3. Посилення негативних тенденцій в економіці урср

У період «хрущовської відлиги» в процесі реформ, спрямованих на децентралізацію, тоталітарну систему в СРСР було на якийсь час виведено з рівноваги. Після усунення Хрущова суть консервативного курсу визначається як «стабілізація», що стало символом брежнєвської епохи. Досягти цієї мети було неможливо, адже система втратила стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хрущова - ентузіазм і романтичну віру. Лідерам нової хвилі потрібен був перехідний період для усунення політичних конкурентів, формування своєї команди, повного оволодіння партійним і державним апаратом. Усі ці фактори й зумовили спадкоємність реформаційного пошуку, розпочатого Хрущовим, спроби вмонтувати елементи економічного стимулювання в командно-адміністративну систему.

У вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС проголошено економічну реформу: розширення самостійності підприємств, посилення прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановлення економічно обґрунтованих цін; матеріальне стимулювання трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінка діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток.

Реформа розпочалася в січні 1966 р. У цей період на нові методи планування та економічного стимулювання перейшли 1,5% підприємств України, а 1970 р. їх було вже 83%.

Економісти називають восьму п'ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966-1970 pp. був найкращим за останні 30 років», а історики вказують на «тимчасове прискорення розвитку господарства», викликане реформою 1965 р.». За офіційною статистикою, середньорічні темпи приросту головних показників економічного розвитку України в період 1966-1970 pp. порівняно з 1961-1966 рр. знижуються. Зростають тільки капітальні вкладення, що на тлі зниження продуктивності праці свідчить не про поліпшення, а про погіршення управління господарством. Реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два різнобічні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо), що відбивало співвідношення сил у вищих ешелонах влади: між консервативною лінією Брежнєва і реформаційною - Косигіна.

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР. Несприйняття ринкового регулювання, посилення директивного планування і силового управління наприк. 60-х рр. ХХ ст. значною мірою були зумовлені бурхливими подіями «Празької весни» 1968 p. З'являється термін «стабілізація». Надалі коливання в політиці, переміщення акцентів у програмах і гаслах, етатична модель соціалізму в СРСР зберігалася, періодично трансформуючись та пристосовуючись до нових умов.

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу - «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України. Від 1965 до 1985 p. всі основні показники економічного розвитку республіки зростають. Україна зберігає за собою роль однієї з найважливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних баз країни.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Ситуацію загострила розгорнута науково-технічна революція 60-х рр. ХХ ст. В науково-технічній галузі почалося відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління.

Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку. Знизилася ефективність господарювання. У 1960-1985 pp. капіталовкладення у сільське господарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції - лише в 1,6.

Крім цих причин, дія яких деформувала й уповільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація: а) зниження приросту населення; б) міграційні процеси - переселення із сіл у міста; в) старіння населення України.

2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці. Захисна функція заробітної плати переважала над стимулюючою, що не сприяло активізації людського чинника на виробництві.

3. Криза організації праці. Нездатність системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.

Уповільнююча прогрес дія негативних тенденцій у народному господарстві була притаманна всім республікам Радянського Союзу. Проте Україна, крім цього, мала й особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці:

1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Склалася ще в довоєнні п'ятирічки, коли було вирішено зробити акцент на першочерговий розвиток галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудування. Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у 6-7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. Посилили гостроту демографічних проблем.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки зріс від 28% у 1961 р. до 43% 1985 р.

4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР. В сільському господарстві - республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. - 11 місце, а 1985 р. - 13. Кращими були показники доходів на душу населення, республіка 1980 р. поділяла 12-14 місця, а 1985 р. - 5-6. Економіка республіки поступово, але неухильно втрачала динаміку свого розвитку.

Кризові явища в економіці негативно відбивалися на вирішенні соціальних питань. Тому в соціальній сфері склалася суперечлива ситуація. Від 1965 до 1985 р. національний доход УРСР зріс з 38,2 млрд. крб. до 96,6 млрд. крб., тобто більш ніж у 2,5 раза. Це мало вирішальне значення для підвищення життєвого рівня народу, адже 4/5 національного доходу витрачалося безпосередньо на народний добробут. За вказане двадцятиріччя у 1,85 раза збільшилася середньомісячна заробітна плата. Якщо 1965 р. у республіці на 100 сімей припадало 21 телевізор, 8 холодильників і 19 пральних машин, то 1985 р. ці показники зросли - відповідно 92, 88, 65.

Водночас у соціальній сфері України намітилися і поглибилися негативні тенденції:

1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. Якщо у дев'ятій п'ятирічці в Україні вони становили 20%, у десятій - 17%, то в одинадцятій - лише 14%.

2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення.

3. Загострення житлової проблеми. В Україні кількість осіб, що поліпшили свої житлові умови зменшувалася. За 1981-1985 pp. у республіці черга, що налічувала 1,5 млн. осіб, не зменшилася, і на обліку за станом на 1987 р. перебувало понад 2 млн. сімей, які потребували поліпшення житлових умов.

4. Зниження рівня охорони здоров'я. У цій сфері склалася парадоксальна ситуація: з одного боку, за період від 1970 до 1985 р. число лікарів у республіці в розрахунку на 10 тис. населення збільшилося з 27,7 до 41,4, тобто майже на 67%, кількість лікарняних ліжок - на третину. Проте загострення екологічної ситуації, відставання якісних показників від кількісних у процесі підготовки лікарів, наростаюче зменшення частки видатків на охорону здоров'я і фізичну культуру в структурі державного бюджету (1970 р. - 12,3%, 1985 р. - 9%) та інші причини зумовили те, що за період 1970-1985 pp. показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 випадків на 1 тис. громадян, а природний приріст населення України зменшився у 2,2 раза.

Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблювалися під впливом особливостей функціонування господарства республіки.