Sbornik_Bondarevskiy_2012

створення особливих фондів, як то: для підтримання економічно слабких членів Союзу, військового та ін. Кошторис Союзу в прибутковій своїй частині мав складатися із прибутків по загальносоюзним підприємствам

імайну, надходжень від об’єднаних наркоматів, держбанку, загальносоюзних податків, за виключенням % відрахувань до бюджетів союзних рес-

публік [6, арк. 24 25].

Проект додаткового договору УСРР з питання про порядок проходження законодавства РСФРР через законодавчі органи УСРР затверджувався з суттєвими поправками, за якими Україна втрачала право навіть обмеженої самостійності в законодавчій діяльності. Це право переходило до «відповідного загально федеративного органу» [5, арк. 32]. Це положення було нав’язане представниками РСФРР. Позицію української сторони, після заяви Скрипника про припинення своєї роботи в засіданні, то й відстоювати не було кому.

Від Повноважного представництва УСРР до президії ВЦВК, РНК, у політбюро ЦК РКП, копії Сталіну, Калініну, Рикову і Цюрупі, було направлено листа із зауваженням про те, що допоки союзний договір не небрав чинності, то вживання в офіційних паперах, що виходять від органів РСФРР терміна «СРСР» є неправильним і недоцільним. Ще у більшій мірі це необхідно сказати стосовно застосування його в актах, що мають законодавчий характер, і взагалі. актах, що підлягають опублікуванню. Деякі державні органи РСФРР пішли ще далі, вони не тільки використовують вказаний вище термін, але і використовують його в розумінні поширення їх постанов не тільки на території РСФРР, але й на території інших республік. Так, наприклад, по уповноваженню Нарковнутрішніх справ РСФРР (наркомат не об’єднаний). видаються візи для виїзду за «межі СРСР», тоді як до створення органів СРСР Наркомзаксправ республік, що об’єднуються, зберігають свою самостійність і виступають у міжнародних зносинах кожний від своєї республіки. Союз РСР у міжнародних відносинах ще не був легалізований.

Ще більше заперечень викликав політичний бік питання вживання терміна «СРСР». Видання державними органами РСФРР постанов від імені СРСР, входило в суперечку з самою суттю Союзного Договору, створювало враження нерівності республік, що об’єднуються, враження лише декоративного значення СРСР для РСФРР, що створює умови для посилення націоналістичних настроїв навіть серед тієї частини населення союзних республік, яка сприймає союзний договір.

Внесення в це питання необхідної ясності було нагальним так, як наркомати РСФРР перебирали на себе функції союзних органів.

Внаслідок вищевикладеного. повноважне представництво УСРР в РСФРР вважало за необхідне, щоб ВЦВК і РНК дали вказівку усім наркоматам

ідержавниморганампронедопустимістьвживаннятерміна«СРСР»вофіційних документах до створення вищих органів СРСР [5, арк. 150 152].

371

Отже, міждержавні відносини, що формувалися між РСФРР і УСРР на початку 20 х рр. ХХ ст., мали істотні вади. В їх основу відразу ж було покладено принцип нерівності їх суб'єктів. РСФРР мала серйозні переваги у відносинах з Україною, привласнюючи собі права союзного центру. Союзний договір регулював державні взаємовідносини УСРР і РСФРР у загальних рисах. Вони були недостатньо визначеними. Відсутність чіткого розмежування функцій центру і республіки, протиріччя стосовно сфер компетенції загальнофедеративних і республіканських структур породжували конфлікти між управлінськими органами України і Росії.

Ситуація, що склалася на цей час у взаєминах РСФРР із національними республіками, була цілком закономірною. Становлення радянської федерації відбувалося не шляхом створення спеціальної мережі установ для розв'язання спільних для всіх республік завдань, а перетворенням вищих органів влади РСФРР у союзні.

Література:

1. Збірник узаконень і розпоряджень Всеукраїнського революційного комітету. – 1919 1920. – 26 грудня – 10 лютого. – Ч. 1. – С. 10. 2. Збір законів і розпоряджень робітничо селянського уряду України і Уповноважених РСФРР. – 1920. – 7 10 червня. – Ч. 13. – С. 345 347. 3. Собрание узаконений и распоряжений робочекрестьянского правительства. – 1921. – № 1. – 3 января. – С. 11 12. 3. Ф. 3. – Оп. 1. – Од. зб. 9. – 74 арк. 4. Ф. 3. – Оп. 1. – Од. зб. 59. – 49 арк. 5. Ф. 3. – Оп. 1. – Од. зб. 101. – 179 арк. 6. Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 944. – 211 арк.

372

УДК 94:327 (477+474.5):001.83

Туряниця І. А. (м. Ужгород)

Українсько-литовське міждержавне співробітництво у галузі науки та освіти на сучасному етапі

Відносини України і Литви мають довготривалу історію і подають приклад позитивного співробітництва в різних сферах суспільного життя. Українсько-литовське партнерство у культурно-гуманітарній сфері має підґрунтям спільність історичних, культурних, етнонаціональних та багатьох інших чинників, відсутність «білих плям» у спільній історико-куль- турної взаємодії. Це зумовило помітний динамізм відносин у сфері куль- турно-гуманітарного співпраці між обома країнами на сучасному етапі. Більше того, співробітництво в цій сфері стало одним з напрямів розвитку стратегічного партнерства між Україною та Литвою.

Починаючи з 1991 р. гуманітарний вимір відносин набуває нових рис. Налагоджуються прямі контакти між Академіями Наук та Міністерствами освіти та науки обох країн, створюються спільні проекти між науково дослідними установами обох країн. Крім того, співробітництво здійснюється у таких галузях, як консульське обслуговування, соціальне забезпечення, туризм та спорт. Пріоритетним напрямком виступає також взаємодія держав у науково освітній сфері, метою якого є розширення мережі міжуніверситетського та академічного обміну, створення центрів україністики та літуаністики при ВНЗ України та Литви, що сприятиме кращій взаємній обізнаності історії та культури двох країн.

Відносини між Україною та Литвою в науковій сфері проявляються в налагодженні прямих контактів між національними академіями наук, академічними інститутами, вишами, окремими науковцями та викладачами. Старт плідному науковому співробітництву на офіційному рівні було подано, однак, з деяким запізненням. Так, лише в 1994 р. з 12 по 14 жовтня на запрошення Академії Наук Литовської Республіки (далі – НАН Литовської Республіки) в м. Вільнюсі перебувала делегація Національної академії наук України (далі – НАН України) на чолі з Президентом Академії Б. Патоном. 13 жовтня був підписаний Договір про співпрацю між НАН України та НАН Литовської Республіки [1], котрий засвідчили своїми підписами Президенти головних національних академічних інституцій Б. Патон та Б. Юодка. Як зазначив Б. Патон, цей Договір є історичним, він відкриває горизонти для співробітництва між вченими двох країн, а також інститутами і дасть можливість українським та литовським дослідникам внести свій вклад в розвиток вітчизняної і світової науки [ 2, арк 10].

В результаті реалізації положень угоди 1994 р. литовських учених прийняли в Україні для проведення спільних досліджень по напрямах інституту

373

проблем прогностики, клітинної біології і генної інженерії, кібернетики, фізики напівпровідників. В свою чергу, НАН України направила до Литви для виконання спільних дослідницьких проектів на різні терміни 12 ук- раїнськихучених,середних–археологи,геофізики,фізики,геологи[3, арк. 21 ]. Вже у листопаді 1994 р., прагнучи встановлення контактів з провідними політичними діячами і науковцями України Інститутом «Литва – Європа» представників нашої держави було запрошено взяти участь у трьох планових конференціях, які відбулися у Вільнюсі [ 4, арк. 6 ].

Внауково технічній сфері йдеться про розвиток першочергових контактів в галузях і напрямках, в яких литовська наука посідає лідируючі позиції, має національні школи і традиції. Мова йде про фізику напівпровідників, біологію, астрономію, медицину [ 5, арк. 20].

Вцьому ж 1994 р. почався процес встановлення прямих зв’язків між вищими навчальними закладами України й Литви. 2 червня у Вільнюсі ректором столичного університету Р. Павільонісом і ректором Київського університету ім. Т. Шевченка В. Скопенком була підписана Угода про співробітництво. Відповідно до угоди, перевага у співробітництві надавалася

втаких галузях, як біологія, математика, історія, психологія, право, економіка, кібернетика, філологія, психологія. Академічне співробітництво мало передбачати такі форми: спільні дослідження; участь в наукових конференціях; обмін викладацьким складом, студентами, аспірантами; інформування про дослідження і навчальні програми [ 6, арк. 22 ].

Угодою передбачалося активізувати співпрацю в різних сферах університетського життя, здійснювати обмін лекторами і викладачами, організовувати наукові дослідження по взаємоузгодженій тематиці, заохочувати і підтримувати прямі контакти між науковцями, кафедрами, лабораторіями та іншими науковими підрозділами [ 7, арк. 22 ].

Однак, відсутність фінансування спільних наукових робіт з обох сторін у 1990 х рр. обмежувала активність й ініціативу академічних і навчальних установ у виробленні спільної наукової тематики. В основному, обмін інформацією здійснювався під час візитів делегацій науковців обох країн.

Новий імпульс співпраці у сферах освіти й науки з’явився у 2000 х рр. Поясненням цьому може бути поступовий вихід з кризової ситуації перехідного періоду, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток вищої освіти й науки, а також перехід на нові засади фінансування наукових досліджень з використанням зарубіжної грантової підтримки. Міжнародні благодійні організації, як відомо, активно підтримують структурні трансформації в посткомуністичних країнах. Прикладом подібного роду багатосторонньої взаємодії за участю України й Литви став канадсько-українсько-балтійський проект навчальної програми з питань економічного менеджменту в Литві, що була ініційована Інститутом державного управління Литви в 2001 р. У рамках проекту були організовані три стажувальні програми для українських держслужбовців в транспортній, культурно-освітній та фінансовій галузях [ 8, арк. 80].

374

Співробітництво у сфері освіти та науки набуло визначених юридичних параметрів у 2002 р. Під час офіційного візиту прем’єр-міністра України А. Кінаха до Литовської Республіки 19 20 березня було підписано Угоду про співробітництво в галузі освіти і науки між відповідними міністерствами обох країн [ 9]. Договірні сторони зобов’язалися обмінюватися інформацією про системи освіти і науки, плани їхнього розвитку і напрями реформування, законодавчі акти держав в цих галузях; сприяти розвитку безпосередніх зв'язків і співробітництва між навчальними закладами і науковими установами; обмінюватимуться інформацією щодо взаємного визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання, що видаються в Україні і Литовській Республіці. У договорі було обумовлено щорічно на взаємній основі здійснювати обмін студентами, аспірантами / докторантами, викладачами і науковими співробітниками державних вищих навчальних закладів і наукових установ, а також порядок надання стипендій (1 2) громадянам Литовської Республіки українського походження і громадянам України литовського походження [ 10].

Також була підписана низка інших двосторонніх документів, які суттєво поповнили договірно-правову базу українсько-литовських відносин, передусім в гуманітарній сфері та сфері науково технічного співробітництва, що відкрило шлях для реального й повноцінного відновлення і розвитку контактів між представниками наукових кіл України та Литви. Зокрема, в січні 2002 р., вже на етапі розробки положень міжурядових та міжвідомчих угод, підписаних двома місяцями пізніше з ініціативи України було погоджено спільну розробку 12 наукових проектів, а також передано литовській стороні для погодження Програму науково технічного співробітництва на 2002 2007 рр. (I етап), що передбачала фінансування вказаних проектів в розмірі 496 тис. грн. [11, арк. 5 ]. Крім цього, вперше на рівні керівників Урядів України і Литви йшлося про використання знань і практичного досвіду українських енергетиків у виведені з експлуатації та закритті блоків Ігналінської АЕС.

У 2002 р. було створено спільну Робочу групу Міністерств освіти і науки обох країн, метою якої є підготовка необхідної нормативно-правової бази для розвитку науково технічного співробітництва [ 12, арк, 51 ], а 27 вересня 2003 р. в Ялті на шостому засіданні Міжурядової Комісії з питань торговельно-економічного та науково технічного співробітництва було підписано Регламент роботи Робочої групи про співробітництво у сфері наукових досліджень Міністерства освіти і науки Литви і Міністерством освіти та науки України [ 13].

Серед пріоритетних напрямів цього співробітництва, врешті, були визначені ті, котрі викликали найбільший взаємний інтерес. Українські і литовські науковці продовжують спільно розробляти такі напрямки, як радіонуклідні дослідження навколо атомних електростанцій, дослідження молекулярних електронних акцепторів, створення перспективних

375

молекулярних електронних і фотонних пристроїв, теорія електронних та атомних вибухів і сфери їх застосування, виготовлення оптичних деталей і фільтрів та ін. Всього близько трьох десятків спільних проектів. Крім того, з метою започаткування нових зв’язків а також ознайомлення наукових кіл і громадськості Литви із здобутками і потенційними можливостями української науки Посольство у Вільнюсі заснувало інтернет сторінку, на котрій містяться відомості про те, над чим працюють українські вчені [ 14, арк. 13 ].

Продовжувалось налагодження контактів з провідними науковими литовськими інституціями, такими, як Вільнюський і Клайпедський університети, Інститут енергетики, Каунаський технологічний інститут з одного боку та з українського боку – Інститутом технічної теплофізики, Інститутом газу, Інститутом проблем матеріалознавства, Інститутом кібернетики, Одеським і Харківським національними університетами [ 15, арк. 51 ].

Шяуляйський університет 30 вересня 2004 р. підтвердив договір про співпрацю, підписаний 17 серпня 2004 р. із Василіянським інститутом фі- лософсько-богословських студій ім. митрополита Йосифа Вельямина Рутського в Брюховичах. Ще через півроку, 5 травня 2005 р., Шяуляйський університет підписав Договір про співпрацю із Львівським національним університетом ім. І. Франка. За угодою було створено центри літуаністи- ки-україністики у цих навчальних закладах. Центр наукових досліджень українсько-литовських відносин при Львівському національному університеті очолюється Алдоною Васіляускєнє – ст. викладачем Шяуляйського університету та Львівського університету ім. І. Франка [ 16, с. 2].

Список інституцій, що провадили спільні науково дослідницькі до кінця 2000 х рр. доповнився Київським національним педагогічним університетом ім. М. Драгоманова, Чернівецьким національним університетом ім. Ю. Федьковича, Європейським гуманітарним університетом, Вільнюським педагогічним університетом.

Принагідно відзначимо, що зв’язки існують і між Вільнюським та Ужгородським національним університетом. Зокрема, у 2010 р. було підписано Договір про співробітництво між фізичними факультетами обох університетів. Ці навчальні заклади станом на 2010 р. також спільно беруть участь у міжнародних освітніх проектах та програмах, серед яких – проекти, котрі фінансуються по європейській програмі ТEMPUS-ТASIS на теми: «Вдосконалення трьохступеневої системи освіти у сфері соціальної роботи» (керівник проекту від УжНУ – проф. Козубовська І.В.) та «Електронні властивості та фазові переходи в напівпровідникових халькогенідах фосфору». (керівник проекту від УжНУ – проф. Височанський Ю. М.) [ 17].

Активізація контактів в освітній сфері відбувається, зокрема, за рахунок запровадження практики обміну студентським та викладацьким складом між провідними вишами двох країн із задіянням фінансових програм

376

і інструментів ЄС, до яких має доступ Литва (така практика налагоджена між Каунаським технологічним університетом та Харківським державним університетом). Серед останніх прикладів взаємної зацікавленості

узапочаткуванні та активізації прямих зв’язків – підписання відповідних угод між Вільнюським педагогічним університетом, одним з провідних наукових та освітянських центрів Литви й національними університетами

ум. Чернівці та м. Луцьк.

З’явились і перші приклади зв’язків між навчальними закладами середньої освіти, котрі дають змогу школярам почати взаємне вивчення соціального досвіду вже з учнівської лави. Так, у травні 2005 р. було підписано Договір про співробітництво у сфері шкільного самоврядування між школою «Петрашюн» м. Каунаса та загальноосвітньою школою № 21 м. Біла Церква Київської обл. Подібну Угоду підписано і між школою «Паюріс» м. Клайпеда та загальноосвітньою школою № 263 Деснянського району м. Києва.

З нагоди підготовки до відзначення 600 ліття перемоги у Грюнвальдській битві 1410 р. за сприянням дипломатичних представництв наших держав було започатковано партнерські зв’язки між школою початкової військової підготовки в м. Каунас та відповідним навчальним закладом в Україні – Київським військовим ліцеєм імені Івана Богуна.

Значна увага на виконання існуючих домовленостей приділялася налагодженню науково технічної співпраці між Україною і Литвою у сферах енергетики, охорони здоров’я, наукової організації праці. Українські фахівці у сфері атомної енергетики мають унікальних досвід виведення

зексплуатації ядерних блоків типу РБМК і виявили готовність поділитися досвідом з литовськими енергетиками. В процесі закриття Ігналінської атомної електростанції Міністерство палива та енергетики відправило литовській стороні конкретні пропозиції про співробітництво в цьому питанні [ 18, арк. 50 ]. У серпні 2001 р. Ігналінську АЕС відвідала делегація Славутицької лабораторії міжнародних відносин і технологій (СЛАМДТ) на чолі з її директором А. Носовським. За результатом переговорів між СЛАМДТ та дирекцією Ігналінської АЕС було підписано угоду про співробітництво, яка передбачала співпрацю у формі надання консультативних, інформаційних, технічних, організаційних та інших послуг: спільного виконання наукових, технічних, господарчих, соціальних, культурних програм та проектів, пов’язаних із виведенням з експлуатації атомної електростанції в Литві [19, арк. 50].

Актуальним в нинішніх умовах є співробітництво в галузі ветеринарної медицини, розробки альтернативних джерел енергії і біетанолу, боротьби

зепізоотіями та епідеміями тощо.

Регіональне співробітництво, про котре йшлося в попередньому параграфі має своєю складовою також і царину наукових досліджень. Проведення у Вільнюсі виставки продукції Харківської області (2001 р.) супроводжувалось підписанням 6 ти протоколів намірів про виконання спільних наукових

377

дослідницьких робіт, співробітництво і обмін досвідом. Започатковано контакти між Міжнародним Чорнобильським центром та Ігналінською ЄС.

Останнє на сьогодні, шосте засідання Робочої групи з питань співробітництва в сфері наукових досліджень Міністерства освіти і науки Литовської Республіки та Міністерства освіти і науки України при Міжурядовій ук- раїнсько-литовській комісії з питань торговельно-економічного та науково технічного співробітництва відбулося 10 грудня 2008 р. у м. Вільнюсі [20, арк.50]. За результатами засідання було підготовлено та погоджено Програму науково технічного співробітництва між Україною та Литвою, яка реалізовується по напрямках: медицина та медична техніка, дослідження в галузі біотехнологій і сільського господарства, біоінженерії та генетики; ресурсо-енергозберігаючі та екологічно безпечні технології, альтернативні джерела енергії; нові матеріали та хімічні речовини; екологія та раціональне використання природних ресурсів; інформаційні та нові виробничі технології (лазерні, прецизійні, механотропні, робототехнічні, плазмові), нанофізика, наноелектроніка і нанотехнології; гуманітарні та соціальні дослідження. Однак, глобальна фінансова криза не дала можливості, як з української так і з литовської сторін в повному обсязі профінансувати згадані напрямки співробітництва. Ось чому, проведення спільних експедицій, наукових конференцій, надання наукових стипендій залишається основними формами наукового співробітництва [21].

Назріла проблема у відкритті кафедр українознавства та балтійських студій в провідних університетах обох країн, створенні спільних авторських колективів з підготовки та видання навчально-методичної літератури та словників (до речі, на сьогодні як в Україні, так і в Литві немає українськолитовського чи литовсько-українського словника); вивчення можливостей встановлення квоти обмінів студентською молоддю для навчання у вузах України та Литовської Республіки за пріоритетними спеціальностями обох країн з виділенням державних стипендій. Потребує взаємного вивчення також досвід роботи у галузі підготовки спеціалістів для зарубіжних країн.

Існує, як на нашу думку, достатня нормативна база для такого роду взаємин у вигляді міжурядових та міжвідомчих угод. Прямі зв’язки налагоджено між вищими навчальними закладами обох країн, академічними інститутами, окремими регіонами. Найбільш продуктивним напрямом українсько-литовських наукових зв’язків було партнерство НАН України і НАН Литви у сфері природничих і точних наук, однак слід відзначити, що відносини у цій сфері гальмувалися недостатнім обсягом фінансування як з української, так і з литовської сторони.

Література:

1. Угода про співробітництво між Національними академіями наук України та ЛитовськоїРеспубліки.–Режимдоступу:http: / / zakon1.rada.gov.ua / cgi-bin / laws / main 2. Історико-Архівне управління МЗС України (далі ІАУ МЗС України), ф. 8, оп. 145,

378

спр. 11 (831), арк. 10. 3. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр.23 (800). 4. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 208. 5. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр.6. 6.ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 11 (800). 7. Там само. 8. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 113. т. 2. 9. Угода про співробітництво між Міністерством освіти і науки України та Міністерством освіти і науки Литовської республіки / / Поточний архів Міністерства культури Литовської Республіки. – Спр. 01 04. 10. Там само. 11. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 113. т. 2. 12. Там само. 13. Про результати шостого засідання Міжурядової українсько-литовської комісії з питань торговельно-еконо- мічного і науково технічного співробітництва / Міністерство закордонних справ України. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua / mfa / en / publication / content / 3793. htm 14. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 200. т. 1. 15. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 113. т. 2. 16. Відомості литовсько-українського товариства. – 2008. – № 1 (18). – С. 34. 17. Основні показники наукової та науково технічної діяльності Ужгородського національного університету за 2010 рік. – Режим доступу: http://uadocs.exdat.com / docs / index-29601. html? page=3 18. ІАУ МЗС України, ф. 8, оп. 145, спр. 113. т. 2. 19. Там само. 20. Стан науково технічного співробітництва

між Україною та Литовською Республікою. Посольство України в Литовській Республіці. http://www.mfa.gov.ua / lithuania / ua / 27207. htm 21. Там само.

379

УДК 327: [28 266+282]

Устаєв Н. Ф. (м. Київ)

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ІСЛАМІ (НА ОСНОВІ КОРАНУ ТА СУННИ)

Важливу роль у міжнародних відносинах відіграє релігійний фактор. Релігійні гасла мобілізують народи і держави, надають легітимність цілям та засобам зовнішньополітичної стратегії. Особливо активно останнім часом заявляє про себе ісламський світ, різні представники якого намагаються реалізувати «ісламський проект», покликаний забезпечити мусульманам гідне місце у сучасних реаліях. При цьому, ісламське відродження повинно базуватися на фундаментальній правовій основі. Фахівці з ісламського міжнародного права досліджують відносини і зв’язки, що складаються між мусульманами з одного боку, та між мусульманами і немусульманами з іншого, виходячи з того, що предмет міжнародних відносин в ісламі визначений як «сукупність норм, дотримання яких є обов’язковим для мусульман у їх взаєминах з немусульманами, які знаходяться у стані війни, так і в мирний час, між особами та між державами, усередині ісламської держави та за її межами». Сутність ісламської концепції права полягає в тому, що вона базується на постулатах релігії, яка представляє собою комплекс норм, що регулює всі аспекти життя мусульманського суспільства. При цьому вчені та юристи посилаються на положення Корану, де говориться: «Адже ниспослали Ми тобі Писання в роз’яснення всього сущого, як керівництво до шляху прямого, як милість і звістку добру для мусульман»

(сура «Бджоли», аят 89) [3, с.290].

Мухаммад Талят аль-Ганімі вважає, що «ісламська теорія права базується або повинна базуватися на подвійному підході до міжнародного права, тобто в ісламській концепції права вона має два значення: перше значення – через призму відносин ісламських держав один з одним, а друге – через призму відносин між ісламською державою і державою іновірців». Цей погляд підтвердила й Академія фикха при Організації Ісламського співробітництва на сьомій сесії, скликаній у Джидді в 1412 р. х.

Ісламська правова доктрина тісно пов’язана з принципом поділу світу на різні групи країн. При цьому, посилаються на наступне: «Абдуллах ібн Аббас сказав, що Пророк і віруючі люди розділяли багатобожників на дві категорії: багатобожників – людей війни, з якими мусульмани вступали в бої, і багатобожників – людей договору, з ким мусульмани в бій не вступали» [5, с.61].

Перша категорія – «Дар аль-Іслам» (територія ісламу) – країни, на які поширюється влада мусульман, навіть якщо більшість населення не сповідують іслам. На цій території допускається проживання як мусульман, так і не мусульман – зімміїв (іудеї і християни, що знаходяться під захистом му-

380