Усна народна творчість у Київській Русі

Цей найбільше стародавній і багатий жанр передісторичної України продовжував розвиватися теж у нових умовинах духового життя. До речі, не легко воно встановити якусь точно означену межу між цим прадавнім і новим циклом усної народної словесності. Дослідники літератури цього періоду все таки встановили певні особливості фольклорних прозових жанрів, якими були: казки, перекази, легенди, а теж приказки, прислів’я, загадки. Вони виникнули ще в передісторичній добі, поступово змінялись, доповнювались, набирали побутових елементів і в зміненому виді дійшли до наших часів.

До найстарших треба віднести казки про тварин, наділених специфічними рисами людської поведінки; окрему групу творять фантастично-пригодницькі та героїчні казки, які відображають звичайно боротьбу людини зі звірями й темними силами природи. Відображена в них віра в силу заклять, в магію слова і т.п., а інші мають знову етично-моральну основу, як от напр. «Казка про правду і кривду». Казковими образами та мотивами переткані повісті раннього періоду.

Близько до казок стоять перекази побутового характеру, як от про Кирила Кожем’яку, або історичного змісту. Історичні народні перекази стали навіть одним з джерел староруського літописання (як от про розселення слов’ян чи про заснування Києва трьома братами).

Близько до переказів стоять легенди пізнішого походження і пов’язані з християнською тематикою (як от легенда про подорож св. Андрія — апостола по Русі і його благословення київським горам).

Народна тврорчість цього періоду багата теж на прислів’я і приказки, якими переткані літописи, і на загадки, як форма алегоричного вислову, своєрідного випробування розумових здібностей людини.

Героїчний епос

Є ще один вид народної творчості, який виникнув у Київській Русі в Х-ХІ ст., а саме: героїчний епос у формі т.зв. билин чи старин. Вони пов’язані з такими місцевинами як Київ, Чернігів, Галич, Новгород, і в них прославляються подвиги народних героїв-багатирів. Більшість з них пов’язана з Києвом і кн. Володимиром („красним сонечком”). Це були історичні пісні з княжої доби, які своїм змістом відносяться головно до боротьби давніх українців з навалою степових кочовиків: печенігів-торків-половців. Але билинна традиція в Україні згодом завмерла (задержалась вона в північно-руських теренах), а тільки незначні відгомони билин подибуємо у пізнішому українському фолькльорі. У цьому відношенні треба тут згадати легенду-пісню про «Михайлика і Золоті ворота», що має кілька варіантів і якою займалися довший час різні дослідники (як от В. Антонович чи М. Драгоманів). На думку дослідників ця легенда є фрагментом якоїсь епічної пісні чи думи про київського багатиря з часів Батієвого нападу або і з пізніших часів.