Sbornik_Bondarevskiy_2012

і міцне громадянське суспільство. Саме це стало головною причиною пильної уваги дослідників до попереднього періоду історії, коли всі ці умови тільки складалися.

У 1990 ті рр. на перший план у дослідженні історії Словенії міжвоєнного періоду остаточно виходить Інститут новітньої історії, який спочатку видає монографії або колективні праці з окремих питань. Наприкінці 90 х рр. Інститут розпочинає довготривалі проекти з широкомасштабного написання всебічної історії Словенії за останні 150 років. В цих виданнях історичні процеси та події відображаються вже не так упереджено, досить прозоро, в них знаходиться місце не тільки для опису комуністичного руху, але й для історії ліберального та консервативного руху та для історії церкви в цей період.

В останнє десятиліття завдяки все більшему заглибленню у вивчення окремих історичних подій та процесів ХІХ-ХХ ст., словенська історія постає не як історія Словенії чи словенського народу, але як історія людей, які з кінцяXVIII ст. подекуди та подеколи, а з сер. ХІХ ст. вже у зростаючому числі почували себе та визначали себе словенцями. В цілому сучасна історія Словенії може характеризуватися відкриттям для наукових дискусій тих тем та проблем, які абсолютно замовчувалися у Другій Югославії та їх уникали ще навіть 15 років тому.

Література:

1. Dolenc E., Godeša B., Gabrič A. Slovenska kultura in politika v Jugoslaviji. – Ljubljana: Modrijan, 1999. – 199 str. 2. Grafenauer N. The case of

Slovenia / Ed. Niko Grafenauer. – Ljubljana: Nova revija, 1991. – 228 p. 3.Luthar

O. The land between: a history of Slovenia / Еd. Oto Luthar. – Frankfurt; Oxford: Peter Lang, 2008. – 560 p. 4. Prunk J. A brief history of Slovenia: historical

background of the Republic of Slovenia / Janko Prunk. – Ljubljana: Založba Mihelač, 1994. – 85 p. 5. Slovenska kronika XX. Stoletja. – Ljubljana: Nova revija, 2005. – 2 zv. 6. Slovenska novejša zgodovina: od programa Zedinjena

Slovenija do mednarodnega priznanja Republike Slovenije: 1848 1992 / Neven Borak… [et al. ].– Ljubljana: Mladinska knjiga: Inštitut za novejšo zgodovino,

2005. – Tom 1. Od programa Zedinjena Slovenija do mednarodnega priznanja Republike Slovenije 1848 1992. – 812 str. 7. Vodopivec P. Od Pohlinove slovnice do samostojne države / Peter Vodopivec. – Ljubljana: Modrijan, 2006. – 630 str. 8. Vodopivec P., Mahnič J. Slovenska trideseta leta: simpozij 1995 / Ed. Peter Vodopivec. – Ljubljana: Slovenska matica v Ljubljani, 1997. – 252 str.

451

УДК 930.2 (410): 94 [73: (47+57) ] «1949 / 1985»

Милокост Л. С. (м. Луганськ)

ЗОБРАЖАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ЯК ІНФОРМАЦІЙНІ НОСІЇ ЩОДО ІСТОРІЇ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

(ЗА МАТЕРІАЛАМИ «THE DAILY TELEGRAPH» І «THE TIMES»)

У сучасних умовах стану академічної історичної науки одним із пріоритетних завдань її розвитку є розширення джерельної бази через введення до наукового обігу мало досліджуваних джерельних комплексів, у тому числі й британської преси. Одним із структурних елементів цієї цілісності є періодичні видання «The Daily Telegraph» та «The Times». Дослідження їх матеріалів слугуватиме винайденню та запровадженню до наукового обігу незнаних до цього часу історичних джерел, аналізу напрямків та форм відображення на сторінках преси міжнародних подій, виявленню механізмів формування стереотипів сприйняття дійсності. Це становить не тільки пізнавальний, а й науковий інтерес, свідчить про актуальність і практичну значимість досліджуваної теми.

Метою дослідження є аналіз зображальних джерел на сторінках «The Daily Telegraph» і «The Times» як носіїв джерельної інформації про події з історії «холодної війни». Для реалізації мети поставлені такі конкретні завдання: виявлення на сторінках видань зображальних джерел, їх класифікація, аналіз, визначення гносеологічної цінності для означеної проблематики. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в його рамках з урахуванням сучасних досягнень історичної науки зроблена одна з перших спроб в українській історіографії розглянути зображальні джерела, що містяться на сторінках «The Daily Telegraph» і «The Times», як об’єкт джерелознавчого дослідження.

Історіографічна характеристика зазначеної проблематики може бути розглянута у трьох площинах: 1) твори із загального джерелознавства [1]; 2) праці, предметом дослідження яких виступала природа преси [2]; 3) дослідження, об’єктом яких ставали зображальні джерела, їх характеристика та методичні рекомендації щодо їх аналітичної та синтетичної критики [3].

Для реалізації поставленої мети та завдань було виявлено річні комплекси

«The Daily Telegraph» і «The Times» за 1949 1985 рр., що склало понад 19 тис.

номерів.Довгийчасцівиданнязберігалисьуспеціальнихфондах,апочинаючи з 1990 х рр. стали доступними для дослідження. Труднощі в опрацюванні цього виду джерел пояснювалися умовами зберігання цих видань, які позначилися як на фізичному стані джерел, так і на наявності певних пропусків у щорічних комплексах газет. Для заповнення існуючих прогалин використовувались можливості світової інтернет мережі, де наявні значні скановані й доступні для дослідженняматеріали«TheTimes»[4].Проведенийкількіснийаналіздавзмогу констатувати, що, виходячи з видової приналежності «The Daily Telegraph» і «The Times» до високоякісної преси, публікація на їх сторінках зображальних джерел виявилась незначною. Вона становить 6 % від загальної кількості виявлених джерел редакційної площі за період 1949 1985 рр. Їх джерелознавчий

452

аналіз передбачав відбір, класифікацію, визначення зовнішніх особливостей, встановлення часу, місця, обставин та мотивів походження, проведення процедури атрибутації, визначення вірогідності джерела.

При використанні зображальних джерел, що містяться на сторінках періодики, слід виходити з того, що преса поряд з інформаційною функцією має й організаційну, яка реалізується в спробі здійснювати певне керування суспільством шляхом формування інформаційного поля читачів, створення системи ідеологічних цінностей [5, с.246]. Ця функція знайшла свій прояв у ідеологічному забарвленні зображальних джерел, які сприяли інтеріоризації суспільно-значимої, актуальної інформації в образно-ху- дожній формі та її подальшому поширенню. Крім того, у період «холодної війни» преса була одним із дієвих засобів ведення ідеологічної боротьби, що не сприяло об’єктивному висвітленню та аналізу подій [6].

Для полегшення джерелознавчого аналізу зображальні джерела були систематизовані за походженням та способом передачі інформації на: 1) графічні (карикатури, схеми, таблиці); 2) картографічні (мапи); 3) натуральні (фотографії). Зазначимо, що атрибутація значної кількості цих джерел неможлива, винятком є карикатура як проблемна, якісна графіка, що здебільшого супроводжувалась прізвищем автора. Так, більшість карикатур, що були надруковані на сторінках «The Daily Telegraph», – це результат плідної праці Н. Гарланда, а карикатури «The Times» – Г. Лур’є.

Найбільший відсоток зображальних джерел серед матеріалів «The Daily Telegraph» та «The Times» становить фотографія (70 %), яка, на думку Є. Євграфова, «за часом виникнення є першоджерелом та має специфічні особливості» [7, с.5]. Кожна фотографія супроводжується текстовою анотацією, за якою можна встановити місце та час подій. Однією з основних властивостей цього джерела є «миттєва фіксація факту, тобто історичної інформації, у той момент, коли подія відбувається» [8, с.243]. До аналізу фотодокументів не можна підходити як до абсолютно об’єктивних та достовірних джерел, бо вони – продукт індивідуальної психології майстра-фотографа, а відтак відображають безпосереднє сприйняття ним історичних подій та явищ. Фотографія постає як своєрідна інтерпретація автором певної події. Композиція, обраний фокус, освітлення та інші особливості зображення, які залежать від автора, багато в чому визначають сприйняття витвору, а, отже, і зображеної події [9, с.24].

За своїм змістом і характером зображувальних об’єктів фотографії, опубліковані на сторінках «The Daily Telegraph» та «The Times», поділяються на три групи: 1) подієві, які висвітлюють окремі моменти подій або фактів, наприклад, спорудження берлінського муру [10, с.12]; 2) портретні, які, як правило, супроводжувалиматеріалиофіційнихзаяв,наприклад,Д. Ейзенхауера[11, с.8] чи Дж. Кеннеді [12, с.1]; 3) видові, які фіксують зображення окремих місцевостей або предметів, наприклад, знімки радянських кораблів, які підходять до лінії карантину на Кубі [13, с.1,8]. Джерельне значення кожної з запропонованих груп визначається тим, що фотографії містять конкретні факти, дають можливість візуально відтворити події, слугують запорукою отримання додаткової та унікальної інформації про події з історії «холодної війни».

453

За кількісним показником другим видом зображальних джерел, які міс-

тяться на сторінках «The Daily Telegraph» та «The Times», є графічні (26 %),

насамперед, карикатура. Незважаючи на те, що публікація карикатури порівняно з фотографією є незначною, цей вид зображально-графічного джерела несе досить велике семантичне навантаження. Це обумовлюється тим, що карикатура розвивалась як художня форма суспільної критики, образне відтворення окремих подій та явищ. Аналіз політичних карикатур як джерела особливої видової характеристики дозволяє виявити комунікативні стратегії, за допомогою яких вибудовувався суспільно-політичний дискурс і формувалися усталені стереотипи «холодної війни». Так, карикатура, відображаючи індивідуальні погляди і переконання автора, є відображенням поглядів певних соціальних або політичних груп.

Уформікарикатуринасторінкахдосліджуванихвиданьвтілювалисьрізні аспекти історії «холодної війни»: регіональний, ідеологічний, політикодипломатичний, військовий. Так, зокрема, про негативне сприйняття «The Daily Telegraph» інформації щодо можливості створення нейтронної зброї адміністрацією Р. Рейгана свідчить карикатура Н. Гарланда, опублікована 5 лютого 1981 р. [14, с.4], а своєрідним віддзеркаленням сприйняття редакцією «The Daily Telegraph» ситуації на Близькому Сході у зв’язку з подіями «чорного вересня» 1970 р. в Йорданії була карикатура опублікована 22 вересня 1970 р. [15, с. 4]. Остання засвідчує, що редакція газети розглядала цей конфлікт в аспекті глобальної конфронтації СРСР і США, які були втягнуті у внутрішні справи цієї підсистеми міжнародних відносин.

Карикатура розвивалася в руслі дихотомії «Захід–Схід», «США– СРСР», відповідно до яких редакція «The Daily Telegraph» та «The Times»

відображала сутність «холодної війни». Кількісний аналіз матеріалів дав змогу зробити висновок про існування прямо пропорційної залежності інтенсифікації публікації карикатури антирадянського спрямування від загострення радянсько-американських відносин. Наприклад, при висвітленні польських подій (1980 1981 рр.) порівняно широко використовувалася карикатура. Так, роботи Н. Гарланда є своєрідною ілюстрацією сприйняття «The Daily Telegraph», по перше, сутності ситуації в Польщі [16, с.13]; по друге, вірогідних негативних наслідків для СРСР у випадку відкритого військового втручання [17, с.4]; по третє, наслідків того, що «… життя в Польщі швидко повертається до норми» [18, с.4]. Про існування певної критики «косметичних заходів» адміністрації Р. Рейгана, які знайшли прояви в економічних санкціях проти СРСР, можна говорити відповідно до опублікованої у «The Times» карикатури Г. Лур’є [19, с.4].

За кількісним показником третім видом зображальних джерел є картографічні (4 %). Типовим для джерел цього виду було те, що на сторінках «The Daily Telegraph» та «The Times» вони використовувалися як ілюстрації до текстових джерел, візуальне уособлення фактів, про які повідомлялось у статтях. Так, під час карибської кризи у «The Times» з’являються мапи, які дають можливістьуявитидальністьпольотурадянськихіамериканськихбалістичнихракет середньої дальності, розташованих на Кубі та в Туреччині, провести пара-

454

лелі між радіусом їх ураження [20, c.10]. Картографічні джерела, як і фотографії, супроводжуються підписом-анотацією, за якою можна встановити місце та час подій, а джерельне значення наведеної в них інформації визначається тим, що вони також містять конкретні факти з історії «холодної війни».

Отже,наосновіпроведеногофронтальногооглядуредакційноїплощі«The Daily Telegraph» і «The Times» було виявлено комплекс зображальних джерел, гносеологічна цінність яких визначається їх видовою належністю. Виходячи з природи зображальних джерел, інтерпретація їх змісту слугуватиме основою аналізу формування британської суспільної думки, відтворення комунікативного простору, який впливав на вищезазначений процес. Урахування результатів подібного дослідження слугуватиме встановленню вірогідності й повноти «The Daily Telegraph» та «The Times» як джерел з історії «холодної війни».

Література:

1. Варшавчик М. А. Историко-партийное источниковедение: Теория. Методоло- гия.Методика / М. А.Варшавчик.–К.:Вищашкола,1984.–319 с.;ГоликовА. Г.Источ- никоведениеотечественнойистории:учеб.[длястуд.высш.учеб.завед.] / А. Г.Голиков, Т. А. Круглова. – М.: РОССПЭН, 2000. – 440 с. та ін. 2.ДмитрієнкоМ. Ф.Більшовицька преса України 1917 1918 рр. як історичне джерело / М. Ф. Дмитрієнко. – К.: Наукова думка, 1967. – 176 с.; Фарсобин В. В. Питання джерелознавчого аналізу центральних більшовицьких газет (березень 1917 – лютий 1918 р.) / В. В. Фарсобин / / Источники истории советского общества. – М.: Наука, 1964. – С.98 129; Санцевич А. В. Періодична пресаяккомплексісторичнихджерел(структурнийаналіз) / А. В.Санцевич / / Український історичний журнал. – 1988. – № 4 – С.64 75 та ін. 3. Евграфов Е. М. Кинофотодокументы как исторический источник / Е. М. Евграфов. – М.: Наука, 1973. – 46 с.; Маркітан Л. Н. Інформаційний потенціал кінофотовідеодокументів як історичного джерела / Л. Н. Маркітан / / Український історичний журнал. – 2002. – № 5. – С. 34 49; Пушкарев Л. Н. Источниковедческие проблемы кинофотодокументов / Л. Н. Пушка- рев / / Советскиеархивы.–1968.–№ 2.–С.89 92.4.TimesArchive[Electronicresource]– Режимдоступу:http://www.archive.timesonline.co.uk / tol / archive.htm».5.Источниковедение новейшей истории России: теория, методология и практика: [учеб. пособие для гум. спец. ] / А. К. Соколов. – М.: РОССПЭН, 2004. – 744; 6. Заікіна Л. С. Ідеологічний аспект холодної війни за матеріалами «The Daily Telegraph» та «The Times» / Л. С. Заікіна / / Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: стат. та матеріали Міжнар. наук.-прак. конф., присвяченої пам’яті професора Г. Л. Бондаревського (7 8 квітня 2010 р., м. Луганськ). / Під ред. М. С. Бурьяна. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність» Частина I. – 2010. – С.174 177. 7. Евграфов Е. М. Указ работа. 8. Історичне джерелознавство: [підруч. для студентів істор. спец. ВНЗ] / Я. С. Калакура, І. Н. Войцехівська, Б.І. Корольов, С. Ф. Павленко, М.І. Палієнко. – К.: Либідь, 2002. – 488 с.9.KracauerS. Themassornament.Weimaressays / S.Kracauer.–Cambridge / London: Harvard U. P., 1995. – 403 с. 10.Daily Telegraph.– 1961. – August 14. – P. 12. 11. Times. – 1958. – January 10. – P. 8. 12. Daily Telegraph. – 1962. – October 23. – P. 1. 13. Daily Telegraph. – 1962. – October 25. – P. 1, 8; 14. Daily Telegraph. – 1981. – February 5. – P. 4. 15. Daily Telegraph. – 1970. – September 22. – P. 4. 16. Daily Telegraph. –

1981. – December 15. – P.13. 17. Daily Telegraph. – 1981. – June 9. – P. 4. 18. Daily Telegraph. – 1981. – December 23. – P. 4. 19. Times. – 1981. – December 30. – P.4.

20. Times. – 1962. – October 24. – P. 10.

455

УДК 929Лютер:326 047.48«15»

Писаний Д. М. (м. Луганськ)

СУТНІСТЬ РАБСТВА В ТРАКТУВАННІ МАРТІНА ЛЮТЕРА ТА «СВІТАНКОВА ЗОРЯ» ТРАНСАТЛАНТИЧНОЇ РАБОТОРГІВЛІ

Сучасне світове співтовариство дедалі частіше стикається зі вкрай тяжкими формами расової, національної та релігійної нетерпимості, до найнебезпечніших проявів якої відносяться терористичні акти. Так, у липні 2011 р. всю Європу вразили теракти в Норвегії, організовані Андерсом Брейвіком [1]. У той же час кількість аналогічних злочинів, скоєних ісламськими екстремістами, обчислюється вже не одним десятком. Стійка ворожість багатьох неєвропейських народів до західного світу зумовлена не лише негативними аспектами нинішньої міжнародної ситуації, а й ціннісними настановами щодо представників іншої віри, що вкоренилися в буденній свідомості мас. Подібні стереотипи формувалися століттями, а роль «локомотиву» в їх створенні здебільшого відігравало духівництво. У зв’язку з цим великого значення набуває дослідження творчої спадщини засновників релігійних конфесій.

У 2012 р. виповнюється 495 років із моменту початку Реформації. Розпочавшись як релігійний розкол, цей феномен фактично переріс у широкомасштабну боротьбу за оновлення та демократизацію всіх сфер життєдіяльності. Разом із тим, його лідер, Мартін Лютер, досить лояльно ставився… до рабства.

Раніше різні аспекти апології рабства в середовищі духівництва західних держав розглядалась у працях зарубіжних (Г. Аптекер, Е. Вільямс та ін.) і радянських (Й. Р. Григулевич, А. О. Кислова) дослідників [2 6]. Однак у більшості випадків їхні творчі пошуки відносилися до періоду розквіту трансатлантичної работоргівлі (XVII – початок XIX ст.). Теологічні ж витоки даної позиції значною мірою лишалися «поза кадром».

Зазначене вище свідчить про актуальність досліджуваної нами проблеми. В цій доповіді ми проаналізуємо сутність поглядів М. Лютера на феномен рабства і дамо стислий нарис протестантської практики поневолення африканців у світлі його вчення.

Як відомо, Мартін Лютер (1483 1546) – ідейний натхненник Реформації, батько-засновник європейського протестантизму. Його «95 тез» вивели десятки тисяч людей на стежку боротьби, яка в підсумку кардинально змінила духовне обличчя Європи та знаменувала народження нової, буржуазної моралі.

Чимало ідей Лютера, без сумніву, є прогресивними та гуманістичними. Проте в різкий антагонізм із ними входять судження, викладені в одному з головних його творів із характерною назвою «Про рабство волі». Ця праця побачила світ у 1525 р. та була плодом ідейного протистояння між Лютером

456

та Еразмом Роттердамським, а точніше – відповіддю на діатрибу останнього «Про свободу волі».

Під час написання вказаного твору Лютер (виходячи з його власних слів) мав на меті з’ясувати, «чи здатна на щось людська воля в тому, що стосується спасіння, чи тут від волі нічого не залежить…, яке значення має милосердя Боже і яке – наша воля» [7, c. 306 308].

Вже на самому початку твору він віщує нам: «Незалежна воля – чистісінька омана» [7, c. 293]. Розглянемо, як саме він аргументував свою позицію. Ключовою тезою даної праці слугувала провіденціалістська ідея про загальну визначеність. «все, що ми робимо, відбувається необхідно й незмінно… Бог нічого не передбачає за необхідністю, а знає все… та здійснює за незмінною, вічною і непогрішною Своєю волею. Ця блискавка вражає та дощенту спопеляє незалежну волю» [7, c. 308 309]. Отже «ніякої незалежної волі нема…, від утворення світу до самого його кінця неможливо помітити жодного її сліду» [, c. 349].

Конкретним прикладом загальної визначеності як раз і слугують відносини рабства і панування. Лютер аналізує біблійне оповідання про Іакова та Ісаву. «Передбаченням і провидінням Господнім було призначено (що потім і виповнилося), щоб один був рабом, а інший – господарем» [7, c. 452]. При чому жереб цей випав на їхню долю, «коли вони ще не народилися, коли вони ще не зробили нічого – ані доброго, ані злого» [Там само]. Щоб якось «підсолодити гірку пігулку», Лютер додає: «Бог може бажати, щоб людина (хоче вона цього чи ні) була рабом чи бідняком, не позбавляючи її при цьому вічного спасіння» [7, c. 450].

Але Лютер не обмежувався лише тлумаченням Святого письма. «Червоною ниткою» в його творі проходять гострі, злиденні полемічні випади на адресу ідейних противників. «Ми не дозволимо затягнути нас відповідно до людських звичаїв і законів у рабство» [7, c. 321]. Так, вочевидь, Лютер оцінював старі порядки, осередком яких була папська курія.

Та в абсолютній більшості випадків, згадуючи про рабство, мислитель, вочевидь, мав на увазі категорію духовну. Лютер цікавився риторичним запитанням: яке становище людської волі, які сили можуть на неї впливати, до яких наслідків це призводить. Він розглядав проблему в контексті одвічної боротьби добра зі злом. «Бог і сатана повстають один проти одного, й один руйнує справи та низвергає вчення іншого, подібно до двох царів, які спустошують володіння один одного» [7, c. 321]. Він дійшов до висновку, що «воля людська знаходиться десь посередині між Богом і сатаною, неначе тяглова худоба. Якщо заволодіє людиною Господь, вона охоче йде туди, куди Господь забажає…, якщо ж заволодіє нею сатана, вона охоче піде туди, куди сатана забажає… За духом… стаємо ми рабами і бранцями» [7, c. 332].

На думку Лютера, рабство людини в Бога – «це царська свобода, щоб засвоєюволеюмиохочеробилите,щоВінсамбажає»[Тамсамо].Праведники

457

отримують благодать, бо це угодно Богу, і зовсім не за власною волею, а часом – навіть усупереч їй. Для прикладу згадаймо навернення Св. Ап. Павла. Отже, «християни керовані не своєю волею, а Духом Божим» [7, c. 417].

Але багато людей (як вже згадували вище) випадають зі сфери божественного впливу. Які ж схильності проявляє в такі моменти їхня воля? Відповідь: вона «завжди схильна до чогось згубного» [7, c. 349]. Спираючись на авторитет Августина Блаженного, Лютер констатує, що «незалежна воля сама по собі здатна тільки впасти та, окрім гріха, вона ні на що не здатна» [7, c. 368]. Природно, що гріхопадіння штовхає людину прямо до сатанинських тенет. Рабство ж людини у диявола набагато страшніше: «сатана – надзвичайно могутній та підступний володар світу, в царстві якого воля людська не вільна і не володіє собою» [7, c. 490].

Отже, виходить, що «незалежна воля – це не що інше, як рабиня гріха, смерті та сатани, вона не робить і не може робити нічого, крім зла, не може прагнути ні до чого, крім зла» [7, c. 527]. Зусилля незалежної волі марні. Мислитель стверджував, що самостійно не можна «ані змінити себе, ані схотіти чогось іншого, доки не укріпляться в людині дух і благодать Божі» [7, c. 332].

Свідчить про це ввесь хід людської історії: «Якого тільки лиха не накоїли нечестиві люди, коли й не було в них жодного Слова? А що вони зробили доброго? Чи не завжди було так, що світ поринав у війну, оману, насильство та всілякі злочини?» [7, c. 322].

Отже, людська воля – це «тяглова тварина, яку не можна звільнити, якщо до того десниця Божа не прожене диявола» [7, c. 489]. Навпаки, воля, «виправлена Духом Божим…, домагається свого… Її нічим не можна звабити скоїти щось протилежне… Вона продовжує бажати та хотіти робити добро, так само, як до цього вона бажала і любила зло» [7, c. 331 332]. В будь-якому випадку, слова «незалежна воля – не що інше, як порожній звук і белькотіння» [7, c. 344]. Людина ж завжди знаходиться в рабському підпорядкуванні або в сил небесних, або в сил пекла.

Коли протестанти отримали належне поле для діяльності (освоєння Нового Світу), вони на ділі довели справедливість цих слів, долучившись до поневолення африканців. Чи варто казати, що кращого ідейного фундаменту для рабства в Новий час годі й шукати. Виходячи з логіки Лютера, хоч як би укріплювали африканські тубільці свої поселення, хоч як би вони боролися з жадібністю та іншими вадами, ніщо не могло б урятувати їх від рабства. З іншого боку, яке б добре виховання не здобув майбутній работоргівець, як би він не був забезпечений, він усе одно стане тим, ким повинен стати. Ті та інші лише зіграють відведені для них ролі у п’єсі під назвою «Буття». За Лютером, кожен повинен змиритися зі своєю участю та утримуватися від спроб її змінити.

Спираючись на ці висновки Лютера, работоргівлю можна було спокійно «списати» на гріховність світу. Якщо це зло триває, то згідно з волею

458

Божою, оскільки Творець ще не бажає, аби винні в ньому люди стали на шлях каяття і виправлення.

Все ж варто зазначити, що Лютер не був ділком і тим більше не торгував «живим товаром». Та й сама работоргівля на момент опублікування його твору ще не набула масового характеру. Проте своїми судженнями про рабство і відсутність свободи волі він volens-nolens дав у руки «піонерам работоргівлі» потужне моральне підґрунтя. Це здається ще значнішим, якщо врахувати, що кількість його послідовників із кожним десятиліттям зростала «в геометричній прогресії». Як ми побачимо далі, значна частина работоргівців і рабовласників належала саме до лав протестантської церкви.

Століттям пізніше, коли работоргівля і рабство в Новому Світі були «в самому розпалі», протестанти взяли в цих процесах найактивнішу участь. Оскільки ця проблема є вельми насиченою, в рамках поданої доповіді ми обмежимося лише коротким оглядом основних тенденцій.

На наш погляд, знаменним є той факт, що в 1619 р. першу партію африканських невільників до Північної Америки доправило судно з Нідерландів – країни, де перемогла Реформація. Протягом двох наступних століть работоргівлею займалися представники різних течій протестантизму, навіть… квакери. З одного боку, квакери сповідували ідеї про рівність перед Богом, про те, що Бог поширює свою благодать на людей незалежно від кольору їхньої шкіри та соціального статусу. З середовища квакерів вийшли такі видатні аболіціоністи, як Ентоні Бенезет і Уорнер Міфлін. З іншого боку, далеко не всі квакери були такими, як їх описано у «Хатинці дядька Тома». Так, один з невільницьких кораблів США називався «Старанний квакер», що символізувало схвальне ставлення до работоргівлі у квакерських колах XVIII ст. [5, с. 207].

Раніше, у XVII ст. більшість квакерів узагалі вважали рабство природним станом речей. Навіть заклики визнаного лідера квакерської спільноти Джорджа Фокса пом’якшити «жорсткий курс» відносно рабів були розцінені як спроба «засіяти поміж рабів насіння повстання» [6, c. 180].

Навіть у XIX ст. в США були священики, що володіли рабами та отримували від цього великі доходи. За даними А. О. Кислової, тільки в Південній Кароліні приблизно 40 % баптистських священнослужителів були офіційно визнані рабовласниками, а 1000 представників методистського духівництва використовували в господарстві працю в середньому 10 рабів кожен [6, c. 189]. Тому не дивно, що священиків, котрі виступали проти рабства, піддавали цькуванню. Наприклад, у 1818 р. пресвітеріанського пастора Дж. Бурна з Віргінії позбавили сану [6, c. 188].

Нарешті,вартозгадатищеодинважливиймомент.ПротягомXVII–XIX ст. вагомий внесок в апологію рабовласництва внесли такі лідери протестантського руху, як Ричард Бакстон із працею «Християнський наставник» (1673), Коттон Мезер (його трактат «Християнізований негр» побачив світ у 1706 р.). Особливо ж відзначився пастор голландської реформаторської

459

церкви Семюель Б. Хоу, який у середині XIX ст. таврував аболіціоністів як «мерзенних поборників комунізму і соціалізму» [6, c. 197].

Таким чином боротьба за духовне (і значною мірою – соціальне) звільнення народу від гніту папської теократії парадоксальним чином поєднувались у Лютера зі ствердженням тотального рабства і загальної несвободи. Мислитель обґрунтовував рабство через категоричне заперечення свободи волі. В жодному разі не применшуючи досягнень цього видатного діяча, ми, тим не менш, змушені констатувати, що в духовному плані він відвів свою паству від бажаної свободи «на десятки світлових років». Проаналізоване нами першоджерело дозволяє зробити важливі висновки щодо ціннісних настанов пересічних мирян-протестантів. Від людей, що були надзвичайно вимогливими, жорсткими, а подекуди навіть жорстокими у відношенні до себе, не можна було очікувати гуманного ставлення до представників іншої віри та раси.

Незважаючи на неоднозначність у тлумаченні, трактат Мартіна Лютера «Про рабство волі» став «точкою відліку» в системі ідеологічного обґрунтування рабства протестантським духівництвом і зіграв роль «батьківського благословення шлюбних уз» молодої західноєвропейської буржуазії та ганебної практики трансатлантичної работоргівлі.

Література:

1. Андерс Брейвик назвал свои теракты «предупреждением для изменников»

[Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www. segodnya.ua / news / 14335946. html 2. Аптекер Г. История афро-американцев: современная эпоха / Г. Аптекер; под ред. и со вступ. ст. А. П. Королевой; [сокр. пер. с англ. Н. Ф. Паисова и Г. Н. Санникова]. – М.: Прогресс, 1975. – 280 с. 3. Вильямс Э. Капитализм и рабство / Э. Вильямс; сокр. пер. с англ. Р. А. Розенталь. – М.: Изд-во иностр. лит., 1950. – 215 с. 4. Гергей Е. История папства [Электронный ресурс] / Енё Гергей; пер. с венг.

О. В. Громова. – Режим доступа: http://www.krotov. info / libr_min / g / gorgey / 00. html. 5. Григулевич И. Р. Крест и меч: католическая церковь в Испанской Аме-

рике XVI – XVIII вв. / И. Р. Григулевич. – М.: Наука, 1977. – 295 с. 6. Кисло-

ва А. А. Религия и церковь в общественно-политической жизни США первой половины XIX в. / А. А. Кислова; отв. ред. И. А. Белявская. – М.: Наука, 1989. – 240 с. 7. Лютер М. О рабстве воли [Электронный ресурс] / Мартин Лютер. – Режим доступа: http://krotov.info / library / 12_l / lut / er_01. htm

460