3.2 Шляхи підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Підвищення економічної ефективності сільського гос­подарства передбачає збільшення виробництва і підви­щення якості сільськогосподарської продукції при одно­часному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми не­розривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифіка­цією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільсько­господарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним дже­релом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподар­ського виробництва, які забезпечують подальше збільшен­ня обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних за­ходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне ви­користання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих техно­логій та індустріальних методів виробництва; підвищен­ня якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробни­цтва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського ви­робництва на основі різноманітних форм власності і ви­дів господарювання і створення для них рівних еконо­мічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва найважли­вішим є поліпшення використання землі на основі під­вищення її родючості і зростання врожайності сільсько­господарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з вико­ристанням досягнень науки, передової практики і забез­печенням високої якості праці. У передових господар­ствах України одержують зерна озимої пшениці по 55—60 ц/га, кукурудзи — 70—80, а на зрошуваних зем­лях—100—120, цукрових буряків — 550—600, зеленої маси кукурудзи — 400—450, сіна багаторічних трав — 50—60 ц/га.

Водночас впровадження у виробництво культур і сор­тів інтенсивного типу може мати й негативні наслідки. Розвиток інтенсифікації землеробства без дотримання відповідних умов призводить до погіршення структури грунту, підвищення темпів деградації земель і загост­рення екологічної ситуації.

Передовий досвід вітчизняного землеробства, і світо­ва практика свідчать, що науково-технічний прогрес має в своєму розпорядженні ефективні засоби захисту ґрунтів від руйнування та підвищення їх родючості.

Один із напрямів підвищення економічної ефектив­ності сільського господарства — впровадження комплекс­ної механізації і автоматизації виробництва в усіх галу­зях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільсь­когосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефек­тивності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досяг­нень науково-технічного прогресу, яке включає вдоско­налення, раціональне поєднання і взаємодію всіх еле­ментів праці — знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продук­тивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70—75 % зумовлюється досягненнями технічного прогре­су, частка організаційних факторів становить 25—30 %, підвищення економічної ефективності сільськогоспо­дарського виробництва відбувається в умовах поглиб­лення спеціалізації і посилення концентрації виробни­цтва на основі міжгосподарської кооперації і агропро­мислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і рівень рентабельності сільськогосподарського вироб­ництва, який забезпечує переведення господарств на пов­не самофінансування, залежить від їх спеціалізації і конкретних умов господарювання.