ispit_kvalifikatsiya_zlochiniv

7.Злочини та інші правопорушення. Визначаючи вид кримінальної відповідальності за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд обставин: ступінь суспільної небезпечності (шкідливості) правопорушень, їх поширеність, реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями, наявні в суспільстві традиції, звички, оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо. Встановлення кримінальної відповідальності за окремі дії, які мають значне поширення, призведе до того, що до відповідальності буде "вибірково" притягатись лише незначна кількість осіб із числа тих, котрі їх вчинили. Розрізняються злочини та інші правопорушення, перш за все, за ступенем їх су спільної  небезпечності. Проте сам по собі ступінь суспільної небезпечності діяння, як уже зазначалося, не може бути єдиним критерієм визначення виду відповідальності за конкретні діяння. Ступінь суспільної небезпечності діяння як головна розмежувальна ознака між злочинами та іншими правопорушеннями визначається всіма його ознаками: формою і видом вини , мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками. Законодавцем, найчастіше, розмежування здійснюється за наслідками вчинення діяння і, перш за все, за розміром заподіяної шкоди. Наприклад, зловживання посадовою особою своїм посадовим становищем визначається злочином у разі, якщо діями посадової особи заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам або правам та інтересам, що охороняються законом, окремих фізичних чи юридичних осіб, якщо ж істотної шкоди не заподіяно, то діяння посадової особи може кваліфікуватися як дисциплінарний проступок.Цивільні правопорушення Від цивільних правопорушень злочин відрізняється, в основному, за ступенем суспільної небезпечності, який, як правило, також визначається розміром заподіяної шкоди. Так, умисне знищення або пошкодження індивідуального майна громадян стає злочином лише тоді, коли завдано значної шкоди потерпілому (ч. 1 ст.194 КК), а якщо шкода не є значною, то винна особа несе лише цивільно-правову відповідальність, якщо дії по знищенню майна не містять за об'єктом посягання ознак інших злочинів, наприклад, хуліганства (ст. 296 КК).Головна відмінністю злочину від цивільних правопорушень заключається в тому, що цивільні правопорушення (проступки) визначаються як: "майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, які регулюютьсянормами цивільного права, а також деякими нормами трудового, сімейного, земельного права.Свій зовнішній вираз дана різновидність правопорушень отримує, як правило, у формі невиконання абоненалежного виконання договірних зобов'язань, у завданні будьякої майнової шкоди. Санкції за подібніправопорушення носять правовідновлювальпий характер і полягають у відшкодуванні нанесеноїмайнової шкоди, у відміні незаконних договорів, а також у відновленні порушених прав і законнихінтересів." Злочином же визнаються діяння, які посягають на більш значні, суттєві інтереси суспільства, які охороняються від посягання кримінальним законом та за здійснення яких встановлюються найбільш суворі міри покарання, включаючи позбавлення волі та застосування виключної міри покарання довічне ув'язнення. Найчастіше виникає питання про відмежування злочинів від  адміністративних правопорушень. Адміністративні правопорушення Адміністративні правопорушення (проступки) являють собою передбачені нормами адміністративного, фінансового, земельного, процесуального і інших галузей права посягання на встановлений порядок державного управління, власність, права і законні інтереси громадян. Сюди відноситься і дрібна крадіжка, і порушення правил дорожнього руху, правил фінансової та податкової звітності, правил протипожежної безпеки та ін. Змістом адміністративних правопорушень є види протиправної поведінки, які виражаються в порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених адміністративними органами, в дезорганізації порядку державного управління . Специфіка посягань при адміністративних правопорушеннях визначає і характер покарання за вчинені діяння. Це попередження, штраф, позбавлення прав водія і інші заходи державного правового впливу, які накладаються спеціалізованими органами держави. За своїм проявом адміністративні правопорушення подібні до злочинів, але за своїм змістом різко від них відрізняються. Критеріями розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є:1) розмір заподіяної шкоди: так, розкрадання державного чи колективного майна шляхом крадіжки (крім випадків вчинення її з проникненням у приміщення чи інше сховище), шахрайства, привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем при вартості викраденого до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, спричинює відповідальність за ст. 51 КАП, тобто є адміністративним проступком, а при вартості викраденого понад цю суму -- тягне кримінальну відповідальність відповідно за ст.185 КК; 2) вартість предмета правопорушення: так, незаконне скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу або як застави валютних цінностей, при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком і тягне відповідальність за ст. 162 КАП, а якщо вартість предмета незаконної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то дії визнаються злочином і тягнуть кримінальну відповідальність; незаконне переміщення через митний кордон України поза митним контролем товарів, валюти, цінностей та інших предметів при їх вартості до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати є адміністративним проступком, відповідальність за який передбачена ст.209 КАП, а при вартості понад вказану суму -- злочином, відповідальність за який передбачена ст. 201 КК та ін.; 3) наслідки правопорушення: так, пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної лінії зв'язку, проводового мовлення або споруд чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не викликало тимчасового припинення зв'язку, є адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 147 КАП, а якщо названі дії викликали тимчасове припинення зв'язку, то настає кримінальна відповідальність4) повторність вчинених дій: наприклад, незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави при вартості предмета незаконної операції до двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати визнаються злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення; порушення правил адміністративного нагляду визнається злісним і є злочином у разі, якщо воно вчинене особою, до якої двічі протягом року застосовувались адміністративні стягнення за такі ж правопорушення (ст. 395 КК); заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, визнається злочином, якщо ці дії вчинені протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж правопорушення настає кримінальна відповідальність.5) ступінь суспільної небезпечності  вчинених дій, який визначається всіма ознаками вчиненого діяння. Так, вчинення особою дій, що порушують громадський порядок і спокій громадян, зокрема, нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії є дрібним хуліганством і кваліфікується за ст. 173 КАП, а якщо цими діями грубо порушується громадський порядок і виявляється явна неповага до суспільства, то вони стають кримінальне караним хуліганством і кваліфікуються за ст.296 КК. На ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння значною мірою впливають форма і вид вини, мотив і мета вчинення суспільне небезпечних дій (злочину). Наприклад, виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання апаратів для їх вироблення без мети збуту зазначених напоїв і апаратів є адміністративним правопорушенням і тягне відповідальність за ст. 176 КАП, а якщо перелічені дії вчинені з метою продажу таких напоїв та апаратів, то вони визначаються злочином. На ступінь суспільної-небезпечності діяння впливає і кількість епізодів вчинених дій (за відсутності адміністративної преюдиції як умови визнання діяння злочином, про що йшлося у попередньому пункті). Так, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками або іншими особами, від яких неповнолітній не перебував у службовій залежності, тягне відповідальність за ст. 180 КАП, а неодноразове споювання неповнолітнього визнається втягненням його у пияцтво і тягне відповідальність. Інколи визнання вчинених дій адміністративним правопорушенням чи злочином залежить від того, ким вчинені дії. Зокрема, одноразове доведення неповнолітнього до стану сп'яніння, якщо воно вчинене особою, в службовій залежності від якої перебував неповнолітній, тягне відповідальність за КК. Відмежування злочину від дисциплінарних правопорушень не викликає ніякої складності, оскільки дисциплінарні правопорушення являють собою протиправні діяння, які порушують внутрішній розпорядок діяльності підприємств, установ і організацій. Здійснюючи дисциплінарний проступок, правопорушник дезорганізує нормальну діяльність трудових колективів, порушує трудову, учбову, службову, виробничу, військову дисципліну (прогули, спізнення на роботу, пропуски навчальних занять, невиконання розпоряджень адміністрації і т.д.).. Дисциплінарні правопорушення на відміну від злочинів не несуть великої суспільної небезпеки. При розмежуванні злочинів та інших правопорушень за ступенем їх суспільної небезпечності досить часто необхідно визначити зміст так званих оціночних ознак складу злочину, які використовуються законодавцем. Оціночні ознаки в кримінальному законі вживаються, в основному, або як ознаки діяння, або ж як ознаки наслідків: "злісне" ухилення від сплати встановлених коштів на утримання дітей (аліментів) (ст. 164 КК); "грубе" порушення громадського порядку, "явна" неповага до суспільства (ст. 296 КК). Недоліком чинного законодавства треба вважати випадки, коли за одні й ті самі дії передбачена як адміністративна, так і кримінальна відповідальність, а критерії розмежування злочину і адміністративного правопорушення при цьому не визначені. Зокрема, ст. 13 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від ЗО жовтня 1996 р. передбачає адміністративну відповідальність громадян і посадових осіб за здійснення операцій по випуску в обіг або розміщенню незареєстрованих відповідно до чинного законодавства цінних паперів, а ст.223 КК -- кримінальну відповідальність за випуск (емісію) громадянином або посадовою особою суб'єкта підприємницької діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто за одні й ті самі дії особа може бути притягнена або до адміністративної , або до кримінальної відповідальності. Очевидно, що у подібних випадках за основу розмежування злочину й адміністративного проступку слід взяти ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, який, у свою чергу, буде залежати від розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру заподіяної інвесторам шкоди, загального розміру емісії цінних паперів тощо. Слід відмітити, що всі види правопорушень знаходяться в тісному зв'язку із злочином. Так, безвідповідальність посадових осіб, халатність і неефективність роботи правоохоронних органів, які призводять до безкарності, часто є своєрідними стимулами підвищення суспільної небезпечності правопорушника і його дій. Адміністративні правопорушення поступово переходять в злочини проти порядку управління, цивільні правопорушення переростають в злочини проти власності, дисциплінарні проступки -- в посадові злочини.

8.Поняття і структура складу злочину. Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. З цього визначення випливає, що визнання того чи іншого суспільно небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верховної Ради України. Тут саме реалізовано принцип "Немає злочину без вказівки на те в кримінальному законі". З іншого боку, у чинному законодавстві міститься вичерпний перелік тих суспільно небезпечних діянь, що у даний момент визначені як злочинні. Структура складу злочину в науці кримінального права існує чотири елементи складу злочину. Як уже зазначалося до них належить: 1) об’єкт злочину; 2) об'єктивна сторона злочину; 3) суб’єкт злочину; 4) суб’єктивна сторона злочину; Склад - це структурне утворення. Завданням наука є чітка виділення, тих структурних одиниць які утворюють склад. "Взяті з живої дійсності, як результат абстрагуванню від конкретних суспільне небезпечних діянь" .ці структурні одиниці складу взаємодіють один з одним утворюючи певне ціле, яке відображає в диспозиції кримінально-правової норми реальну діалектичну єдність об’єктивного і суб'єктивного в поведінці особи, яка переступила заборону". На сьогоднішній час. в літератури не має однакової для визначення структурних одиниць які утворюють склад . Так склад визначається ї а)як система (сукупність) об’єктивних і суб’єктивних елементів і ознак; б) як "система об'єктивних і суб'єктивних ознак"; в) як "система об'єктивних і суб'єктивних елементів діяння і їх ознак. Елементи і ознаки в одному випадку розглядаються як такі що лежать на одному рівні" в другому як підпорядковані, в третьому ознаки ототожнюються з підсистемою. З цього приводу в вчених існують різні думки і погляди так В.Н.Кудрявцев писав "Щоб уникнути плутанини потрібно терміном "елемент " позначити тільки чотири складові частини злочину, а стосовно до змісту складу використовувати слово "ознака" або "група ознак". З такої точки зору склад містить чотири групи ознак, які характеризують можливість. Оскільки склад злочину - це ознаки, які характеризують суспільні відносини є об'єктом злочину і об'єкт злочину є висвітленням матеріальної ознаки злочину. Повертаючись до суспільних відносин слід зазначити, що під охорону кримінального закону беруться лише ті відносини в суспільстві посягання на які спричиняє найбільшу суспільну небезпеку. З цією метою в науці Кримінального права існують два терміни: криміналізація (процес включення відповідного об'єкту в сферу кримінальної охорони) і декриміналізація (виключення під кримінальної охорони певного о6"єкту). Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин що охороняється кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочинами є: 1) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону, кримінального закону; 2) тяжкість заподіяної злочином шкоди в сфері цих суспільних відносин; 3) предмет, матеріальна річ, злочинним шляхом на яку заподіюється сус­пільне небезпечно щодо в сфері тих суспільних відносин ,що існують з приводу цієї речі . Ці три ознаки є обов'язковими, ознаками об'єкта злочину: 1. Загальний об'єкт злочину . всі суспільні відносини прийняті під охорону кримінального права. 2. Родовий об'єкт злочину-сукупність однорідних суспільних відносин що охороняються кримінальним правом. 3. Видовий об'єкт злочину сукупність суспільних відносин одного виду, що охороняється кримінальним законом. 4. Безпосередній об’єкт злочину конкретне суспільне відношення в якому в процесі скоєння злочину з причинена чи могла бути спричинена шкода. Без посередній об'єкт поділяють на основний, додатковий, факультативні а) Основний безпосередній об’єкт - суспільні відносини, що зазначені в статті Кримінального кодексу, яким завдається шкода. б) Безпосередній додатковий .поруч з основним об’єктом порушуються або ставляться успільні відносини. в) факультативний безпосередній об’єкт це суспільні відносини, які заслуговують самостійної кримінально-правової охорони але при конструювань конкретного складу злочину не виділені в якості об"єкта злочину. Класифікація об'єктів злочинів дає змогу кращого їх вивчення, кращого використання даного поняття. За об’єктом злочину йде об'єктивна сторона складу злочину. сприйняти. Це зовнішня сторона злочину, що містить в собі небезпечне діянні (дію або без дію) злочинний наслідок та причинний зв'язок який зумовив настання наслідку в результаті вчинення діяння. З даного визначення випливають ознаки об’єктивної сторони злочину: 1) Діяння (дія або без дія); 2) Причинний зв’язок; 3) Злочинний наслідок. Діяння поділяється на дію або без дію. а) дія суспільне значима поведінка особи, яка складається з певних рухів, жестів і т.ін., а також використання машин, механізмів, властивостей речовин, температури і т.ін. б) без дія - невиконання особою своїх юридичних обов’язків. Злочинний наслідок - наслідки "які надають характер суспільне небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин що охороняються кримінальним законом. Наслідки кваліфікуються по значенню заподіяної шкоди: а) фізична шкода; б) матеріальна шкода; в) моральна шкода; г) Порушення роботи зв’язку, транспорту; д) Порушення діяльності органів держави і ін. Причинний зв'язок це зв’язок між діянням та наслідком, коли діяння є об’єктивною умовою настання наслідку. "Причинний зв’язок виконує роль зв’язкової ланки між протиправними діяння і небезпечний наслідками що вже наступили результатами". Крім того до об’єктивної сторони складу злочину входять такі ознаки, як місце ,час, спосіб вчинення злочину обстановка вчинення, знаряддя злочину . Об’єктивна сторона складу злочину дає можливість розрішити близькі склади злочинів. Об’єкт і об’єктивна сторона є об'єктивними елементами складу злочину" До суб’єктивних елементів належить суб’єкт і суб’єктивна сторона окладу злочину. Суб’єкт злочину. Це ознаки ,які характеризують особу, що вчинила суспіль но небезпечне діяння. До таких ознак належать:1) Фізична особа - тільки фізичні особи визначаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінальне відповідальними. Проте визначення фізичної особи, як суб’єкта злочину в Кримінальному кодексі немає, однак суб’єктом злочину може бути тільки людина (згідно закону). 2) вік особи досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність: загальна дієздатність з 16 років; виключна дієздатність з 14 років; особлива дієздатність з 18 років; 3) осудність здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своїх дій чи бездіяльності або керувати ними; 4. Спеціальні ознаки суб’єкта: • громадянство; • посадова особа; • військовослужбовець; • фах; • особливо небезпечний рецидивіст; • особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі;• особа, що лягає призову на строкову військову службу; • працівник транспорту; • член виборчої комісії; • родинні відносини (батьки, діти). Всі перелічені ознаки утворюють в своїй сукупності поняття суб’єкта злочину, як елемента складу злочину останній елементом складу злочину є суб'єктивна сторона складу злочину. Суб’єктивна сторона це ознаки злочину ,які характеризують його із внутрішнього боку. До таких ознак належить:1) умисел - вчинення злочину умисно. Визначення вчинення злочину умисно подано в ст. 2.1.1.2 Кримінального кодексу. "Злочин визнається вчиненим, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків 2) необережність . вчинення злочину необережно. ст.25 Кримінального кодексу говориться: "Злочин визначається вчиненим з необережності, коли ocoба яка його вчинила передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розрахувала їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна і могла їх передбачити." 3) мотив злочину внутрішні спонукання, які є усвідомленою потребою що керує діями особи; 4) мета злочину ідеальні зміни, кінцевий результат діяльності, який прагне досягти злочинець, шляхом вчинення злочину. Виходячи з попередньо визначеного можна зробити висновок, що кожний склад злочину являє собою не лише сукупність об’єктивних і суб’єктивних ознак, але і їх органічну єдність, яка базується на тому, що кожний злочин як акт людської поведінки єдиний .за своєю природою. Зв’язок елементів і ознак складу злочину, їх співвідношення відображають визначену властивість злочину Кожний елемент складу злочину має самостійне значення лише при його фактичному розгляді ознаки і елементи складу злочину існують лише в якості відповідних частин складу злочину. Це ще раз доводить те, що при відсутності однієї з ознак складу злочину, немає і самого складу злочину" Значення складу злочину в правозастосовній діяльності надзвичайно велика.

Склад злочину служить не тільки індикатором злочину, але і виступає як підставою кримінальної Відповідальності, бо в співвідношенні з законам його відсутність виключає кримінальне переслідування. Такого погляду на склад злочину дотримуються не всі криміналісти.[26] Одні з них бачать в складі лише юридичну підставу відповідальності "інші підставою відповідальності вважають сан злочин "а склад злочину розглядають як єдиний і достатній показник наявності в діянні особи злочину. І хоча більшість криміналістів ця позиція не поділяється питання про цю функцію складу все ще виникає спір. Значення складу злочину полягає в тому, що він являється підставою кваліфікації злочину. Тобто віднесення конкретного суспільне небезпечного діяння до конкретного виду заборонених діянь ступінь суспільної небезпеки яких була .оцінена законодавцем при їх криміналізації. Склад злочину виступає в роді своєрідного мірила наявності або відсутності у вчиненому того рівня суспільної небезпеки, який необхідній і достатній для визнання його злочином". Він дає можливість не тільки встановити злочинне діяння" але і віднести його до тої чи іншої категорії" групи злочинів так як виявлення ознак складу злочину дозволяє визначити вид злочину "специфіку характеру і ступень його суспільної небезпеки, тин самим проводиться розмежування між окремими видами злочинів вбивством розбоєм грабежем, крадіжкою і т.д. З складом злочину законодавець зв’язує межі покарання злочинних діянь певного Особливої частини Кримінального кодексу являються, як правило відносно визначеними а деколи і альтернативними, і містять вказівки які види покарано і в яких межах можуть бути застосовані судом за даний злочин при індивідуалізації покарання винного" Такий чином значення складу злочину заключається: • по-перше в тому що він є підставою кримінальної відповідальності; • по-друге служить цілям кваліфікації злочинів, тобто встановленню в здійсненому діянні ознак складу злочину і передбаченому у відповідній статті кримінального кодексу; • по-третє, склад злочину визначає межі покарання злочину. Отже, склад злочину-це сукупність юридичне ознак злочину що є основою кримінальної відповідальності із конкретного статтею Особливої частини Кримінального кодексу та визначають межі караності злочину.

9.Дизпозиції (проста, описова; посильна, бланкетна) і склад злочину. Склад злочину — сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Складається з 4 елементів: Суб'єкт злочину Суб'єктивна сторона злочину Об'єкт злочину Об'єктивна сторона злочину. Поширеним є поділення злочинів на злочини з матеріальним та злочини з формальним складом. Матеріальний склад злочину — склад злочину, об'єктивна сторона якого передбачає настання суспільно небезпечних наслідків як її обов'язкову ознаку. Наприклад, крадіжка, грабіж. Формальний склад злочину — склад злочину, для наявності об'єктивної сторони якого необов'язкове настання суспільно небезпечних наслідків для кваліфікації злочину. Наприклад, розбій: особа може фактично нічого не захопити, але понесе покарання за розбій, якщо лише вчинила напад. Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для опису ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із 4-х видів диспозицій: просту, описову, відсильну, бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту (ст.98 вбивство з необережності). Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст, дає його визначення. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів.

10.Класифікація складів злочину. Класифікація окремого складу злочину має важливе значення для відокремлення окремого складу, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує класифікація складу злочину за певними ознаками: – залежно від способу описання злочину в законі; – за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості); – від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину. Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину:-простий; -складний; Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини ( наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ). Складний склад злочину характеризується наявністю: • двох і більше безпосередніх об’єктів (наприклад, склад розбійного нападу – ст. 187 ККУ); • двох форм вини – складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого – ч. 2 ст. 121 ККУ); • двох або більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем – ст. 357 ККУ); • Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ – державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України). За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склад злочину: ? основний; ? кваліфікований; ? особливо кваліфікований; ? з пом’якшуючими обставинами. Основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих ( кваліфікуючих) та пом’якшуючих обставин. Наприклад крадіжка, тобто таємне викрадення майна. Кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 185 ККУ (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб). Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 – 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою). Склад злочину з пом’якшуючими обставинами (привілейований) – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання. Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склад злочинів: - матеріальний; - формальний; - усічений; Матеріальний склад злочину — це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріаль­них складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи — діяння та наслідки; б) при­наймні, один зв'язок між обов'язковими елементами — причинний між діянням та наслідками. Типовими прикла­дами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств, тілесних ушкоджень, основний склад перевищення влади або поса­дових повноважень. Очевидно, до мате­ріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (не­безпека) настання "реальних" наслідків. Формальний склад злочину — це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єк­тивної сторони формального складу будь-якого злочину за­вжди є діяння, до якого законодавець при створенні юри­дичного складу злочину певного виду може "додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку . Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство, одержання хабара, незаконне перетинання державного кордону. Іноді в літературі поряд із формальними та матеріаль­ними складами злочинів подаються як окремий вид і так звані усічені склади злочинів. Очевидно, це не зовсім правильно. Підставою виділення усічених складів злочинів як окремого різновиду дійсно є певні особливості, але вони не пов'язані з обов'язковістю чи необов'язковістю в межах відповідних юридичних складів певних наслідків. У даному разі ці особливості полягають в іншому, а саме: певні склади злочинів законодавець конструює таким чином, що закінченим злочином визнається діяння, яке за своїм за­гальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. Типовим прикладом усіченого скла­ду злочину є юридичний склад розбою. Він відрізняється від складів крадіжки чи грабежу тим, що переносить мо­мент закінчення злочину з фактичного заволодіння майном на напад із метою такого заволодіння, поєднаний із на­сильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого на­сильства. Отже, в юридичному складі розбою закінченим злочином ви­знається діяння, яке за своїми загальними кримінально-правовими ознаками  є, по суті, замахом на злочин. Отже, усічений склад злочину — це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчи­ненням діяння, що за своїм загальним кримінально-пра­вовим змістом є попередньою злочинною діяльністю. У такому розумінні усічений склад є окремим різновидом формального складу злочину, оскільки підстава його ви­ділення відрізняється від підстави поділу складів злочинів на формальні, матеріальні та формально-матеріальні.