ОЗ 9 кл / Розділ 4

Зміст навчального матеріалу

Підбір теоретичного матеріалу до вивчення Основ Здоров’я у 9 класі

Тема 5

Формування особистості шляхом самопізнання, самовизначення і самовиховання. Способи само-регуляції.

Пам’ять та увага. Розвиток сприйняття, пам’яті та уваги.

Тема 6

Цінність і неповторність життя.

Основи психологічних та моральних засад безпеки людини. Вплив психологічних властивостей та етичних засад людини на її дії в різних життєвих ситуаціях.

Здоров’я в ієрархії життєвих цінностей.

Відповідальність за власне здоров’я.

Самопізнання – це процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних і слабких сторін своєї особистості.

Людині важливо все знати про себе. Але в першу чергу її цікавлять власні фізичні властивості, моральні якості, інтереси, потреби, прагнення, бажання. Звичайно, цим не скінчається шлях самопізнання. Протягом усього життя людина пізнає себе у різних вимірах. Філософи стверджують, що шлях до пізнання самого себе найскладніший.

Самопізнання – це складний процес внутрішньої роботи над собою. Самопізнання відбувається через застосування таких методів, як: самоспостереження, самокритика, самоаналіз.

Самовизначення передбачає з'ясування життєвих цілей, ідеалів, ціннісних орієнтацій («В якій галузі вважаю себе знавцем?», «Які блага хочу мати, яке становище посісти?», «Чого не вистачає для задоволення життям?»), провідних потреб («Чого найбільше прагну?», «Які в мене інтереси, звички?») і мотивів поведінки.

Самовиховання – свідома діяльність особи, спрямована на формування своєї особистості.

Основні характеристики процесу самопізнання

Самопізнання — це відкриття себе, виявлення передусім своїх позитивних якостей і можливостей і тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант :, в стійку рису характеру.

Девіз “пізнай самого себе” був накреслений на арці Дельфійського храму в V ст. до нашої ери в Греції. Він означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрецькі мислителі часів Платона трактували цей девіз зовсім по-іншому: пізнай своє призначення, відкрий свої можливості, передбач свою поведінку. Основне правило самопізнання — шукати в собі істинне “Я”. Все в собі пізнати неможливо, вірніше, важко. Однак в багатьох випадках педагог може допомогти школяреві, якщо відкриє йому шлях до самопізнання. Один із, них — це уважний аналіз не стільки замислів власників вчинків, скільки самих вчинків у співвідношенні із замислами. Це тим більш важливо, якщо мати на увазі, що оточення нічого не знає про твої замисли, які б чудові вони не були, а бачить твої вчинки і робить про тебе висновок саме на основі здійснення їх.

Наступний шлях — звернення до можливостей науки, в завдання якої входить з'ясування того, яким закономірностям підкоряється людська пам'ять, мислення, уява тощо, які особливості їх. Ця наука — психологія, і кожна людина має пізнати психологію власної особистості, мати уявлення про психологічні механізми і закономірності образу власного “Я”, своєї пам'яті, уявлення, волі, здібностей, індивідуальності — всього того, що як кінцевий результат якого-небудь складного і важливого процесу вона підмічає в самій собі. Ці два шляхи, як вважає психолог А. В. Петровський, багатократно переплітаючись, приведуть кожного, хто по них пройде, до пізнання себе.

Важливим етапом в процесі самопізнання є самовизначення своєї спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей і таланту.

Старшокласникам слід допомогти усвідомити, що спрямованість визначає моральне обличчя людини. Щоб визначити вид спрямованості, слід визначити:

а) життєві цілі, ідеали;

б) ціннісні орієнтації (в якій галузі вважаю себе знавцем, які блага хочу мати, яке становище займати, чого не вистачає для задоволення життям, самоповага і відчуття гідності);

в) провідні потреби (чого найбільше бажаю, провідні інтереси, звички, стабільні відносини);

г) провідні мотиви поведінки.

На основі вчення І. П. Павлова психологи розробили систему показників, за допомогою яких кожен може визначити тип темпераменту і, якщо потрібно, вносити відповідні корективи в свою поведінку. Навичками самовизначення типу свого темпераменту повинні оволодіти і учні. Шляхи озброєння школярів подібними навичками можуть бути різні: стимулювати їх до читання відповідної літератури, прочитати лекцію, провести семінар-практикум. Остання форма самовизначення з особливим інтересом сприймається школярами. Наприклад, під час проведення психологічного практикуму можна використати методику, розроблену А. Бєловим.

Учні з цікавістю виявляють, що в кожного з них є одночасно риси всіх типів темпераменту з переважанням якого-небудь одного, що кожен тип темпераменту має свої позитивні і негативні сторони. Позитивні якості слід розвивати, негативні — усувати.

Аналізуючи темперамент на основі наведених характеристик, увагу школяра слід звертати на те, що саме йому перешкоджає в навчанні, спілкуванні з товаришами і дорослими. Наприклад, якщо школяр знає, що нестриманість, гарячковість, властиві йому,— це характерні якості його темпераменту як вродженого явища, він не шукатиме причини роздратованості в співбесіднику, а буде формувати уміння регулювати свої емоції. Меланхоліка потрібно стимулювати до подолання пасивності, невпевненості, сором'язливості тощо. Якщо людина несмілива, боязлива, її слід навчити діяти за правилом: “Чого боюсь, за те берусь”.

Важливим об'єктом самопізнання школяра є властивості його характеру. Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Щоб допомогти йому в цьому, соціальний педагог пропонує найбільш загальні властивості характеру:

– Сила характеру. Людина з таким характером уміє добиватися поставленої мети, переборювати труднощі, відстоювати свої переконання, розвивати духовну діяльність, виявляти мужність.

– Слабкість характеру. Проявляється в легкодухості, ваганні, нерішучості, нестійкості поглядів, піддатливості.

– Оригінальність характеру. Виявляється в індивідуальній своєрідності людини, в тому, що її різко відрізняє від інших. Наприклад, підвищена чутливість, зайва замкненість.

– Цільність характеру. Являє собою погодженість ставлень людини до різних проявів життя (єдність слова і діла).

– Твердість характеру означає послідовність, наполегливість у досягненні мети, відстоювання поглядів і т. д.

Структура рис характеру виявляється у тому, як людина ставиться:

а) до інших людей, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Методи самопізнання

Методи самопізнання визначаються аналогічно методам пізнання, вивчення особистості. Ними забезпечує школярів у відповідній системі класний керівник у співпраці з шкільним психологом. Провідними середних є самоспостереження, самокритика, самоаналіз.

Самоспостереження ґрунтується на загальній спостережливості. Потрібно формувати в учнів здатність бачити переживання людей (як проявляється горе, радість, задумливість, зосередженість, чесність, працьовитість та ін.). Навчившись розуміти інших людей, легше зрозуміти і самого себе.

Щоб самоспостереження школярів було ефективним, слід забезпечити їх відповідними правилами. Наприклад: не намагайтеся спостерігати за собою зразу в усіх відношеннях, фіксуючи всі прояви своєї поведінки. Оберіть спочатку один напрям, який вас пай-більше цікавить; спостерігаючи за собою, не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі. Інколи ваші невдачі виникають через втомленість, внаслідок стресового стану, сильних переживань. Самоспостереження найкраще здійснюється в звичайних умовах; насамперед, слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам'яті події, які тільки відбулися, факти як продовження самопереживання. Однак повнота враження зберігається недовго — 3-4 год., а далі вже починається спотворення пам'яттю пережитого і почутого; під час самоспостереження слід звернути увагу передусім на те, що потім доведеться згадувати і записувати. Пряме спостереження в ході тих чи інших моментів найбільш важке і найбільш суб'єктивне. Помилок у цьому варіанті пізнання себе буває більше, ніж під час наступного самоаналізу пережитого; потрібно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачати перебіг розмови, зустрічі, конфлікту та ін.; після того як проаналізовані факти, потрібно змусити свою пам'ять ще раз згадати, відтворити свої дії і вчинки в процесі розмови, конфлікту і т. п. Повторне самоспостереження дає завжди певне уточнення, доповнення; в процесі самоспостереження інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі. Це допоможе побачити деякі деталі в собі, у своїх рухах, вчинках, почуттях.

З метою досягнення чіткості в процесі самоспостереження - використовуються допоміжні засоби: а) самоопитування—людина запитує себе: що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що відчувала чи не відчувала вона сама й ін.; б) згадування: порівняння того, що запам'яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших; в) самоанкетування, самотестування: відповіді на запитання, які задаєш сам собі; г) порівняння (зіставлення): порівняння того, що говорили і писали інші, із власними спогадами і записами (що відчували інші порівняно зі мною); д) уявне повторення того, що відбулося: людина ставить себе в ситуацію, яка близька тій, при якій відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії інших учасників — на основі уяви і спогадів.

Передумови самовизначення молоді

При сучасних процесах трансформації молоді люди одержують значну кількість ідеологічних, соціальних, професійних можливостей. Відтак перед психологічною наукою постають питання: що наповнює внутрішній світ сучасної молодої людини, як формується її індивідуальність? Останнім часом помітно зростає інтерес до вивчення юності як одного з визначальних етапів життєвого шляху. Важливо зрозуміти, які психологічні механізми сприяють розвиткові активної молодої людини як унікальної особистості, досягати контролю над життєвими обставинами, бути діяльною, продуктивною і щасливою. Дослідженню юнацького віку в сучасній психології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини. Ідентичність - це результат самоусвідомлення та самовизначення свого "Я". Кінцевим продуктом процесу самопізнання є динамічна система

уявлень людини про себе. Пропонуються, зокрема, такі визначення:

"Самоусвідомлення - це усвідомлення і оцінка людиною своїх дій та їх результатів, думок, почуттів, моральності та інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе та свого місця в житті".

Самооцінка - це є "певне ставлення до себе: до своїх якостей, можливостей, фізичних (та духовних) сил". Самооцінка – це особистісне судження про особисту цінність, що виражається в установках, властивих індивідові. Отже самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття особистої цінності і позитивного ставлення до всього, що входить до сфери його "Я". Тому низька самооцінка передбачає несприйнятгя себе самого, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Можна виділити кілька джерел формування самооцінки, які набувають різної значимості в процесі становлення особистості. Для юнацького віку є актуальним порівняння з іншими людьми. Групи однолітків відіграють в дитинстві та юності дуже важливу роль, особливо для розвитку ідентифікації та формування установок. Вважається, що підлітки значно легше ідентифікують себе з іншими підлітками, ніж зі старшими людьми. Періодом виникнення свідомого

"Я", як би поступово не формувалися окремі його компоненти, вважається підлітковий та ранній юнацький вік. Практично всі психологи визначають ранню юність як критичний період формування самосвідомості і розглядають розвиток самосвідомості як центральний психічний процес перехідного віку.

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

- з'ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;

- поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йо­му скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб;

- початок систематичної роботи учня над собою у процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

Зважаючи на особливості етапів самовиховання, класний керівник повинен кваліфіковано планувати свою виховну роботу з учнями.

У процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою, до яких належать:

а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;

б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу її позбутися»;

в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;

ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;

д) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у само вихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

є) практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» — щоденне планування діяльності на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків;

є) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків;

ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати;

з) «упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю ха­рактеристику;

і) «самохарактеристика» і «взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характеристик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Саморегуля́ція (природної системи) — властивість природної системи до відновлення внутрішніх параметрів і структур після яких-небудь природних або антропогенних змін.

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком здатності до запам'ятовування і відтворення. Якщо людині важко відтворити щось з раннього дитинства, дошкільний вік залишає значну кількість спогадів.

Пам'ять дошкільника носить переважно мимовільний характер. Запам'ятовування і пригадування відбувається незалежно від його волі і свідомості. Вони здійснюються в діяльності і залежать від її характеру. Дитина запам'ятовує те, на що зверталась увага в діяльності, що на неї вплинуло, що її зацікавило. Мимовільне запам'ятовування є непрямим, додатковим результатом виконуваних дитиною дій сприйняття і мислення.

Розвиток уяви і пам'яті має певну послідовність. Спочатку дитина не намагається поставити перед собою задачу уявити чи запам'ятати. Образи уяви і пам'яті з'являються в процесі гри, малювання, слухання казок і оповідань як супутній результат того, що відбувається, а не у зв'язку з діяльністю уяви і пам'яті. З трьох до чотирьох років при вираженому прагненні до відтворення дитина ще не може утримувати сприйняті раніше образи.

Уява як цілеспрямована діяльність розвивається в процесі створення задуму, уявлення схеми уявного образу, явища, події. Дитина починає контролювати і визначати характер своєї уяви - репродуктивного або творчого. При цьому вона сама контролює рух образів уяви.

При всій значущості розвитку активної уяви в загальному психічному розвитку дитини мають місце різні складності. В деяких дітей уява починає "підмінювати" дійсність, створює особливий світ, в якому дитина без зусиль досягає задоволення будь-яких бажань. Такі випадки вимагають особливої уваги, оскільки призводять до аутизму (занурення у світ внутрішніх переживань з послабленням або втратою контакту з дійсністю, втратою інтересу до реальності) і можуть свідчити про викривлення в розвитку психіки дитини. Однак, у переважній більшості випадків, це - тимчасове явище, яке з часом безслідно зникає.

Ува́га — спрямованість психічної діяльності людини та її зосередженість у певний момент на об'єкти або явища, які мають для людини певне значення при одночасному абстрагуванні від інших, в результаті чого вони відображаються повніше, чіткіше, глибше, ніж інші.

Види уваги

Говорячи про види уваги, розрізняють три основних:

Мимовільна увага — не пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага — увага неуважної людини. Фактори, що викликають мимовільну увагу:

- інтенсивність (сила) подразника

- новизна подразника

- контраст подразників

- відповідність внутрішньому станові організму (потребам)

- безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче, викликає тривале інтенсивне зосередження

- загальна спрямованість особистості

Механізми мимовільної уваги спільні у людей із тваринами. Це, насамперед, орієнтувальний рефлекс або, за визначенням І. П. Павлова, рефлекс «що таке?». Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.

Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини. Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється. Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: «Це — горнятко!» і вказує на нього пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом горнятко й тягнеться до нього рукою. Увага дитини продовжує мати мимовільний, зовнішньо детермінований характер, з тією тільки відмінністю, що до природних факторів зовнішнього середовища приєднуються фактори суспільної організації її поведінки, керування увагою дитини за допомогою вказівного жесту й слова. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову. Однак це — лише перший етап формування довільної уваги: зовнішній за джерелом і соціальний за природою. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Організація уваги, яка раніше була розподілена між двома людьми — матір'ю та дитиною, стає тепер новою формою внутрішньої організації уваги, соціальною за своїм походженням, але внутрішньо опосередкованою за своєю структурою. Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності. Механізмом довільної уваги можна вважати принцип домінанти. На думку О.Ухтомського, у мозку завжди є домінуючий, пануючий осередок збудження. Він характеризує домінанту як констеляцію «центрів з підвищеною збудливістю». Особливістю домінанти є те, що вона не тільки придушує нові осередки збудження, але й здатна залучати («притягати») до себе слабкі збудження і підсилюватися за їх рахунок, ще більше домінувати над ними. Домінанта — це стійкий осередок збудження. Уявлення О.Ухтомського про домінанту дозволяють зрозуміти нервовий механізм тривалої інтенсивної уваги.

Післядовільна увага

Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.

За видом дії

За видом діяльності увагу поділяють на такі типи:

- сенсорна увага — сприймання

- інтелектуальна увага — мислення й робота пам'яті

- моторна — рух

Властивості уваги

Увага людини має 5 основних властивостей (характеристик, параметрів):

Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послаблюючись. Стійкість залежить від:

- складності завдання

- наявності перешкод

- установки й інтересу

- особливостей нервової системи

Зосередженість (концентрація) — це утримання уваги на якому-небудь об'єкті. Таке утримання означає виділення «об'єкта» в якості деякої фігури із загального тла. Оскільки рівень ясності і виразності визначається інтенсивністю зв'язку з об'єктом, або стороною діяльності, при цьому концентрованість уваги виражатиме інтенсивність цього зв'язку. Таким чином, під концентрацією уваги розуміють інтенсивність зосередження свідомості на об'єкті.

Здатність до переключення уваги — навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший. Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому — така інтерференція присутня. Існують деякі закономірності переключення: успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності; чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення; перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня; при глибокому зосередженні переключення досягається із суттєвим зусиллям; ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.

Розподіл уваги полягає в здатності роззосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій. Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується. Розподіл уваги має певні закономірності: чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим важче досягати розподілу уваги; важко сполучати два види розумової діяльності; розподіл найефективніший за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної; основна умова успішного розподілу — автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.

Обсяг уваги — це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей: 7±2 слова за один погляд (200 мсек) — дорослий здатний утримати стільки одиниць інформації. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування.

Так, при сприйманні тексту, легко сприймаються слова з 14 літер. Разом з тим, сприймаючи об'єкт в цілому, людина може не помічати в ньому помилок. У молодшому шкільному віці обсяг уваги порівняно малий. З часом він розширюється. Основною умовою розширення обсягу уваги є формування умінь групувати, систематизувати, поєднувати за суттю матеріал, який сприймається.

Серед життєвих цінностей сучасної людини перше місце посідає цінність життя і здоров’я.

Останніми десятиліттями світова наука зараховує проблему здоров’я, в широкому розумінні цього поняття, до кола глобальних проблем, розв’язання яких зумовлює характеристики майбутнього розвитку людства.

Здоров’я є елементом індивідуальної культури життєдіяльності людини.

Ця культура визначається рівнем розвитку вмінь і навичок, що сприяють збереженню, зміцненню і відновленню здоров’я людини, реалізації внутрішніх резервів її організму.

Культура здоров’я відбивається у специфічних формах і способах життєдіяльності особистості, які виробляються, починаючи з раннього дитинства, і реалізуються протягом усього життя.

Низький рівень здоров’я молоді має низку конкретних причин. Серед усіх чинників, які так чи інакше впливають на стан і фізичного, і психічного здоров’я населення, й зокрема, молоді, найважливішою є поведінка.

Цей показник перевершує вплив спадковості, навколишнього середовища та якості медичної допомоги.

Найважчі хвороби в сучасних розвинутих країнах пов’язані з індивідуальними звичками, особливо постійними, які в сукупності часто називають способом життя.

Поведінка людини дуже важлива для здоров’я, впливає на нього безпосередньо, через спосіб життя, або опосередковано – через економічні чи соціально-економічні умови, і є основною детермінантою здоров’я. Щоб вплинути на поведінку людини, необхідні зусилля як її самої, так і сім’ї і суспільства.

Важливе значення для вирішення означеної проблеми є навчання школярів відповідального ставлення до свого здоров’я та здоров’я людей, що їх оточують як до найвищих індивідуальних і суспільних цінностей, формування через освіту здорового способу життя.

Одним із шляхів досягнення цієї мети є проведення Першого уроку у 2012/2013 н.р. з проблеми формування навичок здорового способу життя. Цьогоріч Перший урок в навчальних закладах відбудеться в рамках оголошеного в Україні у 2012 році Року спорту та здорового способу життя, метою якого є орієнтація учнів на пріоритетність загальнолюдських цінностей життя і здоров’я, утвердження здорового способу життя як необхідної умови саморозвитку та самовдосконалення особистості.

Здоров’я дітей – головна мета суспільства, бо саме вони визначають майбутнє благополуччя країни, подальший економічний і духовний розвиток, рівень життя, культури, науки.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. [8]

Інформаційно-психологічна безпека - стан захищеності людей від негативних інформаційно-психологічних впливів.

Психогігієна – наука яка вивчає психологічне здоров'я людини. [9]

Принципи безпеки людини будуються на певних психологічних і моральних основах.

Мораль – це особлива культурно-нормативна форма соц. регуляції людських стосунків.

Мораль – це складне явище. У ній розрізняють такі елементи, як моральна свідомість, моральні стосунки, моральні вчинки. Несформовані моральні принципи або їхня відсутність можуть загрожувати безпеці людини.

Проблема забезпечення інформаційно-психологічної безпеки надзвичайно актуальна для світової спільноти в цілому. Забезпечення інф-псих. безпеки є одним із найважливіших завдань держави. Будь-яка людина має бути захищена від негативних інф-псих. впливів на її психіку. [10]

Ієрархією називають розташування частин або елементів цілого в порядку від найвищого до найнижчого. Для когось найважливішою життєвою цінністю, яку він ставить на перше місце, є свобода, для когось – матеріальне благополуччя, для когось – творча й цікава робота.

Не в усіх людей здоров’я посідає належне місце в системі життєвих цінностей. Молода матуся, яка везе коляску й курить при цьому, своєю поведінкою засвідчує те, що вона не думає ні про своє здоров`я, ні про здоров`я своєї дитини. Здоров`я в системі її життєвих цінностей перебуває на одному з останніх місць, хоча вона, можливо, вважає інакше. Але головне не просто сказати, що здоров`я є для нас важливою цінністю, але й діяти згідно із цими словами.

Соціальні дослідження показали, що родина, батьки, друзі посідають перші три позиції в ієрархії цінностей підлітків. Потім ідуть освіта, життя, свобода, незалежність, матеріальне благополуччя, здоров`я, робота.

Цінність свого здоров`я для підлітка полягає в тому, що його впевненим у собі, сприяє самореалізації , надає можливості ризикувати, допомагає в розв’язанні проблем.

Важливою складовою здорового способу життя є не тільки відсутність хвороб, але й відчуття щастя, гармонії із собою й навколишнім світом, творчість, можливості власної реалізації.

У ході життя людина поступово починає розуміти, що зміцнення здоров`я є водночас і її потребою, і її обов’язком. У зв’язку із цим людина починає вести свідому й цілеспрямовану роботу щодо відновлення й розвитку своїх життєвих ресурсів, щодо взяття на себе відповідальності за власне здоров`я. Тоді здоровий спосіб життя стає для неї потребою , а здоров`я переміщається в ієрархії життєвих цінностей цієї людини на більш високе місце. Здоров`я в цьому випадку виступає не тільки як стан організму, а як стратегія життя людини. [10]

Реалізувати свої можливості на практиці й досягти в житті успіхів значно легше здоровій людині, яка веде здоровий спосіб життя. Регулярні фізичні навантаження й правильне харчування підтримують здоров`я, захищають від захворювань, сповільнюють процес старіння. Фізкультура корисна в будь-якому віці, оскільки звичайна денна активність сучасної людини рідко забезпечує достатнє фізичне навантаження.

Людина, яка веде здоровий спосіб життя, виглядає доглянутою. Про здоров`я і спосіб життя говорить стан шкіри, волосся на голові, обличчя й тіла, нігтів, зубів, фігури й акуратність одягу, взуття й аксесуарів.

Здоровий спосіб життя – це стиль життя, що сприяє здоров`ю, довголіттю, підтримці гарного самопочуття. Регулярні заняття спортом або фізкультурою створюють позитивний емоційний стан, поліпшують якість життя.

Кожна людина сама вибирає свій життєвий шлях. Напрямок цього шляху багато в чому залежить від того, який спосіб життя веде ця людина. Так, здоровий спосіб життя передбачає оптимальний режим праці й відпочинку, правильне харчування, достатню рухову активність, особисту гігієну, загартовування, відмові від шкідливих звичок, любов до близьких, позитивне сприйняття життя. Він дозволяє до глибокої старості зберігати моральне, психічне й фізичне здоров`я.