2.3 Безумство Хіткліфа

У той самий момент, коли Хіткліф досягає свого найвищого і зловісного торжества, в ньому з’являється внутрішня зміна. Здавалось би, помста майже здійснена і залишається зробити останній крок, аби знищити усе те, проти чого боровся все життя. Та раптом Хітклкіф опускає руки. Читачу здається. Що після усього Хіткліф просто передумав і вирішив проявити людяність. Але це не так: Він просто втрачає здібність насолоди розрухи, втомлюється і губить смак помсти. Це має сильний вплив на його зовнішній вигляд: «He bent his eyes to the ground, and walked moodily in. There was a restless, anxious expression in his countenance. I had never remarked there before; and he looked sparer in person» [1, 308]. Якась утихомиреність і спокій з’являються у його обличчі, він стає блідим, худим. Минула шалена лють згасла у його душі. Він розуміє усю беззмістовність боротьби, яку він вів заради помсти за свою знищену гідність, боротьби проти сильних світу цього, зброєю у якій він обрав цінності цього світу. Хіткліф розуміє весь жах зміни його людської сутності.

Він стає відлюдькуватим: «He spoke to none of us, ate very little, and went out directly afterwards, intimating that he should not return before evening» [1, 326]. Він не їсть, не спить, не ночує вдома. Весь цей час він проводить блукаючи зеленими схилами. Веселість, що з’являється у його очах і є нормальною рисою кожної людини, лякає мешканців Грозового Перевалу. «’…almost bright and cheerful. No, almost nothing – very much excited, and wild, and glad!’ – she replied. …Heathcliff stood at the open door; he was pale, and he trembled: yet, certainly, he had a strange joyful glitter in his eyes, that altered the aspect of his whole face» [1, 331].

Поступово відлюдькуватість Хіткліфа перетворюється у божевілля. Він майже не буває вдома, а коли й з’являється, то весь час розмовляє з Кетрін. На цьому останньому етапі життя неймовірним віддзеркаленням душевних переживань Хіткліфа стають його очі. В них з’являється якийсь неймовірний блиск, якась неприродна радість. Радість від завершення земного шляху і возз’єднання зі своєю коханою. Особливо щасливим стає вираз очей Хіткліфа, коли він бачить свою Кетрін: «He looked at the opposite wall with glittering eyes» [1, 305].Сяючими очима спостерігає Хіткліф за привидом, що являється йому, у той час коли інші не бачать нічого незвичного.

Водночас Хіткліф спостерігає за стосунками Кеті і Гертона. Вони нагадують йому часи, коли він сам був молодим і закоханим. Він впізнає у них таких же бунтівників, якими були колись Хіткліф і Кетрін. Юні закохані, як це було колись і з Хіткліфом, зближаються проти деспотизму узурпатора. Усвідомлення цього зв’язку стає причиною для того, аби помста припинилась.

Ще одним приводом припинення помсти, на мою думку, стає усвідомлення Хіткліфом своєї самотності. Не випадково Кеті каже йому: «Mr. Heathcliff, you have nobody to love you. You are miserable, are you not? – Lonely, like the devil, and envious like him? Nobody loves you» [1, 295]. З темою самотності пов’язана як його душевна замкнутість та скритність, так і зовнішня зсутуленість, таємничість, насупленість.

Хіткліф остаточно втрачає жагу до життя. Ось як його описує Неллі, коли заходить одного вечора до його кімнати: «The light flashed on his features as I spoke. Oh, Mr. Lockwood, I cannot express what a terrible start I got by the momentary view! Those deep black eyes! That smile, and ghastly paleness! It appeared to me, not Mr. Heathcliff, but a goblin; and, in my terror, I let the candle bend towards the wall, and it left me in darkness» [1, 334]. Примарна блідість, усмішка, що більше схожа на звірячий оскал – усе каже про те, що Хіткліф уже однією ногою у світі тіней.

Неллі не витримує цього мордування. Стара служниця докоряє господаря за його зовнішній вигляд: «You need only look at yourself in a glass to see how you require both. Your cheeks are hollow, and your eyes , like a person starving with hunger and going blind with loss of sleep» [1, 337-338]. Та Хіткліф не гнівається на неї. Він каже, що відпочине тоді, коли нарешті досягне своєї цілі. Тоді він перестане бути худим і блідим, з налитими кров’ю очима і впалими щоками. Зараз же він занадто щасливий, його душа у своєму блаженстві вбиває тіло, але не знаходить задоволення для себе самої.

Тут відбувається саморозкриття героя, що схоже на романтичну заглибленість у себе, адже гнівні, несамовиті пристрасті, туга, сильні душевні переживання – таким є емоційне відношення Хіткліфа до світу, як романтичного героя. Тут ми наочно стверджуємось у тому, що героїчна, активна натура героя скалічена моральними сторонами суспільного життя, у рамки якого поставлено його існування. Хіткліфу властива двоякість: він не згоден зі світом і самим собою.

Хіткліфу дано знайти спокій лише після смерті. Для нього, власне як і для Кетрін, смерть повинна стати визволенням від земних страждань.

Смерть приходить до Хіткліфа грозової ночі, ніби сама природа повідомляє мешканцям Грозового Перевалу цю звістку. «Mr. Heathcliff laid on his back. His eyes met mine so keen and fierce, I started; and then he seemed to smile. I could not think him dead: but his face and throat were washed with rain; the bed-clothes dripped, and he was perfectly still. The lattice, flapping to and fro, had grazed one hand that rested on the sill; no blood trickled from the broken skin, and when I put my fingers to it, I could doubt no more: he was dead and stark! I hasped the window; I combed his black long hair from his forehead; I tried to close his eyes: to extinguish, if possible, that frightful, life-like gaze of exultation before any one else beheld it. They would not shut: they seemed to sneer at my attempts; and his parted lips and sharp white teeth sneered too! Taken with another fit of cowardice, I cried out for Joseph» [1, 340]. Неллі, яка знаходить тіло, боїться господаря навіть мертвим. Бронте знову звертається до опису очей цієї людини: вони дивляться зловісно і водночас всміхаються, всміхаються і відкриті, наче у звірячому оскалі, губи. Хіткліф йде у світ тіней і він щасливий від того, що таким варварським способом це йому вдається.

Образ Хіткліфа. Як і сам роман проходять через складну еволюцію, що завершується картиною надзвичайно спокійної, тихої, умиротвореної природи, яка чудово розкривається у останній фразі роману. У романі «Грозовий Перевал» смерть не грає значної ролі – адже тут йдеться про речі більш значущі, ніж життя та смерть окремої людини. Більш того, смерть Хіткліфа, як і Кетрін – своєрідна перемога, адже в кінці кінців обидва зустрічають смерть чесно, віддано до своєї людської сутності. Втім. У романі Бронте ніщо не наводить нас на думку про те, що смерть сама по собі є перемогою. У ньому стверджується життя, безкінечне і невпинне, що розквітає з новими силами знову і знову.