metod_kursov
.pdfПоширеним недоліком курсових досліджень є відсутність суворої логіки й послідовності в розвитку думки. Ця вада породжується частіше всього неуважністю до теорії питання, орієнтацією на роботи описового характеру. Спроба обійтися лише емпіричними спостереженнями майже завжди унеможливлює їхню систематизацію. «Розсипання» роботи на окремі фрагменти — сигнал того, що недостатньо освоєна теорія питання, і необхідно звернутися до поглибленого її вивчення.
Продумуючи структуру курсової роботи, треба пам'ятати, що цілісність і доказовість твору взаємопов’язані. Композиція роботи повинна бути логічною: висловлені в ній думки й судження повинні виходити з раніше викладеного, проте без повторів.
Роблячи виписки, варто позначати на аркушах, до якого пункту тез вони належать, об’єднавши їх потім під однією рубрикою. Вже за характером рубрик і кількістю виписок часто вдається зробити висновок про ступінь вивченості проблеми або про ступінь поширеності в художньому тексті якогось явища.
При цитуванні художнього твору, як і літературно-критичних праць, треба ретельно вибирати найголовніше: цитати, що займають цілу сторінку (і навіть півсторінки) курсової роботи неприпустимі. Велику цитату треба скоротити за допомогою позначки <...>, яка означає не авторські три крапки, а скорочення тексту автором наукової роботи; зміст цитати можна також частково прокоментувати своїми словами.
Розпочинаючи написання роботи, потрібно переглянути свої нотатки і зробити такі ж позначки, як і у виписках. Це збереже час, що йде на повторне формулювання вже сформованих суджень.
Треба також не покладатися на пам'ять, а записувати поради і вказівки наукового керівника: часто вони даються «про запас», на майбутнє, і тому забуваються саме тоді, коли настає час ними скористатися.
Працюючи не тільки над остаточним, але й над чорновим варіантом, потрібно писати не в зошиті, а на аркушах паперу, щоб при необхідності можна було їх розрізати або перегрупувати. На аркушах чернетки рекомендується лишати поля для позначок керівника.
Працюючи над «Висновками», необхідно перевірити, чи відповідають формулювання висновків визначенню проблеми дослідження, зробленому у «Вступі».
21
V. Вимоги до оформлення курсової роботи
Значна частина критичних зауважень у рецензіях на курсові роботи нерідко стосується не змісту, а форми, стилю та способу викладення матеріалу.
5.1. Оформлення тексту курсової роботи
Текст курсової роботи роздруковується з комп'ютерного набору на принтері на одній стороні стандартних білих аркушів формату А4 (210×297 мм) із полями визначеного розміру: ліве поле — 30 мм, праве — 15 мм, верхнє й нижнє — 20 мм; шрифт Tіmes New Roman розміром 14 пунктів, міжрядковий інтервал 1,5.
Текст набирається без перенесень, вирівнюється на ширину сторінки. Допускається виділення ключових понять напівжирним шрифтом. Цитати з художніх творів можна виділяти курсивом.
В тексті можна використовувати один з видів лапок: кутові або французькі («...»), англійські (“...”), звичайні або німецькі („...“), особливі („...”), непарні (”...”), прямі ('...') або прямі подвійні лапки ("..." ). Головне — дотримуватися обраного варіанту в усьому тексті роботи. Винятком може бути застосування лапок всередині цитати або в назві художнього твору.
При наборі тексту потрібно розрізняти символи дефіса (-) і тире (—). Сторінки роботи нумерують арабськими цифрами у правому верхньому куту
сторінки, без крапок. Цифра «1» на титульному аркуші, що є першою сторінкою, не ставиться. Нумерація сторінок роботи має бути наскрізна (суцільна).
Обсяг роботи залежить від теми, досліджуваного матеріалу й завдань, що стоять перед автором. Безпосередньо текст роботи звичайно має складати 14–16 комп'ютерних сторінок (по 28–30 рядків на сторінку).
Варто звернути увагу на правила оформлення «Змісту»:
—слово «Зміст» пишеться великими літерами і розміщується нагорі сторінки посередині (симетрично до тексту);
—не можна заміняти слово «Зміст» словом «План»: план додається до шкільних творів, але не до робіт наукового характеру;
—назви таких структурних частин роботи, як «Зміст», «Вступ», «Висновки», «Список використаних джерел», «Додатки» не мають номерів; вони друкуються великими літерами;
—номера розділів зазначаються римськими цифрами: РОЗДІЛ І, РОЗДІЛ ІІ;
—для підрозділів і параграфів застосовується нумерація арабськими цифрами: 1.1; 1.2.; 1.2.1; 1.2.2., і т. д.
22
Обсяг вступу — не більше двох сторінок; обсяг висновків — одна сторінка. Перший розділ, присвячений розгляду теоретичних або історико-літера- турних питань, має бути меншим за обсягом, ніж другий розділ, власне дослідницький (приблизне співвідношення 1:3).
Заголовки структурних частин («Зміст», «Вступ», «Висновки», «Список використаних джерел», «Додатки») в тексті роботи друкують без лапок, великими літерами в середині рядків напівжирним шрифтом. Заголовки підрозділів друкують напівжирним шрифтом малими літерами (крім першої великої). В кінці заголовків крапка не ставиться.
Структурні частини роботи треба починати з нової сторінки. Підрозділи розміщуються на поточній сторінці тексту.
Додатки звичайно поміщають після списку використаної літератури та вказують сторінки, що зайняті ними. Слово «додаток» пишеться в правому верхньому куті або посередині сторінки великими літерами. Номер додатку може бути цифровим (1, 2, 3) або у вигляді літери українського алфавіту (А, Б, В). Нижче розміщують назву додатку.
Текст роботи треба розбивати на абзаци: сторінка без абзаців незручна для читання. Одночасно слід пам'ятати, що текст, у якому майже кожне речення починається з нового рядка, викликає комічний ефект претензією автора на багатозначність висловленого.
Машинопис курсової роботи повинен бути підписаний автором на останньому аркуші роботи, добре скріплений (прошитий) і поміщений в папку без файлів.
5.2. Мова і стиль курсової роботи
Мова курсової роботи, як і всякої наукової роботи, повинна бути ясною й точною. Появі цих рис може сприяти термінологічність, проте тільки при дотриманні таких умов. По-перше, той, хто використовує термін, повинен твердо знати його зміст. По-друге, якщо різні літературознавчі школи вкладають у той самий термін різний зміст, то необхідно уточнити своє розуміння терміна, виробити свій «робочий» термін. Тільки в цьому випадку термін одержує в межах роботи ту однозначність, що й робить слово терміном.
Не варто боятися «штампів» і «трафаретів» у курсовій роботі: вони також невід'ємні від стилю наукових праць, як і терміни. Боятися слід тільки нагромаджування штампів і використання тільки трафаретів. Штамп і трафарет у цьому випадку видають лінощі думки, що не може сховати наукоподібність стилю.
23
Образність мови зовсім не протипоказана стилю наукових праць. Образні засоби в поєднанні з термінологічністю дозволяють досягти точності формулювань, підкреслити властиву терміну однозначність, унаочнити зв'язок складних абстрактних понять. Побоюватися ж у курсових роботах треба підміни термінологічно точних визначень образними описами, свого роду «метафоричного літературознавства».
Перед автором тексту наукового характеру не стоїть завдання відобразити складність думки або відношень між досліджуваними явищами, що часто треба вирішувати письменникам. Його завдання — викласти свою думку в доступній і зручній для читача формі. Тому у творах наукового характеру варто уникати громіздких синтаксичних конструкцій — складних речень із підрядними декількох ступенів підпорядкування. Пишучи наукову працю, необхідно дотримуватися правила: «Більше крапок, менше ком!».
Для того, щоб виклад змісту дослідження був логічним, а саме воно — цілісним, необхідно дуже уважно поставитися до зв’язків між частинами роботи та всередині розділів. Треба завжди пояснювати перехід від однієї тези до іншої, використовуючи слова та звороти, що показують хід думки від початку аналізу якогось феномена до висновків, а саме: по-перше, по-друге; спочатку розглянемо...; тепер зупинимося на питанні...; треба, передусім, визначитися з поняттям...; для кращого розуміння... насамперед необхідно проаналізувати...; крім того, можна зауважити; проте; у той же час; нарешті; відтак; отже; таким чином; підсумовуючи, ...; на завершення...; узагальнюючи, можна наголосити на тому, що...; проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що...
Відсутність суворої послідовності в розвитку думки майже завжди породжує недоліки в стилі твору. Кожне особисте судження або спостереження може бути присутнє в курсовій роботі тільки тоді, коли воно допомагає розкрити її основну думку.
Необхідні уточнення, цікаві спостереження, що не стосуються основної думки роботи, й різного роду коментарі варто давати у виносках, щоб зберегти єдність викладу в основному тексті роботи.
Курсові роботи пишуться українською мовою. Цитування науково-кри- тичних праць, виданих іншими мовами, треба наводити українською. Якщо українське слово недостатньо повно передає зміст іноземного, то іноземне слово варто помістити в дужках за його українським еквівалентом. Використання в основному тексті іноземних слів, залишених без перекладу, наближає стиль твору до макаронічного, але це стиль жарту, а не наукової праці.
24
При цитуванні художніх творів краще наводити цитати мовою оригіналу. Насамперед це стосується курсових робіт, присвячених дослідженню поезії та особливостей поетики художнього тексту. Така необхідність викликана неадекватністю перекладу оригінальному текстові, що зустрічається нерідко. У випадках, коли цитуються художні твори давньою мовою або видання мовою оригіналу важкодоступне для студента, можна наводити цитати в перекладі, краще — українською мовою. Включаючи цитати в текст роботи, їх можна виділяти курсивом, але не починати з нового рядка.
Цитувати художні твори або літературно-критичні праці, що є об’єктом аналізу, треба тільки з першоджерела (тобто того видання, де цей твір або праця були надруковані), а не з якоїсь наукової роботи, де ця цитата наведена. Студент має показати знання твору, що вивчається, своє вміння працювати з першоджерелами.
Наводячи цитату з художнього твору, треба її вводити в текст роботи: зазначити, кому належать цитовані слова (автору твору, оповідачеві, герою), коротко пояснити епізод (коли і де відбувається дія). Цитата має бути ілюстрацією чи доказом правильності міркувань автора курсової роботи або коментарем до них.
Наукова етика вимагає стриманості тону при оцінюванні чужої праці. Взяти на себе роль судді, що виносить безапеляційні рішення в цій справі, — це значить, щонайменше, проявити нескромність. Тому необхідно утримуватися від вживання надто сильних, емоційно забарвлених епітетів, коли мова йде про результати чужих досліджень, і не користуватися оцінними епітетами при викладі власних спостережень і висновків. Звороти типу «яскраво ілюструє», «досягає виняткової сили», «абсолютно невиправданий», «немає найменшої підстави» недоречні в курсовій роботі.
Стриманим повинно бути і вираження відношення до літературного матеріалу, а, головне, воно повинно супроводжуватися аргументацією. В іншому випадку робота скотиться в царину «емоційного літературознавства», де наукове дослідження підмінюється описом емоцій, викликаних читанням художнього твору.
Викладення в курсовій роботі повинно бути безособовим («здається, що...», «можна зазначити, що...», «порівнюючи ці явища, можна зробити висновок...», «необхідно відзначити...» тощо). Вживання авторського «я» або «ми» в даному випадку неприпустиме.
У курсових творах не можна зловживати виділенням важливих слів або рядків. Краще взагалі нічого не виділяти: рецензент і сам знайде й оцінить оригінальну думку автора.
25
Уроботах з історії літератури не прийнято замінювати словосполучення, що часто зустрічаються, абревіатурами, як це роблять іноді у своїх роботах лінгвісти.
Укурсових роботах неприпустимі скорочення типу: «сусп.» — «суспільний»; «крит. реал.» — «критичний реалізм»; «тв. Сервантеса» — «твори Сервантеса», «напр.» — «наприклад»; «т. зв.» — так званий; «к-рий» — «котрий» тощо. Вони надають право розглядати текст роботи як чорновий.
Припустимі скорочення: «ст.» (століття), «р.» (рік), «див.» (дивись), «порівн.» (порівняйте), «та ін.» (та інші), «і т. ін.» (і таке інше), «і т. п.» (і тому подібне), «с.» (сторінка).
Оформлення курсової роботи має бути коректним і відповідати правилам оформлення студентських робіт. Це стосується не тільки чистового варіанту для захисту, але й чернетки в разі її представлення для перевірки науковому керівнику. В обох випадках попередньо треба ретельно вичитати текст роботи, виправити помилки та недоліки стилю й перекладу, дотримуватися полів, загального обсягу тексту та оформлення посилань.
5.3.Науковий апарат студентської роботи
Присутність у курсовій роботі наукового апарату, засіб його використання й оформлення — важливі показники поінформованості виконавця роботи та його сумлінності; тому науковому апаратові потрібно приділяти таку ж увагу, як і написанню основного тексту роботи.
Убудь-якому літературознавчому дослідженні неможливо обійтися без цитат з аналізованого художнього тексту (або документів) і посилань на нього. Настільки ж неможливо обійтися без цитування праць учених, що раніше зверталися до досліджуваної проблеми, або без посилань на ці праці. При цьому необхідно мати на увазі, що цитування художнього твору, як і документальних джерел, повинно бути підпорядковано меті дослідження, а не заміняти його.
Використання досвіду попередників повинно бути не тільки правильним, але й чесним. Варто знати й пам'ятати, що списування без лапок і переказ чужих думок без посилання на автора, — плагіат, крадіжка наукової праці, що карається, як і всяка інша крадіжка. Наводити цитати необхідно з абсолютною точністю, дотримуючись особливостей авторської пунктуації.
Устудентських наукових роботах звичайно використовується система посторінкових посилань, що даються в тексті роботи: у квадратних дужках вказується номер позиції даного джерела в списку використаної літератури,
26
а після коми — сторінка (сторінки), що цитується. Наприклад: [3, с. 25]; [14,
с.267]. Для багатотомного видання зазначається також номер тому: [8, т. 1,
с.112–115] .
Тоді, коли посилання повторюється на одній і тій же сторінці, пишуть: «Там само» і далі додають дані, що відрізняють нову виноску від попередньої (інший том або іншу сторінку). Наприклад, перше посилання: [5, с. 27]; друге посилання: [Там само, с. 41].
При частому використанні одного джерела (наприклад, тексту художнього твору) дозволяється вказувати в дужках після цитати тільки сторінки цитованого тексту. Це уточнюється при першому посиланні на нього таким чином. Після цитати та звичайно оформленого посилання ставиться зірочка: [12, с. 71]*. Її зміст пояснюється у виносці внизу сторінки: « *Тут і далі цитуємо за виданням: Шмітт Е.-Е. Оскар і рожева пані [2-ге вид.] / Ерік-Емануель Шмітт ; [пер. з фр. О. Борисюк]. — Львів : Кальварія, 2006. — 96 с.». Після цього при посиланні вказується тільки сторінка у круглих дужках: (с. 72).
Посилатися треба тільки на першоджерела художніх текстів та науковокритичних праць. Цитування за іншими виданнями (так зване «вторинне цитування») припускається лише у виняткових випадках (наприклад, якщо книга недоступна або важкодоступна) й обов'язково зазначається в посиланні, де вказується те джерело, з якого запозичена цитата. Наприклад, студент цитує фрагмент есе М. Турньє «Le Vent Paraclet», наведений у передмові Н. Ржевської до роману того ж М. Турньє, з якою студент ознайомився в процесі роботи. Отже, посилання треба оформити не на книгу Турньє, а на передмову Н. Ржевської, за якою цей фрагмент був процитований: у квадратних дужках треба зазначити порядковий номер цього джерела (тобто передмови) у списку використаної літератури та сторінку, на якій знаходиться цитата з Турньє: [Цит. за: 9, с. 12].
Надмірне цитування настільки ж небезпечно, як і цитування недоречне. Наукова робота, складена майже з одних цитат, демонструє відсутність у автора власних думок. Роботи, в яких повідомляються в лапках всім відомі істини, на відкриття яких автор цитованої праці зовсім не претендував, виглядають комічно.
Посилаючись на якогось автора, у ряді випадків достатньо переказати чужу думку, обмежившись нагадуванням прізвища дослідника та назви його роботи. Ініціали у такому випадку ставляться перед прізвищем, і обов’язково перевіряється їхнє написання українською мовою. Можна використовувати такі кліше: «Як зазначає.., ...»; «Як указує.., ...»; «На думку.., ...» тощо. Це до-
27
помагає уникнути «перенасичення» тексту роботи цитатами. В цьому разі, як і при цитуванні, треба обов’язково оформляти посилання на наукові праці (монографії, дисертації, статті, тези), довідкові видання (словники, енциклопедії, довідники) та інші джерела. Наприклад: [див.: 2] або [див.: 2, с. 42–58]; якщо згадуються кілька робіт, вказується: [див.: 3; 8; 9].
5.4.Оформлення списку використаних джерел
З1 липня 2007 року в Україні набув чинності ДСТУ ГОСТ 7.1: 2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Він вміщує універсальні правила, спільні для всіх видів документів (текстів, електронних ресурсів та інших). Дотримування цих правил є обов’язковим і для студентів, що виконують курсові або випускні роботи. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел див. у додатку 5.
При оформленні списків звичайно виділяють три групи джерел:
— науково-критична література;
— довідкові видання;
— досліджувані тексти.
В кожній групі дотримуються алфавітного порядку: спочатку наводяться джерела мовами із кириличною графікою, потім мовами із латинською графікою. В обох випадках треба враховувати «внутрішній алфавіт», тобто алфавітний порядок літер, що йдуть після першої літери позицій списку. Наприклад: Ткаченко А. О. <...> Топоров В. Н. <...> Торшин А. А. <...> Туманова Т. В. <...> Carré J. M. <...> Cartoyan N. <...> Chastles Ph. <...> Chitimia I. C.
Діакритичні (надрядкові) знаки зберігаються, але при алфавітному порядку до уваги не беруться. У бібліографічних описах творів західноєвропейськими мовами й їхніх перекладів українською або російською мовами прізвища авторів із частками наводяться в тій формі, в якій вони найбільше відомі в літературі.
Роботи одного й того ж автора розташовуються або за алфавітом заголовка, або за хронологією видань.
Інтернет-джерела оформляються за автором або назвою у загальному списку, з обов’язковим зазначенням виду джерела (електронний ресурс) та доступу до ресурсу. Наприклад: Левченко О. В. Роман А. Мердок «Море, море» : текст та інтертекст [Електронний ресурс] / О. В. Левченко // Вісник Дніпропетровського університету : Соціальні комунікації. Літературознавство. — Вип. 1. — 2008. — С. 220–229. — Режим доступу до журналу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vdpu/Soc_komun/2008_1/38.html
28
Нумерація позицій списку має бути наскрізною.
Дані про джерело в списку використаної літератури не перекладаються українською, а вказуються тією мовою, якою воно видане (російською, англійською або іншою).
Місце видання пишеться скорочено, якщо книга видана в Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Ленінграді: К., М., СПб., Л. Дане положення поширюється на іншомовні джерела, якщо книга видана в Лондоні, Москві, Нью-Йорку, Парижі: Lnd., M., N.-Y., P. Місце видання вказується повністю, якщо книга опублікована в будь-якому іншому місті.
У посиланнях після місця видання треба обов’язково вказувати видавництво, де книга або будь-яке інше джерело були надруковані. Назва видавництва у лапки не береться. Наприклад: Алхімія слова живого : Французький роман 1945–2000 рр. [навч. посіб. ] / Упор. В. І. Фесенко. — К. : Промінь, 2005. — 384 с.
При посиланні на книгу обов’язково треба вказувати загальну кількість сторінок книги (збірки, тому, монографії): після цифр пишеться мала літера «с» із крапкою. Наприклад: 126 с.
При посиланні на окрему роботу (статтю, тези, словникову сторінку тощо) в книзі (збірці, антології, довідковому виданні) потрібно вказувати сторінки, на яких вона надрукована; при зазначенні сторінок роботи, на які дане посилання, велика літера «С» із крапкою пишеться перед цифрами. Наприклад: С. 126–136.
Так само оформляються посилання на аналогічні іноземні видання.
Треба звертати увагу на розділові знаки (тире, двокрапки, крапки, одинарні та подвійні навскісні лінії) між елементами опису видання, даними підзаголовків і частинами вихідних даних. Вони теж регламентовані, тому їх теж треба проставляти за правилами (див. додаток 5).
VI. Захист курсової роботи
Захист є завершальним етапом виконання курсової роботи.
Питання про допуск курсової роботи до захисту вирішується науковим керівником, а у спірних випадках — кафедрою. Студенти, що виступили з доповідями на щорічній науковій студентській конференції, від захисту звільняються, але оформлену курсову роботу вони теж мають представити на кафедру у встановлений термін.
Захист курсових робіт проводиться у присутності комісії, що складається з членів кафедри, і студентів, що, як і викладачі, мають право задавати питан-
29
ня автору і вступати з ним у полеміку. Автор має право попередньо ознайомитися з відгуком на курсову роботу, щоб підготуватися до захисту.
У процесі захисту автор курсової роботи повинен продемонструвати не тільки результати проведеного дослідження, але й уміння відстояти свої погляди в науковій дискусії. Від того, як автор провів захист, значною мірою залежить оцінка його праці.
Захист відкривається стислим (тривалістю 4–5 хвилин) вступним словом автора роботи. В ньому треба назвати тему і мету дослідження, його методику; дати стислу характеристику розділів роботи; повідомити про зроблені в ній висновки; відповісти на зауваження, що є у відгуку наукового керівника.
Повний текст вступного слова не повинен перевищувати двох сторінок машинопису: тільки в цьому випадку вдасться дотриматися регламенту захисту.
Відповідь на відгук не повинна бути вираженням бездумної згоди з науковим керівником, але не треба і парирувати будь-яке зауваження. Готуючись до захисту, потрібно самокритично обміркувати зауваження, що наявні у відгуку, і беззастережно прийняти ті, що є вірними і корисними.
Питання, що задаються присутніми на захисті, можуть виходити за межі роботи і стосуватися проблем методології, теорії питання й фактичного матеріалу, що міг бути використаний при написанні роботи. Відмова студента, який захищається, відповісти на ці питання ставить під сумнів якість його загальної підготовки.
Сумарна оцінка курсової роботи (кількість балів, оцінка за національною шкалою та ECTS) враховує кілька параметрів:
—ступінь опрацювання теми та самостійності роботи;
—структурованість роботи, логічність та стиль викладення змісту;
—відповідність змісту роботи темі курсового твору;
—оформлення роботи, в тому числі посилань та списку використаної літератури;
—уміння продемонструвати знання теоретичного та фактичного матеріалу під час захисту.
За результатами роботи виставляється диференційований залік за 100бальною шкалою. Оцінка оголошується присутнім після наради членів комісії
йпроставляється на титульному аркуші роботи, у загальній відомості та заліковій книжці студента.
30