50. Первісне нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

Процес первісного на­громадження капіталу забезпечив усі необхідні умови для переходу від переважно натурального, дрібнотоварного господарства до ринкового товарного виробни­цтва:

• звільнення основної маси робітників від особистої, феодаль­ної залежності і станових, цехових обмежень; відокремлення ро­бітників від засобів виробництва, з метою створення для них не­обхідності пошуку роботи за грошову плату;

• концентрація капіталу, переважно в грошовій формі, у рукахтих, хто спроможний організувати й управляти великомасштаб­ним товарним виробництвом (у підприємців);

• наявність ринків постійного збуту продукції.

Примусове позбавлення дрібних товаровиробників засобів ви­робництва і їх перетворення у бідних продавців своєї робочої си­ли було важливим кроком до створення умов для капіталістичного виробництва.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістич­ного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, але головним чи­ном — у купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

• зовнішня торгівля, особливо колоніальними товарами — пер­цем, прянощами, пахощами, тютюном

• система протекціонізму, державні позики, податки;

• пряме пограбування колоніальних володінь і залежних зе­мель, колоніальні війни, торгівля рабами, піратство;

• організація в колоніях (в Америці) рабовласницького, план­таторського господарства; жорстокі методи поневолення та по­грабування корінного населення Африки, Азії, Північної і Пів­денної Америки;

• нещадна експлуатація позбавлених засобів виробництва і за­собів існування пауперів у майстернях і робочих будинках, де робота виконувалася з перервами лише на сон і харчування.

Отже, процес первісного нагромадження капіталу це історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва, процес примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї ро­бочої сили, що передував власне капіталістичному нагромаджен­ню. Його головною відмітною ознакою були розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки. Виходячи з того, що капітал — це цінність, що зростає, його нагромаджен­ня починалося там, де цінність працювала на своє збільшення.

51. Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях

Еволюція ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробниц­твом як більш прогресивною й адекватною досягнутому рів­ню розвитку продуктивних сил формою організації вироб­ництва

Із сере­довища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів форму­ється прошарок мануфактурників — власників великих майсте­рень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. А дрібні ремісники поступово втрачають незалежність і право власності спочатку на вироби, а потім і на саме господарство та знаряддя виробництва. Паломництво, або «розсіяна» мануфактура, одер­жало особливо бурхливий розвиток там, де були слабкі цехові об­меження. А цехові майстри, збільшуючи масштаби свого вироб­ництва і ступінь поділу праці, створювали централізовані ману­фактури. Особливо ефективні мануфактури були в галузях із до­рогими, складними засобами виробництва і стійкого масового збу­ту: видобувній, збройній, суднобудівній, друкарській, ткацькій.

Мануфактурне виробництво в Україні мало свої особ­ливості. Основними видами мануфактур, що існували в українсь­ких землях, були кріпосна та капіталістична мануфактури. До кріпосної мануфактури належать:

• вотчинна мануфактура (підприємство, базоване на приму­совій праці, що виникає з XVII ст. у великих маєтках-вотчин Російської імперії; в основному займається переробкою сирови­ни, що виробляється в маєтку); в Україні до вотчинної мануфак­тури відносять суконну та цукрову мануфактури;

• посесійна мануфактура (виникає у XVIII ст., в період прав­ління Петра І; передбачає умовне володіння, використовує при­мусову працю приписних робітників); найбільшого поширення набула в галузях важкої індустрії.

До капіталістичної мануфактури належали:

—купецька мануфактура (виникає в України в XVII ст., базу­ється на вільнонайманій праці, як правило, належить представни­кам III стану — купцям);

- селянська мануфактура (підприємство, засноване заможним селянством); виростає, як правило, із селянських кустарних промислів, використовує вільнонайману працю.

Розвиток ремесла, його подальша спеціалізація, поява ману­фактур посилювали територіальний поділ праці, що в свою чергу стимулювало розширення внутрішнього ринку. Збільшилася кіль­кість торгів та ярмарків. Міцніли й економічні зв'язки України із зовнішнім світом: з Західною Європою, Росією, Сходом. Проте умови для торгівлі були дуже важкими. Економічна політика польського уряду захищала передусім інтереси шляхти і завдава­ла великої шкоди розвиткові української вітчизняної промисло­вості, затримувала загальний економічний розвиток