Також слід не забувати про Закон України «Про фермерське господарство». Щодо внесення змін до Закону «Про фермерське господарство»

На відміну від агрохолдингів особисті селянські господарства є селоутворюючою категорією, поєднують власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою та є основою сталого розвитку сільських територій.

Проте їх діяльність ускладнено відсутністю ефективного збуту продукції, обмеженістю застосування сучасних технологій, якісного насіння, засобів захисту рослин, неохопленістю системою загальнообов’язкового соціального страхування.

На думку Мінагрополітики розвиток всіх форм господарювання має бути збалансованим, а політика щодо них, відповідно, диференційованою.

Сьогодні назріла нагальна потреба у розробці інструментів щодо заохочення сімейних господарств у господарства товарного спрямування як це практикується в країнах Центральної та Східної Європи.

Трансформація таких господарств має буди добровільною та здійснюватись через стимулюючий вплив засобів державної підтримки як прямої, так і непрямої.

Такими механізмами можуть бути, зокрема:

- унормування засад функціонування сімейних фермерських господарств (наприклад, визначення організаційно-правової форми господарювання, перегляд фіскальної політики);

- розробка пільгової системи страхування, що вирішить не тільки проблему належного пенсійного забезпечення, а й забезпечить соціальний захист у випадку тимчасової непрацездатності (наприклад, запровадження спеціальної ставки єдиного соціального внеску саме для селян, які здійснюють аграрне виробництво);

- формування готовності і здатності селян до самостійного господарювання шляхом підготовки кваліфікованих кадрів для сільського господарства, здатних здійснювати виробництво на сімейних засадах.

Наказом Міністра аграрної політики та продовольства України від 4 червня 2014 року № 212 створено міжвідомчу робочу з питань розвитку малих форм господарювання на селі, до складу якої увійшли й провідні фахівці аграрної науки.

Членами робочої групи розроблено проекти Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про фермерське господарство»  (в частині щодо створення та діяльності сімейних фермерських господарств)» та «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання розвитку сімейних фермерських господарств)», до яких було висловлено певні зауваження, а також запропоновано розробку альтернативних законопроектів, зокрема, «Про аграрний устрій».[50]

Проте, запропонований законопроект лише визначить критерії віднесення виробників до тієї чи іншої категорії, при цьому не врегулює питання зайнятості членів ОСГ та їх участь у системі соціального страхування.

Саме тому Мінагрополітики запрошує фахівців аграрної галузі та причетних центральних органів виконавчої влади до конструктивного діалогу та пошуку спільного знаменника для створення умов інтеграції малих форм господарювання на селі в організований ринок.[50]

Також важливо не забувати про такий надзвичайно важливий чинник у розвитку саме аграрної промисловості – це державна підтримка.

Основною метою державної аграрної політики є гарантування продовольчої безпеки, утвердження пріоритетного розвитку агропромислового виробництва, забезпечення соціальної спрямованості аграрної реформи, створення на законодавчій основі реального власника в аграрній сфері, формування сучасного конкурентоспроможного виробництва з виходом на світовий продовольчий ринок, а також охорона навколишнього середовища, збереження та раціональне використання природних ресурсів.

Основними причинами неефективності бюджетного фінансування розвитку агропромислового виробництва є недосконалість механізмів одержання й розподілу бюджетних коштів, порушення бюджетної дисципліни при їх використанні, щорічна зміна порядків і механізмів, несвоєчасне їх затвердження та внесення до них неодноразових змін протягом року, недоступність одержання бюджетних коштів для значної частини дрібних агроформувань, в тому числі фермерських господарств.

На думку Алейнікової О.В., необхідно гарантувати певну стабільність фінансової підтримки та «необхідно законодавчо закріпити зобов’язання держави, у тому числі й у разі затримки при розрахунках.[47] Перший підхід, більш жорсткий, передбачає санкції до держави при затримці відповідних дотацій та субсидій, інший варіант – індексація затриманих фінансових ресурсів за офіційним індексом інфляції. В обох випадках слід було б зобов’язати державні органи компенсувати втрати підприємств, пов’язані з необхідністю використання комерційних кредитів, з санкціями за несплачені платежі, втраченою вигодою» . Запорукою ефективності державної підтримки фермерських господарств та їх ефективного розвитку є забезпечення ефективної аграрної політики та її дотримання органами державної влади. Вирішальним фактором подальшого розвитку фермерства є рішення держави про розвиток та державну підтримку через кооперації й інтеграцію.

Висновки.

В наш час в країні спостерігається криза праці. Праця перестала бути, для багатьох людей, сенсом життя і перетворилася на засіб виживання. У таких умовах не може йти мови ні про високопродуктивну і ефективну працю, ні про зростання кваліфікації працівників та розвитку їх ініціативи, ні про формування сильної трудової мотивації. Головне завдання з точки зору мотиваційного процесу працівників – це зробити їх не стільки володарями засобів виробництва, скільки власниками своєї власної робочої сили [3].

Сучасні підходи до мотивації формувалися під впливом основних теоретичних напрямів. До них відносять змістовні теорії мотивації, що аналізують базові споживи людини, які досліджують споживи працюючих в організаціях людей, спираючись на них, менеджери одержують можливість глибше усвідомити нестатки підлеглих. Увага прихильників процесуальних теорій мотивації сконцентрована на вивченні розумових процесів, що впливають на поведінку людини, поясненні того, якими способами працівники прагнуть до винагороди.

Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби – відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь і винагороди – те, що людина вважає цінним для себе.

Існує така легенда. Йшов перехожий і побачив трьох каменярів. Він спитав у них: "Для чого ви працюєте?". Перший відповів: "Щоб мати їжу". Другий сказав: "Щоб обтесати каміння для он тієї стіни". Третій зазначив: "Щоб побудувати цей прекрасний храм".

Що ж це було? Що це означає? Це означає, що кожним з цих людей рухала певна сила, яка примушувала їх виконувати відповідні дії.

Сукупність таких рушійних сил і є мотивацією людини до діяльності.

Навіть якщо створюється враження, що службовці працюють тільки заради досягнення загальних організаційних цілей, все ж таки вони поводяться так тільки тому, що впевненні - це найкращій спосіб досягти власних цілей.

Таким чином, щоб запобігти помилок у мотивуванні працівників, можна запропонувати три основні принципи мотивування:

1. Необхідно завжди пам'ятати: людина розпочинає роботу тільки для того, щоб задовольнити свої потреби - це аксіома. Людина починає діяти тільки за наявності у неї мотивів.

2. Розуміючи, що потреб у людини, які можна задовольнити в процесі трудової діяльності багато, необхідно створити набір можливостей для їх задоволення у межах професійної діяльності. Чим більше потреб співробітника буде задоволено, тим більше людина буде "прив'язана" до місця роботи.

3. Проаналізувавши ті особливості діяльності працівника, які є необхідними, бажано розробити систему заохочень саме цих особливостей. Тобто зробити так, щоб співробітник захотів робити те, чого від нього бажає керівник.

Все вище перераховане, дає можливість зробити висновок про необхідність комплексного підходу до процесу мотивування співробітників в організації.

 Основою матеріальної мотивації при суспільному розподілі матеріальних благ є заробітна плата,  яка ґрунтується на її раціональній організації. Усе це  охоплює широке коло відносин людини у процесі її трудової поведінки на виробництві та соціальному житті. Оскільки мотиваційний механізм праці в сільському господарстві має значні  резерви та потенціал розвитку й при створенні сприятливих умов дає можливість його реалізувати й забезпечити життєво необхідні інтереси та потреби людини. Отже, в майбутньому потрібно підвищувати заробітну плату для заохочення населення, скорочення міграції в міста та закордон, а також мотивації праці.

Також до вище сказаного можна додати , що таким чином, узагальнення шляхів підвищення конкурентоспроможності продукції дало змогу виділити основні шляхи підвищення конкурентоспроможності продукції аграрних підприємств, такі як: урегулювання державної політики у сфері аграрного виробництва, затвердження правил, стандартів, вдосконалення політики ціноутворення, запровадження у виробництво новітніх технологій, сучасних виробів нової техніки, використання кращих матеріалів та сировини більш високої якості, модернізацію оснащення та обладнання, реалізацію стратегії розвитку підприємства, еколого-економічне забезпечення конкурентоспроможності продукції, створення ефективної системи державної підтримки та стимулювання розвитку сільськогосподарського виробництва.