Отоскопія

Рис. 2. Техніка проведення отоскопії

Отоскопія - виконується з метою визначення стану зовніш­нього слухового ходу та середнього вуха (рис.2, 3). Переважно таке дослідження виконують за допомогою лобного рефлектора. Необхідні засоби: Вушні лійки різного діаметру. Вушний зонд з нарізками, на який накручують стерильну вату. Багнетоподібний або колінчастий вушний пінцет. Останні два інструменти потрібні для очистки зовнішнього слухового ходу від сірки, кірочок, виділень, які заважають огляду структур вуха.

Рис. 3. Отоскопія (О.О.Кіцера, 1993)

Отоскопію проводять, користуючись лобним рефлектором, причому лівим оком дивляться через отвір у рефлекторі. Джерело світла має знаходитись праворуч від хворого, так само, як і при досліджені інших ЛОР-органів. Хворого слід правильно посадити, схиливши голову до протилежного плеча так, щоб прилаштувати вісь слухового ходу до лінії свого зору. Перед введенням вуш­ної лійки треба оглянути зовнішній слуховий прохід і визначити його ширину, щоб вибрати лійку відповідного діаметра, а також при необхідності очистити зовнішній слуховий хід. Вибирають лійку найбільшого діаметра, що дозволить ввести її в зовнішній слуховий хід і не викликати неприємних відчуттів у хворого. Якщо виявлено набряк шкіри, її тріщини чи екзему, беруть лійку трохи меншого діаметра та вводять у зовнішній слуховий хід з особливою обережністю.

Вушну лійку беруть за розширену частину великим і вказів­ним пальцями. Після цього іншою рукою відтягують вушну ра­ковину вгору, назад і назовні (у маленьких дітей - вниз, назад і на­зовні) і легкими обер­тальними рухами вво­дять вузький кінець лійки у вхід до зовніш­нього слухового хо­ду. Обереж­ними рухами вушної лійки її просувають впродовж ходу на глибину до 1-1,5 см і оглядають по черзі всі його стінки: спочатку у перетинчасто-хрящовому відділі, де огляду заважають волоски, можуть бути фурункули; а потім у кістковому відділі, де огляду можуть пере­шкоджати кісткові нарости (екзостози).

Рис. 4. Пізнавальні пункти барабанної перетинки (А.А.Лайко, Д.І.Заболотний, В.В.Синяченко, 2000): 1 – задньо-верхній квадрант 2 – передньо-верхній квадрант 3 – передньонижній квадрант 4 – задньонижній квадрант 5 – розслаблена частина барабанної перетинки 6 – натягнута частина барабанної перетинки 7 – світловий конус 8 – держальце молоточка 9 – пупок 10 – короткий відросток молоточка 11 – задня складка 12 – передня складка

Одночасним повертанням та нахилом голови хворого зна­ходять положення, у якому вдається побачити барабанну пере­тинку. Її пізнають за наявності характерних утворів - пізна­вальних пунктів (рис.4): У центрі перетинки є лійкоподібне втягнення – пупок (9). Вгору від пупка простягається держальце молоточка, яке при отоскопії має вигляд сірої смужки (8). У верхніх відділах держальце переходить у невеличке випинан­ня, яке утворене коротким відростком молоточка (10). Від нього наперед і назад ідуть передня (12) й задня (11) складки молоточка. Вниз і попереду від пупка при отоскопії можна бачити блиску­чий трикутник (7) - світловий рефлекс (конус). Він виникає внаслідок відбиття світла від блискучої поверхні барабанної перетинки саме в тих місцях, де її поверхня перпендикулярна до променів світла, що падають від лобного рефлектора

Нормальна барабанна перетинка має вигляд мемб­рани овальної форми, перла­мутрово-сірого кольору. Ос­кільки барабанна перетинка відображає стан середнього вуха як в нормі, так і при його захворюваннях, її нази­вають "дзеркалом барабанної порожнини". Так, зміна ко­льору, наприклад, почервон­іння барабанної перетинки, вказує на запалення серед­нього вуха. Зміни в розташуванні пізнавальних пунктів, особливо світлового конуса, спостерігаються при втягненні барабанної перетинки внаслідок хронічних захво­рювань середнього вуха.

При отоскопії дослідження починають із здорового вуха, щоб порівняти хворе вухо із здоровим.

Найчастіші помилки отоскопії та способи їх усунення

1. Барабанну перетинку не знаходять або сплутують із задньою стінкою слухового ходу: голові хворого надати необхідне положення та знайти пізнавальні пункти барабанної перетинки.

2. Відстань рефлектор - барабанна перетинка завелика або замала, тому об'єкт недостатньо освітлений: треба вибрати оптимальну відстань, щоб збільшити освітленість об'єкта.

3. Вибрана вушна лійка замалого внутрішнього діаметру: поміня­ти лійку.

4. Вушна лійка введена занадто глибоко, хворий відчуває біль, тому сидить напружено: взяти лійку більшого діаметру.

5. Дослідник звик дивитися одним, а не двома очима: перевірити, закривши праве око, використання бінокулярного зору.

6. Дослідник повинен сидіти в зручному для себе положенні: кори­гувати треба положення голови хворого.

Рис. 5. Поділ барабанної перетинки на квадранти (Ю.Б.Ісхаки, Л.І.Кальштейн, 1984)	Для клінічних цілей барабанну перетинку поділя­ють двома умовними лініями на чотири квадранти (рис.5, 6). Подумки проводять одну лінію вздовж держальця молоточка, а іншу - перпендикулярно до неї, на рівні пупка барабанної перетинки. Після такого поділу визначають передньо-верхній (4), передньо-нижній (3), зад­ньо-верхній (1) та задньо-нижній (2) квадранти.
Рис. 6. Права і ліва барабанні перетинки (Ю.Б.Ісхаки, Л.І.Кальштейн, 1984)	1 – короткий відросток молоточка 2 – держальце молоточка 3 – світловий конус

Особливості огляду малень­ких дітей

Огляд барабанної перетинки в малої дитини має ряд особливостей. Немовля необхідно фіксувати (пеленати), дитину більш старшого віку утримує на колінах помічник. При цьому однією рукою помічник притискає руки дитини до своїх грудей, другою – утримує голову. Для кращої фіксації ноги малюка по­мічник затискує між своїми ногами. Огляд може утруднювати рефлекторне підняття плеча на боці досліджуваного вуха, для його усунення помічник нахиляє голову дитини до плеча, протилежного вуху, що досліджується. Довіряти фіксацію дитини батькам не слід, оскільки діти в таких випадках ведуть себе неспокійно, батьки в такій обстановці губляться і нервують, що утруднює огляд.

Для випрямлення зовнішнього слухового ходу у немовляти необхідно відтягнути вушну раковину донизу і дозаду. Вузький слуховий хід немовляти майже завжди заповнений сіркою та епідермісом, які необхідно видалити. Очистку зовнішнього слухового ходу проводять тонким вушним зондом з ватою. Ніжними обертальними рухами зонд з ватою намагаються не вводити надто глибоко, щоб не травмувати барабанну перетинку і не викликати штучну гіперемію. Гіперемія барабанної перетинки спостерігається також внаслідок тривалого крику дитини, що необхідно враховувати при інтерпретації отоскопічної картини. Вушну лійку відповідного розміру вводять не надто глибоко. Барабанна перетинка у немовлят розташована під більш гострим кутом, тому через вушну лійку видно лише верхньо-задній квадрант барабанної перетинки. Тільки при нахилі вушної лійки попереду можна оглянути руків’я молоточка, передньо-нижній квадрант часто залишається закритий кістковим виступом.