Sbornik_Bondarevskiy_2012

УДК 94:327

Панагушин А. В. (м. Київ)

ПОШИРЕННЯ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У АРАБСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ ЄГИПЕТ (АРЄ) В СЕРЕДИНІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Загальновідомо, що глобалізаційні процеси створили передумови для інтеграції національних трудових ресурсів у міжнародний ринок праці, що позначилося на видах і формах, їх змістовності й направленості. У цьому контексті Арабська Республіка Єгипет, як одна із ключових країн в регіоні Північної Африки та Близького Сходу, повною мірою залучена до міжлюдського обміну як в регіональному так і глобальному масштабі.

Міграційні процеси в Єгипті в різні часи досліджували такі науковці як: А. Зогрі, який здійснив спробу класифікації типів єгипетських мігрантів, виокремив історичні етапи розвитку міграційних процесів в Єгипті; Б. Маккормік та Ж. Вахба зосередили увагу на питаннях зворотної міграції з / до Єгипту; Х. Нассар вивчала широкий спектр проблематики єгипетської міграції, аналізуючи історичні передумови її виникнення та основні тенденції цього явища; К. Річард провів дослідження трудової міграції та розвиток сільськогосподарських районів Єгипту під впливом міграційних процесів; Дж. Тос вивчав міграцію, що охопила сільську місцевість і міські поселення Єгипту; Д. Абдельфаттах проаналізувала вплив арабських революцій на процеси міграції. Водночас, цих наукових напрацювань, які б розкривали різні аспекти впливу міграції не тільки на розвиток Єгипту, а інших країн близького Сходу та їх наслідків стосовно розвитку країн цього регіону, обмаль.

Саме тому метою статті є науковий пошук окремих причин і наслідків міграційних процесів в історичному розрізі (середина ХХ століття – початок ХХІ століття) в Єгипті.

Досліджуючиісторичні етапиміграції, звернемосядоробіт ученихА. Гонейма, А. Зогрі, Х. Нассар. Наукові доробки цих вчених дозволяють відслідкувати поділ міграційних процесів у Єгипті на такі історичні періоди:

−внутрішня міграція в Єгипті до середини 50 х рр. ХХ ст.;

−внутрішня міграція в Єгипті з кінця 50 х рр. – середина 60 х рр. ХХ ст.;

−перші хвилі міграції єгиптян за кордон з початку 70 х рр. до середини 70 х рр. ХХ ст.;

−масова міграція трудових мігрантів з Єгипту до країн Перської затоки

здругої половини 70 х рр. до середини 80 х рр. ХХ ст.;

−зворотна міграція єгиптян з держав Перської затоки до Єгипту та зменшення кількості мігрантів з Єгипту наприкінці 80 х рр. – початку 90 х рр. ХХ ст.;

−міграційні процеси та вплив на них військових дій у Перській затоці та економічних криз у 90 х рр. ХХ ст.;

−зростання ролі Єгипту як приймаючої та транзитної країни іноземних мігрантів у першому десятиріччі ХХІ ст. [7, 11, 15].

321

Зазначимо, що революція, яку очолив Гамаль Абедель Насер (відбулася

в1952 р.) та подальше здобуття Єгиптом незалежності від Британської колонізації (1956 р.), суттєво вплинули на розвиток внутрішньоєгипетських міграційних процесах. До 50 х років минулого сторіччя основною причиною переїзду єгиптян з південних сільськогосподарських провінцій на північ країни було бажання єгиптян отримати більш якісний соціальний захист, медичну допомогу, освіту для дітей та інші блага, яких не було у Верхньому Єгипті [15, c.3]. Починаючи з «індустріальної революції» в Єгипті, розпочатої Г. А. Насером, переїзд єгиптян з південних провінцій став більш масовим та був пов’язаний з будівництвом індустріальних зон біля м. Каїр (р-н Хельвана та Шобра Ель-Хейма). Період з кінця 50 х рр. – середини 60 х рр. називають «золотою ерою внутрішньої міграції» в Єгипті, хоча десятки тисяч неосвічених та некваліфікованих робітників після завершення роботи на будівництвах заводів (металургійних, цементних) залишилися

вКаїрі та не змогли адаптуватися в соціальному плані в столиці, утворивши новий для цього міста соціальний прошарок населення. У подальшому ці єгиптяни відчували труднощі з пошуком роботи і стикалися зі зростаючою конкуренцією з мігрантами із наступних хвиль міграції [17, c.5].

У70 х рр. ХХ сторіччя уряд Єгипту запроваджує більш ліберальні закони, що регулюють міграцію єгиптян за кордон країни. Зокрема, прийнята

в1971 році Конституція визначала право «кожного єгиптянина іммігрувати та повертатися до дому» [15, с.3].

Запроваджена А. Садатом наприкінці 70 х рр. – початку 80 х рр. ХХ сторіччя «політика відкритих дверей» в економіці дозволила єгипетським трудовим мігрантам скористатися можливостями, що відкрилися в країнах Перської затоки, де стрімко розвивалася нафтовидобувна промисловість та будівництво, а також в Європі та Південній Америці. Так, згідно зі статистичними даними Державного Центрального агентства суспільної мобілізації та статистики Єгипту (CAMPAS) в 1970 році кількість мігрантів з Єгипту дорівнювала близька 70 тис. осіб, у 1976 році ця цифра сягнула 1,4 мільйона [2]. Фактично в цей час спостерігається масовий виїзд трудових ресурсів з Єгипту, що відобразилося в статистиці 1986 року, згідно з якою 2,25 млн. єгиптян працювали за кордоном [3].

Уцей час, уряд Єгипту почав вживати заходи для адаптації внутрішнього законодавства до нових проблем, які виникали у зв’язку із виїздом єгиптян за кордон. Єгипет поступово пристосовував внутрішнє законодавство до викликів, які несли міграційні процеси. При цьому, спостерігалася тенденція до лібералізації законодавства з метою сприяння виїзду єгиптян за межі країни та їх адаптації за кордоном. До того ж, Президентським Указом № 574 від 1981 року було засновано Державне Міністерство з питань міграції. Новоутворене відомство було покликане надавати необхідний як матеріальний, так і консультативний супровід єгипетським мігрантам. На міністерство покладалося завдання виробляти стратегічні плани національного розвитку з урахуванням міграційних процесів. Одним із основоположних регулятивних механізмів

322

того часу став Закон про міграцію та підтримку єгиптян за кордоном (№ 111 від 1983 р.) [12, с.1]. Виїзд єгиптян на заробітки за кордон, з точки зору регуляції зайнятості населення, вирішував питання нестачі робочих місць у середині Єгипту. У період 1981 1985 рр. відсоток безробітних зростав з 5,7 % до 7 % (CAMPAS, 2008). Одночасно з цим спостерігався й економічний зиск від виїзної міграції за рахунок грошових надходжень із-за кордону від трудових мігрантів. Так, за даними Світового банку, з кінця 70 х рр. до середини 80 х рр. стрімко зросли фінансові надходження від єгипетських трудових мігрантів. Зокрема, у 1977 році сума таких надходжень складала 928 млн. дол. США, а в 1980 році вона збільшилася майже в 2,5 рази та склала 2,7 млрд. дол. США, сягнувши десятирічного максимуму в майже 4 млрд. дол. США у 1984 році Зростаючі щороку надходження від грошових переказів єгипетських трудових мігрантів надають відчутної підтримки населенню Єгипту у веденні натурального господарства, покращують рівень споживання, знижують навантаження на бідні прошарки населення серед тих, хто отримує такі перекази. Однак, ці грошові потоки не впливають на загальний рівень економіки країни.

За оцінками Міжнародного бюро праці (Женева), до цього часу Єгипту не вдалося виробити дієвий механізм залучення значних фінансових надходжень від єгипетських мігрантів. Гроші єгипетських трудових мігрантів переважним чином витрачалися їх сім’ями на першочергові потреби: харчування, одяг, купівлю різноманітних товарів, а також на будівництво житла. Рідше – на заснування бізнесової діяльності [7, с.24].

Виїзд єгиптян за кордон розглядався ними як умова вирішення фінансових проблемродини,стратегіяжиттєвогошляхудлямолодогопокоління.Водночас, вони направлялися за кордон у зв’язку з невірою в позитивні зміни в державі.

Період з 1988 року по 1992 рік характеризується відчутним збільшенням зворотної міграції до Єгипту, що було пов’язане спочатку із різким зменшенням кількості робочих місць (контрактів) для єгиптян у таких країнах як Йорданія, Ірак, Ємен, Саудівська Аравія та інших держав Перської затоки, а згодом, – з розгортанням війни в Іраку. Наслідком такої соціальнополітичної ситуації стало те, що практично всі єгипетські трудові мігранти з Іраку та Кувейту повернулися додому [15, с.4].

Після завершення Другої війни в Перській затоці в 1992 році кількість мігрантів, що виїхали з Єгипту повернулися до довоєнних обсягів та склала у1996роціцифрув2,8млн.осіб[4].У2005році,заоцінкамиСвітовогобанку, Єгипет з 2,4 млн. закордонних мігрантів посідав 12 місце у світі за цим показником (Україна – 5 місце з 6,1 млн. українських мігрантів), що складало 3,2 відсотки від загального населення Єгипту (World Bank, 2006). За оцінками CAMPAS, у 2006 році кількість єгипетських мігрантів за кордоном сягнула цифри 3,9 млн. осіб, що склало 5 відсотків від населення країни [5]. При цьому, за дослідженнями Центру CAMPAS, третина всіх єгипетських мігрантів перебувають за кордоном на постійній основі. Водночас 2 / 3 мігрантів відносяться до тимчасових / сезонних. Особливістю єгипетської міграції є й те, що 97,7 відсотків єгипетських мігрантів – це чоловіки.

323

Країни Близького Сходу залишаються найбільш привабливими для єгипетських мігрантів. Так, у Саудівській Аравії проживають 38,3 % усіх єгипетських мігрантів, у Йорданії – 14 %, в Кувейті 13,2 % [6]. Такий самий відсоток єгипетських заробітчан налічувався й в сусідній Лівії до революційних подій 2011 року. Однак практично всі вони повернулися до Єгипту у 2011 році. Серед розвинутих країн єгипетські мігранти надають перевагу США, Італії та Канаді. При цьому, у США налічується 318 тис. висококваліфікованих трудових мігрантів з Єгипту, у Канаді – 110 тис., а в Італії – 90 тис. [12. с. 13].

Високийвідсотокбажаючихвиїхатизакордонсередєгипетськоїмолоді. Так, за дослідженнями проведеними Міністерством людських ресурсів та міграції Єгипту у 2006 році, 87,1 % опитуваних єгиптян виявляють бажання виїхати до будь-якої європейської країни [18, с.21]. Зазначене свідчить про доволі високий рівень невдоволення найбільш активного прошарку населення країни – молоді своїм становищем та бажанням змінити своє життя за допомогою міграції в інші країни.

З 90 х рр. ХХ ст. – початку 2000 рр. ХХІ ст. все помітнішою стає роль Єгипту як приймаючої країни для іноземних мігрантів та біженців. Крім того, розташування Єгипту на перетині шляхів між африканськими, близькосхідними та європейськими країнами утворило умови для виникнення такого явища, як транзитна міграція [14].

Історія суданських біженців в Єгипті найбільш давня. Ще у період з 1955 по 1972 рік виникла перша хвиля суданських переселенців, які шукали притулок на єгипетських землях через громадянську війну в Судані. Наступна хвиля суданських біженців до Єгипту розпочалася після спалаху другої громадянської війни у Судані в 1983 році. При цьому, виходячи з дружніх стосунків між двома країнами, суданські громадяни до 1995 р. мали можливість в’їжджати до Єгипту без віз. Однак, після невдалої спроби вбивства Президента Єгипту М. Х. Мубарака в 1995 році в Ефіопії, яку здійснили єгипетські ісламські фундаменталісти за підтримки суданських урядових сил, Єгипет змінив «політику відкритих дверей» по відношенню до свого південного сусіда [10, c.8]. Незважаючи на це кількість суданських біженців та шукачів притулку з кожним роком зростала, досягнувши в 2011 році позначки в 10 тис. суданців, які офіційно отримали статус біженців та 12,5 тис тих, хто подав заявку на отримання притулку в Єгипті [11]. При цьому, практично не можливо дати точну кількість біженців в Єгипті, яких, за різними даними, може бути від 500 тис. до 3 млн. [15, c. 8]. Серед інших національностей, які перебувають в Єгипті у статусі біженців, можна виокремити палестинців, яких, за даними Верховної комісії ООН з питань біженців (UNHCR), у 2009 році налічувалося 70 тис., а також сомалійців – 7 тис. у 2010 р.

Отже, аналізуючи викладене у статті, можна зазначити, що причини виникнення міграційних хвиль з Єгипту чи у зворотному напрямку в кожний історичний період були різними. При цьому економічний фактор залишався серед головних пріоритетів для трудових мігрантів, у той час як безпека та пошук притулку були головними рушійними силами для біжен-

324

ців з сусідніх з Єгиптом держав. Участь Єгипту в глобалізаційних процесах проявляється серед іншого й у зростанні ролі цієї країни як приймаючої країни іноземних мігрантів, а також як транзитної держави для мігрантів з країн Африки та Близького Сходу, які шукають кращої долі в Європі. Ситуація на ринку праці в Єгипті залежна не тільки від коливань економічного розвитку країни, але й від хвиль зворотної міграції, які виникають через несприйнятливі умови в країнах-приймачах мігрантів з Єгипту.

Усебічне дослідження міграційних процесів Єгипту дозволяє глибинно вивчити економічний, соціальний та політичний вплив на розповсюдження міграції як в цій країні так і в регіональному масштабі. У свою чергу аналіз причин й масштабів переміщення людей з одного місця на інше дозволяє окреслити наявність певних переваг та перспектив для подальшого існування індивідуумів у відмінних від попереднього місця проживання умовах, зрозуміти принципи адаптування до нових територій, де панує свій соціально-культурний устрій.

Література:

1. Abdelfattah Dina, Impact of Arab revolts on Migration, Robert Schuman Center for Advanced Studies, CARIM Analitic and Synthetic Notes 2011 / 68, 2011. 2. J. Birks and C. Sinclair, Human Capital on the Nile: Development and Emigration in the Arab Republic of Egypt and Democratic Republic of Sudan, ILO Migration for Employment Project Working paper 27, 1978. 3. CAMPAS, Housing and Population Census 1986, 1989. 4. CAMPAS, The Permanent Migration of Egyptians 2000, 2001, Cairo. 5. CAMPAS,

Census 2006 final results, 2008. 6. Economic Research Forum and Population Council, Egypt Labor Market Survey, 2006. 7. Ghoneim Ahmed Farouk, Labour migration for decent work, economic growth and development in Egypt, International Labour Office – Geneva, International Migration Papers No106, 2010. 8. McCormick Barry and Wahba Jackline, Return Migration and Entrepreneurship in Egypt, University of Southampton, UK, 2003. 9. Heba Nassar, Migration, Transfers and Development in Egypt, EUI-RSCAS, CARIM Research Report 2005 / 01. 10. Heba Nassar, Irregular Migration in Egypt, Robert Shuman Center for Advancet Studies, CARIM Analytic and Synthetic Notes 2008 / 57, 2008. 11. Heba Nassar, Recent trends of Egyptian migration, Robert Shuman Center for Advancet Studies, CARIM Analytic and Synthetic Notes 2011 / 72, 2011. 12. Heba Nassar, Temporary and Circular Migration: The Egyptian Case, Robert Schuman Center for Advanced Studies, CARIM Analytic and Synthetic Notes 2008 / 09, 2008. 13. Reichert Christoph, Labour migration and rural development in Egypt: a study of return migration in six villages, Sociologia Ruralis, 1993. 14. Roman Howaida, Transit Migration in Egypt, European University Institute, Research Reports 2006 / 01, 2006. 15. Zohry Ayman, The Place of Egypt in the regional migration system as a receiving country, Revue europeenne des migrations international, vol. 19 – n 3, 2003. 16. Zohry Ayman, Interrelationships between Internal and International Migration in Egypt: a pilot study, Forced Migration&Refugee Studies Program, American University in Cairo, 2005. 17. Zohry Ayman, Unskilled Temporary Labor Migration from Upper Egypt to Cairo, CEDEJ, 2002.

325

УДК 327.8 (73:100):316.46

Перфільєва А. О. (м. Дніпропетровськ)

ГЕГЕМОНІЯ США У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО ЛІДЕРСТВА

Факт американського домінування у сучасному світі мало хто заперечує. Проте, очевидно, що, володіючи могутністю, США одноосібно не здатні забезпечити керування світом, оскільки, по перше, зустрічають усе зростаючу протидію з боку інших держав, а, по друге, серйозні прорахунки у зовнішній та внутрішній політиці стимулюють поступову втрату авторитету США на світовій арені навіть в очах союзників. Тому, спостерігаючи нинішню гегемонію США, з’являються думки про поступову трансформацію однополярного американоцентричного світу, про можливість реалізації сценарію за біполярною або поліполярною моделлю світобудови. Водночас слід враховувати, що захід американської гегемонії процес тривалий і поступовий, який неможливо сприймати як лінійний або визначений, крім того, безперечно, теоретики і практики американської зовнішньої та внутрішньої політики здійснюватимуть мозкові штурми у пошуку варіантів повернення до колишнього визначального впливу. Саме тому, на нашу думку, доречно звернутися до вивчення специфіки сучасної тенденції занепаду світового американоцентризму, детермінованих процесами в середині самих США. Це дозволить більш аргументовано прогнозувати розгортання подальших подій у системі глобального лідерства, оскільки без розуміння політико-економічних, ідейно-культурних витоків зовнішньої політики держав неможливо випрацювати власну ефективну зовнішню політику і курс у відносинах з міжнародними партнерами.

Характеризуючи американську гегемонію кінця ХХ ст. як унікальну, Збігнев Бжезинський підкреслював її особливість, побудовану на одночасному домінуванні у чотирьох найбільш значущих сферах світової влади: економічній, військовій, технологічній та культурній [1, с. 36]. Економічна гегемонія США ґрунтується на пануванні долара у світових розрахунках за зерно, енергоресурси та золото. Національні економічні системи різних країн працюють на придбання великої кількості доларів для розрахунків за життєвонеобхідні енергоресурси та зерно, для створення внутрішніх доларових резервів для підтримки курсів національних валют, для обслуговування своїх зовнішніх боргів. Цим вони фактично підтримують американську економічну могутність у світі. Одночасне поширення у світі американських культурних, політичних цінностей, американської моделі ринкової економіки підкріплюється американським пануванням у системі глобальних комунікацій, де створюються і реалізуються домовленості між представниками економічної і політичної еліти світу. Отже, «гегемонія США спирається на диференційовану інституційну мережу міжнародновладних зв’язків, системоутворюючим чинником яких стає ресурс американської могутності» [2, с. 233].

326

Впевненість у зверхності та перевазі розглядається як головна риса американського світобачення, яка доповнюється впевненістю у призначенні США слугувати прикладом і допомагати усьому світові вдосконалюватися за американською моделлю [3, с. 411 413]. Подібні уявлення обґрунтовують відмову від сумнівів у наявності керівних прав США у планетарному масштабі та у прийнятій на себе глобальній відповідальності за долю світу. Прагнення перетворити всіх на американську зменшену копію демократії, навіть проти бажання перетворюваних, вже спіткало світове несприйняття США і поставило під велике питання їх претензії на роль світового арбітра. Сьогодні усе більшої очевидності набуває упередженість американського заявленого арбітра і його прагнення під прикриттям боротьби за мир і справедливість в усьому світі реалізувати насамперед виключно свої національні інтереси, часто за рахунок інших акторів міжнародної системи відносин. Конфліктогенності такої позиції США дедалі усе частіше стає чинником глобальної нестабільності. Більшість держав світу поступово усвідомлює, що заявлена у планетарному масштабі спрямованість на демократизацію постала нині певною версією ідеології американського націоналізму у її своєрідній, надетнічній, державницькій формі, яку США намагаються презентувати у вигляді ідеології транснаціональної солідарності [3, с. 416]. У ХХІ ст. світ не бажає лишатися сферою виключних американських інтересів, тому спроби «наведення порядку» в планетарному «американському домі» поступово сприймаються міжнародними акторами як невиправдана агресія і жорстока експансія. Нині саме міжнародне середовище, природа якого суттєво змінюється під впливом глобалізації і транснаціоналізації, усе частіше ускладнює реалізацію американської стратегії глобального лідерства. Протидія зовнішнього середовища американській гегемонії підкріплюється внутрішніми проблемами США. Проте, дотепер ще очевидно, що глобальну економічну, а внаслідок економізації розвитку і політичну, перспективу неможливо оцінювати без урахування економічної ситуації в США. Сьогодні «перед Сполученими Штатами радикально постала важлива проблема вибору не просто нової економічної політики для подолання поточної кризи, а власне стратегії розвитку», оскільки США дедалі глибше поринають у стан економічного, політичного паралічу, перебуваючи під загрозою тривалого економічного спаду та колосальних виплат по державних боргах [4, с. 147 149]. Про невдоволеність більшості американців не лише економічними параметрами, але і їх соціальними відбитками свідчать масові акції протесту, які прокотилися Сполученими Штатами минулого року і були частиною світового соціального спротиву неоліберальній моделі глобалізації, яка нав’язується США усьому людству у якості найбільш прийнятного планетарного проекту розвитку. Проте світова громадськість ставить одне серйозне питання: якщо ліберальна програма розвитку є зразковим варіантом для усього світу, то чому самі США, як послідовний втілювач і на національному рівні таких рецептів, поступово втрачає пальму першості у глобальному лідерстві?

327

Тільки з 2005 по 2009 рр. обсяг державної заборгованості США збільшився з 8 трлн. доларів до майже 12 трлн. доларів. Доля США у загальносвітовій заборгованості склала 22,6 % [5]. Сьогодні у США практично немає джерел для покриття своїх величезних боргів та дефіцитів. У такій ситуації більшість аналітиків у короткотерміновій перспективі вбачають єдиний шлях – рішуче скорочення внутрішніх та зовнішніх витрат, підвищення податків і нові запозичення. В довгостроковій перспективі мова повинна йти про пошук нової стратегії розвитку, або докорінну трансформацію нинішньої. За даними «The Wall Street Journal», у списку розвинутих або перехідних країн зі значними валютними резервами США займають останнє місце. Очолює цей список КНР, чиї резерви у 2010 р. досягли 2,648 трлн. доларів, трохи більше трильйона – в Японії, півтрильйона у Росії, США володіють 48 млрд. доларів валютних резервів [5]. На думку російського експерта Симонії Н. О., чим більше США втягуються у процес глобалізації, тим менш стійкою стає ситуація всередині американської економіки, сильніше проявляються негативні тенденції у самому американському суспільстві й тьмяніє у світі американська модель розвитку [5].

За висновками нобелівського лауреата з економіки Пола Кругмана, останні три десятиліття повернули США до рівня нерівності притаманного найгіршим рокам раннього індустріалізму, сьогодні результатами економічного зростання Америки користується усе більш обмежене коло громадян [6]. Це неминуче призведе до соціальної дестабілізації вражаючих масштабів, оскільки через підвищення нерівності Сполучені Штати перетворюються на державу з помітно заслаблим середнім класом, який продовжує здавати свої позиції у соціальній системі. Уже сьогодні прибутки корпорацій демонструють стрімке зростання, проте це не відображається на рівні заробітної плати більшості найманих працівників. Американські бізнесмени не прагнуть вкладати кошти в американську економіку. Колишній міністр праці США Роберт Рич констатує, що сьогодні «більш високі корпоративні прибуткинеприводятьдопідвищеннязанятості».Вжевсередині2010 р.американські корпорації повернули майже 90 % коштів, які вони втратили під час кризи [5], однак це не відновило процесу активного створення нових робочих місць або підвищення рівня оплати праці.

Причини нинішнього скрутного положення США пов’язують з історично сформованою ліберальною фінансовою системою, в якій держава відсторонилась від виконання необхідних контрольних функцій, в той час як сама ситуація в країні вимагала зворотної реакції державної адміністрації. Проте, така реакція суперечила б самим ідейним (ліберальним) настановам американського державотворення, а отже і була відкинута як неадекватна. В цілому, ліберальна модель капіталістичного розвитку, Бреттон-Вудські угоди 1944 р., які закріпили провідні позиції США у світовій фінансовій системі у якості головного кредитора, фактично під час системної структурної кризи 2007 2008 рр. пришвидшили підрив гегемоніального становища Америки. Під час структурної кризи

328

регулююча роль держави у фінансово економічній сфері за об’єктивною потребою збільшується, загальний вплив держави на внутрішньосистемні процеси підвищується. Державне втручання необхідне для розв’язання та пом’якшення суперечностей, які виникають між структурними елементами національної системи під час кризи. Крім того, що американська адміністрація знехтувала об’єктивною потребою у державному регулюванні, вона ще повною мірою вчасно не адаптувалася до новітньої тенденції у неоекономічній світовій системі, яка полягає у віртуалізації фінансів та економічної взаємодії. За таких умов відносно дешеві банківські кредити, дешеві товари з Китаю, додані до цього віра у американський спосіб життя, впевненість у зверхності, перевазі і могутності США призвели до структурної кризи і підриву світової гегемонії. Чи вдасться і в які терміни Сполученим Штатам відновити втрачений економічний баланс, соціальну рівновагу і, відповідно, політичний вплив у повному обсязі – питання яке лишається поки що відкритим.

Отже, у контексті глобального лідерства гегемонія США трансформується під впливом розгортання зовнішнього спротиву, який у подальшому усе частіше буде набувати рис системного, як з боку окремих традиційних гравців таких як КНР, РФ, інтеграційних утворень на кшталт ЄС, АСЕАН, так і з боку новітніх акторів – структур глобального громадянського суспільства. Проте основною детермінантною поступового занепаду американської гегемонії виступає критичний стан у середині самої країни, пов'язаний з дефіцитом бюджету, зростанням зовнішніх і внутрішніх боргів на тлі непомірних витрат на утримання домінування у військовій сфері. Очевидно, що напередодні президентських виборів 2012 р. у США надзвичайно активізуються пошуки виходу з ліберального глухого кута, що приведе до розробки нової стратегії розвитку з урахуванням потреби відновити втрачені позиції першості у міжнародних відносинах.

Література:

1. Бжезинский, З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы: монография / З. Бжезинский. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с. 2. Шепєлєв, М. А. Глобалізація управління як мегатенденція сучасного світового розвитку: монографія / М. А. Шепєлєв. – К.: Вид-во «Ґенеза», 2004. – 512 с. 3. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ / [Цыганков П. А., Богатуров А. Д., Воскресенский А. Д., Колосов В. А. и др. ]; под ред.А. А.Кокошина,А. Д.Богатурова.–М.:КомКнига,2005.–432 с.4.Геоекономічні сценарії розвитку і Україна: монографія / [Згуровський М. З., Пахомов Ю. М., Філіпенко А. С. та ін. ]; під ред. А. С. Філіпенко. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 328 с. 5. Симония, Н. Социально-экономические аспекты глобального лидерства [Електронний ресурс] / Н. А. Симония. / / Международные процессы. – 2010. – Том 8. – № 3 (24). – Режим доступу до журн.: http://www.intertrends.ru / twenty-four / 003. htm. 6. Кругман, П. Кредо либерала: монография / П. Кругман. – М.: Изд-во «Европа», 2009. – 275 с.

329

УДК 327 (55:73) «1990 / 2011»

Пилипенко В. В. (м. Луганськ)

ПОЗИЦІЯ ІРАНУ ЩОДО ПОЛІТИКИ США В ІРАКУ

(1990 2011 РР.)

Район Перської затоки залишається стратегічно важливою зоною, над якою прагне встановити контроль США та Іран. Ісламська Республіка Іран, будучи лідером в поставках нафти та газу на світовому ринку, зацікавлений у розширенні сфери впливу на важливі нафтогазові поклади контрольовані Іраком, при збереженні статусу одноосібного регіонального лідера. Поруч з цим, після революції 1979 р. головним гаслом зовнішньої політики іранського уряду став антиамериканізм та протистояння будь-якому проникненню США в Близькосхідний регіон.

Поєднання двох протилежних тенденцій у зовнішній політиці Ірану, з огляду на збереження присутності американських військ в Іраку та поглиблення ірано-американського ядерного протистояння, залишає актуальним питання позиції Ірану щодо вторгнення військ США до Іраку в ході двох іракських війн 1990 1991 та 2003 2011 рр.

Не зважаючи на значну актуальність досліджуваної теми, проблема реакції офіційного Тегерана щодо вторгнення американських військових на іракську територію залишається практично невивченою. Іракський вектор іранської зовнішньої політики розглядається в контексті всієї близькосхідної політики ІРІ у працях С. Задонського [2], Ш. Мамаєва [7], Л. Кулагіної [1; 9], У. Шарипова [3], К. Саджадпура [4]та ін. Важливе значення для дослідження зазначеної проблематики відіграють інтерв’ю, виступи

вРаді Безпеки ООН іранських президентів Рафсанджані та Ахмадініжада, офіційні проповіді духовних лідерів, статистичні та аналітичні дані щодо позицій сторін, вміщених у періодичних виданнях [6; 8; 10].

Застосуванняамериканцямисилиуходідвохіракськихвійнах1990 / 1991 та 2003 / 2011 рр. поставило Іран перед проблемою вибору: підтримати США й домогтися знищення свого головного конкурента – Іраку чи підтримати Ірак проти США, заклавши основи відновлення конкуренції між двома наддержавами ісламського світу. Складність вибору зумовлювалася також загрозою для Ірану втрати статусу регіонального лідера та відмови від ідеї експорту ісламської революції, проголошеної свого часу імамом Хомейні

вякості державної доктрини.

Зогляду на те, як змінювався статус на міжнародній арені ІРІ, відбувалась еволюція поглядів іранської влади на проблему американсько-іраксь- кого протистояння.

Перша іракська війна 1990 1991 рр. хоча і викликала значний резонанс серед провідних держав світу, не знайшла відповідної реакції в ешелонах влади Ірану. Іран зайняв вичікувальну позицію, обґрунтувавши політику

330