Наказ Голови Державного департаменту ветеринарної медицини України 99 від 7 грудня 2001 р. Інструкція щодо профілактики та ліквідації захворювання тварин на ящур

1. Загальні положення

1. Ящур – інфекційна висококонтагіозна хвороба переважно сільськогосподарських та диких парнокопитних тварин, що завдає значних економічних збитків. Збудник відноситься до родини пікорнавірусів, відзначається значною антигенною варіабельністю. Відомо сім типів вірусу: О, А, С, САТ-1, САТ-2, САТ-3 і Азія-1. Тварини, які перехворіли на ящур одного типу, можуть повторно захворіти у разі інфікування вірусом іншого типу.

2. Характерними клінічними ознаками хвороби є: слинотеча, наявність афт та ерозій на слизовій оболонці ротової порожнини й язика, на шкірі вінчика та міжратицевої щілини, носового дзеркальця, вимені, підвищення температури тіла, кульгавість та зниження апетиту. Можливе повторне захворювання тварин з нечіткими клінічними ознаками. У новонародженого молодняку ящур іноді проходить у надгострій формі з загибеллю, без утворення афт. На ящур може хворіти й людина.

3. Джерелом збудника інфекції є хворі на ящур тварини, а також ті, які перебувають в інкубаційному (прихованому) періоді хвороби, що в основному триває від 1 до 7 діб, а інколи й до 21 доби. Такі тварини виділяють вірус у навколишнє середовище з вмістом афт, молоком, слиною, носовим слизом, повітрям, що видихається, сечею, фекаліями, спермою та іншими виділеннями. Тварини, які перехворіли на ящур, щеплені проти ящуру або утримувались разом із хворими впродовж тривалого часу (до року), можуть бути вірусоносіями та потенційним джерелом збудника інфекції. Об'єктом ризику є підприємства з виробництва імунобіологічних препаратів, що працюють з вірусом ящуру.

4. Факторами передачі збудника ящуру є незнешкоджені продукти, сировина та готові харчові продукти тваринного походження (далі - продукція), що отримані від інфікованих тварин, а також забруднені їх виділеннями корми, вода, підстилка, предмети догляду, одяг і взуття людей, транспортні засоби, на яких вірус здатний довго зберігатися. Контаміновані вірусом ящуру дрібні часточки кормів, грунту, підстилки, крапельки слини, слизу та матеріал із афт можуть переноситись вітром на відстань кількох кілометрів. Сприятливими умовами для збереження вірусу в навколишньому середовищі є низька температура, підвищена вологість і нейтральне середовище інфікованих об'єктів.

5. Діагноз на ящур ставлять на підставі епізоотичних, клінічних, патологоанатомічних показників та обов'язкових позитивних результатів лабораторних досліджень. При постановлені діагнозу виключають везикулярну хворобу та везикулярну екзантему свиней, везикулярний стоматит, а також інші захворювання з везикулярним синдромом.

6. При організації протиящурних заходів слід розрізняти: епізоотичне вогнище ящуру, неблагополучний пункт та загрозливу щодо ящуру зону. Епізоотичним вогнищем ящуру вважають приміщення (одне або декілька), окрему тваринницьку ферму, окремий двір, літній табір, ділянку пасовища (урочища), м'ясокомбінат та інші об'єкти, де є хворі на ящур тварини або де зберігаються продукція, що отримана від хворих або перехворілих на ящур тварин. Неблагополучним щодо ящуру пунктом вважають населений пункт за адміністративним поділом, тваринницькі ферми з приміщеннями й прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами, окремі пасовиська й урочища, ділянки скотопрогінної траси та інші об'єкти, на території яких виявлено вогнище ящуру. Загрозливою щодо ящуру зоною вважають населені пункти, господарства, пасовища (урочища) та інші території навколо неблагополучного щодо ящуру пункту, куди можливе занесення із нього вірусу ящуру. Загрозливу зону визначають місцеві органи ветеринарної медицини з врахуванням господарських зв'язків, географічних, кліматичних, природних умов та інших особливостей ведення тваринництва.

7. При боротьбі з ящуром тварин необхідно проводити комплекс профілактичних заходів, що включають охорону населених пунктів, тваринницьких ферм і стад від заносу вірусу ящуру, профілактичну вакцинацію тварин, а при виникненні захворювання – термінове встановлення діагнозу, найсуворіші карантинно-обмежувальні та інші ветеринарно-санітарні заходи в вогнищах, неблагополучних пунктах і в загрозливій зоні, що забезпечують попередження поширення хвороби й знищення вірусу в навколишньому середовищі.

1.8. Державний департамент ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України, управління державної ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини, враховуючи епізоотичний стан щодо ящуру і керуючись даною Інструкцією, розробляють плани протиящурних заходів, де визначають основні напрямки профілактичних, ветеринарно-санітарних та інших ветеринарних заходів. Плани затверджуються наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України, а на місцях – відповідними державними надзвичайними протиепізоотичними комісіями.