Причина знищення села

Яка ж причина величезних страждань старосільців? Проста і банальна.

Заздрість, скупість, самолюбство, жадоба.

Перед початком війни у Старому Селі було три основні багаті родини – Пишняка Антона, Свиридовича Філімона та ще одна сім’я, про яку я не довідався з розповідей односельчан.

Партизани забрали пару волів у Пишняка Антона. Він пішов до Століна, де знаходилась повітова управа і поскаржився німцям. За його доносом німці зрозуміли, що біля Старого Села перебуває велика кількість партизан, а селяни переховують їх від німецьких військ.

За наказом до с. Старе Село відправили Висоцький каральний загін.

Шлях до села проходив через село Переброди. Німецький загін спалив село Переброди, але людей там не вбивали. Старосільці думали, що і з ними так буде. Коли німці наближались до села, ніхто не втікав. Люди повиносили майно та продукти на вулицю і, просто, чекали. Саме тому загинуло багато наших односельчан. Есесівці не звертали уваги на багатих чи бідних, що я можу передати за свідченнями людей. Вони палили та вбивали всіх. Сім’я Пишняка Антона теж заплатила величезну ціну за своїх «волів». Залишилась лише найменша донька Катерина. Вона і зараз проживає у нашому селі. Її доля не менш трагічна. Все життя вона прожила сама, у відбудованій односельчанами, після війни, хаті.

Течії Руху Опору

Ще однією цікавою сторінкою історії села у роки війни є перебування на нашій території різних представників течій Руху Опору.

Націоналістична течія Руху Опору

За розповідями очевидців я зрозумів цікавий факт, який не зустрічав у жодній літературі. Виявляється, на території хутора «Старе» був розташований штаб націоналістичної течії Руху Опору. Це був тимчасовий пункт перебування націоналістів, до якого вони приходили, втікаючи від німців. Також інші їхні краївки розташовувались в урочищі «Остров», поблизу с. Переходичі, та в урочищі «Радобіж», між селами Вежиця та Єльне.

Їхньою основною діяльністю у нашій місцевості була боротьба з комуністичною течією Руху Опору, сім’ями жителів села, які змушені були воювати на боці Німеччини, німецькими поліцаями та німцями.

За розповідями_______ я дізнався що до неї та її сім’ї часто навідувались націоналісти та партизани. Сере «бандерівців», як називали їх партизани, вона запам’ятала двох: «Один був Дуб, а іншого звали Кочерга. Другий був дуже вредний. Вони часто промовляли такі слова: «Кров’ю полита, в кайдани закута – це ж наша рідна Україна» ».

«На наш хутір завітали озброєні люди. Хто вони такі, я тоді не розумів. Та й хто тоді розумів, хто є хто. Але вони спілкувалися чисто українською мовою. Вели себе ввічливо, але одразу ж зарізали нашу теличку. Щось там поговорили з батьком, я не чув про що. Їх було близько триста чоловік.

Зв’язковими у них, серед жителів нашого села були Чурилович Миколай та його син Йовмен. Йовмен з батьком займались розвідувальною діяльністю, постачанням продовольства та поповненням для націоналістів. Вони забрали та вбили Хока, жителя села за те що, його син служив у німецькій армії. Саме ця подія стала причиною конфлікту між односельчанами. Та про це пізніше.

Повернемось до основних представників націоналістичної течії. Мене найбільше вразило в них порядок, мова, їхнє озброєння та традиції. Щоразу перед їжею вони читали молитву: «БОЖЕ ВЕЛИКИЙ, ДАЙ УКРАЇНІ СИЛУ, І ВОЛЮ, І ВЛАСТЬ. З НАР І КАЙДАНІВ – ВИЗВОЛИ НАС!». Я ніколи не чув від них імен одне одного. Вони зверталися тільки за прізвиськами. Деякі з цих прізвиськ я пам’ятаю: Хома, Козьол, Буйда, Гак, Резун, Шишка. Серед них був свій суддя, який за провини присуджував покарання. Найпоширенішим покаранням було «25 шомполів». Того, хто провинився, ложили на пеньок та били шомполом по спині. Після такого покарання ніхто не хотів повторювати своїх провинностей.

Їхнє перебування на території нашого хутору було стихійним. Вони то приходили, то знову йшли. Але остаточно їх змусили піти і не повертатися десь у 1944 році. Це було зимою. На території села застрочив кулемет. Старший послав у розвідку Хому та Козла, які швидко повернулися. Вони у селі зіткнулись з невідомою раніше силою. Це були люди у білих маскувальних халатах, добре озброєні та вишколені у військовій справі. Я думаю, що це була розвідка регулярних військ Червоної Армії. Націоналісти швидко зібрались та рушили у напрямку урочища «Лісіче». Не встигли вони перейти болото, як на хутір прийшли люди у білих маскувальних халатах. Їх було декілька чоловік, але вони були добре озброєні. Павлович Семен Михайлович, житель нашого села, віз за ними на возі зброю та набої. Один із цих вояків виліз на дерево і спостерігав за напрямком руху націоналістів. Інший щось передавав по рації.

Тільки згодом ми дізнались про подальшу долю націоналістів. По рації передавали напрямок руху та координати їхнього пересування регулярним військам Червоної Армії, яка рухалась з Мерлінських Хуторів (територія сучасної Білорусії). Націоналістів оточили в районі Ковальських хуторів, між селами Березове, Грабунь та Заболоття, де їх і знищили.

Щож стосується долі їхніх зв’язкових націоналістичної течії Руху Опору, то вони також були знищені у своїй схованці, в урочищі «Лісіче», іншим жителем села Борисом.

Борис був представником комуністичної течії Руху Опору. А знищив він своїх односельчан за вбивство того ж Хока, якого Микола та Йовмен забрали та знищили, за те, що сина Хока забрали до німецької армії.