3. Зміст теми:
Мікози (грибкові захворювання шкіри) за частотою посідають друге місце серед усіх шкірних хвороб. За даними ВОЗу у третини населення спостерігаються мікози, найчастіше мікози ступнів і в тому числі оніхомікози і кількість цих уражень постійно збільшується.
В патогенезі мікозів відіграють певну роль такі чинники:
1 вік:
а) на мікроспорію хворіють переважно діти, у яких шкіра виділяє менше жирних кислот, що мають фунгіцидні властивості;
б) мікози ступнів домінують у старшому віці (у похилому віці ними страждає до 80% людей), чому сприяють гіпогідроз, варикоз, атеросклероз, імунодепресивні стани, часте вживання ліків;
стать: хронічна трихофітія частіше трапляться у жінок (тонке волосся, вплив естрогенів);
порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет), при цьому збільшується концентрація цукру не тільки в крові, а й у шкірі, слизових оболонках;
дисбактеріоз внаслідок широкого вживання антибіотиків, які пригнічують мікрофлору, що протидіє розвиткові дріжджових грибків; зокрема, тетрацикліни сприяють злущенню епітелію слизових оболонок, створюючи вхідні ворота для дріжджових грибків:
зниження імунологічної реактивності організму внаслідок широкого застосування кортикостероїдів, цитостатиків, на тлі СНІДу тощо;
місцеві чинники: хімічний склад поту, травматизація, гіпостаз тощо.
Різнокольоровий лишай.
Збудник — пітіроспорум орбікуляре. Частіше хворіють люди середнього віку. Сприяючі чинники: посилене потіння, хімічний склад поту. Хвороба мало контагіозна.
Клініка. На шкірі грудей, спини, шиї, плечей, живота з'являються незапальні плями різних розмірів з чіткими обрисами, схильні до злиття і утворення вогнищ із фестончастими границями, різного кольору (коричневий, бурий, цеглястий та інші). На поверхні плям висівкоподібне лущення. Часто вогнища ураження є і на волосистій частині голови, вони непомітні, волосся не уражається, тому в цій ділянці не проводять лікувальних процедур, що згодом сприяє рецидивам. Суб'єктивних відчуттів нема. Перебіг хронічний, хвороба схильна до рецидивів. Після засмагання на сонці, що теж є лікувальним заходом, на тлі засмаглої шкіри чітко виділяються світлі плями (псевдолейкодерма), що досить турбує хворих. Також лейкодерма залишається на тривалий час (до року) після вилікування хвороби Вона особливо помітна у осіб із смуглою шкірою. Розрізняють такі форми: 1) гіперпігментована; 2) ахроматична; 3) фолікулярна.
Діагностика:
1) йодна проба Бальзера: змащують уражену шкіру, захоплюючи здорові ділянки спиртовим розчином йоду, в разі позитивної проби плями посилено всмоктують йодний розчин і набувають темного кольору;
2) симптом стружки: зішкрябують нігтем пляму і на її поверхні з'являється білувата смужка лусочок, які до проведення проби не виявлялись візуально, особливо у осіб, які недавно милися;
3) мікроскопія лусочок виявляє елементи грибка;
4) у проміннях люмінесцентної лампи виявляють золотисто-жовтс або бурувате свічення.
Диференціюють із рожевим лишаєм, сифілітичною розеолою, сифілітичною лейкодермою, вітіліго, простим лишаєм, себореїдами.
Лікування. Втирання у вогнища ураження і навколиші ділянки (там можуть бути непомічені маленькі вогнища) двічі на день впродовж 2-4 тижнів мазей клотримазол, певарил, дактарин, нізорал. мікозолон або протирають спиртовим розчином клотримазолу, настоянки білої чемериці, бенуцидом. У дисемінованих випадках найкращий ефект від застосування нізоралу (кетоконазолу) по 200 мг/добу впродовж 2-4 тижнів, інтраконазолу (споранокс, орунгал) по 200 мг на добу 7 днів. З метою профілактики рецидивів впродовж 2-3 місяців після основного курсу лікування шкіру 2 рази на тиждень протирають саліциловим, борним, резорциновим спиртом, бенуцидом, настоянкою чемериці. У випадках вираженої псевдолейкодерми для прискорення репігметації — Уф-опромінення.
Профілактичні заходи: одночасне лікування всіх членів сім'ї; гарячою праскою прасують білизну або кип'ятять.
Пахова епідермофітія.
Збудник: епідермофітон фльокосум. Розвиткові хвороби сприяє підвищена пітливість, зараження відбувається при безпосередньому контакті із хворим або через предмети ( рушники, білизну тощо).
Клініка. Типовою локалізацією є пахові, пахово-стегнові складки, можуть уражатись також міжсіднична складка, складки під грудними залозами, рідко пахвові, шкіра тулуба, кінцівок. У цих ділянках виникають гострозапальні червоні набряклі, круглі, чітко відмежовані плями, які мають здатність до периферійного росту, злиття, утворення вогнищ з поліциклічними обрисами. По периферії вогнищ добре виражений безперервний набряклий валок, на якому утворюються везикули, міліарні пустули, ерозії, кірочки, лусочки. Іноді буває невелике мокнення, виражена сверблячка, що нагадує екзематозний процес. Звідси і походить інша назва хвороби — облямована екзема (тобто облямована валком), яку запропонував австрійський дерматолог Гебра, коли ще була невідома грибкова етіологія хвороби. Згодом у центрі вогнищ відбувається зворотний розвиток процесу, шкіра блідне, спостерігається тільки лущення. Перебіг хронічний, прогресуючий із загостреннями влітку. Можливе ураження цим збудником ступнів і нігтів (рідко).
Діагностика: 1) наявність гострозапального валка по периферії із поліморфною висипкою; 2) типова локалізація; 3) сверблячка; 4) мікроскопічно виявляють нитки міцелію.
Диференціюють із рубромікозом, кандидозом складок, еритразмою, попрілістю.
Лікування. Застосовують протигрибкові мазі нізорал, толміцен, певарил, батрафен, ламізил, дактарин, травоген та інші, при наявності гострозапальиих явищ — комбіновані мазі, які містять протигрибковий препарат і кортикостероїд, який усуває гострозапальні явища і сверблячку (мікозолон, травокорт, тридерм тощо). Змащують двічі на день до повної ліквідації симптомів, в подальшому один раз на день впродовж ще 10-15 днів для профілактики рецидивів.
Профілактичі заходи передбачають зменшення пітливості (присипка ґальманін, дитяча), дезінфекцію предметів спільного користування тощо.
Мікози ступнів.
Збудники: трихофітон ментагрофітес варіант дігітале (5-1% в містах, і 40-50% в сільській місцевості); трихофітон рубрум (до 60%), рідко інші збудники. Зараження частіше відбувається через взуття, шкарпетки, а також в лазнях, душових, спортзалах, де відлущений епідерміс, частинки нігтів, уражені грибками, потрапляють на вологу шкіру ступнів. Сприяють розвиткові хвороби гіпергідроз, попрілість, мацерація, тісне взуття, мікротравми, потертість, недостатній гігієнічний догляд. Після перенесеної хвороби імунітет не розвивається.
Клініка. Виділяють такі клінічні форми мікозів ступнів: 1) сквамозна: на тлі незначної еритеми на шкірі склепіння ступнів з'являється невелике лущення, схильне поширюватись на бокові і згинальні поверхні пальців. На місцях тиску, особливо в ділянці п'ят, можуть розвиватись ділянки дифузного потовщення шкіри подібні на змозолілості, тріщини (сквамозно-гіперкератотична форма). Якщо збудником є червоний трихофітон, то сухість шкіри, лущення можуть охоплювати всю поверхню підошов, складки шкіри підкреслені, наче присипані борошном. При незначних ураженнях суб'єктивні відчуття відсутні: 2) інтертриґінозна: незначе лущення в міжпальцевих складках, згодом утворюються тріщини в глибині складок, вдбувається мацерація з відшаруванням білуватого рогового шару епідермісу, можливе утворення везикул, ерозій, сверблячка, паління, болючість. Приєднання піококової чи дріжджової флори може посилити еритему, спричинити набряк, появу пустул, посилити болючість; 3) дисгідротична: на склепінні ступнів, бокових поверхнях, пальцях виникають множинні везикули із грубою покришкою і прозорим вмістом, розміщуються групами, схильні до злиття і утворення багатокамерних великих бульозних елементів із грубою покришкою. При приєднанні піококової флори вміст стає гнійним, посилюється еритема, набряк, болючість, покришки порожнинних елементів руйнуються, утворюються ерозії з валком відшарованого епідермісу. Можливий розвиток лімфангоїту, лімфаденіту, підвищення температури тіла, порушення загального стану. Деякі автори кваліфікують такий перебіг хвороби як гострий мікоз. Такий поділ певною мірою умовний, оскільки можливе поєднання цих форм, перехід однієї в іншу тощо.
Лікування. У випадках інтертригінозних та сквамозних форм мікозу ступів використовують втирання протигрибкових мазей (нізорал, батрафен, ламізил, віосепт, мікозолон, певарил, дактарин тощо) до зникнення клінічних симптомів і потім ще впродовж 1-3 тижнів 1 раз на день з метою профілактики рецидивів. При наявності гіперкератозу спочатку накладають кератолітичні мазі (20-50% саліцилової чи молочної кислоти), захищаючи ділянки здорової шкіри цинковою пастою від опіків, для розм'якшення і механічного видалення рогових мас зішкрябуванням, оскільки через значні рогові нашарування мазі не проникають, а, отже, і не справляють потрібного ефекту. Після видалення гіперкератозу — протигрибкові мазі. При дисгідротичній формі проколюють бульозні елементи, призначають дезінфікуючі ванночки, холодні примочки або комбіновані мазі, які містять кортикостероїди (мікозолон, травокорт) і після ліквідації гострозапальних явищ — названі вище протигрибкові мазі. У випадках із значними набряками, вираженими запальними явищами, значною кількістю бульозних елементів показаний короткий (5-7 днів) курс кортикостероїдів всередину з метою усунення цих явищ. Але це тільки тоді, коли мікоз не ускладнений піодермією. При ускладненні піодермією — сульфаніламіди, антибіотики (небажано пеніцилін).
Рубромікоз (руброфітія) — це одна з найпоширеніших грибкових хвороб шкіри, збудником якої є червоний трихофітон. Хворіють тільки люди. Зараження відбувається при користуванні предметами, які були в контакті з хворою людиною (взуття, шкарпетки, панчохи, рукавички, ножиці, губки тощо), при відвідуванні лазень, душових, басейнів, де на предметах тривалий час можуть зберігатися інфіковані грибками лусочки шкіри і частинки зруйнованих грибками нігтів. Сприяючими чинниками є носіння закритого взуття, особливо гумового, вологість, пітливість, наявність попрілості, тріщин, мікротравм тощо. Після перенесеної хвороби імунітет не розвивається. Хвороба поширена у всіх країнах світу.
Клінічні різновиди рубромікозу.
Рубромікоз підошов найчастіша форма цієї патології; проявляється у таких формах:
а) інтертригінозна — уражаються міжпальцеві складки і під пальцями у вигляді тріщин, лущення, сверблячки, поступово процес поширюється на підошви, іноді на тильну поверхню ступні, де на тлі незначної застійної еритеми та інфільтрації виникають папули, рідше везикули, кірочки, лущення, згодом формуються вогнища з чіткими контурами, більш вираженим запальним валком по периферії, схильні до периферійного росту;
б) сквамозно-гіперкератотична форма трапляється найчастіше і характеризується сухістю шкіри підошов, іноді незначна застійна гіперемія, виражені шкірні боріздки, які наче присипані борошном, лущення, іноді у вигляді кілець, згодом розвивається гіперкератоз (потовщення шкіри), насамперед у ділянці п'ят, по краях ступнів з утворенням болючих тріщин;
в) дисгідротична форма (ексудативний варіант) трапляється рідко, частіше вона розвивається при епідермофітії ступнів (збудник — інтертригінозний трихофітон). На склепінні, по краях ступнів або в міжпальцсвих складках (можливі комбінації) на запальній основі групами виникають везикули, схильні до злиття і утворення багатокамерних бульозних елементів, згодом формуються ерозії, облямовані відшарованим епідермісом, а при приєднанні піококової інфекції — пустули, іноді підвищення температури тіла з порушенням загального стану, лімфагоїт, лімфаденіт.
Рубромікоз кистей супроводждується сухістю шкіри долонь, лущенням, утворенням тріщин, складки теж наче присипані борошном, іноді по краю вогнищ облямівка із відшарованого епідермісу чи кільцеподібне лущення на тлі синюшної еритеми. Краї вогнищ чіткі, вони схильні до периферійного росту і поширення на пальці, тильну поверхню кистей, де утворюються вогнища, облямовані запальним валком, на якому папули, рідше везикули, кірочки, суб'єктивно — сверблячка.
Рубромікоз складок (пахово-стегнових, міжсідничних, пахвових, під молочними залозами у жінок): вогнища у вигляді неяскравої еритеми, іноді з бурим чи синюшним відтінком з чіткими, іноді фестончастими контурами, схильні до периферійного росту, по краю більш запальний інфільтрований валок, на поверхні еритеми лущення, папули. При злитті вогнищ можливе формування кілець, напівкілець, дуг, суб'єктивно — сверблячка.
Рубромікоз гладкої шкіри може локалізуватися в будь-якій ділянці (спина, бокові поверхні тулуба, стегна, гомілки, сідниці), де формуються вогнища, що нагадують рубромікоз складок і можуть бути поодинокими, множинними чи дифузними, супроводжуються сверблячкою.
Рубромікоз шкіри обличчя може спостерігатися в кількох варіантах. Перший — формуються такі ж вогнища, як у складках чи на гладкій шкірі і можуть нагадувати дискоїдний червоний вовчак чи себорейний дерматит; другий — коли на тлі незначної еритеми рожеві папули, які місцями можуть зливатися в інфільтровані бляшки, вкриті лусочками, телеангіектазії, поодинокі пустули, кірочки; третій — фолікулярно-вузлуватий: утворюються вогнища, схильні до периферійного росту, на поверхні яких формуються глибокі фолікуліти і навіть вузли. Цьому сприяє самолікування з використанням фторованих кортикостероїдних мазей (фторокорт. флюцинар, синафлан та інші), що істотно змінюють клінічну картину вогнищ ураження, утруднюючи діагностику; вирішує питаня мікологічне лабораторне дослідження.
Фолікулярно-вузлуватий рубромікоз може уражати шкіру тулуба, сідниць. гомілок, обличчя, де формуються спочатку поодинокі, а згодом множинні, фолікулярні та вузлуваті елементи запального характеру із синюшним забарвленням, які групуються у вогнища, супроводжуються сверблячкою й болючістю і можуть нагадувати папуло-некротичний туберкульоз шкіри, вузлувату еритему, особливо на гомілках, глибокий васкуліт. Перебіг хронічний з періодичними загостреннями.
Генералізований рубромікоз поширюється на шкіру тулуба, складок, кінцівок, обличчя, шиї тощо, одночасно є множинний оніхомікоз. У цих випадках спостерігається поліформізм клінічних проявів, який може нагадувати екзему, нейродерміт, псоріаз, дискоїдний червоний вовчак, парапсоріаз, кільцеподібну гранульому та інші хвороби. Питання вирішують лабораторні дослідження на наявність грибків.
Оніхомікоз (ураження нігтів). У хворих на рубромікоз є тенденція до множинного ураження нігтів ступнів і кистей. Розрізняють три варіанти оніхомікозів. Нормотрофічний: конфігурація і товщина нігтьових пластинок тривалий час не змінена, проте з'являються смуги і плями білого чи жовтого кольору, які схильні до злиття. Гіпертрофічний: ніготь стає тьмяним, потовщується, кришиться по краю, може набути форми дзьоба чи кігтів (оніхоґрифоз). Атрофічний: більша частина нігтя зруйнована, кришиться, іноді ніготь відділяється від ложа за типом оніхолізису.
Діагностика. Враховують: 1) клінічні прояви хвороби з одночасним ураженням ступнів, нігтів, кистей; 2) схильність вогнищ до периферійного росту, групування, утворення напівкілець, дуг із щільним запальним, іноді переривчастим валком по периферії; 3) гіперпігментація вонищ і лущення; 4) суб'єктивно — сверблячка; 5) хронічний перебіг із загостренням в теплу пору року, на тлі лікування антибіотиками, кортикостероїдами, цитостатиками; 6) дані мікроскопічного і мікологічного досліджень.
Диференціальна діагностика проводиться залежно від клініки і локалізації процесу з екземою, псоріазом, парапсоріазом, дискоїдними червоним вовчаком, себорейним і периоральним дерматитом, нейродермітом тощо. Вирішальними є позитивні результати мікологічних досліджень, іноді можна застосовувати пробну антимікотичну терапію протягом 7-10 днів з оцінкою її результатів. Слід зважити і на той факт, що хворі часто до встановлення діагнозу займаються самолікуванням з використанням кортикостероїдних мазей із сильною протизапальною дією, що тимчасово усуває сверблячку, зменшує запальні явища, справляючи враження позитивного ефекту, але й змінює клініку мікозу, сприяє поширенню процесу і розвиткові фолікулярно-вузлуватих форм, утруднює діагностику.
Лікування. При ураженні шкіри тулуба, обличчя, складок, сідииць, гомілок і наявності окремих вогнищ, а також кистей і ступнів без вираженого гіперкератозу і оніхомікозу найбільш ефективні і зручні для використання офіцинальні мазі: мікозолон, міконі, клотримазол, вікадерм, тридерм, дактарин, певарил, ламізил, нізорал, толміцен, мікоспор, екодакс, батрафен. Терапія має бути тривалою, до 4-6 тижнів, при ураженні підошов, долонь до 2-3 місяців, до повного зникнення об'єктивних і суб'єктивних симптомів, негативних даних лабораторних аналізів на грибки. При наявності вираженого ороговіння на підошвах, долонях перший етап лікування полягає у відлущенні рогових нашарувань, оскільки крізь них не проникає мазь і результати лікування будуть незадовільними. Це досягається накладанням на зроговілі ділянки після теплих ніжних ванночок 50% саліцилової мазі (чи інших кератолітичних засобів) під целофанову плівку, при цьому слід захищати здорові ділянки шкіри від опіків, змащуючи їх цинковою пастою чи маззю. Ця процедура виконується кілька днів поспіль до повного розм'якшення рогових нашарувань і видалення їх механічним зішкрябуванням, а далі використовуються названі вище мазі. При наявності у хворого множинних вогнищ уражень чи генералізованого рубромікозу (крім оніхомікозу) показані всередину грізеофульвін чи нізорал або тербінафін (ламізил) 4-8 тижнів і місцева терапія. На випадок ексудативних дисгідротичних форм на ступнях і кистях, що при рубромікозі трапляється дуже рідко, місцеве спочатку призначають дезинфікуючі примочки, а згодом названі мазі. При вираженій еритемі і сверблячці перевагу надають комбінованим мазям, які, крім антимікотиків, містять кортикостероїд (мікозолон, тридерм).
Лікування оніхомікозів є найважчим завданням. У випадках множинних оніхомікозів показана переважно загальна терапія такими антимікотиками: 1) грізеофульвін призначають по 0,125 - 4-6 разів на день щоденно впродовж не менше 4 тижнів, далі такою ж дозою через день до кількох від'ємних аналізів на грибки. Одночасно рекомендують за допомогою кератолітичних засобів видаляти нігтьові пластинки і додатково проводити місцеву протигрибкову терапію. Препарат менш ефективний, ніж нізорал і ламізил, більш токсичний. На тлі лікування грізеофульвіном найвищий (до 40%) відсоток рецидивів; 2) нізорал (кетоконазол) призначають по 200 мг/добу щоденно впродовж 6 (оніхомікоз кистей) — 12 (оніхомікоз ступнів) місяців до відростання здорових нігтів, місцеве лікування не проводиться; 3) ламізил (тербінафін) призначають по 250 мг/добу 1 раз на день впродовж 3 місяців без місцевої терапії, ефективність при оніхомікозі кистей до 90%, ступнів 80%. Це один із найефективніших протигрибкових препаратів, який діє переважно на дерматофіти; 4) можна використати інтраконазол (споранокс. орунгал) по 400 мг/день 1 тиждень на місяць впродовж 2 місяців при оніхомікозах кистей (ефективність 95%) і — 3 місяців при оніхомікозах ступнів (ефективність 97-98%). При наявності протипоказань для загальної терапії використовують тільки місцеву терапію мікроспор (комплекти для лікування оніхомікозів), лаки батрафен, лоцеріл (аморолфін) та інші.
Профілактика. Громадська: гігієнічне утримання і регулярна дезінфекція лазень (підлоги, дерев'яні решітки, килимки, посуд тощо), душових, басейнів, профогляди обслуговуючого персоналу, санітарно-просвітня робота. Особиста: користування тільки своїм взуттям, дотримання гігієни ступнів, лікування підвищеної пітливості.
Трихофітія.
Антропонозна трихофітія. Збудник трихофітон тонзуранс. Джерело зараження: хворі на трихофітію. Шляхи зараження: безпосередній контакт із хворим або через предмети (гребінці, шапки, рукавички, білизна тощо).
Клініка. Виділяють 3 форми цієї трихофітії: поверхневу трихофітію гладкої шкіри, поверхневу трихофітію волосистої частини голови і хронічну трихофітію.
Поверхнева трихофітія гладкої шкіри. Запальні плями круглої чи овальної форми червоного кольору із лущенням у центрі, по периферії більш виражений набряклий валок із вузликами, везикулами, кірочками на поверхні. Вогнище справляє враження «печатки». Вогнища ростуть по периферії, зливаються в утворення із чудернацькими обрисами. Невелика сверблячка. Перебіг гострий, при раціональній терапії вогнища регресують впродовж 2-3 тижнів.
Лікування: місцеве - протигрибкові мазі, в разі дисемінації протигрибкові препарати всередину.
Поверхнева трихофітія волосистої частини голови: різної величини круглі або неправильної форми вогнища з не чіткими границями, слабо вираженою еритемою, лущенням. Вогнища спочатку поодинокі, згодом множинні. Волосся у вогнищах обламане, поряд волосини у вигляді гачків, ком тощо. Виділяють дрібно- і великозогнищевий різновид. Частіше хворіють діти шкільного віку.
Хронічна трихофітія розвивається із попередніх двох форм в пубертатному періоді переважно у дівчаток. В потиличній ділянці і в ділянці скронь дрібні атрофічні плішинки, обламані на рівні шкіри волоски («чорні крапки»). Одночасно на шкірі сідниць, колінних суглобів, рідше тулуба, передпліч, обличчя вогнища із синюшним відтінком і невеликим лущенням, оніхомікоз пальців рук (нігті тьм'яні, сірі, горбасті, кришаться, оніхоліз). Перебіг хронічний (роки). Ця форма трихофітії частіше розвивається на тлі ендокринопатій, дисфункції статевих залоз. У окремих хворих на цьому тлі можуть виникати вузлуваті, грануломатозні вогнища з абсцедуванням.
Діагностика: 1) враховують особливості клініки, перебігу; 2) дослідження волосся, лусочок, нігтів на наявність грибків. Диференціюють з іншими мікозами, себорейною екземою, рожевим лишаєм.
Лікування: протигрибкові препарати всередину, місцеве - протигрибкові мазі.
Профілактика: дотримання правил гігієни, уникнення контактів із хворими, не користуватись речами хворих.
Зоонозна трихофітія. Збудник трихофітон ментагрофітес. Джерело зараження: худоба (переважно телята), гризуни, збудник передається через різні предмети. Виділяють три форми: поверхневу, інфільтративну і гнійну.
Поверхнева зоонозна трихофітія гладкої шкіри: на відкритих ділянках шкіри, навколо природних отворів з'являються запальні, червоні, круглі плями, схильні до злиття, утворення вогнищ із фестончастими границями, на поверхні — лущення, по периферії — валок із везикул, кірочок.
Інфільтративна зоонозна трихофітія гладкої шкіри. Як і при поверхневій трихофітії з'являються круглі (як печатка) вогнища, теж схильні до периферійного росту, але вони інфільтровані, набряклі, можливий розвиток болючого регіонарного лімфаденіту.
Гнійна зоонозна трихофітія гладкої шкіри: аналогічні вогнища, але щільні, складаються із глибоких фолікулярних абсцесів, на поверхні множинні пустули, при натискуванні краплями виділяється гній, вогнища при пальпації болючі, розвиваються регіонарні лімфаденіти.
Лікування: призначають протигрибкові мазі, в дисемінованих випадках грізеофульвін. нізорал, ламізил.
Гнійна зоонозна трихофітія волосистої частини голови: поодинокі, а згодом множинні інфільтрати, щільні, болючі, на поверхні численні фолікулярні пустули, кірочки, гній. Вогнища із чіткими границями, схильні до периферійного росту, злиття і утворення масивних інфільтратів, вкритих гнійними кірочками, при стискуванні або розтягуванні яких на поверхню виділяються краплі гною (симптом медових щільників, керіон Цельса). Часто розвивається регіонарний болючий лімфаденіт; можливе підвищення температури тіла, порушення загального стану. Частіше хворіють діти. При локалізації таких вогнищ на верхній губі чи підборідді у дорослих чоловіків процес нагадує сікоз (грибковий, «паразитарний сікоз»). На шкірі підборіддя, шиї можуть виникати численні запальні, малоболючі вузли, що нагадують фурункули. Диференціюють із карбункулами, фурункулами.
Діагностика: 1) врахування клінічних проявів; 2) наявність трихофітії у домашніх тварин; 3) дослідження лусочок, волосся на наявність грибків.
Лікування. При поодиноких вогнищах обмежуються тільки місцевою терапією. Бажана ручна епіляція. Перший етап лікування — усунення госгрозапальних явищ, очищення вогнищ від гною, що досягається призначенням дезінфікуючих примочок, аплікацій тертої картоплі (терту картоплю витискають і прикладають на вогнища, змінюючи кожні 2-3 години). В подальшому на очищені вогнища накладають просту сірчану мазь або офіцинальні протигрибкові мазі. При наявності множинних вогнищ або значних за площею інфільтратів показана загальна терапія (грізеофульвін, нізорал). У випадках значного нагноєння — сульфаніламіди або антибіотики, крім пеніциліну.
Профілактика трихофітії: 1) не користуватись речами, які були в контакті із хворими; 2) уникнення тісних контактів із хворими; 3) своєчасне лікування хворих; 4) виявлення та лікування хворих тварин.
Мікроспорія
Виділяють мікроспорію антропонозну і зоонозну.
Антропонозна мікроспорія. Збудник мікроспорум одуені. Джерело зараження — хворі, зараження відбувається при безпосередньому контакті із хворими або через предмети (шапки, одяг, гребінці тощо). Хворіють переважно діти (90%). Хвороба дуже контагінозна. Інкубаційний період 4-6 тижнів.
Клініка. На гладкій шкірі запальні плями червоного кольору круглої форми, чітко обмежені (як печатка), схильні до периферійного росту, на поверхні лущення, по периферії вузлики, везикули. Згодом утворюються концентричні кільця, а при злитті вогнищ — чудернацькі фігури.
На волосистій частині голови невеличкі плями слабо запального характеру із лущенням на поверхні, схильні до розміщення по краю волосистої частини голови, злиття з утворенням ділянок з поліциклічними обрисами. У вогнищах волосся обламується на висоті 6-8 мм.
Діагностика: 1) клінічні особливості; 2) виявлення міцелію в лусочках, спор на волосках по типу «ектотрікс»; 3) зелене свічення в променях люмінесцентної лампи.
Диференціюють з іншими мікозами, себорейним дерматитом, рожевим лишаєм.
Лікування. У випадках із множинними вогнищами ураження волосистої частини голови антимікотики всередину (грізеофульвін, нізорал) під лабораторним контролем. Поодинокі вогнища на гладкій шкірі змащують розчином йоду, нітрофунгіном, сірчаною маззю або офіцинальними протигрибковими мазями 2-3 тижні.
Профілактика: ізоляція, лікування хворих, профілактичні огляди в дитячих колективах, дезінфекція одягу і предметів, якими користувалися хворі.
Зоонозна мікроспорія. Збудник мікроспорум каніс. Джерело зараження коти (до 90%), особливо кошенята, які можуть бути носіями грибка без клінічних проявів, рідше собаки. У 80-85% випадків заражаються при безпосередньому контакті із хворими тваринами або речами, інфікованими шерстю, лусочками шкіри хворих тварин. Контагінозність значна. Від хворих людей заражаються рідко (3-5%).
Клініка. Інкубаційний період 3-7 днів. На гладкій шкірі з'являються червоні плями круглої форми з чіткими границями, схильні до периферійного росту, і лущенням на поверхні. По краю вогнищ більш виражений запальний валок із вузликами, окремими везикулами.
На волосистій частині голови утворюються 1-2 великих вогнища з чіткими границями, значним висівкоподібним лущенням на поверхні і обламаним волоссям на рівні 3-5 мм, наче ділянка викошеної трави. По периферії цих основних багато маленьких аналогічних вогнищ. Рідко спостерігаються інфільтративні і гнійні форми за типом керіона, нігті уражаються дуже рідко. Лікування як і антропонозної мікроспорії.
Профілактика: відлов бездомних кішок, собак, обстеження домашніх тварин і членів сім'ї під люмінісцентною лампою. У дитячих колективах карантин 2 тижні. Ізоляція та лікування хворих.
Екзема
Екзема – це хронічне рецидивуюче алергічне захворювання шкіри, яке виникає на тлі полівалентної сенсибілізації і проявляється запальними процесами у поверхневих шарах шкіри. Етіологія і патогенез достеменно не встановлені.
Сприяючі фактори:
спадкові чинники;
функціональна недостатність шкіри:
розлади нейрогуморальної регуляції;
підвищена чутливість до зовнішніх впливів;
послаблення імунологічної реактивності;
явища авто агресії і авто алергії.
Класифікація.
Справжня екзема (істинна, ідіопатична) екзема.
Мікробна екзема:
а) варикозна;
б) паратравматична;
в) нумулярна (бляшковидна);
г) мікотична;
3. Дитяча екзема.
4. Себорейна екзема.
5. Професійна екзема.
Стадії перебігу:
Гостра (еритема, набряк, везикуляція, мокнуття, кірочки);
Підгостра (еритема, лусочки, екскоріації);
Хронічна (еритема, виражена ліхеніфікація, після запальна гіпер- і гіпопігментація).
Справжня екзема (істинна, ідіопатична) екзема.
Клініка:
Гостра стадія:
активна гіперемія;
міхурці (мікровезикули) з булавочну головку;
точкові ерозії з мокнуттям («серозні колодязі»);
серозні кірочки;
екскоріації;
рідше папули;
нечіткі межі вогнища;
симетричність висипки;
локалізація: обличчя, верхні та нижні кінцівки з чергуванням ділянок здорової і ураженої шкіри («архіпелаг островів»);
свербіж різної інтенсивності;
Хронічна стадія:
наростає інфільтрація;
застійна гіперемія;
ліхеніфікація;
лусочки;
тріщини.
Екзема дисгідротична (клінічний різновид істинної).
незначна гіперемія;
мілкі (з булавочну головку), щільні міхурці, нагадують зерна звареного рису;
локалізація – бокові поверхні пальців, долоней, підошов;
інтенсивний свербіж, печія;
підгострий перебіг;
Проводять диференційну діагностику з: дисгідрозом, епідермофітією ступнів, пустульозним псоріазом долоней та підошов.
Екзема рогова (тилотична) як прояв хронічної істинної екземи.
гіперкератоз долоней та підошов;
глибокі і болючі тріщини (іноді);
хронічний перебіг;
резистентність до лікування.
Екзема мікробна.
розвивається у сенсибілізованих до піококів хворих;
асиметричне розташування висипки;
гостро запальна еритема, ексудативні папули, мікровезикули, пустули, зеленувато-жовті, серозно-гнійні, кров’яні кірки, ерозії;
чіткі межі вогнища;
по периферії – пустули, гнійні кірки.
поява алергідів (вторинних алергічних висипань).
точкове мокнуття (серозні «колодязі»);
локалізація – гомілки, кисті;
інтенсивний свербіж.
Екзема нумулярна (монетовидна).
різко обмежені округлі або овальні вогнища діаметром до 1-3 см і більше;
чіткі межі вогнищ;
набряклість, еритема, ексудативні папули;
мокнення приховане і виявляється при зшкрябуванні поверхні вогнищ;
локалізація – розгинальні поверхні кінцівок (частіше гомілки), верхня частина тулуба;
свербіж, печія;
тенденція до дисемінації;
схильність до рецидивів;
резистентність до терапії.
Екзема варикозна.
розвивається вторинно на тлі венозного симптомокомплексу нижніх кінцівок;
локалізація – бокові поверхні гомілокі гомілково-ступневих суглобів (в області розширених вен, по окружності варикозних виразок, ділянок склерозування шкіри);
поліморфізм елементів;
чіткі межі вогнищ;
помірний свербіж;
хронічний перебіг.
Екзема себорейна.
локалізація – на себорейних ділянках шкіри (волосиста частина голови, завушні складки, обличчя, ділянки грудини, міжлопаткова ділянка;
відсутні везикул, серозних колодязів;
чіткі межі вогнища;
круглі, овальні жовто-рожеві плями із лущенням на поверхні, іноді вкриті жирними жовтими лусочками.
В складках поверхня уражених ділянок червона, соковита, волога, а в глибині – тріщини, іноді формуються кірочки.
інтенсивний свербіж;
себореїди – переважно в ділянці груднини - округлі жовто-рожеві еритематозні плями, вкриті жирними жовтуватими лусочками;
Екзема дитяча.
розвивається на тлі атопії як прояв ексудативної стадії атопічного дерматиту;
розвивається в ранньому віці;
наявні ознаки справжньої, мікробної та себорейної екземи в різних комбінаціях
найчастіша локалізація – обличчя, волосиста частина голови;
свербіж.
Екзема професійна (клініка істинної екземи).
виникає внаслідок контакту з сенсибілізуючими речовинами в умовах виробництва;
первинна локалізація на відкритих ділянках шкіри: тильні поверхні кистей, передпліччя, обличчя, шия, рідше – гомілки, ступні;
гіперемія, набряк, везикули,мокнуття, свербіж;
межі нечіткі;
перебіг тривалий, регрес – після усунення контакту з алергеном;
діагноз встановлюється профпатологом на основі анамнезу, клініки, перебігу захворювання та шкірних алергологічних проб.
Лікування.
При складанні плану лікування враховують:
розповсюдженість;
стадію процесу;
наявність контакту з певним алергеном;
внутрішню патологію.
Обмежений процес:
Місцева терапія:
при вираженому мокненні – примочки (2% борна кислота, 0,25% розчин амідопірину, 0,25% розчин нітрату срібла, відвар кори дуба, звіробою тощо) або застосовують аерозолі (полькортолон, оксикорт, оксициклозоль);
на невеличкі ділянки мокнення – кортикостероїдні креми, а не мазі;
в підгострій стадії – кортикостероїдні мазі (дипросалік, целестодерм, ультралан, флюцинар, синафлан, синалар, фторокорт та інші);
при мікробній, паратравматичній екземі використовують фукорцин, метиленовий синій;
при локальних хронічних ліхеніфікованих екземах – кортикостероїдні мазі із саліциловою кислотою під оклюзію (дипросалик, лорінден А, локасален) або із додаванням дьогтю (псокортен, лорінден-тар), або чисті стероїдні мазі (синалар, флюцинар, синафлан та ін.);
при ускладненні піококовою інфекцією показані синалар Н (з неоміцином), флюцинар Н, лорінден С, гіоксизон, кортоміцетин тощо);
в дитячій практиці частіше використовують мазі, які мають значно слабший ефект (гідрокортизонові, преднізолонові, деперзолонова мазі, локоїд, латикор, апулеїн);
при варикозній екземі – хірургічне лікування варикозу, магніто-лазерна терапія, включаючи через судинну.
Поширений процес:
Загальна терапія:
антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен, супрастин, тавегіл, гісманал, тавегіл);
гіпосенсибілізуюча терапія (тіосульфат натрію, глюконат кальцію);
заспокійливі (діазепам, реланіум, терилен, еленіум);
снодійні (радедорм, нітразепам);
в резистентних і поширених випадках - кортрикостероїдні засоби (дипроспан, депомедрол, таблетовані форми дозою 30-60 мг на добу преднізолону з поступовим зниженням дози);
імуномодулятори;
вітаміни С, РР – в період загострення;
вітаміни В1, В2, В12 – в період регресу;
у випадках значного ускладнення піодермічним процесом – сульфаніламіди (бісептол, сульфадиметоксин, сульфален та інші) або антибіотики (доксициклін, еритроміцин та інші). Слід уникати препаратів пеніциліну, новокаїну як сильних сенсибілізаторів;
корекція внутрішньої патології, особливо з боку шлунково-кишкового тракту;
дієта з вилученням алергенів (наваристі бульйони, шоколад, цитрусові, горіхи, гриби, натуральний мед, какао, алкогольні напої, пиво та ін.).
Фітотерапія – застосування протиалергічних зборів (квіти бузини, трава звіробою, фіалки триколірної), відвару коренів валеріани, настоянки валеріани, глоду, глухої кропиви.
Курортотерапія – в хронічних незагострених випадках.