Sbornik_Bondarevskiy_2012

происходят в Центрально-азиатском регионе, расширить сотрудничество с Китаем. Большие территории и значительное количество населения Евразии условно объединены в рамках ШОС, и это вынуждает Евросоюз и США учитывать их интересы, хотя в своем развитии эта организация меняет акценты с политического на экономическое взаимодействие.

НоваяадминистрацияпрезидентаСШАБаракаОбамыважнуюрольотводит именно Центрально-азиатскому региону как геополитическому объекту.

В качестве трёх основных целей политики США в отношении цент- рально-азиатского региона необходимо выделить следующее:

–  проамериканская (прозападная) ориентация стран региона; –  сдерживание политического и экономического влияния Китая

иРоссии, в том числе посредством создания условий для открытого столкновения интересов этих двух стран;

–  использование регионального потенциала для выстраивания долгосрочного диалога с исламским миром. [6]

Очевидно, что тандем Россия-Китай не будет способствовать осуществлению этих целей, что не устраивает Соединенные Штаты, следовательно, будут приложены усилия не только к уменьшению влияния России

иКитая в регионе, но и создать такие условия, при которых эти две страны от сотрудничества перешли бы к конфронтации. Белый дом работает в этом направлении, поэтому участились заявления политологов и аналитиков относительно якобы слабой позиции самых вероятных конкурентов США – России и Китая – в Центрально-восточной Азии. В частности этой точки зрения придерживается американский дипломат Мэтью Брайза.

Выступая с речью в Институте государственной политики имени Дж. Бейкера III при университете Хьюстона, штат Техас, заместитель госсекретаря США по делам Южной и Центральной Азии Роберт Блейк назвал именно Центральную Азию жизненно важным для США регионом. Главная мысль его доклада заключалась в том, что он не просто граничит с Афганистаном, Китаем, Россией и Ираном, а должен быть взят под свой контроль Соединенными Штатами. Это воспрепятствует, по мнению высокопоставленного чиновника, сотрудничеству между данными странами. Или оно будет осуществляться только при посредничестве Вашингтона и только в той мере, в какой это будет полезно США. В целом же наиболее продвинутые международные наблюдатели и влиятельные СМИ отмечают, что Соединенные Штаты неутомимо работают над тем, чтобы воспрепятствовать усилению китайского, российского и иранского влияния в Центральной Азии [2].

Видя, какую роль сегодня играет Шанхайская Организация Сотрудничества, американские дипломаты в последнее время намекают, что Вашингтон тоже может вступить в определенное сотрудничество с данной организацией. Как заявил госсекретаря по делам Южной и Центральной Азии Роберт Блейк, Вашингтон «пока не принял решения, будем ли мы обращаться с просьбой к ШОС о предоставлении нам статуса наблюдателя

421

либо партнера по диалогу», но «мы думаем, что ШОС является хорошей платформой для поиска решений, направленных на укрепление стабильности и процветания в этом регионе» [4].

Одной из ключевых проблем, в решении которой так или иначе заинтересованы как США, так и страны-участницы ШОС является Афганская проблема. Политическая ситуация в центральноазиатском региона претерпела изменения после заявления Вашингтона о сокращении сил коалиции

вАфганистане к 2014 году. Накануне Ташкентского саммита стран-членов ШОС в июне прошлого года глава программы международного развития при Университете Джорджа Вашингтона Шон Робертс заявлял: «Я считаю, что страны ШОС могут сыграть очень важную роль в стабилизации ситуации

вАфганистане, в связи с чем я с интересом жду то, как на саммите будет обсуждаться афганская тема и к каким выводам придут его участники. Решение по Афганистану может быть самым главным результатом саммита» [7].

Несмотря на то, что решение на саммите принято не было, его попытки уже свидетельствуют о важности принятия решения по афганскому вопросу. Тем не менее, нельзя утверждать, что США и государства ШОС объединяет лишь афганский вопрос. Для Вашингтона важной целью является получение влияния на организацию в целом, и, следовательно, влияние на принятия ею решений.

Подтверждением этому является заявление, сделанное Бараком Обамой в октябре 2011 года, в котором президент заявил о начале переговоров с ШОС с целью определения формата сотрудничества. Если стороны смогу прийти к консенсусу, США смогут стать наблюдателем либо партнером по диалогу ШОС. Америка стремится к усилению своего влияние в регионе

вцелом. Об этом свидетельствует содействие Америки скорейшему рассмотрению заявки Турции, которая является членом НАТО, о принятии ее партнером по диалогу. Америка выступает за интеграцию Индия и Пакистана в Шанхайскую Организацию Сотрудничества.

ПринятиерешенияосотрудничествесСШАможетпотребоватьотстранучастниц ШОС больших дипломатических способностей. Поскольку действия Америки способны изменить характер самой организации. Проблемой является тот факт, что из всех стран-участниц лишь Узбекистан выступает за принятия США, Китай против, остальные придерживаются нейтралитета. Они опасаются, что Америка, став партнером ШОС, тут же навяжет организации обсуждение темы «прав человека», реализация которой по американскому сценарию влечет за собой «цветные революции» и «арабские весны». «Коммерсанту» источник в Госдепе США откровенно признавался: «Мы недооценивали потенциал этой структуры. Удивительно, но за 10 лет Москве и Пекину удалось создать организацию с внятной концепцией и растущим влиянием… Нам хотелось бы знать о работе организации больше» [1].

Овозрастающем влиянии ШОС в мире говорит тот факт, что принятие любых решений Шанхайской Организацией Сотрудничества, проводи-

422

мые встречи любого формата подвергаются критике США. По их мнению, организация приобретает антиамериканский характер. Тем не менее, накануне Екатеринбургского саммита известный американский политолог Ариэль Коэн в статье в Washington Post назвал саммит «встречей медведя и дракона». Он пишет, что «ШОС стала ведущим экономическим и военным союзом в Евразии», советует Вашингтону «найти способ начать диалог с ШОС». В противном случае Белый дом может потерпеть «еще одно унизительное поражение от Москвы или Пекина» [7].

Таким образом, на сегодняшний день ШОС представляет собой крупное региональной интеграционное объединение, обладающее особенностей и имеющее свою траекторию развития. Попытки США установить сотрудничество с ШОС, как и реакция на них самой организации, имеют большой резонанс в мировых политических кругах. Диалог с США необходим Шанхайской Организации Сотрудничества для принятия решений по безопасности в Афганистане и Пакистане.

При дальнейшем расширении и укреплении экономических и политических связей и более глубоком сотрудничестве с США и Евросоюзом, ШОС сможет достигнуть нового уровня геополитического влияния на международной арене. На сегодняшний день наблюдается значительный рост влияния ШОС как масштабной интеграционной азиатской организации, которая способна оказать влияние на систему международных отношений в целом.

Литература:

1. Гладилин И. «Любовь» Америки к ШОС получается неразделенной. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://www.km.ru / v mire / 2011 / 10 / 23 / geopoliticheskaya-strategiya-zapada-v-otnoshenii-respublik-bsssr / lyubov-ameriki-k-

2. Горбатов А. Американская скрипка в оркестре ШОС. [Електронний ресурс] Ре-

жим доступа: http://www.regnum.ru / news / 1421846. html 3.КокошинА. А.К справед-

ливому миропорядку. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://www.er-duma.ru / pubs / 29609 4. Кучера Джошуа Рост популярности Шанхайской организации сотрудничества тревожит правозащитников. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://inosmi.ru / india / 20110404 / 168044217. html 5. Рахимов Х. Таджикско-китайс-

кое сотрудничество в рамках ШОС в области безопасности. [Електронний ресурс]

Режим доступа: http://www.centrasia.ru / newsA. php? st=1284445440 6. Реут О. Инте-

ресы США в Центральной Азии: от сопровождения к управлению? [Електронний ресурс] Режим доступа:

http://www.eurasianhome.org / xml / t / expert. xml? lang=ru&nic=expert&pid=1759

7. Хорунжий Н. Сенсация: американцы хотят в ШОС. [Електронний ресурс] Режим доступа: http://journal-neo.com / ? q=ru / node / 10605 8. Эксперты: Главной темой саммита в Бишкеке станет расширение ШОС. [Електронний ресурс] Режим досту-

па: http://www.ancentr.ru / data / media / arch_media_3032. html? print

423

УДК 94[438:(470+571) ] «1929 / 1933»

Яременко С. В. (м. Харків)

ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ПОЛЬСЬКОРАДЯНСЬКІ ВІДНОСИНИ (1929 1933 РР.)

Між сучасною Україною та міжвоєнною Польщею можна досить легко провести помітні паралелі. Ми також знаходимося між двома полюсами: Росією та Європою. І перед Україною, так само як і перед тогочасною Польщею стоять одні й ті самі проблеми. Світова економічна криза 2008 2009 рр. вплинула на Україну так само як криза 1929 1933 рр. на Польську республіку. Спільною є нестабільність фінансової сфери, високий рівень безробіття. Все це призводить до пошуку нових ринків збуту, а отже налагодження відносин з сусідніми державами. Актуальність теми слідує з того, що економічний чинник був і продовжує залишатися вагомою зброєю у міжнародних відносинах.

Характеризуючи в середині 20 х років політику польського уряду у відношенні Радянської держави, перший нарком іноземних справ СРСР Г. В. Чичерін підкреслював, що її відмінною рисою є «неспівпадіння об’єктивних та суб’єктивних елементів» [1, с. 346], першими виступали потенціальні фактори польсько-радянського зближення, а другі відображали антирадянські настрої найбільш реакційних кіл польської буржуазії.

На користь стабілізації відносин з СРСР діяла зацікавленість польських ділових кіл у відновленні економічних зв’язків та їх розширення. [2, с.57]

Крім того, ослабли позиції Польщі в політичній системі Європи, що було викликано активізацією Німеччини, яка при підтримці західних держав звертала свій погляд на Схід, в тому числі і на Польщу. Практика Локарнських угод 1925 року, згідно яких західні держави підтвердили незмінність франконімецького кордону, але не гарантували аналогічного стану на західному кордоні Польщі, тим самим показуючи східний напрямок майбутньої німецької експансії. Це служило Польщі не тільки попередженням про небезпеку, але і показником спільності регіональних інтересів з СРСР. [3, с. 194]

Всі ці фактори, сконцентровано проявили себе в умовах кризи, що потряс світову економічну систему на рубежі 20 30 х років і підготували перехід правлячих кіл Польщі до нових форм східної політики.

Надалі польсько-радянські відносини розвивалися під знаком тих змін, до яких призвела в міжнародних відносинах та внутрішньому житті держав світова економічна криза 1929 1933 рр.

Її удари по польській економіці виявилися болючими. Причиною цього було те, що в попередній період вона виявилася фактично відрізаною від найближчих зовнішніх ринків – радянського (в силу неврегульованості політичних та економічних відносин та відсутності торгового договору) та німецького (через протиріччя загального характеру, перш за все територіальних суперечок, а також так званої митної війни). Господарські інтереси потребували розширення зовнішніх економічних зв’язків. З Німеччиною це

424

було малоймовірним, оскільки німецька економіка постраждала від кризи. Що стосується Радянського Союзу, то він мав широкий ринок, а його уряд позитивно відносився до розширення економічних відносин на взаємовигідні основі. Тому сподівання польських ділових кіл були звернуті на Схід.

Вони стали вимагати використання принципу найбільшої користі

вторгівлі з СРСР, створення умов для розміщення радянських заказів на польських промислових підприємствах та відповідного їх кредитування. В умовах зростаючих труднощів збуту продукції акцентувалася увага на соціальному аспекті користі розширення економічних контактів з СРСР: виконання заказів дозволяло забезпечити занятість на підприємствах, які виготовляли експортну продукцію. [4, т.5, с.463] Щоб попередити згортання виробництва такої важливої галузі як металургія, польська адміністрація та фінансові органи прийняли рішення про надання державних гарантій для експорту металургійної продукції в СРСР. [4, т.5, с.464 465]

Важливим фактором, що підвищив зацікавленість польського уряду

внормалізації відносин з СРСР, стало загострення польсько-німецьких відносин. Серйозне відношення до німецької небезпеки змінювало уявлення деяких партій Польщі про роль СРСР в європейській політиці. Такі партії, як Стронництво людове або християнсько демократична, – почали виступати за нормалізацію польсько-радянських відносин. [5, с.24]

Восени 1930 року у зв’язку з виборами в сейм та сенат польський уряд вирішив тактично необхідним проявити зацікавленість до проблеми взаємин з Радянським Союзом. [6, с.213]

Польський посол в СРСР С. Патек при зустрічі з наркомом іноземних справ СРСР М. М. Литвиновим 27 вересня 1930 року заговорив про необхідність «зробити що-небудь для покращення відносин» [7, т.13, с.663], міністр іноземних справПольщіА. Залеський11жовтня1930рокуговоривповпредуСРСРВ. А.Ан- тонову-Овсієнко про намір розпочати в Москві переговори. [7, т.13, с.686]

Пожвавленняпольсько-радянськихекономічнихзв’язківбулонаслідком охолодження політичних відносин між Німеччиною та СРСР, що супроводжувалося переводом частини радянських замовлень з Німеччини в Польщу. Але головну роль в розвиткові торгівлі відіграло пов’язане зі світовою економічною кризою погіршення економічної кон’юнктури в Польщі, яке ускладнювалося стремлінням до збільшення експорту в СРСР. Цьому сприяло значне збільшення допомоги зі сторони польського уряду у вигляді гарантій та банківських кредитів на фінансування експорту в СРСР. [2, с.94]

Про те, як розвивалася торгівля Польщі з СРСР в 1928 1931 роках, говорять наступні дані (в тис. злотих) [4, т.6, с.235]:

425

АледоляПольщівторгівлізСРСРявляласябільшскромноюупорівнянні

зіншими країнами. Якщо вартість радянського імпорту з Німеччини склала в 1931 році 410 млн. руб, з США – 229 млн., з Англії – 73 млн., то з Польщі – 31 млн. руб. В тому ж році вартість радянського експорту в Англію дорівнювала 226 млн. руб., в Німеччину – 129 млн., в Італію – 39 млн., а в Польщу – 7 млн. руб. Відповідно в 1931 році польський експорт в СРСР складав 6,7 % від загального об’єму експорту Польщі, а частка польського імпорту в СРСР дорівнювала 2,5 % загального об’єму польського імпорту. [4, т.6, с.18]

Радянсько-польський торговий обмін ускладнювала та обставина, що польський експорт в СРСР був обтяжений значним тягарем кредитів та гарантійних квот. Крім того, радянська сторона намагалася вирівняти товарооборот

зПольщею шляхом урівноваження експорту та імпорту. До того ж асортимент товарів, який обидві сторони пропонували один одному, не завжди їх влаштовував. СРСР експортував в Польщу головним чином руду, рибу, хутро. Польща ж бажала ввозити також бавовну для лодзинської промисловості, а вивозити текстильні вироби та продукцію металургійного виробництва. [8, с.196]

Зсередини квітня 1931 року до середини травня 1931 року в СРСР знаходилася делегація польських промисловців на чолі з А. Вежбицьким. Безпосередньою ціллю приїзду польської делегації було продовження домовленості про діяльність змішаного польсько-радянського товариства Совпольторг. Недивлячись на труднощі, були знайдені можливості для їх подолання по всім спірним пунктам та уточнений план діяльності цієї організації на майбутнє. Польське посольство у Москві констатувало успішний хід візиту делегації в СРСР. [4, т.5, с.486]

Однак 1932 рік приніс зниження імпорту з СРСР в Польщу (до 19 343 тис. злотих), так і експорту з Польщі в СРСР (29 051 тис. злотих). [4, т.6, с.235]

25 липня 1932 року між Польщею та СРСР був підписаний договір про ненапад, внаслідок якого було розширено торгові зв’язки. В лютому 1933 року договір про діяльність Совпольторга було продовжено на наступні 2 роки, тобто до січня 1935 року. Воно передбачало надання польською стороною фінансового кредиту Совпольторгу в розмірі 1250 тис. дол., а також товарного кредиту у вигляді урахування радянських векселів Банком польським та Банком народного господарства Польщі. [4, т.6, с.24 27] На основі розробленого імпортно-експортного плану на 1933 рік Польща мала ввезти через Совпольторг радянських товарів на суму близько 10 млн. злотих, в тому числі текстиль, продукцію металургійного виробництва та електротехніку. [4, т.6, с.27 28] Що стосується імпорту в Польщу, то цей план був виконаний тільки на 70 %, а план по експорту – на 72 %. Участь Совпольторга в торговому посередництві між Польщею та СРСР все більше скорочувалося за рахунок зростання безпосередніх торгових зв’язків. [4, т.6, с.237]

В 1933 році відбулися неодноразові візити різноманітних торгових делегацій обох країн, проходили спільні конференції з економічних питань, укладалися різного роду договори. [9, с.193] Результатом цих контактів було збіль-

426

шення заказів польським підприємствам на поставку в СРСР промислових виробів, головним чином продукції металургії. У відповідь на це польська сторона ввела митні пільги на товари, які експортувалися в СРСР. Польсько-ра- дянська митна домовленість, укладена у формі обміну нотами 18 вересня та 9 жовтня 1933 року, було першим етапом на шляху надання Радянському Союзу митних пільг та включало тільки деякі товари, які імпортувалися в СРСР. [4, т.6, с.180 181] Перелік товарів був розширений на основі другої митної домовленості від 22 червня 1934 року. [4, т.6. с.237] Ці обидві домовленості відкривали нову сторінку в польсько-радянських торгових відносинах. Вони надавали радянській стороні такі митні ставки, якими користувалися тільки держави, щомалиторговідоговоризПольщею.ЦеозначаловключенняСРСРдорозряду держав, що входили до складу нової договірної системи Польщі. [6, с.241]

Це дає змогу зробити висновок, що економічний фактор грав провідну роль у польсько-радянських відносинах. Світова економічна криза спричинила помітні зміни у взаєминах Польщі та СРСР. Це проявилося безпосередньо у ліквідації традиційних та пошуку нових ринків збуту, та опосередковано,якодинзкаталізаторівприходунаціонал соціалістівдовладиуНімеччині

в1933 р. Всі ці чинники, сконцентровано, призвели до поліпшення польсь- ко-радянських стосунків у 1929 1933 рр. Яке, однак, було тимчасовим. Тому, коли економічна ситуація в країнах покращилася, домінантне місце серед державних пріоритетів посіли зовсім інші фактори. Охолодження відносин

в1934 році, через прийняття правлячою верхівкою Польщі курсу орієнтації на гітлерівську Німеччину негативно відобразилося на подальшому розвиткові польсько-радянських дипломатичних та економічних відносин. Починаючи з 1934 року спостерігалося систематичне зниження ввозу і вивозу товарів в обмін Польщі з СРСР. Ця тенденція зберігалася до 1939 року.

Література:

1.ЧичеринГ. В.Статьииречиповопросаммеждународнойполитики–М.:1961.– 516 с. 2. Trudna niepodleglosc. Rozwazania o gospodarce Polski 1918 1939. – Warszawa – 1978. – 418 s. 3. Polityka zagraniczna Polski w dobie Locarna. – Wroclaw – Warszawa – Krakow.– 1967. – 346 s. 4. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. В 10 т. / Гл. редкол.: И. А. Хренова (пред.), С. Вроньский и др. – Т. 5. Май

1926 декабрь 1932 гг. – М.: Наука, 1967. – 612 с.; Т.6. 1933 1938 гг. – М.: Наука, 1969. – 432 с. 5. Михутина, И. В. Советско-польские отношения (1931 1935) / В. Ми-

наев.–М.:Наука,1977.–286 с.6.PolskadiplomacyjanaWshodziewXX–napoczatkach XXI wieku / pod red. Henryk Stronsky, Grzegor Seroczynsky / - Charkow: Littera, 2010. – 656 s. 7. Документы внешней политики СССР. В 20 т. – Т. 13. – 1 января– 31 де-

кабря 1930 г. – М.: Госполитиздат, 1967. – 883 с.; Т. 14. – 1 января – 31 декабря

1931 г.–М.: 1968. – 872 с.; Т.15. – 1 января – 31 декабря 1932 г. – М.: 1969.– 892 с.; Т. 16. – 1января – 31 декабря 1933 г. – М.: 1970.– 920 с. 8. Очерки истории совет-

ско-польских отношений 1917 1977 гг. / Под ред. И. И. Костюшко и др. – М.: На-

ука, 1979. – 583 с. 9. Mackiewicz, S. Historja Polski od 11 listopada 1918 r. do 17 wrzesnia 1939 r. / S. Mackiewicz. – Warszawa: GLOS, 1989. – 323 p.

427

Історіографія, джерелознавство та методологія всесвітньої історії

УДК 94 (420) «1838 / 1923»

Ковальская М. С. (г. Одесса)

ИССЛЕДОВАНИЕ ФРАНЦУЗСКОЙ ИСТОРИИ

ВРАБОТЕ ДЖОНА МОРЛИ «ЭДМУНД БЁРК»

Вчисле научных интересов известного британского либерала, историка и журналиста Джона Морли (1838 1923) находился один из самых спорных и ярких периодов истории Франции – Великая французская революция 1789 г. и деятельность просветителей как предшествующее ей время интеллектуальной подготовки умов. «Французские штудии» писались Дж. Морли на протяжении десяти лет, с 1868 по 1878 гг., в следующем порядке: «Жозеф де Местр» (1868 г.), «Кондорсе» (1870 г.), «Тюр-

го» (1871), «Вовенарг», «Вольтер» (1872 г.), «Руссо» (1873 г.), «Робеспьер»

(1876 г.), «Дидро и энциклопедисты» (1878 г.) Начав писать сначала небольшие произведения, которые в одной или двух частях публиковались затем в журналах, Дж. Морли перешёл к созданию крупных работ. Из них наибольшего признания добились именно поздние – «Вольтер», «Руссо»

и«Дидро и энциклопедисты».

ВАнглии конца 1860 х гг. нельзя было заняться исследованием этого периода французской истории, не оказавшись под градом критики и обвинений в радикализме [1, p. 129]. Франковеды считались сторонниками политических воззрений, которые были популярны во Франции XVIII в., и, наоборот, иногда сам ход мыслей мыслителей радикальной направленности приводил их к проблемам исторического смысла Французской революции и её итогов, поэтому «французская» тематика в историографии XIX в. сталкивалась с провокационными вопросами [2, p. 9]. В 1868 1888 гг. политические оппоненты и противники Дж. Морли называли его «якобинцем», «Сен-Жюстом нашей революции» и утверждали, что он переносил принципы эпохи террора на ирландскую политику [3, p. 234]. В современной историографии Дж. Морли продолжает считаться «наиболее «французским» из английских мыслителей» [3, p. 234], несмотря на то, что в ре-

428

зультате многолетних исторических исследований и личного жизненного опыта он пришёл к выводу, что на формирование политики британского правительства по отношению к Ирландии не должно влиять ничего, кроме уроков непосредственно самой ирландской истории, а никакие исторические ситуации не могут рассматриваться как равнозначные.

За год до начала работы над непосредственно «французскими штудиями», в 1867 г., в серии «Английские литераторы» Дж. Морли опубликовал свой первый крупный труд – биографию Эдмунда Бёрка (1729 1797), ирландского политика и мыслителя, которая содержала главу «Французская революция», и именно из этой главы родились дальнейшие «французские штудии» Дж. Морли. После того, как в 1867 г. работа вышла под названием «Эдмунд Бёрк: историческое исследование», она, многократно исправлявшаяся и озаглавленная более кратко «Бёрк», выдержала около 15 переизданий с 1879 по 1913 гг. Основой для труда, в свою очередь, послужили биографические статьи об Э. Бёрке, которые Дж. Морли как редактор публиковал в «Фортнайтли Ревью».

В качестве политического мыслителя Э. Бёрк более всего стал известен после того, как резко осудил революцию 1789 г. во Франции. Его самое знаменитое публицистическое произведение «Размышления о Французской революции» (1790 г.) вызвало широкий резонанс среди английской общественности. Он опровергал самое крупное достижение революции – свободу, считая, что она полезна и долговременна только в том случае, если связана «с миром и законом» [4, p. 7 9], и если закон нарушается против глупости либо деспотизма, подобное нарушение всё равно остаётся по своей сущности преступлением [4, p. 78], а отказ от фундаментальных принципов, которые проверены временем и социальным опытом, – внушающим отвращение варварством [4, p. 77]. «Банда убийц и дикарей» [4, p. 327], – резюмировал Э. Бёрк. «Их свобода не либеральна. Их наука – самонадеянное невежество. Их гуманность свирепа и бесчеловечна» [4, p. 77].

Не только революционеры подверглись критике: Э. Бёрк изображал Ж.-Ж. Руссо и других французских просветителей «шайкой атеистов заговорщиков, преднамеренно замысливших революцию против трона» [5, p. 5], и антиреволюционные сочинения последних семи лет его жизни создали в Англии «атмосферу враждебности к ним, которая в крайней форме сохранялась до 1802 г.» [5, p. 5]. Дж. Морли часто противопоставлял Э. Бёрку философа и писателя Томаса Пейна (1737 1809), который упорно повторял в своём трактате «Права человека» (1791 г.), что Э. Бёрк признаёт только силу «заплесневелых пергаментов» [6, p. 4], для него законы предыдущих поколений, «мёртвых», имеют более важное значение, чем нужды живых [6, p. 6] и потому его мнение не может быть достаточно авторитетным [6, p. 9]. Т. Пейн, как просветитель и один из самых последовательных противников монархического строя в истории политической и правовой мысли США [7, с. 137], выступал против консервативных

429

воззрений Э. Бёрка на справедливость и неприкосновенность законодательной системы. Понятие о справедливости – ценности, данной извне,

вцелом и общественного блага в частности, тесно соприкасалась с тематикой правовой сущности государства и его законов. Как юрист по образованию, Дж. Морли не мог не откликнуться на интеллектуальный вызов полемики «Бёрк-Пейн» и её этико-философской проблемы. Он занял умеренную позицию: по его мнению, ранний этап Великой французской революции был действительно плодом напряжённой мысли идеалистов, их стремления к возрождению морали и справедливости в обществе, а также к улучшению жизни народа, но был частично согласен с возмущением Э. Бёрка, сторонника порядка, мира и законопослушности, с ужасом взиравшего на жестокость и хаос, воцарившиеся во Франции. Сам Дж. Морли верил, что в основе революционных беспорядков лежало как раз желание законности, справедливости, и пытался найти то же мнение и в «Размышлениях о Французской революции». Дж. Морли приводил слова Э. Бёрка о том, что человечество всегда чувствует приближение необходимости совершить великие перемены и отзывается на это страхами и надеждами, и делал вывод о том, что «в глубине своей ненависти он чувствовал: то, что он принял за бурлящий хаос, могло в конце концов быть борьбой зародыша порядка за прорастание наверх» [8, p. 311].

Вглаве «Французская революция» прослеживаются мотивы, которые

вдальнейшем Дж. Морли стал развивать как самостоятельные произведения. В «Бёрке» он впервые давал обобщённую картину Французской революции как общеевропейского феномена, писал о значении идей Вольтера (1694 1778), Жозефа де Местра (1753 1821), автора концепции о божественном промысле в возникновении Французской революции, и других мыслителей; этической, гуманной стороне реформ Анна Робера Тюрго (1727 1781). Не упоминался философ и моралист Люк де Клапье де Вовенарг (1715 1747), чьей личностью Дж. Морли как историк заинтересовался позднее. На данном этапе, до начала непосредственной работы над «французскими штудиями», Дж. Морли делал акцент не на личности, а на мотивы общего порядка: объяснение смысла революции, её последствий, описание эпохи и обстоятельств, то есть то, что можно назвать историческим значением.

Тенденции позднего романтизма в первых работах Дж. Морли выражались главным образом в его стремлении видеть «дух революции» (spirit of the Revolution) во всех исторических «ситуациях, каждая из которых кажется такой критической и решающей» [8, p. 229 230], дух, заключавший в себе, по глубокому убеждению (открыто им признаваемому) Дж. Морли, все события того «могущественного, пожиравшего людей Сфинкса» [8, p. 253], который назывался Великой французской революцией. Прослеживание великой движущей силы, совокупности идей, которые разворачиваются в истории, под общим названием Zeitgeist было одной

430