Тема: Гонорея

2.Навчальна мета заняття:

2.Навчальна мета заняття: навчити лікарів-інтернів за спеціальністю “Загальна практика - сімейна медицина” питанням з етіології, патогенезу, клініки, діагностики, диференційної діагностики, принципам загального та місцевого лікування, а також профілактики гонореї. Гонорея є найбільш поширеним інфекційним захворюванням, що передається статевим шляхом. При гонореї уражаються сечостатеві органи, які можуть спричинити порушення функцій цих органів, призвести до непліддя, імпотенції та до психічних розладів. Висока контагіозність цієї інфекції, наявність первинно-торпідних та хронічних форм цієї інфекції, а також змішаних (гонокок та ін. збудники) створює серйозну проблему для практичної охорони здоровя.

Знати:

• Основні морфологічні риси гонококів, принципи їхньої лабораторної діагностики.

• Клінічну класифікацію уретропростатитів венеричного генезу.

• Особливості психологічного реагування та поведінки людей, що мають цю патологію. Трактувати відповідну психокорекційну роботу з урахуванням психологічного та соціального статусу пацієнта.

• Деонтологічно виважено та цілеспрямовано збирати як загальний, так і, особливо, статевий анамнез у хворих на гонорею та негонорейні уретрити.

• Імовірні умови інфікування, так і шляхи профілактики випадкового зараження. Тактовно залучати до обстеження та лікування статевих партнерів.

• Трактувати результати клінічного обстеження та анамнезу хворих на гонорею та негонорейні уретрити.

• Характерні клінічні ускладнення гонореї та негонорейних уретритів, шляхи їхнього виникнення, розвитку, запобігання.

• Загальні особливості клінічних виявів уретропростатитів венеричного ґенезу.

• Можливі варіанти побудови комбінованої терапії хворих на гонорею та негонорейні уретрити з урахуванням лабораторних даних, давності захворювання, локалізації уражень.

Вміти:

• Розрізняти основні морфологічні риси гоноко­ків, хламідій, трихомонад та інших збудників урогенітальної патології, принципи їхньої лабораторної діагностики.

• Трактувати клінічну класифікацію уретропростатитів венеричного генезу.

• Визначати особливості психологічного реагу­вання та поведінки людей, що мають цю патологію.Трактувати відповідну психокорекційну робо­ту з урахуванням психологічного та соціального статусу пацієнта.

• Деонтологічно виважено та цілеспрямовано збирати як загальний, так і, особливо, статевий анамнез у хворих на гонорею та негонорейні уретрити.

• Визначати як імовірні умови інфікування, так і шляхи профілактики випадкового зараження. Тактовно залучати до обстеження та лікування статевих партнерів.

• Трактувати результати клінічного обстеження та анамнезу хворих на гонорею та негонорейні уретрити.

• Вирізняти характерні клінічні ускладнення гонореї та негонорейних уретритів, шляхи їхнього виникнення, розвитку, запобігання.

• Трактувати загальні особливості клінічних виявів уретропростатитів венеричного ґенезу.

• Аналізувати можливі варіанти побудови комбі­нованої терапії хворих на гонорею та негонорейні уретрити з урахуванням лаборатор­них даних, давності захворювання, локалізації уражень.

Опанувати практичні навички:

• Провести огляд шкірних покривів та видимих слизових оболонок.

• Провести забір матеріалу для дослідження на гонорею

• Провести двохсклянкову пробу Томпсона при обстеженні хворого на уретрити

• Заповнити попередження хворому та термінове повідомлення на пацієнтів, у яких діагностовано венеричні хвороби.

• Виписати рецепти на основні дерматологічні препарати, які застосовують для лікування гонорейних уретритів.

Зміст теми:

Гонорея

• друга венерична (інфекційна) хвороба

• передається переважно статевим шляхом

• уражає слизові з циліндричним епітелієм

Етіологія і патогенез. Збудник – гонокок (Нейсер, 1879 р.)

• грамнегативні (інші диплококів грампозитивні)

• уражає слизові з циліндричним епітелієм:

• уретра

• цервікальний канал

• пряма кишка

• кон'юнктива

• нестійкі у зовнішньому середовищі (швидко гинуть від висушування, кип'ятіння, при дії дезінфікуючих речовин);

• стійкі в організмі людини;

• при хронічному перебігу  можуть утворювати капсули або L-форми, стійкі до антибіотиків;

• містять речовину, подібну до людського групового ізо-антигену В  цитопатогенетична дія на еритроцити людей із групами крові В (III) і АВ (IV)  розвиток ускладнень. Їх поділ здійснюється кожні 15 хв і в цей час вони найвразливіші для антибіотиків (у випадках гострої гонококової інфекції концентрація антибіотика повинна бути високою, постійною і нетривалою). Гонококи за допомогою поверхневих виступів можуть прикріплюватися до поліморфноядерних нейтрофілів, тоді вони стають резистентними до фагоцитозу. У випадках гострої гонококової інфекції гонококи знаходяться переважно всередині лейкоцитів, а хронічної - в лейкоцитах і позаклітинне. Вони можуть фагоцитуватись трихомонадами і залишатись життєздатними у них тривалий час. Цей факт має значення для планування лікування у випадках змішаних трихомонадно-гонококових уражень. Особливо слід наголосити на тому, що постійно збільшується відсоток гонококів, які продукують бета-лактамазу (пеніциліназу) і стійкі до впливу пеніциліну, який уже втратив роль основного антибіотика у лікуванні цієї інфекції. Із 4 основних серотипів гонококів найвірулентнішим вважають перший, який часто призводить до розвитку хронічної патології. Гонококи 3-го серотипу схильні спричиняти розвиток асимптомних форм, які можна діагностувати лише бактеріологічним та іншими чутливими методами дослідження.

Гонококова інфекція має переважно вогнищевий, місцевий характер, рідше одночасно або послідовно виникає кілька вогнищ ураження і надзвичайно рідко вона набуває генералізованого характеру (дисемінована гонококова інфекція, гонококовий сепсис). Гонококи досить швидко фіксуються за допомогою ворсинок на поверхні слизових оболонок і через міжклітинні простори впродовж 3-4 днів досягають субепітеліальної сполучної тканини, обумовлюючи розвиток запальної реакції, у вогнища якої мігрують нейтрофіли, лімфоцити і спричиняють утворення гнійних виділень.

Антигени гонококів здатні сенсибілізувати організм, пригнічуючи чин­ники природної резистентності (лізоцим, комплемент тощо).

Вродженого і набутого імунітету до гонококової інфекції немає. Проте в організмі хворих з'являються протигонококові антитіла, починаючи із 5-7 дня хвороби. Найвищі титри спостерігають через 2 тижні, і впродовж нас­тупних місяців (до 6) антитіла зникають. Вони не мають особливого діагнос­тичного чи прогностичного значення. Секреторні антитіла виявляють в урет­ральних та цервікальних виділеннях, сім'яній рідині, соку простати. У хворих на гонококову інфекцію спостерігають зрушення клітинного імунітету. Проте ці імунні зрушення не сприяють одужанню і не створюють несприйнятності до повторного зараження. Контагіозність, за даними різних авторів, колива­ється від 22 до 90 % і може бути обумовлена різними причинами (формою хвороби, фазою менструального циклу, виконанням гігієнічних процедур, застосування контрацептивів, дезінфікувальних засобів тощо).

Джерело зараження — хвора на гонококову інфекцію людина.

Шляхи зараження:

• основний — статевий;

• при статевих збоченнях (орогенітальні, гомосексуальні контакти);

• побутовий — рідко, переважно заражаються дівчатка до 3-4 років, іноді 6-7 років, через забруднені виділеннями від хворих на цю хворобу постіль, рушники, предмети догляду тощо;

• під час пологів від хворої на гонококову інфекцію матері (ураження очей, піхви у дівчаток). Інкубаційний період — 3-5 днів, можливі випадки до 10 і більше днів.

Класифікація гонококової інфекції

А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз.

А 54.1 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу з абсцесом періуретральних, або придаткових, залоз.

А 54.2 Гонококовий тазовий перитоніт.

А 54.3 Гонококова інфекція ока.

А 54.4 Гонококова інфекція кістково-м'язової системи.

А 54.5 Гонококовий фарингіт.

А 54.6 Гонококова інфекція аноректальної ділянки.

А 54.8 Інші гонококові інфекції.

А 54.9 Гонококова інфекція неуточнена.

З клінічних міркувань за перебігом розрізняють:

• свіжу гонококову інфекцію із гострим, підгострим і торпідним перебі­гом, яка триває не більше 2-х місяців;

• хронічну гонококову інфекцію, яка триває більше 2-х місяців.

А 54.0 Гонококова інфекція нижнього відділу сечостатевого каналу без абсцедування періуретральних, або придаткових, залоз

У чоловіків: