15.6. Травлення у тонкій кишці

Тонка кишка є наступним і найдовшим (близько 4 м у стані іонічного напруження) відділом травного апарату. Виділяють гри відділи тонкої кишки: дванадцятипалу, порожню і клубову кишки.

Тонка кишка виконує такі функції: 1) перемішування хіму-су з секретами підшлункової залози, печінки і слизової кишки; 2) деполімеризація поживних речовин до стадії, придатної для всмоктування; 3) всмоктування продуктів перетравлення у кров і а лімфу; 4) переміщення неперетравлених решток уздовж шлунково-кишкового тракту; 5) секреція гормонів; 6) імунологічний тхист,

У тонкій кишці травлення відбувається спочатку в її порожнині (порожнинне травлення), а потім біля кишкового епітелію за участю ферментів, які фіксовані на його мікроворсин-ках і в глікокаліксі (пристінкове травлення).

Порожнинне і пристінкове травлення здійснюється ферментами соку підшлункової залози, кишкового соку та за участю жовчі.

Велике значення в кишковому травленні відіграють процеси, що відбуваються у дванадцятипалій кишці. Поза травленням Г( вміст має слаболужну реакцію (рН 7,2-8,0). Після переходу в дванадцятипалу кишку порцій кислого хімусу з шлунка реакція її вмісту стає кислою, а потім нейтралізується жовчю, соками підшлункової та кишкових залоз. Водночас припиняється дія шлункового пепсину.

У людини рН вмісту дванадцятипалої кишки коливається від 4,0 до 6,5. Чим вищою є його кислотність, тим більше виді-

120 Розділ 15 І

чів, прянощі, кальцій, алкоголь і кофеїн. Певну роль у реалі зації шлункової фази секреції відіграє і гістамін.

Роль гуморальних факторів у збудженні шлункової секреці простежується у досліді на собаці з ізольованим малим шлунок ком за Гейденгайном. У такий шлуночок їжа не надходить і р» флекторні виливи на нього відсутні. Після споживання їжі спс* чатку розпочинається секреція соку у великому шлунку, а потім і ізольованому шлуночку. Секреція у малому шлуночку зумов» лена тим, що під час травлення у великому шлунку утворюють* ся хімічні сполуки, які потрапляють у кров і збуджують секре» цію.

Наявність у крові хімічних збудників секреції шлункового соку доводять таким дослідом. Одному собаці вводили у шлунок екстракти м'яса або ж годували його м'ясом. Під час максимальної секреції шлункового соку у цього собаки брали деяку кі« лькість крові і вводили у вену голодного собаки. Внаслідок цього у голодного собаки розпочиналася секреція шлункового соку, Отже, під час травлення у крові наявні хімічні збудники шлункової секреції, а кров голодної тварини таких збудників не містить.

Друга фаза шлункової секреції відіграє важливу роль у корегуванні тривалості соковиділення залежно від консистенції їжі. За регуляторними механізмами цю фазу називають нервово-гуморальною, або нервово-хімічною.

Впливи на шлункові залози з боку тонкої кишки після надходження сюди недостатньо перетравленого хімусу зумовлюють третю, кишкову фазу, шлункової секреції. Нервові впливи з механо- та хеморецепторів кишок через дуоденогастральний рефлекс підсилюють секреторні процеси у шлунку, якщо у кишку надходить механічно і хімічно недостатньо оброблений хі-мус.

Найбільше ж значення для корекції шлункової секреції у цій фазі мають гуморальні впливи. Вони можуть бути збуджуючими і гальмівними. Припускають, що стимулює шлункову

Фізіологія травлення 121

секрецію гастрин, який продукується О-клітинами дванадцятипалої кишки і антрального відділу шлунка. Продукти перетравлення поживних речовин стимулюють шлункову секрецію у цій фазі, підсилюючи виділення, гастрину і гістаміну. У слизовій дванадцятипалої кишки синтезуються секретин і панкреози-іиін, які гальмують секрецію НС1 і стимулюють секрецію пепси-иогенів.

Гальмівний вплив на секрецію шлункового соку мають со-іиатостатин, бульбогастрон, серотонін, кініни і простагландини. Гальмування секреторної функції шлунка простежується під час фізичної праці, негативних емоціях та больових подразненнях.