лекции Еко / радиац_Чорнобиль

Протягом 1991–1995 років відповідно до вимог чинного законодавства було визначено територію зон радіоактивного забруднення. До цих зон було віднесено 2293 населені пункти дванадцяти областей, які зазнали найбільшого забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це Вінницька, Волинська, Житомирська, Івано' Франківська, Київська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Критерії віднесення територій до таких, що зазнали радіоактивного забруднення:

Характеристика зон радіоактивного забруднення

Протягом усього подальшого післяаварійного періоду концентрація радіонуклідів у повітрі мала постійну тенденцію до зниження. Такий характер змін зумовлювався низкою причин: природним розпадом радіонуклідів, зменшенням кількості радіоактивних мікрочастинок у повітрі внаслідок їх осідання та закріплення на ґрунті.

Сьогодні головним постачальником радіонуклідів до повітря є поверхня ґрунту, на якій вони знаходяться. На вміст радіонуклідів в атмосферному повітрі та його динаміку протягом року помітно впливають метеорологічні умови: коли йде дощ, їх кількість зменшується, а в суху вітряну погоду – навпаки, збільшується. Суттєво підвищують концентрацію радіонуклідів лісові пожежі.

Однак треба відзначити, що сьогодні вміст радіонуклідів у повітрі дуже незначний і складає соті відсотка від існуючих норм.

Основний потік радіонуклідів йде за межі зони відчуження водним шляхом. Повітряний, біогенний і ґрунтовий шляхи в цілому відіграють незначну роль.

шарах атмосфери. В цей період близько 90% радіоактивних випадань на території лісів було затримано кронами дерев, при цьому спостерігалося підвищене накопичення радіоактивності на узліссях, яке істотно перевищувало обсяги вертикальних випадань. Як наслідок, щільність забруднення території під лісовими насадженнями в середньому в 1,2 рази вища, ніж на перелогах та інших не покритих лісом об'єктах. До кінця осені основна маса радіонуклідів разом з опалим листям перемістилася на поверхню лісової підстілки. В подальшому захисна роль лісів проявилася у сповільненні швидкості міграційних процесів шляхом утримання значної частини радіонуклідів у лісовій підстилці.

Удругому періоді відбувалася поступова міграція нуклідів через лісову підстилку до ґрунту. Зараз основну частину радіонуклідів зосереджено у верхніх 10 см ґрунту.

Утретьому періоді (через 3–5 років після аварії) розпочалось інтенсивне кореневе поглинання, що зумовило надходження радіонуклідів до компонентів надземної маси рослин за таким рядом: деревний ярус – трав'янисто'кущовий ярус – мохи та лишайники – гриби. Одним із провідних факторів, що визначає рівень вмісту радіонуклідів у компонентах фітомаси, є рівень зволоження території. На перезволожених ділянках вміст радіоцезію в надземній фітомасі в 4–7 разів вищий, ніж на ділянках з нормальним режимом зволоження. Зараз частинка радіонуклідів в надземній фітомасі соснових лісів у середньому складає 3–6% від загального запасу забруднення, досягаючи на перезволожених ділянках 10–12%. Основна ж частина радіонуклідів знаходиться у ґрунті.

Уцілому в лісових екосистемах включення радіонуклідів до біологічного кругообігу значно перевищує винос їх за межі корененасиченого шару ґрунту, тобто біологічний кругообіг є одним із провідних факторів, що стримує надходження радіонуклідів до надземних і підземних вод та їх поширення за межі зони відчуження.

32 Екологічні наслідки

З усіх типів природних екосистем ліси є найбільш ефективним фактором накопичення, утримання та фіксації радіонуклідів, що потрапили до навколишнього середовища після аварії на ЧАЕС. Через включення радіонуклідів до малого біологічного кругообігу, ліси відіграють провідну роль у процесах міграції та перерозподілу радіонуклідів у ландшафтах. За межі лісової екосистеми, яка живе нормальним життям, виносу радіонуклідів практично не відбувається.

Стан лісових екосистем значною мірою визначає міграцію радіонуклідів в інших ландшафтах та винос їх за межі зони відчуження і врешті'решт,

надходження через харчові ланцюги до людини. Несприятливі природні умови та антропогенні фактори (лісові пожежі, розвиток хвороб та шкідників, вітровали й т. ін.) можуть призвести до суттєвого прискорення міграційних процесів.

Більшу частину всієї території зони відчуження навколо ЧАЕС вкрито лісами. В цьому районі домінуючою породою є сосна, а найбільш чутливими до радіоактивності є саме хвойні породи.

Найбільше радіаційне навантаження на сосну в результаті аварії на ЧАЕС припало на період активних весняних ростових процесів, коли її радіочутливість зростає в 1,7–3 рази порівняно з іншими періодами. Крона у сосни досить щільна і є ефективним фільтром. З цієї причини

сосни захопили своїми кронами значну кількість радіоактивних аерозолів. Оскільки сосна не скидає хвою протягом 2–3 років, тому очищення крон відбувалося набагато повільніше, ніж у листяних порід, що й зумовило сильне пошкодження хвойних порід.

Результати радіаційного впливу виявились в прямій пропорційній залежності від дозового навантаження. В усіх вражених дерев спостерігалося порушення ритміки росту, орієнтації пагонів, морфологічних процесів. При дозах 300–400 рад удвічі знизився приріст за діаметром стовбура у берези, ялини, сосни. Разом із цим у дерев усіх порід почались активні відновлювальні процеси. Так, у ялини формується гігантська хвоя довжиною до 4–4,5 см, у сосни – 12–14 см. У 1989–92 рр. загальна маса хвої на пагонах збільшилась в порівнянні з 1986 роком в 3,0–3,5 рази. Зросла схожість насіння. Це говорить про підвищення функцій репродукції виду.

знаходились на "сліді" основного викиду, загинули в перші дні після аварії,

ліс".

а в цілому за рік площа цього лісового масиву стала "рудого" забарвлення і

Що про нього

склала 450 га. Ліс, який загинув, становив дуже велику екологічну небезпеку, наприклад при пожежі, як джерело вторинного радіоактивного

відомо?

забруднення. Передусім він ускладнював радіаційну ситуацію на дорозі, яка прилягала до нього і була однією з основних транспортних магістралей в районі ЧАЕС.

Обговорювались різні плани дезактивації і захоронення "рудого лісу". Ще до завершення цього обговорення у 1987 році розпочались роботи по його захороненню. Навколо ділянки мертвого лісу був насипаний вал заввишки 2–2,5 м і довжиною приблизно 3,5 км. Захоронення дерев, чагарників і верхнього шару ґрунту усередині проводилось шляхом їх підрізки й укладки в ґрунтові траншеї з наступним засипанням шаром ґрунту до 1 м. Всього було захоронено більше 4 тис. м3 лісу. В результаті проведених робіт потужність експозиційної дози гама'опромінення на цій території знизилась в 4–5 разів.

Морфологічні зміни поступово з віком зникають, а якщо й успадковуються, то вкрай рідко. В цілому частота цих змін може служити індикаційною ознакою антропогенних (в тому числі й радіаційних) впливів. Це й спостерігається в розсаднику.

Що стосується мутацій, то це спадкові зміни, які передаються з покоління до покоління і проявляють себе в потомстві. Для того, щоб встановити їх наявність, необхідно досить багато часу, бо сосна плодоносить через 6–7 років. І тільки отримавши насіння з цих дерев, а з них нові саджанці, можна впевнитись: успадковується чи ні та чи інша ознака.

По'перше, питання це дуже складне, потребує багаторічних копітких досліджень, і, звичайно, на нього зараз ніхто відповісти не зможе. Справа в тому, що є мутації, які проявляються через два'три покоління. А у сосни, наприклад, покоління – це 30–40 років. Тому, щоб відповісти впевнено, необхідна не одна сотня років спостережень.

По'друге. Дійсно, у 1986–1987 роках вчені спостерігали значні відхилення у рості рослин. Наприклад, листя дуба досягали в довжину 40 сантиметрів; довжина хвої сосни складала 18–20 сантиметрів. Навіть досвідчені

лісоводи часто помилялись, що за рослина перед ними. Зустрічались ялини, довжина хвої яких сягала 4–5 сантиметрів і мала досить своєрідне забарвлення. Але всі ці зміни виявились не спадковими – через 2–3 роки їх ріст нормалізувався. Тут мова може йти про так звані морфози – відхилення у дорослих дерев, які спадково не передаються.

Але при всьому цьому треба відзначити, що насіння від уражених лісів вивчається вченими протягом всіх останніх років після аварії, і окремі мутанти були ними виявлені. Однак більшість із цих мутантів нежиттєздатні і дуже швидко гинуть. Тобто природа сама виставляє бар'єр перед тим, що відхиляється від норми. Можна чекати, що при виниклих в результаті аварії могутніх радіаційних впливах з'явиться ще певна кількість мутантів. Але цілком впевнено на сьогоднішній день цього стверджувати не можна.

Одним із визначальних факторів накопичення грибами радіонуклідів є їх видова приналежність. Різного виду гриби забруднюються по'різному, причому різниця між окремими видами може досягати 100 крат. Нічого дивного тут нема: грибниці різних видів формуються в різних горизонтах ґрунту. Гриби, які ростуть в умовах підвищеної вологості, характеризуються в середньому на порядок більш високим накопиченням нуклідів.

Сучасний перерозподіл радіонуклідів у ґрунті та біологічні особливості розташування грибниці за глибиною дає можливість поділити гриби за накопиченням радіоцезію на такі чотири групи:

а) слабоакумулюючі – опеньок літній та опеньок осінній;

б) середньоакумулюючі – білий гриб, підберезник (обабок) та лисички;

в) сильноакумулюючі – рядовка зелена (зеленушка), рядовка шорстка, сироїжка;

г) акумулятори радіоцезію – польський гриб, маслюк звичайний та маслюк зернистий.

34 Екологічні наслідки

Радіонукліди під дією природних факторів мігрують в горизонтальному та вертикальному напрямках. Горизонтальна міграція відбувається за рахунок вітрової ерозії поверхні ґрунту, змиву радіоактивних речовин з рослинності атмосферними опадами, їх стоком у низинні ділянки та потраплянням до струмків та річок. Швидкість горизонтальної міграції залежить від швидкості вітру, кількості та інтенсивності опадів, ландшафтних особливостей даного району, міцності їх фіксації рослинністю і ґрунтом, а також іншими факторами. Особливо висока швидкість горизонтальної міграції радіонуклідів спостерігається в тих випадках, коли йдуть сильні дощі, які змивають радіоактивні речовини з поверхні рослин та в період весняного танення снігу.

Вертикальна міграція обумовлена процесами проникнення всередину ґрунту, переносу їх фільтраційними потоками води, виносу радіонуклідів рослинами з корененасиченого шару ґрунту до надземних частин рослин, діяльності ґрунтових тварин і мікроорганізмів та інших факторів. Зараз основна частина радіонуклідів зосереджена у верхніх 10 см ґрунту.

Потрапляння радіонуклідів до підземних вод відбувається внаслідок різних процесів. Основний серед них – фільтрація крізь ґрунт. Теоретично фільтрація забезпечує міграцію речовин зі швидкістю води, що рухається. У реальному житті, коли середовище неоднорідне, фільтрація відбувається досить повільно і значною мірою залежить від властивостей ґрунту.

У майбутньому прогнозується підвищення вмісту радіонуклідів у ґрунтових водах у межах найбільш забруднених територій. Однак перевищення допустимих норм малоймовірно.

Складовою частиною будь'якого ґрунту є гумус. Це речовини кислотної природи (гумінові кислоти). Вони забезпечують родючість ґрунту. Гумус утворює комплексні сполуки, що зв'язують іони цезію і, меншою мірою, стронцію, і затримують їх. Дощові прісні води погано вимивають ці іони з комплексів.

Проте, якщо ґрунти підтоплюються повеневою водою рік і змінюється кислотність середовища, яке містить досить велику кількість розчинених природних солей стронцію, натрію та інших елементів, відбувається вимивання радіонуклідів з ґрунтів внаслідок процесів іонного обміну. Причому цезій у гумусі утримується міцніше, ніж стронцій, і саме тому під час повені спостерігається збільшення концентрації стронцію у воді порівняно з цезієм.

Під час аварії основним механізмом забруднення рік був перенос радіоактивних аерозолів. Після ліквідації аварії перерозподіл радіонуклідів у поверхневій частині гідросфери (ріках, водоймищах, озерах і т.д.) був зумовлений гідродинамікою водяних систем,

ландшафтами і гідрометеорологічними умовами.

Найбільш значні радіоактивні забруднення акваторій водоймищ зосереджені в так званій зоні відчуження. Це – ставок'охолоджувач ЧАЕС, Прип'ятський, Семиходський, Новошепелицький затони і русло р. Прип'ять поблизу ЧАЕС. Значна частина радіоактивних випадань зосереджена в межах водозбірних басейнів р. Прип'яті, Десни і частково Дніпра.

Каскад водоймищ на Дніпрі відіграє важливу роль у пом'якшенні радіаційної обстановки в середній і нижній частині р. Дніпро. Київське водоймище служить першим і основним депо при поширенні нуклідів униз за Дніпром. Різке зниження швидкості води при впаданні рік у Київське водоймище призводить до істотного осадження радіоактивного цезію, що міститься у вигляді нерозчинних суспензій, на дно водоймища і сприяє самоочищенню води. Кожне розташоване нижче водоймище слугує додатковим бар'єром для переносу цезію водою.

Бар'єрна роль водоймищ у відношенні стронцію виявилася менш ефективною, тому що він погано утримується суспензіями й існує безліч розчинних з'єднань.

З 1987 року в ставку'охолоджувачі ЧАЕС проводяться дослідження з питань впливу радіаційного фактору на різновікові групи риб, на процеси природного та штучного репродукування, виживання ікри та мальків риб, на динаміку накопичення та зміни питомої активності в органах і тканинах різновікових груп, у тому числі вивчаються процеси репродукування риб, які отримали під час аварії великі дози (до 1000–1200 бер) іонізуючого опромінення.

Ставок'охолоджувач ЧАЕС – це велике водоймище, площа якого складає 23 км2, об'єм води – 160 млн. м3, середня глибина – 4–7 м, а ями сягають глибини – 16–24 м. В ньому живе більше 30 видів риб.

Дослідники з'ясували, що найбільшу питому активність мають риби'хижаки (судак, щука), найменшу – риби, які живляться рослинною їжею (товстолобики).

Ще до аварії на ЧАЕС вчені проводили дослідження з опроміненням мишей, але навіть зміни сорока поколінь виявилися недостатніми, щоб виявити повноту можливих змін. Що стосується птахів, які проживають у зоні, то лідерами по накопиченню радіонуклідів виявились крижень та лисуха. Частина "забруднених" водоплавних птахів з найбільш потерпілих територій одразу після аварії мігрувала на 100–200 км до чистих районів, що не дає можливості простежити на них означені процеси.

Практика радіаційної безпеки передбачає безпороговість, тобто пряму залежність ризику від дози. Саме так вважає більшість сучасних радіобіологів. Тому можна вважати, що будь'яке, навіть мале підвищення радіоактивного фону супроводжується пропорційним зростанням ризику.

36 Екологічні наслідки

Медичні наслідки

Достовірно визначити медичні наслідки аварії дуже складно, тому що важко відокремити складову впливу саме Чорнобильської аварії від інших існуючих несприятливих факторів. Після аварії була розроблена система спостереження та збору даних про стан потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Ці дані занесені до державного реєстру України, де

міститься особистісна інформація про близько 3 млн. постраждалих, в т.ч. про 270000 ліквідаторів.

На підставі наявних даних із упевненістю можна говорити тільки про значний ріст раку щитовидної залози, що обумовлений впливом радіоактивного йоду в перші дні

після аварії. В цілому по Україні не зареєстровано розбіжностей у частоті виникнення уроджених вад на територіях, забруднених внаслідок аварії. На відміну від наслідків бомбардування японських міст Хіросіми та Нагасакі не спостерігається росту кількості випадків лейкемії.

Однак, серед потерпілих, а особливо серед учасників ЛНА 1986–1987рр., спостерігається ріст серцево)судинних, ендокринних, запальних захворювань шлунково)кишкового тракту, зниження імунітету й ін. Розвиток цих захворювань тісно пов’язаний зі способом життя потерпілих і факторами ризику. Найбільш високий ризик відзначався при наявності гіперхолестеринемії, курінні, надлишковій масі тіла, вживанні алкоголю та гіподинамії, особливо при генетичній схильності. І навпаки, найменший ризик спостерігається при веденні здорового способу життя. Які типи медичних наслідків радіаційних аварій можливі?

Існують два види можливих медичних наслідків будь)якої великої, у тому числі й Чорнобильської, ядерної аварії:

) радіаційні, точніше, радіологічні наслідки, що є результатом безпосереднього впливу іонізуючого випромінювання;

) різні загальні розлади здоров'я, викликані будь)якими іншими факторами аварії нерадіаційної природи, наприклад, соціальними, стресовими, або психологічними.

2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 р. на території зони безумовного відселення не менше 2 років, або на території гарантованого добровільного відселення не менше 3 років;

3)особи, які постійно проживають, або постійно працюють, або постійно навчаються на територіях зон безумовного (обов'язкового) відселення, якщо за станом на 1 січня 1993 р. вони прожили, або працювали, або навчалися на території зони безумовного відселення не менше 2 років, або на території гарантованого добровільного відселення не менше 3 років;

4)особи, які постійно проживають, або постійно працюють, або постійно навчаються на територіях зони посиленого радіоекологічного контролю, якщо за станом на 1 січня 1993 р. вони прожили, або працювали, або навчалися на території зони не менше 4 років;

5)особи, які з моменту аварії до 14 липня 1986 р. працювали не менше 14 календарних днів, або в 1986–87 рр. не менше 3 місяців за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці за радіаційним фактором за урядовими завданнями, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

6)До дітей, потерпілих внаслідок аварії, належать ті, що:

'були евакуйовані із зони відчуження, в тому числі опромінені в утробі матері;

'проживали на момент аварії або навчалися на територіях зон безумовного відселення на день аварії не менше 1 року;

'проживали на момент аварії або навчалися на територіях зони гарантованого добровільного відселення не менше 2 років;

'проживали на момент аварії або навчалися на територіях зони посиленого радіоекологічного контролю не менше 3 років;

'народилися після 26 квітня 1986 р. від батьків, що належали до категорій 1–3 постраждалих;

'хворі на рак щитовидної залози та хворі на променеву хворобу;

'одержали дозу опромінення щитовидної залози, що перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я.

Проходячи через тіло людини, іонізуюча радіація вступає у взаємодію з тканинами і передає енергію клітинам та їх органелам шляхом іонізації атомів. Цей феномен широко вивчався на прикладі критично важливого генетичного матеріалу, ДНК, що контролює функції клітин. Якщо

ушкодження ДНК незначне і ступінь нанесення ушкодження не був фатальним, інакше кажучи, при низьких рівнях опромінення клітина може виявитися здатною відновити отримані ушкодження. Якщо нанесені ушкодження не підлягають відновленню і є досить серйозними для того, щоб перешкодити клітинним функціям, клітини можуть або негайно відмирати, або гинути після кількаразового ділення.

При низьких дозах відмирання клітин може супроводжуватися дією природних механізмів, що регулюють клітинну регенерацію. Однак при високих дозах опромінення відновлення і регенерація клітин можуть бути недостатніми, що призводить до загибелі великої кількості клітин, викликаючи утруднене функціонування органів. Швидка загибель клітин при високих дозах радіації може загрожувати життю людини в короткостроковому плані, і саме такі "детерміністські" наслідки пояснюють велику кількість смертей відразу ж після Чорнобильської аварії.

При низьких дозах клітинна регенерація може бути неповною або дефектною, а в цьому випадку клітина може змутувати, що в майбутньому (можливо, досить

38 Медичні наслідки

віддаленому) може призвести або до неконтрольованого розмноження перероджених соматичних клітин, або до трансформації кліток зародкової тканини статевих залоз ("стохастичні" ефекти). У першому випадку існує імовірність захворювання самої опроміненої людини раком, у другому – можуть проявитися спадкові (генетичні) дефекти у його нащадків. Вважається, що наслідки дії низьких доз опромінення визначити безпосередньо неможливо, тому оцінки віддалених медичних наслідків ґрунтуються на прогнозах, зроблених на базі змушених допущень і екстраполяцій.

обов'язково виникають при досягненні визначеної досить великої, граничної дози (не менш 0,25 Гр) і з її ростом підсилюються, що і зрозуміло, тому що збільшується число клітин, що гинуть. Наприклад, при місцевому опроміненні в дозі 5–10 Гр виникає лише почервоніння шкіри, а зі збільшенням дози може розвитися поверхнева, потім глибока виразка, аж до ураження кісти. Типовим прикладом детерміністського ефекту загального опромінення при дозах, що перевищують 1 Гр в середньому на все тіло, є гостра променева хвороба, що, у залежності від дози, може бути різного (I–IV) ступеня тяжкості.

Ефекти, частота прояву яких не залежить від дози або інтенсивність прояву є дозонезалежною, називають стохастичними ефектами.

На відміну від безпосередніх, детерміністських, віддалені наслідки можуть виникнути в результаті змін однієї клітини. Теоретично вони не мають дозового порога, звідси і їхня назва – стохастичні, тобто ймовірнісні, випадкові

ефекти. Якщо такі радіаційні зміни відбулися в соматичних (греч. Soma – тіло) клітинах опроміненого індивідуума, то після закінчення визначеного терміну в нього може виникнути рак або лейкемія. Якщо змінам піддалися статеві клітини, можна чекати розвитку генетичних захворювань або уроджених каліцтв у потомства.

Зі збільшенням дози наростає тільки імовірність стохастичних ефектів, а не ступінь їхнього прояву. Це і зрозуміло, тому що рак або є, або його немає, половини раку не буває. При цьому радіаційно'індукований рак нічим не відрізняється від спонтанного, що дуже важливо враховувати для правильної оцінки реальних стохастичних наслідків аварійного опромінення. Ризик стохастичних ефектів розраховують на підставі теоретичних, експериментальних і радіаційно'епідеміологічних досліджень.

Терміном "гостра променева хвороба" (ГПХ) визначають низку клінічних синдромів, що розвиваються після короткочасної (від секунд до 3'х діб) дії проникаючої радіації в дозах, вищих за 1 Гр (в середньому на все тіло).

Серед ліквідаторів є група осіб, яких називають "свідками аварії". Це, головним чином, персонал станції, що працював в ту зміну, коли

трапилася аварія (оператори 4'го енергоблоку, черговий та допоміжний персонал турбінного залу), і пожежники, які прибули для гасіння пожежі. Їх здоров'я постраждало від безпосереднього прямого впливу іонізуючого випромінювання в діапазоні доз, що викликають гостру променеву хворобу різного ступеня тяжкості, і в певних випадках – від термічних і променевих опіків.

У 1989 р. після ретельного ретроспективного аналізу історій хвороб 237 осіб, котрим було встановлено діагноз гострої променевої хвороби в 1986 р., реальна кількість постраждалих із таким діагнозом зменшилась і становила 134 особи. З них 28 пацієнтів померли протягом перших трьох місяців після аварії, а в наступні роки – ще 14 (дані на 1 січня 2004 р.), незважаючи на постійний медичний контроль,

систематичне лікування (стаціонарне, амбулаторне, санаторно'курортне) і реабілітаційні заходи.

Основними причинами смерті осіб, які перенесли гостру променеву хворобу в післяаварійні роки, є злоякісні захворювання крові та злоякісні пухлини різних локалізацій, раптова серцева смерть, а також інші хвороби та нещасні випадки.

Практично всі особи, які перенесли гостру променеву хворобу, незалежно від ступеня її тяжкості, отримали 2 групу інвалідності у зв'язку зі стійкою втратою працездатності. Це пов'язано не тільки з низькими показниками їх здоров'я, а й з неможливістю працювати за фахом, тому що більшість із них були професіоналами'атомниками або пожежниками. Всі вони одночасно страждають на певну кількість хронічних захворювань внутрішніх органів і систем (серцево'судинної, бронхолегеневої, травної, нервової, ендокринної, кістково'м'язової, сечостатевої) – від 5–7 до 10–12 діагнозів, що виникли від сумісної дії різних негативних чинників Чорнобильської аварії, перш за все – радіаційного.

Після перших повідомлень на початку 90'х років про збільшення захворюваності на рак щитовидної залози у дітей у результаті опромінення в перші дні після аварії, в усіх трьох державах були створені відповідні національні спеціальні реєстри.

В Україні після 1991 р. функціонує Державний реєстр України, де міститься індивідуальна інформація про близько 3 млн. постраждалих, в т.ч. – про 270 000 ліквідаторів.

Обов'язкова реєстрація і постійне спостереження за станом здоров'я введені для чотирьох груп першочергового обліку:

'1 – учасники ліквідації наслідків аварії (ліквідатори);

'2 – особи, евакуйовані з найбільш забруднених районів (щільність випадання 137Cs – 1480 кБк/м2);

'3 – особи, що проживають на дуже забруднених територіях (щільність випадання 137Cs – 555 кБк/м2);

'4 – діти, що народилися після аварії у осіб, включених у групи 1–3.

Приблизно 50% включених до реєстру ліквідаторів мають "офіційно" зареєстровану дозу (ОЗД), отриману завдяки індивідуальному моніторингу (ТЛ дозиметри, алюмофосфатні скельця, іонізаційні дозиметри) або груповому моніторингу (призначення індивідуальних доз на основі персонального моніторингу осіб, що виконували одночасно однакову роботу). В Державному реєстрі не відображена інформація про те, яким саме методом була отримана доза. Серед осіб, які перебувають на обліку в Державному реєстрі, основна частина – це військові резервісти, незначна – професійні робітники (цивільні працівники ЧАЄС та інших організацій). На міжнародному рівні почато інтенсивне зусилля щодо комп'ютеризації реєстрів з метою поліпшення використовуваних методик і приведення їх до міжнародних стандартів.

Існуюча система реєстрів передбачає постійний динамічний контроль захворюваності (у першу чергу онкологічної), генетичними наслідками, а також смертністю населення та ліквідаторів, статистика якої є одним із головних кінцевих показників стану здоров'я населення, використовуваних при епідеміологічних дослідженнях.

40 Медичні наслідки