитель може включити в розповідь читання уривка художнього твору або розповідь від першої особи, від особи очевидця, або учаснику подій.

Природно, що це внесе яскравість у розповідь, образність, переконання - все це буде прийомами навчання, які підвищують ефективність методу-розповіді. Більш того, одні й ті ж способи роботи можуть у різних випадках навчання грати різну роль. У одному випадку вони виступають як метод, в іншому - як прийом, а потім, поміняються ролями. Так, наприклад, учитель може вести розповідь, підсилюючи її де­монструванням слайдів. У іншому випадку він може передавати знання через демонстрування слайдів, перериваючи або супроводжуючи їх своєю розповіддю. У першому випадку знання в основному передавалися через розповідь, яка виступала в якості методу, а демонстрування лише підвищувало ефективність розповіді, служили прийомом; в другому випадку, навпаки, методом стає демонстрування слайдів, а прийомом - розповідь.

При підготовці до кожного уроку вчитель визначає основні методи навчання і думає над тим, як їх використати з найкращим результатом. Як зробити їх ефективнішими, тобто знайти ті прийоми, які забезпечують найбільший результат в навчанні даними методами.

метод – це сукупність методичних прийомів, які забезпечують розв’язання задач навчання.

З поняттями метод і прийом зв’язане ще одне поняття – засоби навчання. У найбільш загальному вигляді засіб означає пристосування, знаряддя дії, тобто те, за допомогою чого відбувається яка-небудь дія. Засобами навчання є всі пристосування і джерела, які допомагають учителю навчати, а учневі вчитися.

До засобів навчання можуть відноситися: слово вчителя, підручник, навчальні посібники, навчальне кіно, радіо, звукозапис, телебачення і інші технічні засоби навчання; спеціальні засоби трудового і полі­технічного навчання; спеціальні засоби програмованого навчання.

(1) Метод – спосіб спільної чи сумісної діяльності учителя з учнями, в ході якої вирішуються дидактичні завдання: навчати, розвивати, виховувати тощо. Прийом – частина, деталь методу; одиничне по відношенню до загального (метод). Одні й ті ж прийоми можуть входити до різних методів. Один й той же спосіб діяльності в одних ситуаціях може виступати як метод, а в інших – як прийом. Наприклад: основний метод – лекція на уроці, а прийом – бесіда, але в інших ситуаціях бесіда виступає самостійним методом. Методи навчання є поліфункціональними: мотиваційна функція (розвиває позитивні мотиви навчання за допомогою вдало підібраних методів навчання), навчальна функція, виховна функція, розвиваюча функція, організаційна функція.

Засоби навчання – джерела отримання знань учнями; матеріальна підтримка процесу навчання: слово вчителя, підручник, зошит, карта, таблиці тощо. До засобів навчання належать і методи, і прийоми.

2. Класифікації методів навчання.

Генезис методів дидактики показує, що вони завжди були пов’язані з закономірностями суспільного розвитку, умовами матеріального життя суспільства.

Н-д: давні часи і на початку середніх віків, коли метою за­лучення дітей панівних класів до знань була підготовка лише до світського, а не трудового життя, - методи навчання були догматичними, в їх основі було заучування.

В епоху великих відкриттів і винаходів з'явилась потреба в знаннях, необхідних для життям Це - в свою чергу породило методи наочного навчання, методи, які апелювали до розповіді. Багато прогресивних педагогів минулого /Ян Амос Каменський, К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой/ рішуче виступали проти схоластичних і догматичних методів висуваючи на перший план ідеї активізації пізнавальної діяльності учнів.

Зміни в методах навчання, в залежності від змін, внесених в цілі і задачі навчання, можна прослідити і в розвитку історії нашої країни.

Вітчизняною педагогікою нагромаджений багатий арсенал методів навчання. Всі їх доцільно інтегрувати в декілька груп, застосовуючи певні принципи, підстави, підходи до цього.

Класифікація методів вкрай необхідна в силу наступних положень:

• Вона створює систему і порядок. Способи навчання поділяються на певні групи. Стають більш зрозумілими і очевидними загальні особли­вості, характерні для даної групи методів, легше виявити своєрідні , риси, властиві окремим методам;

• Класифікація допомагає виявити в методах навчання загальне і конкретне, теоретичне і практичне, суттєве і тим. самим сприяти більш ефективному їх використанню в практиці;

• Класифікація дозволяє вчителю вибрати найбільш доцільні методи для вивчення програмного матеріалу;

• Класифікація допомагає бачити - теоретичні основи навчання, є основою /підставою/ для творчості.

Єдиної класифікації методів навчання на сьогодні не існує. Однак робота в цьому, напрямку ведеться і є певні позитивні результати.

Із осмислення того матеріалу, яким розпоряджається педагогічна наука, нам уявляється доцільним, хоча, і не беззаперечним, у вітчизняній дидактиці виділити умовно три етапи в класифікації методів навчання.

Етапи Розвитку методів:

1. 20-ті роки Поділяли на активні - творчі (вправи, письмо, спілкування) і пасивні - готові знання (розповідь, пояснення, наочні методи).

2. 30-60-ті роки. З'являються нові класифікації за дидактичною метою: метод закріплення знань, осмислення, первоначального освоєння, за джерелом знань: словесні (розповідь, пояснення, лекція, бесіда робота з книгою), наочні (ілюстрація, демонстрація), практичні (вправи, лабораторні роботи, екскурсії).

3. 60-ті роки Методи навчання діляться на:

- методи організації навчальної діяльності (словесні, наочні, практичні, індуктивні, дедуктивні, репродуктивні і пошукові);

• методи стимуляції (метод стимуляції інтересу до навчання - учбова дискусія, пізнавальна гра; метод стимуляції обов’язку і відповідальності - заохочення, покарання, вимога);

• методи контролю і самоконтролю (усно, письмово, лабораторні і практичні роботи);

- бінарні методи (4-рівня: інформаційний, дослідницький, евристичний -пошуковий, проблемний - аналітичний).

Перший - двадцяті роки. В цей період у радянській педагогіці велась боротьба проти методів схоластичного навчання, механічного зазубрювання, /які мали деколи місце в старій школі/, і застосовувались спроби використання таких методів, які. б заохочували учнів оволодівати знаннями свідомо, активно і творчо. Саме в ці роки педагоги Б.В.Всесвятський, М.М.Пістрак розвивали положення про те, що в навчанні може бути тільки два метода:

• активний або дослідницький - якщо учень працює самостійно, пізнає, спостерігає і аналізує /вправи, бесіди, робота з книгою, лаб.робота/;

• пасивний або готових знань - якщо учні слухають і дивляться /розповідь, лекція, пояснення, демонстрування, екскурсія/.

Перші – визнавались, рекомендувались, другі - заперечувалися. Звичайно, що спроба звести все різноманіття навчальної роботи до застосування якихось універсальних методів була необґрунтованою.

Скажемо, дослідницький метод навіть, на заняттях з математики, фізики, хімії може застосуватися далеко не з усіх тем. Що стосується вивчення літератури, історії й інших предметів, які містять у собі багато описового матеріалу, то застосування цього методу носить обмежений характер. Після цього подібна класифікація перекрутила дидактичний принцип свідомості і активності учнів, бо кожний метод розрахований на активне навчання учнів. У 1931 році ця класифікація була відмінена Постановою ЦК партії. Рекомендувалася застосування різ­ких методів навчальної роботи.

Другий етап - 30-50 роки, характеризується великою різноманітністю методів дидактики в залежності віл того, який підхід, яка основа вибирається при їх розробці. Вкажемо на найважливіші з цих підходів.

І.Я.Лернер і М.М.Скатін розробляють класифікацію, виходячи із характеру пізнавальної діяльності учнів у навчанні, залежної від виду змісту освіти. Вони виділяють таких 4 види: знання про світ і способи діяльності, досвід здійснення діяльності, досвід творчої діяльності, досвід емоційного відношення людей до світу і одним до одного. У відповідності з цією концепцією виділяються наступні методи навчання: пояснювально-ілюстративний або репродуктивний метод, проблемний, частково пошуковий, дослідницький.

У залежності від основних дидактичних задач, пні реалізуються на даному етапі навчання, М.А.Данилов і Б.П.Єсіпов запропонували наступну класифікацію: методи одержання знань, методи застосування знань, методи творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь і пави­чок .

Найбільш розповсюдженою в ці роки була класифікація за джерелами знань: словесні, наочні, практичні. Її прибічники – Д.О.Лордкіпанідзе, Є.Я.Голант, Н.М.Верзілін.

Не тяжко помітити, що загальним підходом до класифікації методів на першому і другому етапах було прагнення дидактів зробити це на .основі якоїсь однієї ознаки ,якогось одного підходу. І застосувати нову класифікацію як оптимальну, заперечуючи альтернативності. Звичайно, по­дібні Судження приводили до переоцінки тієї тієї чи іншої класифікації окремих методів або їх групи. До того ж класифікації за однією ознакою, за однією основою страждали одностороністю.

Якщо враховувався спосіб роботи учителя у викладанні, то нерідко недооцінювались способи, прийоми навчання. А як кожний конкретний метод забезпечував ступінь пізнавальної активності і самостійності учнів? Як він виховував, розвивав школяра? Ці ознаки часто залишалися за рамками, виникаючих в ті роки класифікацій. Спроби класифікувати дидактичні методи за неповними ознаками, пов’язані з наступним етапом.

Третій етап /60-90 роки/. Для нього характерні класифікації методів за інтегрованою основою, які б оптимально відобразили задачі і зміст дидактичних методів як способів існування цілісного, навчального процесу сучасної школи.

Запропоновано класифікацію М.І.Махмутова, в якій поєднуються методи викладання з відповідними методами навчання: інформаційно-узагальнюючий і виконавчий; пояснювальний і репродуктивний, індуктивно-практичний і продуктивно-практичний, пояснювально-спонукаючий і частково тлумачний; спонукаючий і тлумачний.

Все частіше застосовуються підходи до класифікації методів навчання одночасно за джерелами знань і логічним підґрунтям (Н.М. Верзілін) за джерелами знань і рівнем самостійності учнів в учбовій діяльності (А.Н Алексюк, Н.Д. Звєрєв та інші).

В.Ф. Паламарчук та В.І. Паламарчук запропонували модель методів навчання, в якій в єдності споріднюються джерела знань, рівень пізнавальної активності і самостійності учнів, а також логічний шлях учбових пізнань.

Класифікацію в котрій розглядаються чотири сторони методів: логіко-змістовна, джерельна, процесуальна і організаційно-управлінська, запропонував С.Г. Шаповаленко.

Український вчений Василь Онисимович Онищук розробив наступну класифікацію методів навчання. Він взяв за основу дидактичні ці­лі і задачі занять і відповідні їм види діяльності вчителя, учнів. У цьому плані виділяють наступні методи навчання:

• навчальна мета заняття: засвоєння готових знань. Діяльність: виклад вчителем нового матеріалу, бесіда за змістом, робота з підруч­ником. Метод навчання - комунікативний;

• навчальна мета і засвоєння учнями нового матеріалу, діяльність учнів: спостереження, сприйняття, аналіз і узагальнення демонстрова­них матеріалів. Метод - пізнавальний;

• дидактична мета : засвоєнні учнями і творче застосування знань і навичок. Діяльність учителя і учнів: виконання вправ, проблемних завдань. Метод - перетворювальний;

• дидактична мета: узагальнення і систематизація широкого кола знань. Діяльність - узагальнений виклад учителем, узагальнюючі бесіди. Метод - систематизуючий;

• дидактична мета: виявлення якості засвоєння знань. Діяльність: виконання контрольних робіт, усне опитування учнів. Метод – контрольний.

Наявність різних точок зору на проблему класифікації методів відображає природний процес диференціації і інтеграції знань про них. Все більш чітко позначається багатосторонній, комплексний підхід до характеристики їх сутності.

Однією з останніх, на наш погляд, найбільш оптимальною, є кла­сифікація методів, запропонована Ю.К.Бабанським. В її основі – комплексний, цілісний підхід - три великі групи методів: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання і мотивації; методи контролю і самоконтролю.

Методи навчання
I група	II група	III група
методи організації навчально-пізнавальної діяльності	методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності	методи контролю і самоконтролю в навчанні

I гр. - Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
Словесні методи: - розповідь, - бесіда - лекція - робота з книгою - пояснення Наочні: ілюстрації, демонстрації. Практичні: досліди, вправи, навчально-продуктивна праця.	Індуктивний і дедуктивний методи /логічний аспект/.	Репродуктивні проблемно-пошукові методи /аспект мислення/	Методи самостійної роботи: робота з підручником, письмова робота, лабораторна робота, виконання трудових завдань. Робота під керівництвом викладача /аспект управління навчання/

II гр. - методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності
Методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання: - пізнавальні ігри - навчальні дискусії - створення емоційно – моральних ситуацій	Методи стимулювання і мотивації обов’язку і відповідальності в навчанні: - впевненість в значимості навчання - ставлення вимог - вправи по виконанню вимог - покарання

III гр. - методи контролю і самоконтролю в навчанні
Методи усного контролю і самоконтролю: - індивідуального опитування - фронтального опитування - усних заліків - усних екзаменів - програмоване опитування - усного самоконтролю	Методи письмового контролю і самоконтролю: - контрольних письмових робіт - письмових заліків та екзаменів - програмованих робіт - письмового самоконтролю	Методи лабораторного контролю і самоконтролю: - контрольно - лабораторних робіт - машинного контролю - лабораторно - практичного самоконтролю

В кожній з трьох груп методів відображається взаємодія педагогів і учнів. Організаторський вплив учителя поєднується тут зі здійсненням і самоорганізацією діяльності учнів. Стимулюючий вплив педагога веде до розвитку мотивації навчання у школярів, тобто внутрішнє стимулювання навчання. Контролюючі дії вчителів поєднуються з самоконтролем учнів.

В нашій лекції ми піддамо аналізу із наведених нами класифікацій дидактичних методів останню класифікацію за трьома ознаками.