Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Шеремет Проектирование методики сборки машин

.pdf
Скачиваний:
47
Добавлен:
17.09.2013
Размер:
8.3 Mб
Скачать

61

лі, в отвір вставляють контрольний вал, вимірюють відстань між їх твірними і роблять відповідне перерахування. Ідеальну площину при визначенні відхилення від площинності поверхні деталі відтворюють за допомогою контрольної плити.

Оскільки все це пов'язано з уведенням у вимірювальні розмірні ланцюги додаткових ланок, що мають похибки, то велике значення має власна точність усіх деталей і пристроїв, використовуваних при перевірках, а також точність їх установлення. При цих умовах вважається припустимою похибка визначення контрольованого параметра, що не перевищує 10...20 % його поля допуску.

До основних видів геометричних перевірок, здійснюваних при збиранні складальних одиниць і механізмів за допомогою технічних засобів, належать контроль зазорів (рис. 8.3), перевірка на радіальне, торцеве й осьове биття (рис. 8.4), контроль паралельності і перпендикулярності (рис. 8.5), співвісності, прямолінійності та площинності (рис. 8.6), положення деталей у деяких складальних одиницях

(рис. 8.7).

Для забезпечення необхідної точності вимірів потрібно, щоб контрольована складальна одиниця і прилад чи контрольний пристрій знаходилися в зручному для робітника положенні і базувалися на твердих опорах. Тому контрольні робочі місця доцільно обладнати плитами, підставками для вимірювального інструменту і засобами для закріплення складальних одиниць, що перевіряються.

Номенклатура приладів і пристроїв, застосовуваних при механізованих вимірах, досить широка. Особливо часто використовують пристрої з індикаторами годинникового типу. Вибір необхідного

Рис. 8.3. Схеми контролю зазорів у з’єднаннях

62

a

б

в

г

д

е

Рис. 8.4. Схеми перевірок зібраних складальних одиниць на биття:

а – осьове; б, д, е – радіальне; г – торцеве; в – торцеве і радіальне

a

б

в

г

д

е

ж

з

Рис. 8.5. Схеми контролю паралельності (ав) і перпендикулярності (гз)

63

типу контрольного пристрою залежить від потрібної точності і припустимої похибки виміру; при цьому остання характеризується різницею між показанням контрольного пристрою і фактичним значенням контрольованого параметра. Відносна похибка виміру складає 15...20 % допуску контрольованого параметра.

Точність, що звичайно досягається при деяких видах виміру, наступна: рівнем – до 0,02 мм; щупом – до 0,04 мм; штихмасом (мікрометричним нутроміром) – до 0,01 мм; індикатором – до 0,01 мм; оптичними приладами – до 0,02 мм; шаблоном і щупом – до 0,02 мм; контрольними валами – до 0,01 мм; струною – до 0,02...0,05 мм.

Для контролю точності складання використовують також різноманітні спеціальні засоби комплексного контролю, виміру кінематичної похибки; застосовують прилади об'єктивної оцінки, що аналізують якість складальних одиниць і виробів.

a

г

б

д

в

е

 

Рис. 8.6. Схема контролю співвісності (ав), прямолінійності і площинності (ге)

64

Автоматизовані виміри здійснюються з використанням контрольно-складальних інструментів і пристроїв, що автоматично забезпечують створення необхідних для контролю сил, моментів, тисків та ін. Наприклад, існують автомати, призначені для контролю радіального зазору напівскладених підшипників кочення в процесі їхнього складання. Принцип виміру в автоматах електропнев-

Рис. 8.7. Схеми контролю положення деталей в складальних одиницях

65

матичний, точність – 0,001 мм. Такі автомати вбудовують у лінію складання підшипників. У випадку невідповідності радіального зазору вимогам підшипник автоматично відбраковується і видаляється зі складання.

У сучасних складних контрольних пристроях та автоматах для перевірки складальних одиниць і виробів застосовують електроконтактні, пневмоелектричні, фотоелектричні й індуктивні системи. Чимало таких пристроїв і автоматів багатопозиційні, що забезпечує контроль декількох параметрів.

9. ВИПРОБУВАННЯ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ

Метою випробувань машин є перевірка правильності роботи і взаємодії всіх механізмів, потужності, продуктивності і точності машин. Таким чином, випробування є перевіркою якості машини, отриманої в результаті всього виробничого процесу її виготовлення.

У залежності від виду, призначення і масштабу випуску машини проходять випробування на неробочому ходу (перевірка роботи механізмів і паспортних даних) та в роботі під навантаженням, а також випробування на продуктивність, жорсткість, потужність і точність.

Випробування на неробочому ходу. При цьому випробуванні пе-

ревіряють усі вмикання і перемикання органів керування та механізмів машини, правильність їхньої взаємодії і надійність блокування, безвідмовність дії та точність роботи автоматичних пристроїв. Разом з тим перевіряють дотримання норм правильності роботи підшипників, зубчастих коліс. Наприклад, для верстатів після двох годин роботи на неробочому ходу при найбільшій частоті обертання шпинделя допускається розігрів підшипників ковзання до 60 °С, підшипників кочення до 70 °С, в інших механізмах верстатів температура підшипників не повинна перевищувати 50 °С. Шум зубчастих коліс, коробки швидкостей, подач та інших механізмів верстата перевіряється в тихому приміщенні відповідно до діючих стандартів і технічних умов.

Випробування машин під навантаженням повинні виявити якість їх роботи у виробничих умовах, тому для машин створюють умови,

66

близькі до умов експлуатації. Наприклад, двигун внутрішнього згоряння встановлюють на спеціальну раму, а вал двигуна приєднують до гальмового пристрою, що дозволяє створювати змінні навантаження. До двигуна підключають системи охолодження, масляну і паливну апаратуру. При проведенні випробувань визначають експлуатаційні характеристики двигуна, витрату палива і мастил.

Під навантаженням на певних режимах, установлюваних технічними умовами чи правилами, випробовують усі машини.

Випробуванню на продуктивність підлягають звичайно не всі машини, а лише спеціального призначення і дослідні зразки. У процесі випробування виявляють, чи відповідає продуктивність виготовленої машини вимогам замовлення, чи має машина необхідну швидкість.

Випробування на жорсткість. На жорсткість випробовують головним чином верстати. У даний час норми жорсткості і методи випробувань широкого кола верстатів стандартизовані.

Випробування на потужність проходять усі машини при одиничному виробництві і всі (чи вибірково) машини, виготовлені серійно. Не випробовують на потужність машини найпростішої конструкції, а також машини, що мають великий запас потужності. Ціль випробування машини на потужність – визначити її ККД при максимально припустимому навантаженні. Навантаження машини створюють за допомогою спеціальних гальмових пристроїв, що відтворюють максимальні сили і моменти, які відповідають тим, котрі виникають при експлуатації машини.

Випробування на точність. На точність випробовують звичайно машини, що виробляють, сортують і контролюють продукцію (верстати, преси та ін.). Контроль машини на точність повинен дати заключну оцінку якості машини – її можливості виробляти продукцію необхідної якості. Тому оцінку точності машин при проведенні випробувань дають за результатами їх дії: за точністю виготовлених деталей, точністю виконання сортування, контролю і т. д.

Для машин розповсюджених типів (токарні, фрезерні та інші верстати) порядок проведення випробувань на точність, зразки виготовлених деталей і точність обробки зразків регламентовані державними стандартами.

Для оригінальних машин програму і режими випробувань розробляють у залежності від їхнього призначення, конструкції та необхідної точності.

67

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Гусев А.А., Ковальчук Е.Р., Колесов И.М. Технология машинострое-

ния (специальная часть). – М.: Машиностроение, 1986. – 480 с.

2.Маталин А.А. Технология машиностроения. – Л.: Машинострое-

ние, 1985. – 512 с.

3.Новиков М.П. Основы технологии сборки машин и механизмов. – М.: Машиностроение, 1980. – 592 с.

4.ОСТ 5.9708-77. Порядок разработки и правила построения и оформления технологических процессов на сборку. – Методика. Издание офици-

альное. ГР 8053023 от 30.11.77.

5.Соловйов С.М. Аналіз технологічних процесів із застосуванням розмірних ланцюгів: Навчальний посібник. – Миколаїв: УДМТУ, 1997. – 59 с.

6.Соловьев С.Н. Основы технологии судового машиностроения. – 3-е изд., перераб. и доп. – С.Пб.: Судостроение, 1992. – 352 с.

68

ЗМІСТ

1.

Складання і його місце в процесі виробництва машин ...........

3

2.

Вихідні дані для розробки технологічного процесу складання

 

та їх аналіз ......................................................................................

 

4

 

2.1. Вихідні дані для розробки технологічного процесу скла-

 

дання ..............................................................................................

 

4

 

2.2. Аналіз технологічності складальних креслень машин і

 

вузлів ..............................................................................................

 

4

 

2.3. Аналіз програми випуску виробів ....................................

8

 

2.4. Аналіз технічних умов на складання й випробування

 

машин .............................................................................................

 

10

3.

Складальні розмірні ланцюги і способи їхнього вирішення ...

25

 

3.1. Основні поняття і визначення розмірних ланцюгів .........

25

 

3.2. Методи досягнення необхідної точності замикальної

 

ланки ..............................................................................................

 

26

 

3.3. Методи розрахунку розмірних ланцюгів .........................

27

 

3.4. Порядок побудови розмірних ланцюгів ..........................

27

 

3.5. Рекомендації

щодо вибору методу розрахунку роз-

 

мірних ланцюгів і

методу досягнення необхідної точності за-

 

микальної ланки ............................................................................

 

29

 

3.6. Основні розрахункові залежності розмірних ланцюгів ...

29

 

3.7. Використання теорії розмірних ланцюгів для визна-

 

чення кількості і розмірів компенсаторів площинних розмірних

 

ланцюгів .........................................................................................

 

33

4.

Розробка технології загального складання виробів ................

37

 

4.1. Послідовність виконання складальних операцій.............

37

 

4.2. Механізація та автоматизація, оцінка ефективності тех-

 

нологічного процесу складання ....................................................

40

5.

Розробка складальних операцій................................................

44

6.

Нормування складальних операцій ..........................................

51

7.

Розробка і проектування складальних пристроїв ....................

56

8.

Контроль складальних операцій ...............................................

59

9.

Випробування машин і механізмів ............................................

65

Рекомендована література ............................................................

67